Рішення № 57729535, 16.05.2016, Господарський суд Дніпропетровської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

12.05.16р. Справа № 904/2118/16

За позовом Заступника прокуратура Дніпропетровської області, м. Дніпропетровськ, в інтересах держави в особі:

1. Дніпропетровської міської ради, м. Дніпропетровськ

2. Міського комунального підприємства "Дніпропетровські міські теплові мережі", м. Дніпропетровськ

до Дочірнього підприємства "Побут" Колективного підприємства Дніпропетровська виробничо-торгівельна фірма "Славутич", м. Дніпропетровськ

про стягнення 96 879,84 грн

Суддя Воронько В.Д.

Представники:

від прокуратури: прокурор Дидюк Н.О., посвідчення № 001432 від 27.08.2012;

від позивача-1: не з'явився;

від позивача-2: юрисконсульт ОСОБА_1, довіреність № 2007 від 04.11.2014;

від відповідача: не з'явився.

СУТЬ СПОРУ:

Заступник прокуратура Дніпропетровської області звернувся до господарського суду Дніпропетровської області в інтересах держави в особі Дніпропетровської міської ради (далі - 1-й позивач) та Міського комунального підприємства "Дніпропетровські міські теплові мережі" (далі - 2-й позивач) з позовною заявою до Дочірнього підприємства "Побут" Колективного підприємства Дніпропетровська виробничо-торгівельна фірма "Славутич" (далі - відповідач) з вимогами про стягнення заборгованості за спожиту теплової енергії у сумі 930578,48 грн, пені у сумі 2 883,48 грн, інфляційних нарахувань у сумі 221,00 грн та 3% річних у сумі 196,88 грн, нарахованих ним з посиланням на неналежне виконання відповідачем умов договору про постачання теплової енергії № 020761, укладеного між сторонами 01.10.2010.

У судовому засіданні прокурор та 2-й позивач повністю підтримали заявлені вимоги.

Крім того, 2-м позивачем подано клопотання, яким повідомлено, що рішенням Дніпропетровської міської ради № 26/6 від 13.04.2016 "Про перейменування МКП "Дніпропетровські міські теплові мережі" та затвердження статуту у новій редакції" найменування комунального підприємства змінено з "Міське комунальне підприємство "Дніпропетровські міські теплові мережі" на "Комунальне підприємство "Дніпропетровські міські теплові мережі" Дніпропетровської міської ради". Відповідно до п.1.1 Статуту КП "Дніпропетровські міські теплові мережі" (у новій редакції) підприємство є правонаступником МКП "Дніпропетровські міські теплові мережі". З огляду на що просить суд врахувати цю обставину при прийнятті рішення.

Розглянувши подане клопотання та додані до нього документальні докази суд дійшов висновку, що воно не суперечить приписам ст.25 ГПК України, а тому приймає його до розгляду та вважає за необхідне замінити сторону (2-го позивача) у справі - МКП "Дніпропетровські міські теплові мережі" його правонаступником КП "Дніпропетровські міські теплові мережі" Дніпропетровської міської ради.

1-й позивач не забезпечив явку свого представника до суду, але 10.05.2016 подав заяву про розгляд справи за відсутності його представника.

Відповідач своїм правом на подання відзиву на позов та на участь у судовому засіданні не скористався, про дату, час та місце розгляду справи відповідач повідомлений належним чином за його місцезнаходженням згідно матеріалів справи та за інформацією з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців.

Від відповідача повернулося поштове відправлення на адресу господарського суду з відміткою "за закінченням терміну зберігання".

З огляду на викладене суд керується ч.1 ст.64 ГПК України, у якій зазначено, що ухвала про порушення провадження по справі надсилається зазначеним особам (сторонам) за повідомленою ними господарському суду поштовою адресою. У разі ненадання сторонами інформації щодо їх поштової адреси, ухвала про відкриття провадження по справі надсилається за адресою місцезнаходження (місця проживання) сторін, що зазначена в ЄДР юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. У разі відсутності сторін за такою адресою вважається, що ухвала про порушення провадження по справі вручена їм належним чином.

Аналогічна позиція викладена у п.п. 3.9.1, 3.9.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" де зазначено, що особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК. За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом. Доказом такого повідомлення в разі неповернення ухвали підприємством зв'язку може бути й долучений до матеріалів справи та засвідчений самим судом витяг з офіційного сайту Українського державного підприємства поштового зв'язку "Укрпошта" щодо відстеження пересилання поштових відправлень, який містить інформацію про отримання адресатом відповідного поштового відправлення, або засвідчена копія реєстру поштових відправлень суду. У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Крім того, суд наголошує на тому, що ухвали суду були надіслані відповідачу завчасно, з урахуванням Нормативів і нормативних строків пересилання поштових відправлень, затверджених наказом Міністерства інфраструктури України від 28.11.2013 № 958.

За таких обставин у суду маються достатні підстави вважати, що ним вжито належних заходів до повідомлення відповідача про дату, час та місце судового слухання, але відповідач не скористався своїм правом на участь свого представника у судовому засіданні.

При цьому, стаття 22 Господарського процесуального кодексу України (далі ГПК України) зобов'язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.

Враховуючи те, що норми статті 65 ГПК України, щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, що необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а пункт 4 частини 3 статті 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та заперечень та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, а тому вважає за можливе розглядати справу за наявними в ній і додатково поданими на вимогу суду матеріалами і документами.

У пункті 2.3. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 роз'яснено: якщо стороною (або іншим учасником судового процесу) у вирішенні спору не подано суду в обґрунтування її вимог або заперечень належні і допустимі докази, в тому числі на вимогу суду, або якщо в разі неможливості самостійно надати докази нею не подавалося клопотання про витребування їх судом (частина перша статті 38 ГПК України), то розгляд справи господарським судом може здійснюватися виключно за наявними у справі доказами, і в такому разі у суду вищої інстанції відсутні підстави для скасування судового рішення з мотивів неповного з'ясування місцевим господарським судом обставин справи.

Так, справа розглядається за наявними в ній матеріалами, визнаними судом достатніми, в порядку статті 75 ГПК України.

Суд, розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті,

ВСТАНОВИВ:

01.10.2010 між Дочірнім підприємством "Побут" Колективного підприємства Дніпропетровська виробничо-торгівельна фірма "Славутич" (далі - відповідач, споживач) та Міським комунальним підприємством "Дніпропетровські міські теплові мережі", правонаступником якого є Комунальне підприємство "Дніпропетровські міські теплові мережі" Дніпропетровської міської ради (далі - 2-й позивач, енергопостачальна організація) було укладено договір про постачання теплової енергії № 020761 (далі - договір), за умовами п.1.1 якого енергопостачальна організація бере на себе зобов'язання постачати споживачеві теплову енергію в гарячій воді в потрібних йому обсягах, а споживач зобов'язується оплачувати одержану теплову енергію за встановленими тарифами (цінами) в термін, передбачені цим договором.

Відповідно до п. 2.1 договору теплова енергія постачається споживачу в обсягах згідно з додатком 1 до цього договору у вигляді гарячої води на потреби: опалення та вентиляцію - в період опалювального сезону (175 діб); гаряче водопостачання - протягом 350 діб; технологічні потреби - відповідно з виробничою програмою; кондиціювання повітря - по мірі необхідності.

Тарифи на теплову енергію, що споживаються згідно з цим договором установлюються Дніпропетровською міською радою народних депутатів. Тариф для розрахунків за цим договором складає за теплову енергію - 1Гкал 244,31 грн (п.п. 6.1 та 6.2 договору).

Згідно п.7.3 та п.7.4 договору споживач зобов'язаний не пізніше ніж за 5 діб до початку розрахункового періоду сплачувати енергопостачальній організації вартість теплової енергії згідно з її кількістю, передбаченою у додатку 1 до цього договору, по власним платіжним дорученням з указанням періоду, за який він сплачує. Остаточний розрахунок за спожиту теплову енергію проводиться споживачем в продовж 5 діб після одержання рахунку енергопостачальної організації, яка зобов'язана направити його споживачу не пізніше 10 числа місяця слідуючого за розрахунковим. У випадках утворення переплати вона зараховується на рахунок наступних платежів.

На виконання умов договору 2-й позивач поставив відповідачу теплову енергію за період листопада, грудня 2015 року та січня 2016 року, що підтверджується актами прийому-передачі виконаних робіт, підписаними обома сторонами та скріпленими печатками підприємств та відповідно до яких виставив відповідачу до сплати рахунки: № 020761 від 30.11.2015 на суму 24555,83; № 020761 від 31.12.2015 на суму 28408,91 грн та № 0207761 від 31.01.2016 на суму 40613,74 грн, отримання яких підтверджується матеріалами справи.

В порушення умов договору відповідач свої фінансові зобов'язання щодо оплати отриманих послуг не виконав, у зв'язку з чим в нього виникла заборгованість перед 2-м позивачем на загальну суму 93578,48 грн, на суму якої останній нарахував штрафні санкції у вигляді: пені в сумі 2883,48 грн, 3% річних у сумі 196,88 грн та інфляційних нарахувань у сумі 221,00 грн.

Дії відповідача полягають у завданні збитків стратегічно важливому об'єкту - Комунальному підприємству "Дніпропетровські міські теплові мережі" з огляду на те, що енергетика є головною галуззю народного господарства країни, від фінансово-економічного стану якої залежить національна безпека держави, органи прокуратури вважають, що невиконання зобов'язань по погашенню заборгованості за спожиту теплову енергію і, як слідство, ненадходження коштів у бюджет - порушення загальнодержавних інтересів.

Пунктом 2 ст. 121 Конституції України передбачено, що на прокуратуру України покладається представництво інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених законом.

Згідно з абзацом 3 ч. 1 та ч. 3 ст. 2 Господарського процесуального кодексу України господарський суд порушує справи за позовними заявами: прокурорів, які звертаються до господарського суду в інтересах держави. Прокурор, який звертається до господарського суду в інтересах держави, в позовній заяві самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також вказує орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Відповідно до абзацу 2, 3 п. 5 рішення Конституційного суду України від 08.04.1999 року № 3-рп/99 "орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах" означає орган, на який державою покладено обов'язок щодо здійснення конкретної діяльності у відповідних правовідносинах, спрямованої на захист інтересів держави. Таким органом, відповідно до ст. ст. 6, 7, 13 та 143 Конституції України може виступати орган державної влади чи орган місцевого самоврядування, якому законом надано повноваження органу виконавчої влади. Орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах, фактично є позивачем у справах, порушених за позовною заявою прокурора.

В даному випадку органом державної влади виступає Дніпропетровська міська рада, яка наділена відповідними повноваженнями в галузі житлово-комунального господарства.

КП "Дніпропетровські міські теплові мережі" Дніпропетровської міської ради, яке є правонаступником МКП "Дніпропетровські міські теплові мережі" належить до комунальної власності.

Метою діяльності підприємства є задоволення потреб населення міста Дніпропетровська, державних, кооперативних, суспільних, приватних підприємств і організацій у якісній тепловій енергії при найменших витратах, одержання прибутку для розвитку підприємства, забезпечення інтересів його працівників та задоволення їх економічних і соціальних потреб.

Тому комунальному підприємству "Дніпропетровські міські теплові мережі" Дніпропетровської міської ради державою надані повноваження здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

В свою чергу, Дніпропетровською міською радою та комунальному підприємству "Дніпропетровські міські теплові мережі" судово-претензійні заходи щодо стягнення заборгованості за спожиту теплову енергію в загальному розмірі 93578,48 грн за період з 01.11.2015 до 01.02.2016, не вжито, внаслідок чого до державного бюджету зазначені кошти не надходять.

Таким чином, ненадходження коштів до державного бюджету порушує інтереси держави, що і стало причиною звернення прокуратури до суду з цим позовом.

Дослідивши обставини справи, надані матеріали, оцінивши надані докази у їх сукупності, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог та необхідність задоволення позову з таких підстав.

Відповідно до ст.193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ст.509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно ст.11 Цивільного кодексу України підставою виникнення цивільних прав і обов'язків (зобов'язань) є, зокрема, договір.

Статтею 627 Цивільного кодексу України передбачено, що відповідно до ст.6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно ст.629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно ч. 1 ст. 901 та ч. 1 ст. 903 Цивільного кодексу України, за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Згідно ст.526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст.525 Цивільного кодексу України).

Згідно ч.1, ч.2 ст.275 Господарського кодексу України за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі - енергію) споживачеві (абоненту), який зобов'язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується. Відпуск енергії без оформлення договору енергопостачання не допускається.

Статтями 24, 25 Закону України "Про теплопостачання" передбачена обов'язковість укладення договору на постачання теплової енергії між енергоспостачальником і споживачем.

Відповідно до ч.6 ст.19 Закону України "Про теплопостачання" передбачено, що споживач повинен щомісячно здійснювати оплату теплопостачальній організації за фактично отриману теплову енергію.

Приписами ст.530 Цивільного кодексу України, зокрема, встановлено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Факт поставки 2-м позивачем послуг з теплопостачання відповідачу останнім не оспорений та споживання яких підтверджено матеріалами справи.

Згідно ст.33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини справи, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

За приписами ст.34 Господарського процесуального кодексу України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Враховуючи викладене, господарським судом встановлено, що за період з 01.11.2015 по 01.02.2016 має місце заборгованість відповідача перед позивачем у сумі 93578,48 грн.

Порушенням зобов'язання, у відповідності до ст.610 Цивільного кодексу України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання, тобто - неналежне виконання.

Згідно зі ст.611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Відносно вимоги позивача про стягнення з відповідача пені в сумі 2883,48 грн суд зазначає наступне.

Стаття 216 Господарського кодексу України передбачає відповідальність за порушення у сфері господарювання шляхом застосування господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим кодексом, іншими законами і договором.

Згідно п.1 ст.230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до ч.1 ст.546 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Частиною 1 ст.549 Цивільного кодексу України визначено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Частинами 3 вказаної статті визначено, що штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання, а пенею - неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до п. 8.2.3 договору за несвоєчасну оплату спожитої теплової енергії споживачу належить сплатити енергопостачальній організації пеню в розмірі 1 %, але не більше подвійної облікової ставки Національного банку України за кожен день прострочення платежу.

Перевіривши розрахунок пені здійснений 2-м позивачем за загальний період з 14.12.2015 по 15.02.2016 суд погоджується з розрахунком останнього та вважає його обгрунтованим та вірним у сумі 2883,48 грн, що заявлена в межах можливої суми її нарахування.

Згідно ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання; боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Так, на підставі приписів ст. 625 Цивільного кодексу України позивачем нараховано та заявлено до стягнення з відповідача 3% річних за загальний період з 14.12.2015 по 15.02.2016 за кожним рахунком окремо у загальній сумі 196,88 грн, перевіривши який суд дійшов висновку, що сума 3% річних заявлена в межах можливої суми їх нарахування, а тому підлягає задоволенню.

Що ж стосується інфляційних нарахувань за зобов'язанням листопада 2015 року у сумі 221,00 грн, то суд зазначає наступне.

Відповідно до приписів п. 3.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція). У застосуванні індексації можуть враховуватися рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, викладені в листі Верховного Суду України від 03.04.1997 № 62-97р.

Враховуючи викладену правову норму, суд погоджується з розрахунком 2-го позивача та вважає, що інфляційні нарахування у сумі 221,00 грн є обгрунтованими, а тому підлягають задоволенню.

З урахуванням викладеного та наявних у справі доказів суд вважає, що прокурор та 2-й позивач належним чином довели наявність вини відповідача у невиконанні свого обов'язку щодо оплати отриманих послуг, а тому особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності його вини (умислу чи необережності), якщо інше не встановлено законом або договором (частина 1 ст.614 ЦК України).

Згідно ст. 43 Господарського процесуального кодексу (далі - ГПК України) України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

У відповідності з приписами ст.ст. 33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

На підставі ст. 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Враховуючи матеріали справи, позовні вимоги підлягають задоволенню повністю з підстав про які йдеться вище у цьому рішенні.

Витрати по сплаті судового збору згідно ст.ст.44 та 49 ГПК України покладаються на відповідача пропорційно задоволеним вимогам у сумі 1453,21 грн.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 43, 22, 25, 33, 34, 43, 44, 49, 75, 82, 84 та 85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд Дніпропетровської області

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Дочірнього підприємства "Побут" Колективного підприємства Дніпропетровська виробничо-торгівельна фірма "Славутич" (49000, Дніпропетровська область, місто Дніпропетровськ, вул. Софії Ковалевської, буд. 78, ідентифікаційний код 24990779) на користь Комунального підприємства "Дніпропетровські міські теплові мережі" Дніпропетровської міської ради (49044, м. Дніпропетровськ, пр-т Дмитра Яворницького, буд. 37, ідентифікаційний код 32082770) 93578,48 грн основного боргу, 221,00 грн інфляційних нарахувань, 196,88 грн 3% річних, 2883,48 грн пені, видати наказ 2-му позивачу після набрання рішенням законної сили.

3. Стягнути з Дочірнього підприємства "Побут" Колективного підприємства Дніпропетровська виробничо-торгівельна фірма "Славутич" (49000, Дніпропетровська область, місто Дніпропетровськ, вул. Софії Ковалевської, буд. 78, ідентифікаційний код 24990779) на користь Прокуратури Дніпропетровської області (49044, м. Дніпропетровськ, пр-т Дмитра Яворницького (ОСОБА_2), буд. 38, МФО 820172, р/р 35217020000291 в ДКСУ в м. Київ, ідентифікаційний код 02909938) витрати по сплаті судового збору у сумі 1453,21 грн, видати наказ заявнику після набрання рішенням законної сили.

В судовому засіданні відповідно до ст. 85 Господарського процесуального кодексу України оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Рішення суду може бути оскаржене протягом десяти днів з дня підписання рішення шляхом подання апеляційної скарги до Дніпропетровського апеляційного господарського суду через господарський суд Дніпропетровської області.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повний текст рішення складено та підписано - 17.05.2016.

Суддя В.Д. Воронько