Ухвала суду № 57729169, 09.03.2016, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

09 березня 2016 року м. Київ К/9991/670/12

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

Головуючого Бившевої Л.І.,

суддів: Веденяпіна О.А., Шипуліної Т.М.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Охтирської міжрайонної державної податкової інспекції Сумської області

на постанову Сумського окружного адміністративного суду від 06 червня 2011 року

та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 01 грудня 2011 року

у справі № 2а-8914/10/1870

за позовом Публічного акціонерного товариства «Нафтопроммаш»

до Охтирської міжрайонної державної податкової інспекції Сумської області

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И Л А :

Відкрите акціонерне товариство «Нафтопроммаш», правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство «Нафтопроммаш» (далі - позивач), звернулось до суду з позовами, які були об'єднані в одне провадження, до Охтирської міжрайонної державної податкової інспекції Сумської області (далі - відповідач) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 22 жовтня 2010 року № 0000432332/0 та №0000442332/0.

Постановою Сумського окружного адміністративного суду від 06 червня 2011 року позов був задоволений. Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення Охтирської МДПІ Сумської області від 22 жовтня 2010 року № 0000432332/0 та №0000442332/0.

Ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 01 грудня 2011 року постанову Сумського окружного адміністративного суду від 06 червня 2011 року було залишено без змін.

В касаційній скарзі Охтирська МДПІ Сумської області, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, просить скасувати постанову Сумського окружного адміністративного суду від 06 червня 2011 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 01 грудня 2011 року і ухвалити нове судове рішення, яким у задоволені позову відмовити.

Заслухавши доповідь судді - доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги щодо дотримання правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів, враховуючи межі касаційної скарги, дійшла висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено наступне.

Охтирською МДПІ Сумської області була проведена виїзна планова перевірка ВАТ «Нафтопроммаш» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01 липня 2009 року по 30 червня 2010 року, валютного та іншого законодавства за період з 01 липня 2009 року по 30 червня 2010 року, за результатами якої складений акт № 145/2332/00378454 від 11 жовтня 2010 року.

За висновками акта перевірки, позивачем були порушені, зокрема: вимоги пункту 4.2 статті 4, підпункту7.2.6 пункту 7.2 статті 7, підпункту 7.3.1 пункту 7.3 статті 7, підпункту 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», в результаті чого занижено податок на додану вартість на загальну суму 425165,00 грн., в тому числі по періодах: липень 2009 року - 33422,00 грн., серпень 2009 року - 48879,00 грн., вересень 2009 року - 54253,00 грн., жовтень 2009 року - 53260,00 грн., січень 2010 року - 39342,00 грн., лютий 2010 року - 44018,00 грн., травень 2010 року - 41493,00 грн., червень 2010 року - 110498,00 грн.; вимоги підпункту 4.1.6 пункту 4.1 статті 4, пункту 6.1 статті 6, підпункту 8.6.1 пункту 8.6 статті 8 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», в результаті чого завищено від'ємне значення об'єкта оподаткування податком на прибуток на загальну суму 1872362,00 грн., в тому числі: за період з 01 липня 2009 року по 31 грудня 2009 року в сумі 938184,00 грн. та за півріччя 2010 року в сумі 1872362,00 грн., та занижено податок на прибуток на загальну суму 60644,00 грн., в тому числі: за 1 квартал 2010 року на 95158,00 грн. та за півріччя 2010 р на 60644,00 грн.

Зокрема, в акті перевірки було вказано, що порівнюючи доходи, отримані ВАТ «Нафтопроммаш» за період з 01 липня 2009 року по 30 червня 2010 року, з понесеними за вказаний період витратами згідно даних бухгалтерського обліку було встановлено, що витрати товариства, сформовані по рахунках: № 901 «Собівартість реалізованої продукції», 9032 «Собівартість послуг організаціям», 9034 «Собівартість автопослуг», 9035 «Собівартість послуг готелю», 911 «Витрати на утримання обладнання», «Загальноцехові витрати», 92 «Адміністративні витрати», 93 «Витрати на збут», 942 «Собівартість реалізованої валюти», 943 «Собівартість виробничих запасів», 945 «Втрати від курсової ріхниці», 9491 «Витрати на утримання ЖКГ», 9092 «Витрати об'єктів соціальної сфери», 9493, «Непрямі інші витрати», 9495 «Собівартість послуг по оренді», 9496 «Собівартість реалізації груп вибуття», 951 «Витрати по нарахованим відсоткам», 976 «Списання НМА», 944 «Сумнівні борги», перевищують дохід (Кт рахунку 79 «Фінансові результати») на суму 2114937,00 грн. через те, що у період, який перевірявся, ВАТ «Нафтопроммаш» здійснювало реалізацію готової продукції за цінами, які нижчі собівартості. Вказані обставини слугували підставою для висновку податкового органу про те, що справедливою ринковою і звичайною ціною продукції, яка реалізовувалась позивачем, є фактична вартість витрат, понесених ВАТ «Нафтопроммаш» на виготовлення такої продукції. Внаслідок понесення товариством витрат, не компенсованих покупцями, такі витрати вважаються безоплатно наданими товарами (роботами, послугами), з огляду на що позивач занизив скоригований валових дохід на загальну суму 2114937,00 грн. та завищив показники у рядку 04.09 декларацій «Від'ємне значення об'єкта оподаткування попереднього податкового періоду» за 1 квартал 2010 року на загальну суму 938184,00 грн. Також, вказані обставини слугували підставою для висновку податкового органу про те, що позивач занизив базу оподаткування податком на додану вартість, оскільки фактично понесені позивачем витрати, вартість яких не увійшла до ціни продажу, повинні включатися до об'єкта оподаткування податком на додану вартість. Крім іншого, в акті перевірки було вказано, що позивач неправомірно включив до складу податкового кредиту липня, серпня, вересня та жовтня 2009 року податок на додану вартість у загальній сумі 2176,00 грн., за податковими накладними, виписаними продавцями товарів у червні 2009 року.

22 жовтня 2010 року на підставі вказаного акта перевірки Охтирська МДПІ Сумської області прийняла податкове повідомлення-рішення № 0000442332/0, яким на підставі підпункту «б» підпункту 4.2.2 пункту 4.2 статті 4, підпункту 17.1.3 пункту 17.1 статті 17 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» визначила ВАТ «Нафтопроммаш» суму податкового зобов'язання (з урахуванням штрафних (фінансових) санкцій) за платежем: податок на прибуток у розмірі 89191,00 грн., в тому числі: 60644,00 грн. - за основним платежем, 28547,00 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями.

22 жовтня 2010 року на підставі вказаного акта перевірки Охтирська МДПІ Сумської області прийняла податкове повідомлення-рішення № 0000432332/0, яким на підставі підпункту «б» підпункту 4.2.2 пункту 4.2 статті 4, підпункту 17.1.3 пункту 17.1 статті 17 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» визначила ВАТ «Нафтопроммаш» суму податкового зобов'язання (з урахуванням штрафних (фінансових) санкцій) за платежем: податок на додану вартість у розмірі 637748,00 грн., в тому числі: 425165,00 грн. - за основним платежем, 212583,00 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями.

Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що податковим органом не було доведено належними і допустимими доказами обставин та фактів, на які він посилається в обґрунтування відповідності нормам чинного законодавства прийнятих ним оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, з урахуванням того, що: розмір звичайних цін на продукцію, яка реалізовувалась позивачем, податковим органом у встановленому пунктом 1.20 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» порядку не визначався; результат порівняння доходів, отриманих товариством у періоді, який перевірявся, із витратами такого періоду є обліковим (бухгалтерським) збитком, визначеним відповідно до вимог Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 17 «Податок на прибуток», і не може вважатись неотриманим доходом та були об'єктом оподаткування податком на прибуток і податком на додану вартість; в силу положень пункту 6.1 статті 6 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» розрахунок об'єкта оподаткування за наслідками півріччя, трьох кварталів та року здійснюється з урахуванням від'ємного значення об'єкта оподаткування попереднього податкового періоду у складі валових витрат таких податкових періодів наростаючим підсумком до повного погашення такого від'ємного значення; по тих операціях, які були здійснені за ціною, нижчою від собівартості, позивачем нараховувались податкові зобов'язання, виходячи з собівартості такої продукції; у випадку, коли право платника на податковий кредит підтверджується податковими накладними, отриманими після закінчення податкових періодів, в яких відбулися оплата та отримання товарів (робіт, послуг), суми податку, вказані в таких податкових накладних, можуть бути включені до складу податкового кредиту в податковому періоді, в якому такі податкові накладні отримані.

Колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, з огляду на наступне.

Відповідно до підпункту 1.20.1 пункту 1.20 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) якщо цим пунктом не встановлено інше, звичайною вважається ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору. Якщо не доведене зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню справедливих ринкових цін. Справедлива ринкова ціна - це ціна, за якою товари (роботи, послуги) передаються іншому власнику за умови, що продавець бажає передати такі товари (роботи, послуги), а покупець бажає їх отримати за відсутності будь-якого примусу, обидві сторони є взаємно незалежними юридично та фактично, володіють достатньою інформацією про такі товари (роботи, послуги), а також ціни, які склалися на ринку ідентичних (а за їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг). Ринок товарів (робіт, послуг) - це сфера обігу товарів (робіт, послуг), яка визначається виходячи з можливості покупця (продавця) реально і без значних додаткових витрат придбати (продати) товар (роботу, послугу) на найближчій стосовно будь-якої із сторін договору території. Ідентичні товари (роботи, послуги) - це товари (роботи, послуги), що мають однакові характерні для них основні ознаки. Під час визначення ідентичності товарів беруться до уваги, зокрема, їх фізичні характеристики, які не впливають на їх якісні характеристики і не мають суттєвого значення для визначення ознак товару, якість і репутація на ринку, країна походження та виробник. Незначні відмінності в їх зовнішньому вигляді можуть не враховуватися. Однорідні товари (роботи, послуги) - це товари (роботи, послуги), які не є ідентичними, мають подібні характеристики і складаються зі схожих компонентів, що дозволяє їм виконувати однакові функції та (або) бути взаємозамінними. Під час визначення однорідності товарів (робіт, послуг) беруться до уваги, зокрема, їх якість, наявність товарного знака, репутація на ринку, країна походження та виробник.

Згідно з абзацом 1 підпунктів 1.20.2 пункту 1.20 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) для визначення звичайної ціни товару (робіт, послуг) використовується інформація про укладені на момент продажу такого товару (роботи, послуги) договори з ідентичними (однорідними) товарами (роботами, послугами) у співставних умовах. Зокрема, враховуються такі умови договорів, як кількість (обсяг) товарів (наприклад, обсяг товарної партії), строки виконання зобов'язань, умови платежів, звичайних для такої операції, а також інші об'єктивні умови, що можуть вплинути на ціну. При цьому умови договорів на ринку ідентичних (у разі їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг) визнаються співставними, якщо відмінність між такими умовами суттєво не впливає на ціну, або може бути економічно обґрунтована. При цьому враховуються звичайні при укладанні угод між непов'язаними особами надбавки чи знижки до ціни. Зокрема, але не виключно, враховуються знижки, пов'язані з сезонними та іншими коливаннями споживчого попиту на товари (роботи, послуги), втратою товарами якості або інших властивостей; закінченням (наближенням дати закінчення) строку зберігання (придатності, реалізації); збутом неліквідних або низьколіквідних товарів; маркетинговою політикою, у тому числі при просуванні товарів (робіт, послуг) на ринки; наданням дослідних моделей і зразків товарів з метою ознайомлення з ними споживачів.

Положеннями пунктів 1.20.3-.1.20.5 пункту 1.20 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) передбачений порядок визначення звичайної ціни товарів (робіт, послуг), які продаються шляхом прилюдного оголошення умов їх продажу, з використанням конкурсу, аукціону, біржової пропозиції, а також які підлягають державному регулюванню згідно із законодавством.

Підпунктом 1.20.51 пункту 1.20 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) встановлено, що якщо звичайна ціна не може бути визначена з використанням норм попередніх підпунктів цього пункту, то для доказів обґрунтування її рівня застосовуються правила, визначені національними положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку, а також національними стандартами з питань оцінки майна та майнових прав. З метою оподаткування терміни «справедлива вартість», «ринкова вартість» та «чиста вартість реалізації», які використовуються в національних положеннях (стандартах) бухгалтерського обліку та національних стандартах з питань оцінки майна і майнових прав, прирівнюються до терміну «звичайна ціна», визначеного цим Законом.

Як правомірно встановлено судами першої та апеляційної інстанцій та підтверджується матеріалами справи, жоден із перелічених у підпунктах 1.20.1, 1.20.2, 1.20.51 пункту 1.20 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» способів визначення звичайної ціни податковим органом не застосовувався.

При цьому, суди попередніх інстанцій обґрунтовано відхилили посилання податкового органу на те, що звичайні ціни були визначені Охтирською МДПІ Сумської області із застосуванням методу «витрати плюс» згідно з положеннями підпункту 1.20.9 пункту 1.20 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», оскільки вказаний метод визначення звичайної ціни застосовується виключно для товарів, які продаються (надаються) платниками податку, визначеними як природні монополісти відповідно до закону.

Крім іншого, положеннями підпункту 1.20.8 пункту 1.20 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) встановлено, що обов'язок доведення того, що ціна договору не відповідає рівню звичайної ціни у випадках, визначених цим Законом, покладається на податковий орган у порядку, встановленому законом. При проведенні перевірки платника податку податковий орган має право надати запит, а платник податку зобов'язаний обґрунтувати рівень договірних цін або послатися на норми абзацу першого підпункту 1.20.1 цього пункту.

Як правомірно встановлено судами попередніх інстанцій та підтверджується матеріалами справи, будь-яких належних та допустимих доказів, які б підтверджували, що Охтирська МДПІ Сумської області зверталась до позивача із запитом щодо обґрунтування рівня договірних цін, матеріали справи не містять.

З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що податковий орган не довів у встановленому пунктом 1.20 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» порядку, що рівень цін, за якими позивач реалізовував свою продукцію, не відповідав рівню звичайних цін, які склалися на ринку відповідних товарів.

Наказом Міністерства фінансів України від 28 грудня 2000 року № 353 було затверджене Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 17 «Податок на прибуток», яке визначає методологічні засади формування в бухгалтерському обліку інформації про витрати, доходи, активи і зобов'язання з податку на прибуток та її розкриття у фінансовій звітності.

У пункті 2 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 17 «Податок на прибуток», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 28 грудня 2000 року № 353 (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), наведено два терміни: обліковий прибуток (збиток) та податковий прибуток (збиток). Обліковий прибуток (збиток) - це сума прибутку (збитку) до оподаткування, визначена в бухгалтерському обліку і відображена у Звіті про фінансові результати за звітний період. Податковий прибуток (збиток) - це сума прибутку (збитку), визначена за податковим законодавством об'єктом оподаткування за звітний період.

За визначенням, наведеним у статті 3 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), об'єктом оподаткування є прибуток, який визначається шляхом зменшення суми скоригованого валового доходу звітного періоду, визначеного згідно з пунктом 4.3 цього Закону на: суму валових витрат платника податку, визначених статтею 5 цього Закону; суму амортизаційних відрахувань, нарахованих згідно із статтями 8 і 9 цього Закону.

Згідно з пунктом 4.3 статті 4 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) скоригований валовий доход - це валовий доход, визначений згідно з пунктом 4.1 цієї статті без врахування доходів, зазначених у пункті 4.2 цієї статті.

Відповідно до пункту 4.1 статті 4 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) валовий доход - загальна сума доходу платника податку від усіх видів діяльності, отриманого (нарахованого) протягом звітного періоду в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах як на території України, її континентальному шельфі, виключній (морській) економічній зоні, так і за їх межами.

Виходячи з аналізу наведених вище правових норм, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що обліковий прибуток (збиток) визначається для цілей бухгалтерського обліку і відображається у звіті про фінансові результати підприємства, тоді як податковий прибуток (збиток) визначається для цілей оподаткування відповідно до вимог Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств». В свою чергу, Закон України «Про оподаткування прибутку підприємств» не містить положень про те, що збиток, отриманий підприємством за наслідком господарської операції, або за наслідками діяльності відповідного податкового періоду, є його некомпенсованим прибутком та підлягає оподаткуванню.

Відповідно до абзацу 2 пункту 16.4 статті 16 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) платники податку у строки, визначені законом, подають до податкового органу податкову декларацію про прибуток за звітний період, розраховану наростаючим підсумком з урахуванням від'ємного значення об'єкта оподаткування минулих податкових періодів у разі його наявності відповідно до пункту 6.1 статті 6 цього Закону.

Пунктом 6.1 статті 6 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) встановлено, що якщо об'єкт оподаткування платника податку з числа резидентів за результатами податкового року має від'ємне значення об'єкта оподаткування (з урахуванням суми амортизаційних відрахувань), сума такого від'ємного значення підлягає включенню до складу валових витрат першого календарного кварталу наступного податкового року. Розрахунок об'єкта оподаткування за наслідками півріччя, трьох кварталів та року здійснюється з урахуванням від'ємного значення об'єкта оподаткування попереднього року у складі валових витрат таких податкових періодів наростаючим підсумком до повного погашення такого від'ємного значення.

З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що позивач правомірно врахував від'ємне значення об'єкта оподаткування податковим на прибуток за 2009 рік у складі валових витрат 1 кварталу 2010 року.

Згідно з підпунктом 4.1 статті 4 Закону України «Про податок на додану вартість» (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) база оподаткування операції з поставки товарів (послуг) визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, визначеної за вільними цінами, але не нижче за звичайні ціни, з урахуванням акцизного збору, ввізного мита, інших загальнодержавних податків та зборів (обов'язкових платежів), згідно із законами України з питань оподаткування (за винятком податку на додану вартість, а також збору на обов'язкове державне пенсійне страхування на послуги стільникового рухомого зв'язку, що включається до ціни товарів (послуг)). До складу договірної (контрактної) вартості включаються будь-які суми коштів, вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платнику податку безпосередньо покупцем або через будь-яку третю особу в зв'язку з компенсацією вартості товарів (послуг). У разі якщо звичайна ціна на товари (послуги) перевищує договірну ціну на такі товари (послуги) більше ніж на 20 відсотків, база оподаткування операції з поставки таких товарів (послуг) визначається за звичайними цінами.

Пунктом 1.18 статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість» (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що звичайні ціни розуміються та застосовуються за правилами, визначеними пунктом 1.20 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

У справі, що розглядається, суди попередніх інстанцій встановили, що податковий орган не довів у встановленому пунктом 1.20 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» порядку, що рівень цін, за якими позивач реалізовував свою продукцію, не відповідав рівню звичайних цін, які склалися на ринку відповідних товарів, з урахуванням того, що по тих операціях, які були здійснені за ціною, нижчою від собівартості, позивачем нараховувались податкові зобов'язання, виходячи з собівартості такої продукції.

Правовідносини, що виникають у зв'язку з формуванням платником податку на додану вартість та, зокрема, податкового кредиту, регулюються статтею 7 Закону України «Про податок на додану вартість» (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Абзацом 3 підпункту 7.2.3 пункту 7.2 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) встановлено, що податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом.

Відповідно до абзацу 1 підпункту 7.2.6 пункту 7.2 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Згідно з підпунктом 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

При цьому, абзацом 1 підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) встановлено, що не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Отже, у випадку коли право платника на податковий кредит підтверджується податковими накладними, отриманими після закінчення податкових періодів, в яких відбулися оплата та отримання товарів (робіт, послуг), суми податку, вказані в таких податкових накладних, можуть бути включені до складу податкового кредиту в податковому періоді, в якому такі податкові накладні отримані.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, отримання позивачем податкових накладних, виписаних контрагентами у червні 2009 року, саме у липні - жовтні 2009 року підтверджується, зокрема, реєстром податкових накладних, отриманих із запізненням (т.2 арк. справи 116-122).

Виходячи з наведеного, колегія суддів вказує, що у разі, коли платник податку отримує належним чином оформлену податкову накладну із запізненням, то він відповідно до зазначених законодавчих норм, але з урахуванням граничного строку давності визначення сум податкових зобов'язань, встановленого статтею 15 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» (в редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин), а саме: не пізніше закінчення 1095 дня, наступного за останнім днем граничного строку подання податкової декларації звітного періоду, не позбавляється права на включення вказаної в ній суми податку на додану вартість до складу податкового кредиту у тому звітному періоді, в якому вона була отримана.

Крім іншого, виходячи зі змісту підпунктів 7.7.1, 7.7.2 пункту 7.7 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» (в редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин), попереднім податковим періодом може бути будь-який податковий період, який передує звітному.

При цьому, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку, з яким погоджується суд касаційної інстанції, що звернення до податкового органу зі скаргою на постачальника у розумінні положень абзацу 2 підпункту 7.2.6 пункту 7.2 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» є правом, а не обов'язком суб'єкта господарювання.

За таких обставин, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли обґрунтованого висновку, з яким погоджується суд касаційної інстанції, про неправомірність оспорюваних податкових повідомлень-рішень та наявність підстав для їх скасування.

Доводи касаційної скарги викладеного не спростовують.

Відповідно до частини 1 статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Враховуючи вищевикладене, касаційна скарга Охтирської МДПІ Сумської області підлягає залишенню без задоволення, а постанова Сумського окружного адміністративного суду від 06 червня 2011 року та ухвала Харківського апеляційного адміністративного суду від 01 грудня 2011 року підлягають залишенню без змін.

Керуючись ст. ст. 160, 167, 210, 220, 2201, 223, 224, 230, 231, ч. 5 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А :

Касаційну скаргу Охтирської міжрайонної державної податкової інспекції Сумської області залишити без задоволення, а постанову Сумського окружного адміністративного суду від 06 червня 2011 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 01 грудня 2011 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, і може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у строк та у порядку, визначеному статтями 237, 238, 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий: ______ Л.І. Бившева

Судді: ______ О.А. Веденяпін

______ Т.М. Шипуліна