Постанова № 57725731, 25.03.2016, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 березня 2016 р. Справа № 804/886/16 Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді судді суддіБарановського Р. А. Павловського Д.П. Єфанової О.В. розглянувши у письмовому провадженні у місті Дніпропетровську адміністративну справу за адміністративним позовом ОСОБА_4 до апеляційного суду Дніпропетровської області, Державної судової адміністрації України, Державної казначейської служби України про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_4 звернувся до суду із адміністративним позовом до апеляційного суду Дніпропетровської області, Державної судової адміністрації України, Державної казначейської служби України, у якому просить:

визнати протиправною відмову апеляційного суду Дніпропетровської області щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_4 вихідної допомоги судді у зв'язку з виходом у відставку в розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою судді апеляційного суду Дніпропетровської області.

визнати протиправною бездіяльність Державної судової адміністрації України, апеляційного суду Дніпропетровської області, Державної казначейської служби України в не нарахуванні та невиплаті ОСОБА_4 вихідної допомоги у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою на день реалізованого права на відставку судді в сумі 257686грн.(двісті п'ятдесят сім тисяч шістсот вісімдесят шість гривень).

зобов'язати Державну судову адміністрацію України виділити апеляційному суду Дніпропетровської області кошти для проведення виплат ОСОБА_4 вихідної допомоги судді у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою судді Апеляційного суду Дніпропетровської області в сумі 257686 грн. (двісті п'ятдесят сім тисяч шістсот вісімдесят шість гривень).

стягнути з апеляційного суду Дніпропетровської області на користь позивача вихідну допомогу у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою на день реалізованого права на відставку судді в сумі 257686 грн. (двісті п'ятдесят сім тисяч шістсот вісімдесят шість гривень).

Позовні вимоги мотивовані протиправністю рішення, що оскаржується. Позивач зазначає, що відповідно до ст. 22 Конституції України при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

За загальним правилом установленим частиною першою статті 58 Конституції України, закони та інші правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.

Зважаючи на ці норми судді, що перебувають у відставці за жодних обставин не можуть бути позбавлені права на отримання вихідної допомоги.

Оскільки позивач був прийнятий на роботу судді за період дії Закону України «Про статус суддів» тобто до 2010 року і який передбачав при виході у відставку право судді на отримання вихідної допомоги, а також продовжував свою роботу на посаді судді на час дії Закону України «Про судоустрій та статус суддів» від 07.07.2010 року, яким також було передбачено право на отримання вихідної допомоги, позивач вважає, що прийняттям Закону, що суперечить нормам Конституції України, яким було виключено ст. 136 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» від 07.07.2010 року, він був протиправно позбавлений можливості отримати вихідну допомогу, чим порушено його Конституційні права та передбачені законом гарантії незалежності судді.

Відповідач надав до суду заперечення на адміністративний позов, відповідно до якого позов не визнав на основі того, що Законом України «Про судоустрій і статус суддів» у редакції Закону України «Про забезпечення права на справедливий суд» №192-VІІІ від 12.02.2015 року не передбачена виплата вихідної допомоги суддям, які вийшли у відставку, позиція статті 136 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» №2453-У1 від 07.07.2010 року до позивача також не може буди застосована, оскільки виключена Законом України №1166 від 27 березня 2014 року до реалізації позивачем права на відставку, тобто до подання позивачем заяви про відставку і на дату звільнення з посади та відрахування зі штату суду позивача не діяла.

Дослідивши матеріали справи судом встановлено наступне.

Матеріалами справи підтверджено, що відповідно до Указу Президента України від 08 жовтня 1996 року ОСОБА_4 було призначено суддею Новомосковського районного суду Дніпропетровської області.

Постановою Верховної Ради України від 20 вересня 2001 року позивача було обрано безстроково на посаду судді Новомосковського районного суду Дніпропетровської області. Постановою Верховної Ради України від 07 лютого 2002 року ОСОБА_4 було обрано безстроково суддею апеляційного суду Дніпропетровської області.

Наказом № 256/к від 17 листопада 2015 року позивача було відраховано із штату суду на підставі Постанови Верховної Ради України від 12 листопада 2015 року за № 788-VIII та поданої заяви про відставку у відповідності до вимог п. 9 ч. 5 ст. 126, ст. 131 Конституції України.

Таким чином позивач працював на посаді судді з 19 жовтня 1996 року до 28 лютого 2002 року та з 01 березня 2002 року до 18 листопада 2015 року, що складає 19 років 00 місяців і 26 днів, що підтверджується записами в трудовій книжці, копія якої наявна в матеріалах справи. Крім стажу роботи на посаді судді, до стажу, який надає позивачу право на відставку підлягає зарахуванню календарний період проходження строкової військової служби, яка складає 02 роки 00 місяців і 25 днів.

12 січня 2015 року позивачем була надіслана заява до Вищої ради юстиції України про внесення подання про звільнення його з посади судді апеляційного суду Дніпропетровської області у зв'язку з відставкою.

Заяву ОСОБА_4. про відставку Вищою радою юстиції України отримано 14 січня 2015 року.

30 липня 2015 року Вищою радою юстиції України заява позивача була розглянута та задоволена, про що було винесено рішення за № 301/0/15-15, у зв'язку з чим було внесено до Верховної Ради України подання про звільнення ОСОБА_4. з посади судді апеляційного суду Дніпропетровської області у зв'язку з відставкою.

Відповідно до вимог п. 9 ч. 5 ст. 126 Конституції України суддя звільняється з посади органом, що його обрав або призначив, у разі подання суддею заяви про відставку, тобто Верховною Радою України.

Приписами ч. 4 пункту 4 статті 20 Закону України «Про регламент Верховної Ради України» зазначено, що до порядку денного сесії Верховної Ради України включаються позачергово без голосування питання про складання присяги, питання про призначення, обрання на посади, звільнення з посад, надання згоди на призначення і звільнення з посад, розгляд яких є виключним правом Верховної Ради у випадках, передбачених Конституцією України та законами України.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 216 Закону України «Про регламент Верховної Ради України» керівництво Верховної Ради забезпечує організацію підготовки питання про прийняття відставки суддів до розгляду на пленарних засіданнях.

Постановою Верховної Ради України «Про звільнення суддів» від 12 листопада 2015 року №788-VIII, позивача було звільнено з посади судді апеляційного суду Дніпропетровської області у зв'язку з поданням заяви про відставку.

Апеляційним судом Дніпропетровської області при відставці позивача не було здійснено виплату вихідної неоподаткованої допомоги у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою.

12 січня 2016 року позивач звернувся до Голови апеляційного суду Дніпропетровської області з проханням нарахувати йому вихідну неоподатковану допомогу у розмірі 10-ти місячних заробітних плат за останньою посадою.

Розмір даної допомоги складає 257 686, 00 грн. Дана сума підтверджена довідкою апеляційного суду Дніпропетровської області, що наявна в матеріалах справи.

Листом від 21.01.2016 року за вих. № 4.2/21/2016, позивача було повідомлено, що апеляційний суд Дніпропетровської області немає законних підстав для нарахування та виплати йому вихідної неоподаткованої допомоги, оскільки діючим законодавством виплата вихідної неоподаткованої допомоги у розмірі 10-ти місячних заробітних плат за останньою посадою не передбачена.

Даний лист впливає на права та створює реальні правові наслідки для позивача, тому є актом індивідуальної дії тобто рішенням суб'єкта владних повноважень.

Таким чином, позивача позбавлено гарантованого Конституцією України права на отримання соціального захисту судді, а саме: виплати вихідної допомоги у розмірі 10-ти місячних заробітних плат за останньою посадою.

На час перебування позивача на посаді судді діяли норми Закону України «Про судоустрій і статус суддів» в редакції від 07.07.2010 року, статтею 136 якого передбачалось право судді, який вийшов у відставку, на отримання вихідної допомоги у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою.

27 березня 2014 р. Верховною Радою України був прийнятий Закон України № 1166-УІІ «Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні», яким ст.136 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» була змінена і позивач був позбавлений можливості отримати вихідну допомогу.

Через зміни в законодавстві з 01.04.2014 року було скасовано таку складову соціального захисту суддів, як вихідна допомога у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою при виході у відставку.

Відповідно ст. 22 Конституції України при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

За загальним правилом установленим частиною першою статті 58 Конституції України, закони та інші правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.

Пунктом 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 01 листопада 1996 року №9 " Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя" зазначено, що оскільки Конституція України, як зазначено в її ст. 8, має найвищу юридичну силу, а її норми є нормами прямої дії, суди при розгляді конкретних справ мають оцінювати зміст будь-якого закону чи іншого нормативно-правового акта з точки зору його відповідності Конституції і в усіх необхідних випадках застосовувати Конституцію як акт прямої дії. Судові рішення мають ґрунтуватись на Конституції, а також на чинному законодавстві, яке не суперечить їй.

Відповідно до підпункту 2 абзацу третього пункту другого зазначеної постанови суд безпосередньо застосовує Конституцію у разі, якщо закон, який був чинним до введення в дію Конституції чи прийнятий після цього, суперечить їй.

Зважаючи на ці норми судді, що перебували на посаді судді у період дії норми Закону України «Про судоустрій і статус суддів» в редакції від 07.07.2010 року за жодних обставин не можуть бути позбавлені права на отримання вихідної допомоги.

Згідно з ч. 1 ст. 46 та ст. 126 Конституції України незалежність суддів забезпечується, серед іншого, гарантуванням фінансування їх соціального захисту, що відповідно до ст. 11 Закону України «Про статус суддів» включає право на соціальне забезпечення у випадках, передбачених ст. 43 цього Закону, як слідує з офіційного тлумачення цих норм, наданого Конституційним Судом України в рішенні від 18.06.2007 року у справі № 1-23/2007 про гарантії незалежності суддів.

В наслідок прийняття Верховною Радою України Закону України №1166-VІІ «Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні», що суперечить Конституції України, позивач був позбавлений права на отримання вихідної допомоги судді у зв'язку з відставкою, яка передбачалась ст. 136 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» в редакції від 07.07.2010 року, та відповідно до вимог цієї статті складала 10 місячних заробітних плат за останньою посадою. На підставі цієї статті позивач повинен був отримати вихідну допомогу в розмірі 257 686 гривень без відрахування податкового податку.

Відповідно до ст.1 Протоколу № 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право на повагу своєї власності. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

З огляду на положення які зазначені Європейським судом з прав людини по справі «Кечко проти України» від 8 листопада 2005р. (набрало законної сили 8 лютого 2006р.) поняття «власності», яке міститься в першій частині статті 1 Протоколу N 1, має автономне значення, яке не обмежене власністю на фізичні речі і не залежить від формальної класифікації в національному законодавстві: деякі інші права та інтереси, наприклад, борги, що становлять майно, можуть також розглядатись як «майнові права» і, таким чином, як «власність» в цілях вказаного положення. Питання, що потребує визначення, полягає в тому, чи мав відповідно до обставин справи, взятих в цілому, заявник право на матеріальний інтерес, захищений статтею 1 Протоколу N 1.

З огляду на Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Кечко проти України» від 8 листопада 2005р. реалізація особою права, що пов'язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань, тобто посилання органами державної влади на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань, судами не повинні прийматися до уваги; у випадках, коли набуття чинності певним законом, його нормами призупиняється дія положень закону, що був прийнятий раніше, до спірних правовідносин застосовується закон, що діяв на момент виникнення у особи відповідного права.

Згідно ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Суду як джерело права.

Оскільки позивач був прийнятий на роботу судді за період дії Закону України «Про статус суддів» тобто до 2010 року і який передбачав при виході у відставку право судді на отримання вихідної допомоги, а також продовжував свою роботу на посаді судді на час дії Закону України «Про судоустрій та статус суддів» від 07.07.2010 року № 2453-УІ, яким також було передбачено право на отримання вихідної допомоги, тому прийняттям Закону України №1166-УІІ «Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні», яким всупереч нормам Конституції України стаття 136 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» була змінена, внаслідок чого він був протиправно позбавлений можливості отримати вихідну допомогу, чим порушено його Конституційні права та передбачені законом гарантії незалежності судді.

Відповідно до ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

Згідно до ч. 1 ст. 64 Конституції України, конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмеженні, крім випадків передбачених Конституцією України.

Вимогами ст. 126 Конституції України передбачено, що незалежність і недоторканність суддів гарантуються Конституцією і законами України.

В мотивувальній частині рішення Конституційного Суду України від 14.12.2011 року № 18-рп/2011 вказано на неможливість звуження змісту та об'єму гарантій незалежності суддів, а відповідно, матеріального та соціального забезпечення.

Така ж позиція визначена і в інших рішеннях Конституційного Суду України, а саме: від 24 червня 1999 року № 6-рп/99, від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002 (справи про пільги, компенсації та гарантії), від 1 грудня 2004 року № 19-рп/2004 (справа про припинення дій чи обмежень пільг, компенсацій та гарантій), від 11 жовтня 2005 року №8-рп/2005 (справа про пенсії та щомісячне довічне грошове утримання), від 18 червня 2007 року № 4-рп/2007 (справа про гарантії незалежності суддів) рішення від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008.

Крім того, в рішенні Конституційного Суду України від 03 червня 2013 року № 3-рп/2013 (справа стосовно змін умов виплати пенсії і щомісячного довічного грошового утримання суддів у відставці) зазначено, що положення Конституції України стосовно незалежності суддів, яка є невід'ємним елементом статусу суддів та їх необхідністю забезпечувати основи конституційного ладу, права людини, гарантувати самостійність і незалежність судової гілки влади.

Конституційний статус судді передбачає достатнє матеріальне забезпечення судді як під час здійснення ним своїх повноважень (суддівська винагорода), так і в майбутньому у зв'язку з досягненням пенсійного віку (пенсія) чи внаслідок припинення повноважень і набуття статусу судді у відставці (щомісячне довічне грошове утримання). Статус судді та його елементи є не особистим привілеєм, а засобом забезпечення незалежності працюючих суддів і надається для гарантування верховенства права та в інтересах осіб, які звертаються до суду та очікують неупередженого правосуддя.

Крім того, згідно рішення Конституційного Суду України від 19.11.2013 року № 10-рп/2013 щодо відповідності Конституції України статей 103,109,131,132,135,136,137, п.п.1п.2 розділу XII «Прикінцеві положення» Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (№2453-УІ ) зазначено, що аналіз розділу VIII Конституції України та Закону №2453 дає Конституційному Суду України підстави для висновку, що відставка судді є особливою формою звільнення його з посади за власним бажанням та обумовлена наявністю в особи відповідального стажу роботи на посаді судді. Наслідком відставки є, зокрема, припинення суддею своїх повноважень з одночасним збереженням за ним звання судді і гарантії недоторканності, а також набуттям прав на виплату вихідної допомоги та отримання пенсії або щомісячного довічного грошового утримання. Конституційним Судом України у вказаному рішенні зазначено, що за своєю правовою природою вихідна допомога є разовою формою матеріальної винагороди при виході судді у відставку. Вона виплачується з метою забезпечення осіб, які перебувають на посаді судці, до довгострокового виконання ними професійних обов'язків.

Отже, виходячи із вище зазначених положень, зміст та обсяг досягнутих суддями соціальних гарантій не може бути звужено або скасовано шляхом внесення змін до законодавства.

Згідно ст. 9 КАС України у разі невідповідності нормативно-правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу.

Згідно ст. 162 КАС України При вирішенні справи по суті суд може задовольнити адміністративний позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю або частково.

У разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти постанову про:

1) визнання протиправними рішення суб'єкта владних повноважень чи окремих його положень, дій чи бездіяльності і про скасування або визнання нечинним рішення чи окремих його положень, про поворот виконання цього рішення чи окремих його положень із зазначенням способу його здійснення;

2) зобов'язання відповідача вчинити певні дії;

3) зобов'язання відповідача утриматися від вчинення певних дій;

4) стягнення з відповідача коштів;

5) тимчасову заборону (зупинення) окремих видів або всієї діяльності об'єднання громадян;

6) примусовий розпуск (ліквідацію) об'єднання громадян;

7) примусове видворення іноземця чи особи без громадянства за межі України;

8) визнання наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб'єкта владних повноважень.

Суд може прийняти іншу постанову, яка б гарантувала дотримання і захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

У відповідності до ст. 162 КАС України, поновлення порушених прав необхідно здійснити шляхом стягнення з Державного бюджету на користь позивача вихідної неоподаткованої допомоги у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою, з огляду на таке.

Нормою ст. 142 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (№2453-УІ) фінансування всіх судів в Україні здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.

Існує окремий законний порядок виконання судового рішення на користь суддів шляхом стягнення за окремою бюджетною програмою 0501150 «Виконання рішень судів на користь суддів», при цьому відповідні положення Закону про Державний бюджет на 2016 рік щодо бюджетної програми 0501150 «Виконання рішень судів на користь суддів» є чинними не скасовані та не визнанні неконституційними.

Механізм виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, прийнятих судами, а також іншими державними органами (посадовими особами), які відповідно до закону мають право приймати такі рішення, визначено Порядком виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 03 серпня 2011 року № 845.

Відповідно до пункту 24 Порядку стягувачі, на користь яких прийняті рішення про стягнення коштів з рахунків боржника, подають до органу Казначейства, в якому обслуговується боржник, документи, зазначені у пункті 6 цього Порядку.

Згідно п. 25 Порядку у разі наявності у боржника окремої бюджетної програми для забезпечення виконання рішень суду безспірне списання коштів з боржника (виконання рішень суду про стягнення коштів з боржника) здійснюється лише за цією бюджетною програмою.

Законом України «Про Державний бюджет України на 2016 рік» передбачені кошти для бюджетної програми 0501150 «Виконання рішень судів на користь суддів» виконавцем якої є Державна судова адміністрація України.

З огляду на викладене, адміністративний позов підлягає частковому задоволенню.

Керуючись ст.ст. 158 - 163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов задовольнити частково.

Визнати протиправним рішення апеляційного суду Дніпропетровської області, оформлене листом від 21.01.2016р. №4.2/21/2016 щодо відмови у нарахуванні та виплаті ОСОБА_4 вихідної допомоги судді у зв'язку з виходом у відставку в розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою судді апеляційного суду Дніпропетровської області.

Стягнути з Державного бюджету України (за бюджетною програмою 0501150 "Виконання рішень судів на користь суддів") на користь ОСОБА_4 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1) вихідну допомогу у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою судді апеляційного суду Дніпропетровської області на день реалізованого права на відставку судді в сумі 257 686, 00 грн. (двісті п'ятдесят сім тисяч шістсот вісімдесят шість гривень).

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Копію постанови направити сторонам по справі.

Постанова суду набирає законної сили та може бути оскаржена до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду в порядку та строки, передбачені статтями 186 та 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Постанова або ухвала суду першої інстанції, якщо інше не встановлено цим Кодексом, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом, якщо таку скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Головуючий суддя Суддя Суддя Р.А. Барановський Д.П. Павловський О.В. Єфанова