Ухвала суду № 57728650, 10.05.2016, Вінницький апеляційний адміністративний суд

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 802/4112/15-а

Головуючий у 1-й інстанції: Дмитришена Р.М.

Суддя-доповідач: Курко О. П.

10 травня 2016 року

м. Вінниця

Вінницький апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Курка О. П.

суддів: Совгири Д. І. Білоуса О.В. ,

за участю:

секретаря судового засідання: Стаднік Л.В.,

прокурора: Гущіної Н.В.

представника позивача: Кухар Ж.М.

представника відповідача: Порохні В.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Гірник" на постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 04 лютого 2016 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Гірник" до Відділу державної виконавчої служби Тиврівського районного управління юстиції Вінницької області про зобов'язання вчинити дії,

В С Т А Н О В И В :

Товариство з обмеженою відповідальністю "Рекреаційний комплекс "Гірник" звернулось до Вінницького окружного адміністративного суду із позовом до Відділу державної виконавчої служби Тиврівського районного управління юстиції Вінницької області про зобов`язання вчинити дії.

Постановою Вінницького окружного адміністративного суду від 04 лютого 2016 року в задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням, відповідача подав апеляційну скаргу, у якій просив скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.

В обґрунтування апеляційної скарги апелянт послався на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права.

Представник позивача у судовому засіданні підтримала доводи апеляційної скарги та просила суд її задовольнити, а постанову суду першої інстанції - скасувати

Представник відповідача заперечував проти доводів апеляційної скарги та просив суд залишити її без задоволення, а постанову суду першої інстанції - без змін.

Прокурор в судовому засіданні просив відмовити у задоволенні апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції - залишити без змін.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши доводи апеляційної скарги наявними у матеріалах справи письмовими доказами, надавши їм оцінку, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а постанову суду першої інстанції - без змін виходячи з наступного.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено під час апеляційного розгляду справи, Підставою для звернення до суду стала ухвала Господарського суду Рівненської області по справі №5/40/2012/5003, якою було затверджено мирову угоду про домовленість Банкрута, кредиторів та інвесторів про порядок оплати, відстрочки, а також погашення (списання) боргів банкрута перед кредиторами, скасовані заходи до забезпечення грошових вимог кредиторів, а провадження у справі було припиненим. Пунктом 6 вищезазначеної ухвали було визначено, що вимоги конкурсних кредиторів, які не були заявлені у встановлений законом строк або відхилені господарським судом, вважаються погашеними, а виконавчі документи за відповідними вимогами визнаються такими, що не підлягають виконанню.

12.11.2015 року після ознайомлення з матеріалами виконавчого провадження позивач дізнався про накладення арешту на все майно ТОВ "Гірник" на підставі постанови про арешт майна боржника та заборону на його відчуження ВП №42694014.

За змістом постанови слідує, що 11 жовтня 2013 року Рівненським окружним адміністративним судом було видано виконавчий лист по адміністративній справі №817/3137/13-а про стягнення з позивача податкового боргу в розмірі 1807916,50 грн.

04.08.2014 року відділом державної виконавчої служби Рівненського районного управління юстиції винесено постанову про арешт майна боржника та заборону його відчуження ВП №42694014, згідно якого накладено арешт на все майно, що належить ТОВ "Гірник" та заборонено здійснювати відчуження будь-якого майна, що належить боржнику. Дане виконавче провадження було передано за належністю до відповідача на підставі п.10 ч.1 ст.49 Закону України "Про виконавче провадження".

13.08.2014 року до ВДВС Тиврівського РУЮ з ВДВС Рівненського РУЮ надійшов виконавчий лист по справі №817/3173/13-а, виданий 11.10.2013 року Рівненським окружним адміністративним судом про стягнення з ТОВ "Гірник" на користь ДПІ у Рівненському районі податкового боргу в сумі 1807916,50 грн. та постанова про закінчення виконавчого провадження від 04.08.2014 року ВП №42694014. Згідно даної постанови зазначено, що місцезнаходженням постійно діючого органу боржника та місцезнаходженням його майна є адреса: смт. Тиврів, вул. Забужжя, 15, Вінницька область. За місцем реєстрації с.Малий Шпаків боржник не знаходиться.

14.08.2014 року державним виконавцем було винесено постанову про відкриття провадження (ВП 44386274).

22.08.2014 року виконавче провадження ВП №44386274 було об'єднане у зведене виконавче провадження ВП №44508031.

19 листопада 2015 року позивач звернувся до відповідача з вимогою скасувати постанову про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження та винести постанову про закінчення виконавчого провадження ВП №4438274, яке 22.08.2014 року було об`єднане у зведене виконавче провадження ВП №44508031 у зв`язку з визнанням виконавчого документу таким, що не підлягає виконанню.

В обґрунтування своїх позовних вимог позивач пояснив, що справа про банкрутство №5/40/2012/5003 була порушена Господарським судом Вінницької області 17.08.2012 року, однак податковий борг у сумі 1807916,50 грн. виник до порушення провадження у справі про банкрутство.

Крім того, позивач посилається на ухвалу господарського суду Рівненської області від 08.04.2015 року, яка залишена без змін ухвалою Рівненського апеляційного господарського суду від 13.05.2015, у справі про банкрутство ТОВ "Гірник". За змістом даних ухвал було відмовлено у задоволенні заяви ДПІ у Рівненському районі про визнання кредитором товариства у сумі 1 678 067,25грн, а заяву податкового органу в частині визнання поточних кредиторських вимог до боржника в сумі 129 882,97грн. залишено без розгляду.

Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції виходив із того, що відповідач діяв у межах та спосіб, визначений законом.

Колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про виконавче провадження" (далі - Закон) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Статтею 11 Закону передбачено, що обов`язки і права державних виконавців, зокрема у процесі здійснення виконавчого провадження він має право накладати арешт на майно боржника, опечатувати, вилучати, передавати таке майно на зберігання та реалізовувати його в установленому законодавством порядку.

У відповідності до ст.50 Закону України "Про виконавче провадження" у разі закінчення виконавчого провадження (крім направлення виконавчого документа за належністю іншому органу державної виконавчої служби, офіційного оприлюднення повідомлення про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури, закінчення виконавчого провадження за рішенням суду, винесеним у порядку забезпечення позову чи вжиття запобіжних заходів, а також крім випадків не стягнення виконавчого збору або витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій), повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав, арешт, накладений на майно боржника, знімається, скасовуються інші вжиті державним виконавцем заходи примусового виконання рішення, а також провадяться інші дії, необхідні у зв'язку із завершенням виконавчого провадження. Завершене виконавче провадження не може бути розпочате знову, крім випадків, передбачених цим Законом.

Згідно ст. 60 Закону передбачено зняття арешту з майна у таких випадках: коли особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту; у разі прийняття судом рішення про зняття арешту з майна арешт з майна знімається за постановою державного виконавця не пізніше наступного дня, коли йому стало відомо про такі обставини; з майна боржника може бути знято арешт за постановою начальника відповідного відділу державної виконавчої служби, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець, якщо виявлено порушення порядку накладення арешту, встановленого цим Законом; у разі наявності письмового висновку експерта, суб'єкта оціночної діяльності - суб'єкта господарювання щодо неможливості чи недоцільності реалізації арештованого майна боржника у зв'язку із значним ступенем його зносу, пошкодженням або в разі якщо витрати, пов'язані із зверненням на таке майно стягнення, перевищують грошову суму, за яку воно може бути реалізовано, арешт з майна боржника може бути знято за постановою державного виконавця, що затверджується начальником відділу, якому він безпосередньо підпорядкований; у всіх інших випадках незавершеного виконавчого провадження арешт з майна чи коштів може бути знятий за рішенням суду.

Тому, судом встановлено, що державним виконавцем вжито передбачених заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчинено виконавчі дії.

Відповідно до ст.1 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" кредитор - юридична або фізична особа, а також органи доходів і зборів та інші державні органи, які мають підтверджені у встановленому порядку документами вимоги щодо грошових зобов'язань до боржника; конкурсні кредитори - кредитори за вимогами до боржника, які виникли до порушення провадження у справі про банкрутство і виконання яких не забезпечено заставою майна боржника; поточні кредитори - кредитори за вимогами до боржника, які виникли після порушення провадження у справі про банкрутство; забезпечені кредитори - кредитори, вимоги яких забезпечені заставою майна боржника (майнового поручителя).

Згідно ст.78 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" мирова угода може бути укладена тільки щодо вимог, забезпечених заставою, вимог другої та наступних черг задоволення вимог кредиторів, визначених цим Законом. У разі якщо умови мирової угоди передбачають розстрочку чи відстрочку або прощення (списання) боргів чи їх частини, орган стягнення зобов'язаний погодитися із задоволенням частини вимог з податків, зборів (обов'язкових платежів) на умовах такої мирової угоди з метою забезпечення відновлення платоспроможності підприємства. При цьому податковий борг, який виник у строк, що передував трьом повним календарним рокам до дня подання заяви про порушення справи про банкрутство до господарського суду, визнається безнадійним та списується, а податкові зобов'язання чи податковий борг, які виникли у строк протягом трьох останніх перед днем подання заяви про порушення справи про банкрутство до господарського суду календарних років, розстрочується (відстрочується) або списується на умовах мирової угоди. Зазначену мирову угоду підписує керівник відповідного органу доходів і зборів за місцезнаходженням боржника.

Не підлягає прощенню (списанню), відстрочці та/або розстрочці за умовами мирової угоди заборгованість із заробітної плати перед працюючими та звільненими працівниками банкрута, грошові компенсації за невикористані дні щорічної відпустки та додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, інші кошти, належні працівникам у зв'язку з оплачуваною відсутністю на роботі (оплата часу простою не з вини працівника, гарантії на час виконання державних або громадських обов'язків, гарантії і компенсації при службових відрядженнях, гарантії для працівників, що направляються для підвищення кваліфікації, гарантії для донорів, гарантії для працівників, що направляються на обстеження до медичного закладу, соціальні виплати у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності за рахунок коштів підприємства тощо), а також вихідної допомоги, належної працівникам у зв'язку з припиненням трудових відносин.

Не підлягає прощенню (списанню) за умовами мирової угоди заборгованість із сплати страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування та інше соціальне страхування, невикористаних та своєчасно не повернутих коштів Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності.

Разом з тим, судом встановлено, що провадження у справі про банкрутство порушено 17.08.2012 року. Строк подачі кредиторами заяв з вимогами до боржника - Товариства з обмеженою відповідальністю "Гірник" з врахуванням статей 253 та 254 Цивільного кодексу України сплинув 17.05.2013 року.

Згідно ст.14 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" вимоги конкурсних кредиторів, що заявлені після закінчення строку, встановленого для їх подання, або не заявлені взагалі, - не розглядаються і вважаються погашеними. Зазначений строк є граничним і поновленню не підлягає.

Позивач у апеляційній скарзі відзначає, що 08.04.2015 року ухвалою Господарського суду Рівненської області в заяві Державної податкової інспекції у Рівненському районі про визнання кредитором Товариства з обмеженою відповідальністю "Гірник" в сумі 1 678 067 грн. 25 коп було відмовлено, мотивуючи це тим, що вимоги податкового органу, як конкурсного кредитора, заявлені після закінчення строку, встановленого для їх подання. Щодо визнання поточних кредиторських вимог до боржника в сумі 129 882,97грн. заяву ДПІ - залишено без розгляду, оскільки заборгованість виникла після порушення провадження про банкрутство ТОВ "Гірник". Ухвалою Рівненського апеляційного Господарського суду від 13.05.2015 року ухвалу Господарського суду Рівненської області залишено без змін.

Прокурор, у повідомленні про вступ прокурора у справу, відзначає що, вимоги ДПІ у Рівненському районі до боржника в сумі 129 882,97 грн є поточними кредиторськими вимогами та підлягають виконанню на підставі постанови Рівненського окружного адміністративного суду від 11.10.2013, та враховуючи вказане, а також вимоги ст.ст. 50,60 Закону України Прокуратура України вважає, що Постанова Вінницького окружного адміністративного суду від 04.02.2016 року про відмову позивачу в задоволенні позову про скасування арешту майна є законною.

Судом досліджено, що сума боргу в розмірі 1 678 067 грн.25 коп. була заявлена податковим органом на підставі податкових повідомлень-рішень від 27.04.2012. Натомість, право на стягнення податкової заборгованості в сумі 1 807 916, 5грн. виникло після порушення провадження у справі згідно постанови Рівненського окружного адміністративного суду у справі №817/3173/13-а. На підставі вищезазначеного рішення було видано виконавчий лист від 11 жовтня 2013 року, який став підставою для примусового виконання рішення шляхом винесення постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження в рамках виконавчого провадження №42694014.

Відтак, сума стягується у порядку примусового виконання виконавчого провадження №42944014, на підставі виконавчого листа, який виданий 11 жовтня 2013 року, тобто після порушення провадження про банкрутство ТОВ "Гірник".

Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" визначено термін поточного кредитора як кредитора за вимогами до боржника, які виникли після порушення провадження у справі про банкрутство.

Згідно п.п.20.1.18 п.20.1 ст.20 Податкового кодексу України, контролюючий орган наділений повноваженнями на звернення до суду з позовом про стягнення суми податкового боргу платника податку. Пункт 95.3 ст.95 Податкового кодексу України передбачає, що стягнення коштів з рахунків платника податків у банках, обслуговуючих такого платника податків, здійснюється за рішенням суду.

У апеляційні скарзі Позивач відзначає, що на його думку, рішення відділу Державної виконавчої служби Тиврівського районного управління юстиції такими, що порушують його права. Позивач просить прийняти судове рішення, яким зобов'язати відповідача винести постанову про скасування арешту майна та заборони відчуження майна ТОВ "Гірник" та зобов`язати відділ державної виконавчої служби Тиврівського районного управління юстиції винести постанову про закінчення виконавчого провадження ВП №44386274.

Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню врегульовані Законом України "Про виконавче провадження".

Відповідно до вищезазначених положень Закону, суд може прийняти рішення про зняття арешту з майна боржника та оголошення заборони на його відчуження у випадках, встановлених цим Законом. Законом України "Про виконавче провадження" також передбачено підстави і для закінчення виконавчого провадження. У той же час, суд не може втручатися у дискреційні повноваження відповідача - суб'єкта владних повноважень та зобов'язувати його прийняти те чи інше рішення.

З врахуванням наведеного, колегія суддів дійшла висновку, що доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження під час її розгляду, а відтак, відсутні підстави для задоволення апеляційної скарги.

Відповідно до ч. 1 ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд

У Х В А Л И В :

апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Гірник" залишити без задоволення, а постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 04 лютого 2016 року - без змін.

Ухвала суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст. 212 КАС України.

Ухвала суду складена в повному обсязі 13 травня 2016 року.

Головуючий Курко О. П. Судді Совгира Д. І. Білоус О.В.