Ухвала суду № 57728687, 10.05.2016, Харківський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 травня 2016 р.Справа № 816/139/16Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Перцової Т.С.

Суддів: Жигилія С.П. , Дюкарєвої С.В.

за участю секретаря судового засідання Мороз Є.В.,

представника першого відповідача - Акулової М.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційними скаргами Державної судової адміністрації України, Апеляційного суду Полтавської області на постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 15.03.2016р. по справі № 816/139/16

за позовом ОСОБА_2

до Державної судової адміністрації України , Апеляційного суду Полтавської області

про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити дії та стягнення вихідної допомоги,

ВСТАНОВИЛА

08 лютого 2016 року ОСОБА_2 (надалі по тексту - ОСОБА_2, позивач) звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Державної судової адміністрації України (надалі по тексту - ДСА України, перший відповідач), Апеляційного суду Полтавської області (надалі по тексту - другий відповідач), в якому просив визнати протиправною бездіяльність Державної судової адміністрації України та Апеляційного суду Полтавської області, яка полягає в неврахуванні та невиплаті ОСОБА_2 вихідної допомоги у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою на день досягнення ним 65-річного віку і реалізованого права на відставку судді згідно з п. 9 ч. 5 ст. 126 Конституції України та ст. 109 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", зобов'язати Державну судову адміністрацію України виділити Апеляційному суду Полтавської області кошти для проведення виплати ОСОБА_2 вихідної допомоги у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою на день досягнення 65-річного віку і реалізованого права на відставку судді згідно з п. 9 ч. 5 ст. 126 Конституції України та ст. 109 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" в сумі 201870 грн. та стягнути з Апеляційного суду Полтавської області на користь ОСОБА_2 вихідну допомогу у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою на день досягнення 65-річного віку і реалізованого права на відставку судді згідно з п. 9 ч. 5 ст. 126 Конституції України та ст. 109 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" в сумі 201870 грн.

Постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 15.03.2016р. по справі № 816/139/16 адміністративний позов ОСОБА_2 до Державної судової адміністрації України, Апеляційного суду Полтавської області про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити дії та стягнення вихідної допомоги - задоволено частково.

Визнано протиправною бездіяльність Апеляційного суду Полтавської області, яка полягає в неврахуванні та невиплаті ОСОБА_2 вихідної допомоги у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою на день досягнення ним 65-річного віку і реалізованого права на відставку судді згідно з п. 9 ч. 5 ст. 126 Конституції України та ч. 1 ст. 136 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" (в редакції чинній до 27 березня 2014 року).

Стягнуто з Апеляційного суду Полтавської області на користь ОСОБА_2 вихідну допомогу у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою на день досягнення 65-річного віку і реалізованого права на відставку судді згідно з п. 9 ч. 5 ст. 126 Конституції України та ч. 1 ст. 136 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" (в редакції чинній до 27 березня 2014 року) в сумі 201870 грн (двісті одну тисячу вісімсот сімдесят гривень).

В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Перший та другий відповідачі, не погодившись з вказаною постановою суду першої інстанції в частині задоволення позову, подали апеляційні скарги, в яких, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просили суд апеляційної інстанції скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нове судове рішення, яким відмовити в задоволенні позову ОСОБА_2 повністю.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги ДСА України зазначила, що у спірних відносинах слід застосовувати положення нормативно-правових актів, які діяли на час прийняття Верховною Радою України постанови про звільнення позивача з посади судді (25.12.2014 року). Вважає, що моментом виникнення права на виплату позивачеві вихідної допомоги є дата його фактичного звільнення, станом на яку діюча редакція Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 07.07.2010 № 2453-VI не містила ст.136 (втратила чинність згідно з Законом України «Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні» від 27.03.2014 № 1166-VIІ), що передбачала раніше право на вихідну допомогу судді при виході у відставку, норми про виплату судді, який вийшов у відставку, вихідної допомоги у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою.

Вказує, що приймаючи рішення про стягнення вихідної допомоги у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою на день досягнення 65-річного віку і реалізованого права на відставку, суд в порушення вимог статті 159 КАС України щодо законності та обґрунтованості судового рішення не встановив в чому полягає протиправність рішень, дії або бездіяльності Апеляційного суду Полтавської області, з огляду на положення статті 19 Конституції України, якою закріплено обов'язок органів державної влади діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією за законами України.

У зв'язку з викладеним, перший відповідач вважає, що позов є безпідставним, необґрунтованим та таким, що не підлягає задоволенню.

В судовому засіданні представник другого відповідача підтримав вимоги апеляційної скарги та просив суд апеляційної інстанції їх задовольнити.

Апеляційна скарга другого відповідача мотивована тим, що задовольняючи позов в частині стягнення вихідної допомоги у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою на день досягнення 65-річного віку і реалізованого права на відставку, суд першої інстнації в порушення вимог статті 159 КАС України не встановив, у чому полягає протиправність бездіяльності Апеляційного суду Полтавської області. При цьому суд не врахував положення статті 19 Конституції України, якою закріплено обов'язок органів державної влади діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією за законами України. Стверджує, що Апеляційний суд Полтавської області вжив всі необхідні заходи та здійснив всі дії щодо забезпечення права ОСОБА_2 на вихідну допомогу. Так, в 2012 році при складанні бюджетного запиту на 2013 рік були заплановані кошти в сумі 235 400 гривень для виплати вихідної допомоги, оскільки в 2013 році ОСОБА_2 виповнювалось 65 років. Оскільки в 2013 році суддя не був звільнений, то ці кошти були заплановані у бюджетному запиті на 2014 році та закладенні у кошторисі суду на 2014 рік у сумі 675 700 гривень. В зв'язку із втратою чинності з 01.04.2014 року статті 136 Закону України "«Про судоустрій і статус суддів» дана стаття видатків Державною судовою адміністрацією України профінансована не була, тому відповідно і кошти у Апеляційного суду Полтавської області були відсутні. На час звільнення ОСОБА_2 з посади судді Апеляційного суду Полтавської області, згідно постанови Верховної Ради України від 25.12.2014 року № 59-УІІІ та наказу голови Апеляційного суду Полтавської області від 31.12.2014 року № 07-10/42, був чинним Закон України «Про судоустрій і статус суддів» в редакції від 01.04.2014 року, в якому відповідно до Закону України «Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні» від 27.03.2014 року виключено статтю 136, яка передбачає виплату судді, який вийшов у відставку, вихідної допомоги у розмірі 10 місячних заробітних плат, за останньою посадою.

Апеляційний суд Полтавської області явку уповноваженого представника у судове засідання не забезпечив, надав до суду клопотання про розгляд справи без участі його представника.

Позивач в надісланих до суду письмових запереченнях просив суд апеляційної інстанції залишити апеляційні скарги без задоволення, а оскаржувану постанову суду першої інстанції без змін, справу розглянути за відсутності позивача.

Колегія суддів, вислухавши суддю-доповідача, пояснення представника першого відповідача, перевіривши в межах апеляційних скарг рішення суду першої інстанції, доводи апеляційнихї скарг, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційні скарги задоволенню не підлягають з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_2 21 червня 1982 року обраний та зарахований на посаду народного судді Ленінського райнарсуду м. Полтави, з якої звільнений 22 червня 1987 року у зв'язку з закінченням строку повноважень.

В подальшому, 22 січня 1993 року обраний та зарахований на посаду народного судді Київського райнарсуду м. Полтави. 12 липня 1993 року обраний заступником голови Київського райнарсуду м. Полтави. 14 грудня 2000 року постановою Верховної ради України обраний безстроково суддею Полтавського обласного суду (нині - Апеляційний суд Полтавської області). 19 березня 2001 року звільнений із займаної посади у зв'язку з обранням суддею Полтавського обласного суду безстроково, на яку обраний та зарахований 20 березня 2001 року. 28 травня 2002 року звільнений з посади у зв'язку з переведенням до Апеляційного суду Харківської області, на підставі Указу Президента України № 405 від 26 квітня 2002 року. 11 січня 2006 року звільнений з посади у зв'язку з переведенням на посаду судді Апеляційного суду Полтавської області, на яку ОСОБА_2 прийнято з 12 січня 2006 року на роботу на посаду судді судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Полтавської області /а.с.19/.

25 жовтня 2013 року позивачем подано заяву про відставку у зв'язку із досягненням граничного віку, на підставі якого Вищою радою юстиції України прийнято рішення від 26 листопада 2013 року № 1276/0/15-13 "Про внесення подання до Верховної Ради України про звільнення ОСОБА_2 з посади судді Апеляційного суду Полтавської області у зв'язку з поданням заяви про відставку" /а.с. 9/.

31 грудня 2014 року відповідно до Постанови Верховної Ради України від 25 грудня 2014 року № 59-VIII "Про звільнення суддів" звільнено з займаної посади у зв'язку із виходом у відставку /а.с.20/.

На підставі вказаної постанови Верховної Ради України та на підставі наказу Апеляційного суду Полтавської області № 07-10/42 від 31 грудня 2014 року позивача звільнено з посади судді Апеляційного суду Полтавської області.

Судом першої інстанції встановлено, що відповідно до довідки Апеляційного суду Полтавської області від 20 травня 2015 року № 06-29/122 вихідну допомогу у розмірі десяти місячних заробітних плат при звільненні суддя не отримав /а.с. 21/.

17 листопада 2015 року позивач звернувся до Апеляційного суду Полтавської області із заявою (вх.№12127/15) про виплату йому вихідної допомоги, за результатами розгляду якої листом від 03 грудня 2015 № 01-34/20277/15 повідомлено позивача про відсутність підстав для нарахування та виплати останньої у зв'язку з виключенням, станом на момент прийняття другим відповідачем наказу про звільнення позивача із займаної посади, норми статті 136 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", на підставі якої здійснюється таке нарахування та виплата /а.с.23/.

23 грудня 2015 року позивач звернувся до ДСА України із заявою про виплату йому вихідної допомоги, за результатами розгляду якої листом від 05 січня 2016 року № А1607-15-2/16 повідомлено позивача про відсутність підстав для нарахування та виплати останньої у зв'язку з виключенням норми статті 136 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", на підставі якої здійснюється таке нарахування та виплата.

Не погодившись з такими відповіддями відповідачів позивач звернувся до суду з данним позовом.

Задовольняючи позов у частині визнання протиправною бездіяльності Апеляційного суду Полтавської області та стягнення з Апеляційного суду Полтавської області на користь ОСОБА_2 вихідної допомоги, суд першої інстанції виходив з наявності у ОСОБА_2 права на нарахування та виплату йому вихідної допомоги, визначеної ч. 1 ст. 136 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" (в редакції чинній до 27 березня 2014 року) та недопустимості звуження або скасування змісту та обсягу досягнутого суддями рівня матеріального забезпечення шляхом внесення змін до чинного законодавства.

Відмовляючи в задоволенні іншої частини позовних вимог, суд першої інстанції зазначив про їх передчасність та необґрунтованість.

Відповідно до ч.1 ст.195 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги, отже, перегляду підлягає рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції в частині задоволення позову, з наступних підстав.

Згідно зі ст.22 Конституції України закріплені нею права і свободи не є вичерпними, гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законодавчих актів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Відповідно до пункту 9 частини 5 статті 126 Конституції України однією з підстав звільнення судді з посади органом, що його обрав або призначив, є подання суддею заяви про відставку.

При цьому звільнення судді відбувається за наявності в судді відповідного стажу роботи, який, відповідно до частини першої статті 109 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" (в редакції, чинній на час досягнення позивачем 65-річного віку та подання заяви про відставку), становить не менше двадцяти років, та подання суддею заяви, яка є підтвердженням вільного волевиявлення судді на реалізацію ним права на відставку.

Частиною першої статті 126 Основного Закону України передбачено, що незалежність і недоторканість суддів гарантуються Конституцією і законами України.

Зазначений конституційний принцип знайшов відображення і в положеннях Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 07.07.2010 року №2453-VI (далі - Закон №2453-VI) у редакції Закону України «Про забезпечення права на справедливий суд» від 12.02.2015 року № 192-VIІІ (далі - Закон № 192-VIІІ).

Так, у пунктах 8, 11 частини четвертої статті 48 цього Закону зазначено, що незалежність судді, у тому числі, забезпечується належним матеріальним та соціальним забезпеченням судді та правом судді на відставку. Крім того, згідно із частиною шостою статті 48 Закону №2453-VI у редакції Закону №192-VIІІ при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законодавчих актів не допускається звуження змісту та обсягу визначених Конституцією України гарантій незалежності судді.

Тобто гарантії незалежності суддів не можуть бути звужені чи скасовані під час прийняття нових законів і внесення змін до чинних, про що неодноразово було наголошено у правових позиціях Конституційного Суду України (зокрема, у рішеннях від 03.06.2013 року № 3-рп/2013, від 22.05.2008 року № 10-рп/2008, від 11.10.2005 року № 8-рп/2005).

Зокрема, в абзаці третьому пункту 4, абзацах другому, третьому пункту 7 мотивувальної частини свого Рішення від 11 жовтня 2005 року N 8-рп Конституційний Суд України зазначив, що "... конституційні принципи, на яких базується здійснення прав і свобод людини і громадянина в Україні, включаючи і право на пенсійне забезпечення, передбачають за змістом статей 1, 3, 6 (частина друга), 8, 19 (частина друга), 22, 23, 24 (частина перша) Основного Закону України правові гарантії, правову визначеність і пов'язану з ними передбачуваність законодавчої політики у сфері пенсійного забезпечення, необхідні для того, щоб учасники відповідних правовідносин мали можливість завбачати наслідки своїх дій і бути впевненими у своїх законних очікуваннях, що набуте ними на підставі чинного законодавства право, його зміст та обсяг буде ними реалізовано, тобто набуте право не може бути скасоване, звужене.

З урахуванням вищевикладеного, надання судді за рахунок держави матеріального і соціального захисту (заробітна плата, пенсія, щомісячне довічне грошове утримання тощо), що відповідає його високому статусу, є гарантією забезпечення незалежності".

Також, Конституційний Суд України в своєму рішенні від 19 листопада 2013 року №10-рп/2013 зокрема зазначив, що аналіз розділу VІІІ Конституції України та Закону України "Про судоустрій і статус суддів" дає підстави для висновку, що відставка судді є особливою формою звільнення його з посади за власним бажанням та обумовлена наявністю в особи відповідного стажу роботи на посаді судді. Наслідком відставки є, зокрема, припинення суддею своїх повноважень з одночасним збереженням за ним звання судді і гарантій недоторканності, а також набуттям прав на виплату вихідної допомоги та отримання пенсії або щомісячного довічного грошового утримання.

Конституційним судом України зауважено, що за своєю правовою природою вихідна допомога є разовою формою матеріальної винагороди при виході судді у відставку. Вона виплачується з метою забезпечення йому належних соціально-побутових умов, а також для стимулювання осіб, які перебувають на посаді судді, до довгострокового виконання ними професійних обов'язків.

Таким чином, реалізація права судді на відставку за наявності підстав, встановлених Законом України "Про судоустрій і статус суддів", є підставою для виплати такому судді вихідної допомоги у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою.

Із набранням чинності Законом N 2453-VI питання вихідної допомоги регулювалося статтею 136 цього Закону, відповідно до якої судді, який вийшов у відставку, виплачувалася вихідна неоподатковувана допомога у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою. Законом України від 27 березня 2014 року N 1166-VII "Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні" цю статтю було виключено.

Аналіз прецедентної практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) дає підстави для формування позиції, що при вирішенні питань щодо порушення державами - учасницями Ради Європи положень Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї велика увага акцентується на дотриманні державою принципу "правомірних або законних очікувань" та захисту прав людини через призму цього принципу.

Зокрема, у справах "Пайн Велі Девелопмент ЛТД та інші проти Ірландії" та "Федоренко проти України" ЄСПЛ констатував, що відповідно до прецедентного права органів, що діють на підставі Конвенції, право власності може бути "існуючим майном" або коштами, включаючи позови, для задоволення яких позивач може обґрунтовувати їх принаймні "виправданими очікуваннями" щодо отримання можливості ефективного використання права власності (cf., Pressos Compania Naviera S.A. v. Belgium, рішення від 20 листопада 1995 року, серія А, N 332, с. 21, п. 31; пункт 21 рішення ЄСПЛ у справі "Федоренко проти України").

У межах вироблених ЄСПЛ підходів до тлумачення поняття "майно", а саме в контексті статті 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав та основоположних свобод людини, це поняття охоплює як "існуюче майно", так і активи, включаючи право вимоги, з посиланням на які заявник може стверджувати, що він має принаймні законні очікування стосовно ефективного здійснення свого "права власності" (пункт 74 рішення від 2 березня 2005 року ЄСПЛ від MALTZAN and Others v. Germany). ЄСПЛ робить висновок, що певні законні очікування заявників підлягають правовому захисту та формується позиція для інтерпретації вимоги як такої, що може вважатися "активом", вона повинна мати обґрунтовану законну підставу, якою, зокрема, є чинна норма закону.

Отже, суддя апеляційного суду ОСОБА_2, який в 2013 році набув права на відставку відповідно до наявного в нього стажу не менше 20 років, досягнувши віку відставки судді - 65 років, подавши 25 жовтня 2013 року відповідну заяву та отримавши рішення Вищої ради юстиції від 26 листопада 2013 року рішення № 1276/0/15-13 "Про внесення подання до Верховної Ради України про звільнення ОСОБА_2 з посади судді Апеляційного суду Полтавської області у зв'язку з поданням заяви про відставку", мав обгрунтовані правомірні очікування на отримання вихідної допомоги.

При цьому, як зазначає другий відповідач, в 2012 році при складанні бюджетного запиту на 2013 рік були заплановані кошти в сумі 235400 гривень для виплати вихідної допомоги, оскільки в 2013 році ОСОБА_2 виповнювалось 65 років. Враховуючи, що в 2013 році суддя не був звільнений, то ці кошти були заплановані у бюджетному запиті на 2014 році та закладенні у кошторисі суду на 2014 рік у сумі 675 700 гривень.

25 грудня 2014 року Верховна Рада України своєю постановою № 59-VІІІ звільнила позивача з займаної посади судді Апеляційного суду Полтавської області. Тобто, питання про звільнення позивача з посади судді у відставку вирішувалося Верховною Радою України протягом тривалого періоду часу (рік і два місяці).

З огляду на зазначені обставини справи, колегія суддів вважає, що довго тривалість вирішення Верховною Радою України питання щодо звільнення позивача не залежала від його волі, а тому даний факт не може впливати на вирішення питання про нарахування та виплату позивачу вихідної допомоги за законодавством, чинним на час подання ним заяви про відставку та здійснення відповідних дій щодо реалізації цього права.

Набрання 01 квітня 2014 року чинності Законом України "Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні"№ 1166-VІІ від 27 березня 2014 року, яким виключено статтю 136 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", на переконання колегії суддів, не є підставою для позбавлення ОСОБА_2 права на отримання вихідної допомоги, оскільки право у позивача на відставку виникло та реалізовано ним до вступу в силу цього Закону.

Беручи до уваги, що за суддею, який перебуває у відставці, зберігається звання судді та також гарантії недоторканості та соціального захисту, як і до виходу у відставку, скасування при виході у відставку гарантованої виплати вихідної допомоги у розмірі 10-ти місячних заробітних плат за останньою посадою є обмеженням соціальних гарантій суддів, передбачених Конституцією України та іншими законами України, оскільки зміст та обсяг досягнутого суддями рівня матеріального забезпечення не може бути звужено або скасовано шляхом внесення змін до чинного законодавства.

За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність у позивача права на вихідну допомогу при звільненні.

Враховуючи, що обов'язок в частині нарахування та виплати коштів вихідної допомоги належить безпосередньо другому відповідчу, як особі з якою позивач перебував у трудових відносинах та отримував щомісячне грошове забезпечення, суд дійшов вірного висновку про визнання протиправною бездіяльності Апеляційного суду Полтавської області, яка полягає у ненарахуванні та невиплаті ОСОБА_2 вихідної допомоги у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою на день досягнення ним 65-річного віку і реалізованого права на відставку судді згідно з п. 9 ч. 5 ст. 126 Конституції України та ч. 1 ст. 136 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" (в редакції чинній до 27 березня 2014 року) та стягнення з другого відповідача вказаної допомоги в сумі 201870 грн (двісті одну тисячу вісімсот сімдесят гривень).

Доводи апеляційних скарг висновків суду не спростовують.

Відповідно до ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справа та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, п.1 ч.1 ст. 198, ст.200, п.1 ч.1 ст.205, ст.ст.206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А

Апеляційні скарги Державної судової адміністрації України, Апеляційного суду Полтавської області залишити без задоволення.

Постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 15.03.2016р. по справі № 816/139/16 в частині задоволення позову залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання ухвали у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя Перцова Т.С.Судді Жигилій С.П. Дюкарєва С.В. Повний текст ухвали виготовлений та підписаний 16.05.2016 р.