Постанова № 57728603, 12.05.2016, Харківський апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 травня 2016 р. Справа № 816/4523/15Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: П'янової Я.В.

Суддів: Зеленського В.В. , Чалого І.С.

за участю секретаря судового засідання Городової А.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Управління Міністерства внутрішніх справ України в Полтавській області на постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 24.12.2015р. по справі № 816/4523/15

за позовом ОСОБА_1

до Комсомольського міського відділу Управління Міністерства внутрішніх справ України в Полтавській області , Управління Міністерства внутрішніх справ України в Полтавській області

третя особа Кременчуцька об'єднана державна податкова інспекція Головного управління ДФС у Полтавській області

про визнання протиправним та скасування наказу про звільнення з роботи, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та стягнення моральної шкоди,

ВСТАНОВИЛА:

Позивач, ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1), звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовом до Управління Міністерства внутрішніх справ України в Полтавській області (далі - відповідач 1, УМВС України в Полтавській області), третя особа: Кременчуцька об'єднана державна податкова інспекція Головного управління ДФС у Полтавській області (далі - третя особа, Кременчуцька ОДПІ) про визнання протиправним та скасування наказу Управління Міністерства внутрішніх справ в Полтавській області від 09.10.2015р. № 582 про звільнення з роботи ОСОБА_1 з посади завідувача канцелярії Комсомольського МВ УМВС України в Полтавській області; поновлення ОСОБА_1 на посаді; стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу в період з 09.10.2015р. по день прийняття рішення судом; стягнення моральної шкоди в сумі 5000 грн.

Ухвалою суду від 02.12.2015 р. залучено до участі у справі в якості другого відповідача - Комсомольський міський відділ Управління Міністерства внутрішніх справ України в Полтавській області (далі - відповідач 2, Комсомольский МВ УМВС України у Полтавській області).

Постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 24.12.2015 р. адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Визнано протиправним та скасовано наказ Управління Міністерства внутрішніх справ України в Полтавській області від 09 жовтня 2015 року № 582 о/с про звільнення ОСОБА_1 з посади завідувача канцелярії Комсомольського міського відділу Управління Міністерства внутрішніх справ України в Полтавській області.

Поновлено ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, мешкає АДРЕСА_1) на посаді завідувача канцелярії Комсомольського міського відділу Управління Міністерства внутрішніх справ України в Полтавській області.

Стягнуто з Комсомольського міського відділу Управління Міністерства внутрішніх справ України в Полтавській області (ідентифікаційний номер 08802851, вул. Добровольського, 6, м. Комсомольськ, Полтавська область, 39800) на користь ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, мешкає АДРЕСА_1) середній заробіток за час вимушеного прогулу в період з 12 жовтня 2015 року по 24 грудня 2015 року в розмірі 10 608,48 (десять тисяч шістсот вісім гривень сорок вісім копійок).

Стягнуто з Управління Міністерства внутрішніх справ України в Полтавській області код ЄДРПОУ 08592276, вул. Пушкіна, 83, м. Полтава) моральну шкоду у розмірі 2000 грн. (дві тисячі гривень).

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Не погодившись з прийнятою постановою в частині задоволення позовних вимог, відповідач 1 подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати постанову суду першої інстанції в зазначеній частині та прийняти нову, якою в задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до ч. 1 ст. 195 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Враховуючи вимоги вищезазначеної статті, колегія суддів переглядає судове рішення в частині задоволення позовних вимог.

Сторони в судове засідання не з'явились, були повідомлені належним чином про дату, час та місце слухання справи.

Відповідно до ч. 6 ст. 12 та ч. 1 ст. 41 КАС України фіксування судового засідання 12.05.2016 року за допомогою звукозаписувального технічного запису не здійснювалось.

Колегія суддів, вислухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду та доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з такого.

Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 з 01.04.2000 р. працювала на посаді завідувача канцелярією Комсомольського МВ УМВС України у Полтавській області (а.с. 53).

Відповідно до довідки Комсомольського МВ УМВС України у Полтавській області від 05.11.2015р. № 13/Я/77оп на Я-77оп від 05.11.2015р., посада завідувача канцелярії Комсомольського МВ УМВС України у Полтавській області згідно штату Комсомольського МВ УМВС України у Полтавській області, затвердженого наказом УМВС України у Полтавській області від 05.04.2013р. № 156 "Про оголошення штатів органів та підрозділів УМВС України в Полтавській області", не належить до категорії посад державних службовців (а.с. 12).

16.10.2014р. набув чинності Закон України "Про очищення влади" від 16.09.2014р. №1682 (далі - Закон № 1682), відповідно до п. 6, п. 10 ч. 1 ст. 2 якого заходи з очищення влади (люстрації) здійснюються, зокрема, щодо посадових та службових осіб.

Наказом МВС України від 18.11.2008р. № 604, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 23.03.2009р. за № 266/16282, затверджено схеми посадових окладів керівних працівників, спеціалістів та службовців органів внутрішніх справ, які не мають спеціальних звань рядового і начальницького складу. У додатку 10 до вказаного наказу посада "завідувача канцелярії" віднесена до категорії "службовець". На ОСОБА_1, як на службовця органу державної влади, було покладено певні функціональні обов'язки щодо організації та здійсненні заходів, спрямованих на вдосконалення організації і ведення діловодства у відповідності до вимог наказів МВС України (а.с. 114-115).

З огляду на зазначене, вимоги Закону України "Про очищення влади" поширюються на посаду позивача, яку вона займала в Комсомольському МВ УМВС України у Полтавській області, не зважаючи на те, що ця посада не належить до категорії посад державних службовців.

На виконання вимог вказаного Закону 06.07.2015 р. УМВС у Полтавській області видано наказ № 639 "Про початок проведення в апараті Управління та органах і підрозділах УМВС України у Полтавській області перевірки, передбаченої Законом України "Про очищення влади".

Згідно з п. 1 даного наказу 06.07.2015 р. означену перевірку розпочато, зокрема, в Комсомольському МВ УМВС України у Полтавській області.

13.07.2015 р. позивачем подано заяву про те, що до неї не застосовуються заборони, визначені ч. 3 або ч. 4 ст. 1 Закону № 1682, та про згоду на проходження перевірки, згоду на оприлюднення відомостей щодо неї відповідно до Закону (а.с. 113).

02.10.2015 р. на адресу УМВС України у Полтавській області надійшов висновок Кременчуцької ОДПІ ГУ ДФС у Полтавській області від 18.09.2015 р. № 105 про результати перевірки відомостей, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 5 Закону № 1682 відносно ОСОБА_1 (а.с. 31).

Відповідно до цього висновку за результатами перевірки встановлено, що ОСОБА_1 у декларації про майно, доходи, витрати і зобов'язання фінансового характеру за 2014 рік вказано недостовірні відомості щодо наявності майна (майнових прав) набутого (набутих) ОСОБА_1 за час перебування на посадах, визначених у пунктах 1-10 ч. 1 ст. 2 Закону № 1682, зокрема, в частині відображення 1/2 частини житлового будинку, які не відповідають наявній податковій інформації про майно (майнові права) ОСОБА_1

Також, у цьому висновку за результатами перевірки позивача встановлено, що вартість майна (майнових прав), вказаного ОСОБА_1 у декларації про майно, доходи, витрати і зобов'язання фінансового характеру за 2014 рік вказано недостовірні відомості щодо наявності майна (майнових прав), набутого (набутих) ОСОБА_1 за час перебування на посадах, визначених у пунктах 1-10 ч. 1 ст. 2 Закону № 1682, не відповідає наявній податковій інформації про доходи отримані ОСОБА_1 із законних джерел.

На підставі вказаного висновку УМВС України у Полтавській області складено довідку про результати перевірки, передбаченої Законом України "Про очищення влади" від 09.10.2015 р., де зазначено, що за результатами проведеної перевірки встановлено, що до ОСОБА_1 застосовуються заборони, передбачені ч.3 ст. 1 Закону України "Про очищення влади", а саме ч. 8 ст. 3 Закону України "Про очищення влади" (а.с. 32-33).

Наказом УМВС України у Полтавській області від 09.10.2015 р. № 582 о/с ОСОБА_1 звільнено з посади завідувача канцелярії Комсомольського МВ УМВС України у Полтавській області за п. 72 ст. 36 КЗпП України (з підстав, передбачених Законом № 1682) (а.с. 92).

Не погоджуючись з прийнятим наказом про звільнення, позивач звернувся до суду з вказаним позовом.

Задовольняючи позовні вимоги в частині визнання протиправним та скасування наказу Управління Міністерства внутрішніх справ України в Полтавській області від 09 жовтня 2015 року № 582 о/с про звільнення ОСОБА_1 з посади, поновлення ОСОБА_1 на посаді завідувача канцелярії Комсомольського міського відділу Управління Міністерства внутрішніх справ України в Полтавській області та стягнення з Комсомольського міського відділу Управління Міністерства внутрішніх справ України в Полтавській області на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу, суд першої інстанції виходив з того, що вони є правомірними та підтвердженими матеріалами справи.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на таке.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

З 16 жовтня 2014 року набув чинності Закон України "Про очищення влади" від 16 вересня 2014 року № 1682-VII (далі - Закон, Закон № 1682-VII).

Відповідно до ст. 1 Закону очищення влади (люстрація) здійснюється з метою недопущення до участі в управлінні державними справами осіб, які своїми рішеннями, діями чи бездіяльністю здійснювали заходи (та/або сприяли їх здійсненню), спрямовані на узурпацію влади Президентом України ОСОБА_2, підрив основ національної безпеки і оборони України або протиправне порушення прав і свобод людини, і ґрунтується на принципах верховенства права та законності; презумпції невинуватості; індивідуальності відповідальності та гарантування права на захист.

Очищення влади (люстрація) - це встановлена цим Законом або рішенням суду заборона окремим фізичним особам обіймати певні посади (перебувати на службі) (крім виборних посад) в органах державної влади та органах місцевого самоврядування.

Згідно з ч. 3, 4 ст. 1 Закону № 1682-VII протягом десяти років з дня набрання чинності цим Законом посади, щодо яких здійснюється очищення влади (люстрація), не можуть обіймати особи, зазначені у частинах першій, другій, четвертій та восьмій статті 3 цього Закону, а також особи, які не подали у строк, визначений цим Законом, заяви, передбачені частиною першою статті 4 цього Закону.

Особи, зазначені у частинах третій, п'ятій - сьомій статті 3 цього Закону, не можуть обіймати посади, щодо яких здійснюється очищення влади (люстрація), протягом п'яти років з дня набрання чинності відповідним рішенням суду.

Заборона, передбачена частиною третьою або четвертою цієї статті, може застосовуватися до особи лише один раз (ч. 5 ст. 1 Закону № 1682-VII).

У ст. 2 Закону № 1682-VII визначено перелік посад, щодо яких здійснюються заходи з очищення влади (люстрація) та її критерії, згідно до якими заборона розповсюджується на такі посади, зокрема, інших посадових та службових осіб (крім виборних посад) органів державної влади, органів місцевого самоврядування та осіб, які претендують на зайняття посад, зазначених у пунктах 1-10 цієї частини.

Частиною 8 ст. 3 Закону № 1682-VII закріплено, що заборона, передбачена частиною третьою статті 1 цього Закону, застосовується до осіб, перевірка стосовно яких встановила недостовірність відомостей щодо наявності майна (майнових прав), зазначених у поданих ними за попередній рік деклараціях про майно, доходи, витрати і зобов'язання фінансового характеру, складених за формою, що встановлена Законом України "Про засади запобігання і протидії корупції", та/або невідповідність вартості майна (майнових прав), вказаного (вказаних) в їх деклараціях, набутого (набутих) за час перебування на посадах, визначених пунктами 1-10 частини першої статті 2 цього Закону, доходам, отриманим із законних джерел.

Відповідно до ч. 5 статті 5 Закону України "Про очищення влади" перевірці підлягають: достовірність вказаних у заяві відомостей щодо незастосування заборон, передбачених частинами третьою та четвертою статті 1 цього Закону; достовірність відомостей щодо наявності майна (майнових прав) та відповідність вартості майна (майнових прав), вказаного (вказаних) у декларації про майно, доходи, витрати і зобов'язання фінансового характеру, поданій особою за минулий рік за формою, що встановлена Законом України "Про засади запобігання і протидії корупції", набутого (набутих) за час перебування на посадах, визначених у пунктах 1-10 частини першої статті 2 цього Закону, доходам, отриманим із законних джерел.

Процедуру проведення органами Державної фіскальної служби України (далі - контролюючий орган) перевірки достовірності відомостей, визначених пунктом 2 частини п'ятої статті 5 Закону України "Про очищення влади" (далі - відомості), зазначених особами, перелік яких наведено у пунктах 1-11 частини першої статті 2 Закону України "Про очищення влади" (далі - Закон), у деклараціях про майно, доходи, витрати і зобов'язання фінансового характеру за минулий рік (далі - декларація), за формою, встановленою Законом України "Про засади запобігання і протидії корупції", визначено Порядком проведення перевірки достовірності відомостей, передбачених пунктом 2 частини п'ятої статті 5 Закону України "Про очищення влади", затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 03.11.2014 № 1100 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 04.11.2014 за № 1385/26162 (далі - Порядок № 1100).

Відповідно до підпункту 3 пункту 3 вищевказаного Порядку проведення перевірки фактично полягає в:

- аналізі наявної у контролюючого органу податкової інформації щодо доходів, отриманих особою, стосовно якої проводиться перевірка, з метою з'ясування джерел їх отримання, в тому числі щодо повноти їх відображення в декларації;

- порівнянні відомостей про вказане в декларації майно (майнові права), набуте (набуті) особою, стосовно якої проводиться перевірка, за час перебування на посадах, визначених у пунктах 1-10 частини першої статті 2 Закону, з наявною в контролюючого органу податковою інформацією про майно (майнові права) такої особи з метою з'ясування достовірності відомостей щодо його (їх) наявності;

- порівняльному аналізі наявної інформації з метою з'ясування відповідності вартості майна (майнових прав), вказаного (вказаних) у декларації, набутого (набутих) особою, стосовно якої проводиться перевірка, за час перебування на посадах, визначених у пунктах 1 - 10 частини першої статті 2 Закону, доходам, отриманим із законних джерел.

За змістом пояснень представника третьої особи - Кременчуцької ОДПІ ГУ ДФС у Полтавській області, наданих в суді першої інстанції, в ході проведення перевірки достовірності відомостей, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 5 цього ж Закону, на підставі інформаційної довідки відділу державної реєстрації речових прав на нерухоме майно Реєстраційної служби Комсомольського міського управління юстиції від 29.07.2015 р. №41378337, згідно з якою ОСОБА_1 є власником 1/2 будинку за адресою: АДРЕСА_2, загальною вартістю 19 853,00 на підставі свідоцтва про право на спадщину від 06.07.2000 р. (а.с. 49).

Дане майно не відображено ОСОБА_1 у III розділі декларації про майно, доходи, витрати і зобов'язання фінансового характеру за 2014 рік "Відомості про нерухоме майно" Блок А "Майно, що перебуває у власності, в оренді чи на праві користування декларанта, та витрати декларанта на придбання такого майна або на користування ним".

Також, як пояснив представник третьої особи в ході розгляду справи, за даними відомостей з центральної бази даних Державного реєстру фізичних осіб ДПА України про суми виплачених доходів (а.с. 58-59), позивачем у II розділі декларації про майно, доходи, витрати і зобов'язання фінансового характеру за 2014 рік "Відомості про доходи" не в повному обсязі відображено дохід від передачі в оренду належного земельного паю, а також позивачем не включено до цього розділу дохід, отриманий від ПАТ КБ "Приватбанк" у розмірі 77,14 грн., що підтверджується відомостями цієї ж бази даних.

В свою чергу, з даного приводу ОСОБА_1 надавала письмові пояснення Кременчуцькій ОДПІ від 15.09.2015р. (а.с. 64).

Позивач пояснила, що 1/2 будинку за адресою: АДРЕСА_2 не відображена нею у відповідному розділі декларації за 2014 рік у зв'язку з тим, що це майно не перебуває у її власності відповідно до договору купівлі-продажу від 06.09.2005 р., але покупцем чомусь до цього часу не внесені дані до Державного реєстру речових прав.

Крім того, стосовно неповного відображення доходу, отриманого за передачу земельного паю в оренду ОСОБА_1 пояснила, що нею задекларована сума без урахування податку, оскільки їй не відомий його розмір. Також, позивач вказала, що нею помилково не було включено до декларації за 2014 рік суму доходу, отриману від ПАТ КБ "Приватбанк" у розмірі 77,14 грн., у зв'язку з необізнаністю з умовами програми "Бонус-плюс" цього банку.

В свою чергу, з приводу не відображення ОСОБА_1 у III розділі декларації про майно, доходи, витрати і зобов'язання фінансового характеру за 2014 рік 1/2 будинку за адресою: АДРЕСА_2 судом першої інстанції встановлено та підтверджено при розгляді апеляційної скарги таке.

Відповідно до інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (а.с. 49) за ОСОБА_1 зареєстровано 1/2 будинку за адресою: АДРЕСА_2, підстава виникнення права власності - свідоцтво про право на спадщину б/н від 06.07.2000р., видане Зіньківською ДНК за № 1533.

За змістом пояснень позивача, вона разом зі ОСОБА_3 отримали вказаний будинок у спадщину після померлих батьків. В подальшому вони продали цей будинок у відповідності до договору купівлі - продажу від 02.12.2005р., посвідченого у приватного нотаріуса Зіньківського районного нотаріального округу ОСОБА_4

На запит суду до приватного нотаріуса Зіньківського районного нотаріального округу ОСОБА_4 останнім надано відповідь про те, що ним 02.12.2005 р. за реєстровим № 3227 було посвідчено договір купівлі-продажу будинку, за яким ОСОБА_3 та ОСОБА_1 продали через уповноваженого представника за довіреністю ОСОБА_5 житловий будинок з господарськими спорудами, що знаходиться під АДРЕСА_2. При цьому, надано фотокопію нотаріально посвідченого договору купівлі - продажу будинку та Витягу про реєстрацію в Державному реєстрі правочинів від 02.12.2005р. № 1812427 (а.с. 88-90).

Таким чином, матеріалами справи підтверджено, що позивачем на законних підставах було набуте вищевказане майно, яке в подальшому у законний спосіб вибуло з її володіння. Наявність, в Державному реєстрі прав на нерухоме майно реєстрації вищевказаного майна, що існує до цього часу не з вини позивача, а у зв'язку із не включення до цього реєстру відомостей про право власності на це майно нового власника, не породжує у позивача жодних майнових прав на це майно та не спростовує факту вибуття вказаного майна із володіння та користування позивачем на підставі відповідних правовстановлюючих документів.

З огляду на викладене, дане майно не входить до складу належного позивачу майна або ж такого, яким вона чи члени її сім'ї користуються, а тому його не належало включати до III розділу декларації про майно, доходи, витрати і зобов'язання фінансового характеру за 2014 рік.

В апеляційній скарзі відповідач стверджує, що перехід власності від продавців до покупця не відбувся, і так як договір про відчуження майна підлягає реєстрації, то право власності у набувача виникає з моменту такої реєстрації, посилаючись при цьому на ст. 344 Цивільного кодексу України.

Вказані доводи колегією суддів не приймаються до уваги з підстав, наведених вище.

Також колегія суддів апеляційної інстанції вважає за необхідне зауважити на те, що своє волевиявлення на укладення договору учасник (сторона) правочину виявляє в момент досягнення згоди з усіх істотних умов, складання та скріплення підписом письмового документа. Реєстрація же договору є адміністративним актом, тобто елементом зовнішнім щодо договору.

Окрім того, відповідно до п.1. ч. І ст. 346 Цивільного кодексу України право власності припиняється у разі відчуження власником свого майна шляхом передачі цього права в разі купівлі - продажу.

Твердження відповідача, з посиланням на ч.4 ст. 344 Цивільного кодексу України, про те, що позивач до цього часу є власником вищезазначеного будинку безпідставне, оскільки цей будинок не входить до складу належного позивачу майна, або ж такого, яким вона чи члени її сім'ї користуються. Тому відсутні підстави вважати, що позивач є його власником і мала місце недостовірність відомостей щодо наявності майна (1/2 житлового будинку), вказаного в декларації.

Згідно з ч. 4 ст. 344 Цивільного кодексу України право власності за набувальною давністю на нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери набувається лише за рішенням суду.

Оскільки майно ( 1/2 частина житлового будинку ) позивачу дісталось у спадщину від померлого батька, то не відповідає дійсності другий критерій щодо невідповідності вартості майна (майнових прав), оскільки позивачем за весь час перебування на посадах не здійснювались витрати на придбання майна.

З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про безпідставність висновку Кременчуцької ОДПІ від 18.09.2015 р. № 105 щодо зазначення позивачем у декларації про майно, доходи, витрати і зобов'язання фінансового характеру за 2014 рік недостовірних відомостей щодо наявності майна (майнових прав), набутого (набутих) ОСОБА_1 за час перебування на посадах, визначених у пунктах 1-10 ч. 1 ст. 2 Закону № 1682, зокрема, в частині відображення 1/2 частини житлового будинку, які не відповідають наявній податковій інформації про майно (майнові права) ОСОБА_1

В апеляційній скарзі відповідач посилається на те, що позивач всупереч ч. 11 ст. 5 Закону № 1682 не скористалася своїм правом та не оскаржила висновок Кременчуцької ОДПІ від 18.09.2015 року № 105, а тому він є чинним і обов'язковим для урахування відповідачем.

В свою чергу, колегія суддів зауважує, що чинне законодавство України не містить жодних застережень щодо неможливості поновлення на посаді незаконно звільненої особи у зв'язку з не скасуванням висновку.

Згідно з частиною 11 статті 5 Закону № 1682 оскарження такого висновку в судовому порядку є правом, а не обов'язком особи.

Висновок є носієм доказової інформації про виявлені контролюючим органом порушення вимог законодавства, документом, на підставі якого приймається відповідне рішення суб'єктом владних повноважень, а тому оцінка висновку була надана правомірно судом першої інстанції при вирішенні спору щодо оскарження рішення, прийнятого на підставі цього висновку.

Щодо неповного відображення доходу від передачі в оренду належного позивачу земельного паю судом першої інстанції встановлено та підтверджено при розгляді апеляційної скарги таке.

Відповідно до свідоцтв про право на спадщину від 24.11.2004 р., посвідчених державним нотаріусом Зіньківської державної нотаріальної контори ОСОБА_6 (а.с. 62-63), ОСОБА_1 отримала у спадок після померлих батьків по 1/2 частині земельної частки (паю).

У III розділі декларації про майно, доходи, витрати і зобов'язання фінансового характеру за 2014 рік "Відомості про нерухоме майно" Блок А "Майно що перебуває у власності, в оренді чи на праві користування декларанта, та витрати декларанта на придбання такого майна або на користування ним" позивачем задекларовано наявність земельної ділянки у с. Бірки Зіньківського району загальною площею 5 га.

У рядку 19 даної декларації позивачем задекларовано дохід від передачі в оренду майна 4 500 грн. Проте, згідно відомостей з центральної бази даних Державного реєстру фізичних осіб ДПА України ПП "Картопля Полтавщини" виплачений позивачу дохід складав 5 468 грн., з яких сплачено податок з доходів фізичних осіб у розмірі 820,20 грн.

ОСОБА_1 пояснила, що нею задекларована сума без урахування податку, оскільки їй не відомий його розмір, у зв'язку з тим, що цей податок обраховували та сплачували ПП "Картопля Полтавщини" як податковий агент.

В ході розгляду справи встановлено, що позивачем на законних підставах було набуте вищевказане майно та отримувався дохід від передачі його в оренду. Надходження податку до державного бюджету від цього доходу третьою особою не заперечувалося, тому зазначення позивачем у декларації суми доходу без сплаченого податковим агентом не може слугувати підставою для висновку податкового органу щодо невідповідності наявній податковій інформації про доходи, отримані ОСОБА_1 із законних джерел, так само як і помилкове не включення доходу від ПАТ КБ "Приватбанк" у розмірі 77,14 грн. у зв'язку з необізнаністю з умовами програми "Бонус-плюс" цього банку, що здійснюється останнім у відношенні її карткового рахунку.

З приводу висновку Кременчуцької ОДПІ щодо невідповідності наявній податковій інформації про доходи, отримані ОСОБА_1 із законних джерел, обґрунтованих пояснень третьою особою не надано.

Однак, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що вказаний висновок не відповідає дійсним обставинам справи.

Недостовірність відомостей, яка може бути підставою для звільнення особи та застосування до неї відповідних заборон, повинна встановлюватися в сукупності з невідповідністю вартості майна, яке належить особі.

Тобто, саме по собі неповне декларування наявного у особи майна не може бути підставою для застосування наслідків Закону № 1682 в частині звільнення особи з посади в разі, якщо це майно було набуте особою на законних підставах та за рахунок коштів, отриманих із законних джерел.

З огляду на викладене, позивач був звільнений з посади без наявних на те підстав, а тому колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що належним і достатнім заходом для захисту прав позивача є скасування наказу про звільнення та поновлення ОСОБА_1 на посаді.

Відповідно до ч. ч. 1, 4 ст. 241-1 КЗпП України строки виникнення і припинення трудових прав та обов'язків обчислюються роками, місяцями, тижнями і днями. Коли строки визначаються днями, то їх обчислюють з дня, наступного після того дня, з якого починається строк. Якщо останній день строку припадає на святковий, вихідний або неробочий день, то днем закінчення строку вважається найближчий робочий день.

Пунктом 2.27 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої Наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.93р. № 58, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 17.08.93р. № 110, зазначається, що днем звільнення вважається останній день роботи.

Із аналізу вказаних норм, день звільнення - це останній день, коли працівник перебуває у трудових відносинах з роботодавцем. Таким чином, позивача слід поновити на посаді з дня, наступного за днем звільнення, тобто 10.10.2015 р.. Однак, з урахуванням того, що 10-11 жовтня 2015 року є вихідними днями, ОСОБА_1 має бути поновлена на попередній посаді з 12.10.2015 р.

В ході розгляду справи представник УМВС у Полтавській області наголошував на неможливості поновлення ОСОБА_1 на попередній посаді, з огляду на ліквідацію Комсомольського МВ УМВС України у Полтавській області, посилався на ст. 240-1 КЗпП, за змістом якої у разі коли працівника звільнено без законної підстави або з порушенням встановленого порядку, але поновлення його на попередній роботі неможливе внаслідок ліквідації підприємства, установи, організації, орган, який розглядає трудовий спір, зобов'язує ліквідаційну комісію або власника (орган, уповноважений управляти майном ліквідованого підприємства, установи, організації, а у відповідних випадках - правонаступника), виплатити працівникові заробітну плату за весь час вимушеного прогулу.

В свою чергу, згідно наданого до матеріалів справи наказу Міністерства внутрішніх справ України від 03.11.2015р. № 1341, лише утворено ліквідаційну комісію територіальних органів Міністерства внутрішніх справ у Полтавській області, затверджено головою ліквідаційної комісії Комсомольського МВ УМВС України в Полтавській області - начальника Комсомольського МВ УМВС України в Полтавській області підполковника міліції Саприкіна Є.І (а.с. 25-29).

За даними матеріалів справи, станом на дату розгляду справи Комсомольський МВ УМВС України в Полтавській області повністю не ліквідовано, а тому не приймаються до уваги твердження відповідача про неможливість поновлення ОСОБА_1 на попередній посаді, і вимоги статті 240-1 КЗпП в цьому випадку не підлягають застосуванню.

Окрім того, відповідно до ч. 2 ст. 235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи, але не більш як за один рік.

За даними довідки Комсомольського МВ УМВС України в Полтавській області від 17.12.2015 р. № 609 середньомісячна заробітна плата позивача становила 4 212,81 грн., середньоденна заробітна плата становила - 200,16 грн. (а.с. 104).

З огляду на те, що ОСОБА_1 підлягає поновленню на посаді завідувача канцелярії Комсомольського МВ УМВС України у Полтавській області з 12.10.2015 р. розмір належного до виплати позивачу середнього заробітку за час вимушеного прогулу становить: 200,16 грн. * 53 = 10 608,48 грн., де 200,16 грн. - середньоденна заробітна плата, 53 - кількість робочих днів до прийняття рішення судом.

Таким чином, з Комсомольського МВ УМВС України в Полтавській області належить стягнути на користь позивача суму середнього заробітку за час вимушеного прогулу у розмірі 10608,48 грн., відповідно, позовні вимоги у частині стягнення на користь позивача з Комсомольського МВ середнього заробітку за час вимушеного прогулу підлягають задоволенню.

Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують з підстав, наведених вище.

Проте, колегія суддів не погоджується з висновками суду першої інстанції щодо задоволення вимог позивача про стягнення моральної шкоди в сумі 2000 грн. з огляду на таке.

Згідно з статтею 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Відповідно до статті 23 Цивільного кодексу України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Відповідно до пункту 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 року №4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" (далі - Постанова) під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Згідно з пунктом 9 Постанови розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого - спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Позивачем до суду не надано жодного доказу на підтвердження факту спричинення їй моральної шкоди та доказів в обґрунтування заявленого розміру відшкодування.

З огляду на викладене вище, колегія суддів зауважує, що позивачем не доведено, що йому в результаті протиправної поведінки заподіяно душевних страждань, а тому позовні вимоги в частині відшкодування моральної шкоди не підлягають задоволенню за недоведеністю заподіяння моральної шкоди.

Відповідно до ч. 1 ст. 159 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права (ч. 2 ст. 159 Кодексу адміністративного судочинства України).

Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні (ч. 3 ст. 159 Кодексу адміністративного судочинства України).

Відповідно до п. 4 ч.1 ст. 202 Кодексу адміністративного судочинства України підставами для скасування постанови суду першої інстанції та ухвалення нового рішення є порушення норм матеріального і процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи або питання.

З урахуванням наведеного, колегія суддів дійшла висновку про те, що судом першої інстанції при ухваленні рішення були допущені порушення норм матеріального та процесуального права, а тому дана постанова підлягає частковому скасуванню з ухваленням нової постанови про відмову в задоволенні позовних вимог в цій частині.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, п. 3 ст. 198, п. 4 ч.1 ст. 202, 205, 207, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу Управління Міністерства внутрішніх справ України в Полтавській області задовольнити частково.

Постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 24.12.2015р. по справі № 816/4523/15 скасувати в частині задоволення позовних вимог про стягнення з Управління Міністерства внутрішніх справ України в Полтавській області (код ЄДРПОУ 08592276, вул. Пушкіна, 83, м. Полтава) моральної шкоди у розмірі 2000 грн. (дві тисячі гривень).

Прийняти в цій частині нову постанову про відмову в задоволенні позовних вимог.

В іншій частині постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 24.12.2015 р. по справі № 816/4523/15 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання постанови у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя Пянова Я.В.Судді Зеленський В.В. Чалий І.С. Повний текст постанови виготовлений 17.05.2016 р.