Постанова № 57725287, 10.11.2015, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 листопада 2015 р. Справа № 804/12455/15 Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі судді Барановського Р.А., розглянувши в порядку скороченого провадження адміністративний позов Державної податкової інспекції в Амур-Нижньодніпровському районі м.Дніпропетровська Головного управління ДФС у Дніпропетровській області до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про стягнення заборгованості , -

ВСТАНОВИВ:

Державна податкова інспекція в Амур-Нижньодніпровському районі м.Дніпропетровська Головного управління ДФС у Дніпропетровській області (далі-ДПІ в АНД районі м.Дніпропетровська, податковий орган, відповідач) звернулась до Дніпропетровського окружного адмністративного суду із адміністративним позовом до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 щодо стягнення з відповідача заборгованості по сплаті земельного податку у загальному розмірі 20 118, 70 грн.

Позовні вимоги податкового органу обгрунтовані наявністю у фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 заборгованості по земельному податку, яка виникла внаслідок несплати відповідачем узгоджених податкових зобов'язань за декларацією з плати за землю за 2014 рік №1400012204 від 11.02.2014р. та декларацією з плати за землю за 2015 рік №1500011207 від 10.02.2015р. у загальному розмірі 20 021, 90 грн., а також у зв'язку з нарахуванням пені по непогашеним зобов'язанням за декларацією №1400012204 від 11.02.2014р. на суму 96, 80 грн. Зазначена сума податкового боргу відповідачем у добровільному порядку не погашається, у зв'язку з чим дана заборгованість підлягає стягненню у примусовому порядку.

Позиція відповідача, відображена у запереченнях на позовну заяву, полягає у безпідставності та необгрунтованості заявлених ДПІ в АНД районі вимог. Так, відповідач зазначає, що йому на праві власності належить нерухоме майно - ангар (літ. Е-1), яке розташоване за адресою: АДРЕСА_1. Зазначене нерухоме майно разом із земельною ділянкою, на якій воно розташовано ОСОБА_1 надавав в оренду в рамках підприємницької діяльності. Так, у 2014 році перебував на обліку як платник спрощеної системи оподаткування за основним видом господарської діяльності - надання в оренду та експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна. З огляду на зазначене, на думку відповідача, як орендодавець та платник єдиного податку, ОСОБА_1 не є платником земельного податку. Крім того, у запереченнях відповідач також зауважує, шо з 1996 року є пенсіонером із 04.03.2015р. діяльність ОСОБА_1, як суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи-підприємця є припиненою. При цьому, відповідач наголошує, що не отримував від ДПІ в АНД районі м.Дніпропетровська жодного податкового повідомлення-рішення, яким ОСОБА_2, як фізичній особі, нараховано земельний податок всупереч ст. 287 Податкового кодексу України.

Дослідивши матеріали справи, судом встановлено наступне.

ОСОБА_1 (ідентифікаційний код НОМЕР_1) був зареєстрований як суб'єкт підприємницької діяльності - фізична особа-підприємець Виконавчим комітетом Амур-Нижньодніпровської районної ради м.Дніпропетровська від 23.10.2002р. згідно Свідоцтва серії НОМЕР_2.

Відповідач перебуває на обліку у ДПІ в АНД районі м.Дніпропетровська як платник податків та зборів.

Згідно із ст. 67 Конституції України встановлено - кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Стаття 68 Конституції України ж передбачає, що кожен зобов'язаний неухильно додержуватися Конституції України, законів України.

Підпунктом 16.1.4 п. 16.1 ст.16 Податкового кодексу України встановлено обов'язок платника податків сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.

Згідно з п. 14.1.175 ст.14 Податкового кодексу України - податковим боргом вважається сума грошового зобов'язання (з урахуванням штрафних санкцій за їх наявності), самостійно узгодженого платником податків або узгодженого в порядку оскарження, але не сплаченого у встановлений цим кодексом строк, а також пеня, нарахована на суму такого грошового зобов'язання.

Як вбачається з матеріалів справи заявлена ДПІ в АНД районі м.Дніпропетровська до стягнення сума податкового боргу відповідача по земельному податку в сумі 20 118, 70 грн. складається із:

- заборгованості по сплаті земельного податку у розмірі 20 021, 90 грн., яка виникла внаслідок не сплати відповідачем самостійно задекларованих сум податкового зобов'язання, в т.ч. визначеного за декларацією з плати за землю за 2014 рік №1400012204 від 11.02.2014р. (порушення граничних термінів сплати податкового зобов'язання: 30.04.2014р. в сумі 554, 61 грн., 30.05.2014р. в сумі 1180, 26 грн., 30.06.2014р. в сумі 1180, 26 грн., 30.07.2014р. в сумі 1180, 26 грн., 30.08.2014р. в сумі 1180, 26 грн., 30.09.2014р. в сумі 1180, 26 грн., 30.10.2014р. в сумі 1180, 26 грн., 30.11.2014р. в сумі 1180, 26 грн., 30.12.2014р. в сумі 1180, 26 грн., 30.01.2015р. в сумі 1180, 31 грн.), а також визначеного за декларацією з плати за землю за 2015 рік №1500011207 від 10.02.2015р. (порушення граничних термінів сплати податкового зобов'язання: 02.03.2015р. в сумі 1474, 15 грн., 30.03.2015р. в сумі 1474, 15 грн., 30.04.2015р. в сумі 1474, 15 грн., 30.05.2015р. в сумі 1474, 15 грн., 30.06.2015р. в сумі 1474, 15 грн., 30.07.2015р. в сумі 1474, 15 грн.);

-пені у розмірі 96, 80 грн., що нарахована платнику в порядку ст. 129 ПК у зв'язку з несплатою узгоджених податкових зобов'язань за податковою декларацією за №1400012204 від 11.02.2014р. (в т.ч. шляхом нарахування: з 03.03.2014р. по 29.04.2014р. в сумі 12, 72 грн., з 03.03.2014р. по 20.05.2014р. в сумі 11, 80 грн., з 31.03.2014р. по 20.05.2014р. в сумі 0, 30 грн., з 31.03.2014р. по 18.06.2014р. в сумі 7, 50 грн., з 31.03.2014р. по 10.07.2014р. в сумі 25, 49 грн., з 31.03.2014р. по 16.09.2014р. в сумі 4, 28 грн., з 05.05.2014р. по 16.09.2014р. в сумі 34, 71 грн.).

Правовідносини щодо здійснення плати за землю регулюються нормами Податкового кодексу України (у редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин), та Земельного кодексу України (зі змінами та доповненнями).

Статтею 2 Земельного кодексу України передбачено, що суб'єктами земельних відносин є громадяни, юридичні особи, органи місцевого самоврядування та органи державної влади.

Відповідно до ст.206 Земельного кодексу України використання землі в Україні є платним. Об'єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.

Згідно із приписами п.п.9.1.10 п. 9.1 ст.9, п.п.14.1.147 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України - плата за землю належить до загальнодержавних податків і зборів, який справляється у формі земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності.

Відповідно до ст. 269 Податкового кодексу України: платниками податку (плати за землю) є: власники земельних ділянок, земельних часток (паїв); землекористувачі.

Особливості справляння земельного податку суб'єктами господарювання, які застосовують спрощену систему оподаткування, обліку та звітності, встановлюються главою 1 розділу XIV Податкового кодексу України.

Згідно до п.п. 270.1.1. п. 270.1 ст. 270 Податкового кодексу України: об'єктами оподаткування є земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні.

Пунктом 271.1 ст. 271 Податкового кодексу України встановлено, що базою оподаткування, зокрема, є:

-нормативна грошова оцінка земельних ділянок з урахуванням коефіцієнта індексації, визначеного відповідно до порядку, встановленого цим розділом;

-площа земельних ділянок, нормативну грошову оцінку яких не проведено.

Власники землі та землекористувачі сплачують плату за землю з дня виникнення права власності або права користування земельною ділянкою (п. 287.1 ст. 287 Податкового кодексу України).

Відповідно до ч. 1 ст. 120 Земельного кодексу України: до особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення.

Право власності на земельну ділянку та право оренди земельної ділянки, згідно зі статтею 125 Земельного кодексу України виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Частиною першою ст. 377 Цивільного кодексу України встановлено, що до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача).

Пунктом 287.6 статті 287 Податкового кодексу України передбачено, що при переході права власності на будівлю, споруду (їх частину) податок за земельні ділянки, на яких розташовані такі будівлі, споруди (їх частини), з урахуванням прибудинкової території сплачується на загальних підставах з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно.

За змістом викладених норм, земельний податок за земельні ділянки, на яких розташовані будівлі, споруди (їх частини), з урахуванням прибудинкової території, сплачується власниками останніх на загальних підставах.

З 07.07.2002р. ОСОБА_1 є власником нежилого приміщення - ангар металевий (літ. «Е-1», загальною площею 914, 5 кв.м.), розташованого за адресою: м.Дніпропетровська, вул. Варварівська, 2.

Зазначене нерухоме майно отримано відповідачем у зв'язку з перемогою на прилюдних торгах (аукціоні) згідно Акту від 22.04.2002р. та зареєстровано у встановленому законом порядку.

Згідно Свідоцтва серії НОМЕР_3 від 31.05.2012р. ОСОБА_1 зареєстрований як платник єдиного податку зі ставкою єдиного податку - 20% до розміру мінімальної заробітної плати.

У відповідності до зазначеного Свідоцтва, до основного виду господарської діяльності відповідача належить: 68.20 Надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна. Місцем господарської діяльності відповідача визначено Україна, м.Дніпропетровськ, вул. Варварівська, 2а.

Спрощена система оподаткування, бухгалтерського обліку та звітності може застосовуватися поряд з діючою загальною системою оподаткування, бухгалтерського обліку та звітності, передбаченою законодавством, на вибір суб'єкта малого підприємництва.

Відповідно до ст. 1 Указу Президента «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва»від 03 липня 1998 року № 727/98 (що діяв на момент виникнення спірних правовідносин), який в силу положень п. 4 Перехідних положень Розділ XV Конституції України від 28.06.1996 року № 254к/96-ВР має силу законодавчого акта з питань оподаткування, спрощена система оподаткування, обліку та звітності запроваджується для фізичних осіб, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і у трудових відносинах з якими, включаючи членів їх сімей, протягом року перебуває не більше 10 осіб та обсяг виручки яких від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) за рік не перевищує 500 тис. гривень.

Статтею другою зазначеного Указу Президента передбачено, що суб'єкти малого підприємництва - фізичні особи мають право самостійно обрати спосіб оподаткування доходів за єдиним податком шляхом отримання свідоцтва про сплату єдиного податку.

Відповідно пункту 1 підрозділу 8 розділу XX Перехідні положення Податкового кодексу України, встановлено, що з 1 січня 2011 року до внесення змін до розділу XIV Податкового кодексу України в частині оподаткування суб'єктів малого підприємництва Указ Президента України «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва»№727/98 від 03.07.1998 року та абзаци шостий - двадцять восьмий пункту 1 статті 14 розділу IV Декрету Кабінету Міністрів України «Про прибутковий податок з громадян»№13-92 від 26.12.1992 року застосовуються з урахуванням певних особливостей, а саме: абзацом г) підпункту 1 даного пункту визначено, що платники єдиного податку не є платниками такого податку, визначеного Податковим кодексом України, як земельний податок, крім земельного податку за земельні ділянки, які не використовуються для ведення підприємницької діяльності.

Правові засади застосування спрощеної системи оподаткування, обліку та звітності, а також справляння єдиного податку врегульовано главою 1 розділу ХIV Податкового кодексу України.

Спрощена система оподаткування, обліку та звітності - особливий механізм справляння податків і зборів, що встановлює заміну сплати окремих податків і зборів, встановлених пунктом 297.1 статті 297 цього Кодексу, на сплату єдиного податку в порядку та на умовах, визначених цією главою, з одночасним веденням спрощеного обліку та звітності (п. 291.2 ст. 291 Податкового кодексу України).

Відповідно до п. 291.3 ст. 291 Податкового кодексу України: юридична особа чи фізична особа - підприємець може самостійно обрати спрощену систему оподаткування, якщо така особа відповідає вимогам, встановленим цією главою, та реєструється платником єдиного податку в порядку, визначеному цією главою.

Згідно із приписами п. 291.4 ст. 291 Податкового кодексу України - суб'єкти господарювання, які застосовують спрощену систему оподаткування, обліку та звітності, поділяються на такі групи платників єдиного податку:

1) перша група - фізичні особи - підприємці, які не використовують працю найманих осіб,

2) друга група - фізичні особи - підприємці, які здійснюють господарську діяльність з надання послуг, у тому числі побутових, платникам єдиного податку та/або населенню, виробництво та/або продаж товарів, діяльність у сфері ресторанного господарства, за умови, що протягом календарного року відповідають сукупності таких критеріїв:

не використовують працю найманих осіб або кількість осіб, які перебувають з ними у трудових відносинах, одночасно не перевищує 10 осіб;

обсяг доходу не перевищує 1500000 гривень.

Відповідно до п. 293.1 ст. 293 Податкового кодексу України: ставки єдиного податку для платників першої - другої груп встановлюються у відсотках (фіксовані ставки) до розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня податкового (звітного) року (далі у цій главі - мінімальна заробітна плата), та третьої групи - у відсотках до доходу (відсоткові ставки).

Фіксовані ставки єдиного податку встановлюються сільськими, селищними та міськими радами для фізичних осіб - підприємців, які здійснюють господарську діяльність, залежно від виду господарської діяльності, з розрахунку на календарний місяць та для другої групи платників єдиного податку складає до 20 відсотків розміру мінімальної заробітної плати (п.п. 2 п. 293.2 ст. 293 Податкового кодексу України).

ОСОБА_1, згідно Свідоцтва платника єдиного податку серії Б № 324910, зареєстрований в якості платника єдиного внеску другої групи, починаючи з 31.05.2012 року, із зазначенням виду господарської діяльності: 68.20 Надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна.

Так, у силу пп. 4 п. 297.1 ст. 297 Податкового кодексу України, платники єдиного податку звільняються від обов'язку нарахування, сплати та подання податкової звітності з податку на майно (в частині земельного податку), крім земельного податку за земельні ділянки, що не використовуються платниками єдиного податку першої - третьої груп для провадження господарської діяльності та платниками єдиного податку четвертої групи для ведення сільськогосподарського товаровиробництва.

Відповідно до ст. 55 Господарського кодексу України, суб'єктами господарювання є громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані відповідно до закону як підприємці.

Під господарською діяльністю розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність (ст. 3 Господарського кодексу України).

Господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів з метою одержання прибутку, є підприємництвом.

Таким чином, законодавцем встановлено дві обов'язкові умови, за наявності яких суб'єкт підприємницької діяльності не є платником земельного податку:

- перебування на спрощеній системі оподаткування зі сплатою єдиного податку, про що отримано свідоцтво про сплату єдиного податку;

- земельні ділянки, які є об'єктом плати за землю, використовуються для провадження підприємницької діяльності.

Відповідно до ст.42 Господарського кодексу України, підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Аналогічне визначення містить Державний класифікатор України "Класифікація організаційно-правових форм господарювання", затверджений наказом Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики від 28.05.2004р. №97, у якому підприємницька діяльність визначається, як самостійна ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, здійснювана суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку. Підприємці мають право без обмежень самостійно здійснювати будь-яку підприємницьку діяльність, яку не заборонено законом.

Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 належить на праві приватної власності нежиле приміщення (ангар металевий (літ. Е-1), загальною площею 914, 5 кв.м.), розташоване за адресою: АДРЕСА_1.

Відповідно до ст. 320 Цивільного кодексу України: власник має право використовувати своє майно для здійснення підприємницької діяльності, крім випадків, встановлених законом.

Статтею 796 Цивільного кодексу України передбачено, що одночасно з правом найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) наймачеві надається право користування земельною ділянкою, на якій вони знаходяться, а також право користування земельною ділянкою, яка прилягає до будівлі або споруди, у розмірі, необхідному для досягнення мети найму. У договорі найму сторони можуть визначити розмір земельної ділянки, яка передається наймачеві. Якщо розмір земельної ділянки у договорі не визначений, наймачеві надається право користування усією земельною ділянкою, якою володів наймодавець.

На підставі вищевикладеного, між ФОП ОСОБА_1.(Орендодавець) та ФОП ОСОБА_3 (Орендар) укладено договір здачі в оренду основних засобів №А2014-1 від 31.12.2013 року, зі змісту якого вбачається, що Орендодавець передає, а Орендар приймає в оренду нежиле приміщення, загальною площею 200, 00 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1. Строк оренди приміщення встановлено з 31.12.2013 року по 31.12.2014 року.

31.12.2013 року між ФОП ОСОБА_1 (Орендодавець) та ФОП ОСОБА_4 (Орендар) укладено договір здачі в оперативну оренду основни засобів №А2014-2, зі змісту якого вбачається, що Орендодавець передає, а Орендар приймає в оренду нежиле приміщення (об'єкт оренди), загальною площею 90,00 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1. Строк оренди приміщення встановлено з 31.12.2013 року по 31.12.2014 року.

На підтвердження виконання умов вищезазначених договорів у матеріалах справи містяться копії актів прийому-передачі нежилого приміщення до вищезазначених договорів.

Вищенаведене свідчить, що ОСОБА_1, як фізична особа-підприємець у 2013-2014 років використовував у процесі своєї господарської діяльності належне йому на праві приватної власності нежитлове приміщення (Ангар металевий Е-1, загальною площею 864,9 кв. м.), розташоване за адресою: АДРЕСА_1 - шляхом передачі останнього в оренду, у відповідності до вищенаведених договорів, що, крім того, відповідає основному виду економічної діяльності ФОП ОСОБА_1, визначеному у виписці з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців та Свідоцтві про платника єдиного податку - 68.20 Надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна.

З огляду на те, що відповідачем здійснювалась підприємницька діяльність по здаванню власної частини нерухомого приміщення в оренду на спрощеній системі оподаткування, ФОП ОСОБА_1, як платник єдиного податку, у період дії договорів оренди не був платником земельного податку за земельну ділянку, що припадає на об'єкт оренди.

Наведена позиція також підтримується Верховним Судом України у постанові від 22 червня 2004 року по справі № 28/506.

Відповідно до положень ст. 299 Податкового кодексу України - реєстрація суб'єкта господарювання як платника єдиного податку здійснюється шляхом внесення відповідних записів до реєстру платників єдиного податку. Центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, веде реєстр платників єдиного податку, в якому міститься інформація про осіб, зареєстрованих платниками єдиного податку.

Відмова від спрощеної системи оподаткування платниками єдиного податку першої - третьої груп здійснюється в порядку, визначеному підпунктами 298.2.1-298.2.3 статті 298 Податкового кодексу України.

Пунктом 299.10 ст. 299 Податкового кодексу України встановлено, що реєстрація платником єдиного податку є безстроковою та може бути анульована шляхом виключення з реєстру платників єдиного податку за рішенням контролюючого органу, зокрема, у випадках, визначених підпунктом 298.2.3 пункту 298.2 статті 298 цього Кодексу.

У відповідності до абз. 8 п.п.п 298.2.3 п. 298.2 ст. 298 Податкового кодексу України - платники єдиного податку зобов'язані перейти на сплату інших податків і зборів, визначених цим Кодексом, у разі наявності податкового боргу на кожне перше число місяця протягом двох послідовних кварталів - в останній день другого із двох послідовних кварталів.

З матеріалів справи вбачається, що на підставі положень зазначеної норми згідно листа ДПІ в АНД районі м.Дніпропетровська за вих. №23203/04-61-17-01 від 22.10.2014р. ФОП ОСОБА_1 анульовано реєстрацію як платника єдиного податку та виключено з реєстру платників єдиного податку з 01.10.2014р.

У даному листі податковий орган також повідомив, що із 01.10.2014р. оподаткування доходів від підприємницької діяльності ФОП ОСОБА_1 має здійснюватись на загальній системі оподаткування.

Таким чином, відповідач фактично перебував на спрощеній системі оподаткування у період до 01.10.2014р. та на підставі положень абз. 4 п. 297.1. ст. 297 Податкового кодексу України, як платник єдиного податку, був звільнений від сплати земельного податку за земельну ділянку, розташовану за адресою: АДРЕСА_1, яка використовувалась ним для провадження господарської діяльності.

При цьому, судом відхиляються та не приймаються до уваги твердження відповідача відносно того, що ОСОБА_1 є пенсіонером за віком, а тому звільнений від сплати податку на землю, з урахуванням наступного.

У відповідності до положень п.281.1 ст.281 Податкового кодексу України - від сплати земельного податку з фізичних осіб звільняються:

- інваліди першої і другої групи;

- фізичні особи, які виховують трьох і більше дітей віком до 18 років;

- пенсіонери (за віком);

- ветерани війни та особи, на яких поширюється дія Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту";

- фізичні особи, визнані законом особами, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи.

Згідно з п.281.2 ст.281 Податкового кодексу України звільнення від сплати податку за земельні ділянки, передбачене для відповідної категорії фізичних осіб пунктом 281.1 цієї статті, поширюється на одну земельну ділянку за кожним видом використання у межах граничних норм:

- для ведення особистого селянського господарства - у розмірі не більш як 2 гектари;

-для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка): у селах - не більш як 0,25 гектара, в селищах - не більш як 0,15 гектара, в містах - не більш як 0,10 гектара;

для індивідуального дачного будівництва - не більш як 0,10 гектара;

для будівництва індивідуальних гаражів - не більш як 0,01 гектара;

для ведення садівництва - не більш як 0,12 гектара.

Між тим, як вбачається з матеріалів справи, земельна ділянка яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 не використосувалась відповідачем в рамках перелічених у п. 281.2 ст. 281 Податкового кодексу України видів використання земельних ділянок, за які передбачено пільги на сплату земельного податку з фізичних осіб для пенсіонерів за віком або інших осіб, наведених у п. 281.1 ст. 281 Податкового кодексу України.

Пунктом 281.3 ст. 281 Податкового кодексу України визначено, що від сплати земельного податку з фізичних осіб також звільняються на період дії єдиного податку четвертої групи власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі за умови передачі земельних ділянок та земельних часток (паїв) в оренду платнику єдиного податку четвертої групи.

У відповідності до положень п. 291.4 ст. 291 Податкового кодексу України, до четвертої групи суб'єктів господарювання, які застосовуються спрощену систему оподаткування, обліку і звітносності відносяться сільськогосподарські товаровиробники, у яких частка сільськогосподарського товаровиробництва за попередній податковий (звітний) рік дорівнює або перевищує 75 відсотків.

Слід зауважити, що доказів наявності у ОСОБА_1 пільг щодо сплати земельного податку з фізичних осіб, передбачених ст. 281 Податкового кодексу України, до суду не надано.

Так, судом на підставі інформації отриманої з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців (далі - ЄДРПОУ) встановлено, що підприємницька діяльність відповідача припинена з 04.03.2015 року, про що у ЄДРПОУ державний реєстратор зробив відповідний запис за №22240060004025705.

Водночас, з матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 досі обліковується у ДПІ в АНД районі м.Дніпропетровська як платник податків у якості суб'єкта підприємницької діяльності.

Відповідно до частини 3 статті 46, частини 15 статті 47 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців" від 15 травня 2003 року № 755-IV - дата внесення до Єдиного державного реєстру запису про проведення державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичною особою-підприємцем є датою державної реєстрації припинення цієї діяльності, з якої фізична особа позбавляється статусу підприємця.

Враховуючи, що підприємницьку діяльність ФОП ОСОБА_1 припинено - 04.03.2015р., ДПІ у Ленінському районі м.Дніпропетровська неправомірно нараховано відповідачу, як фізичній особі-підприємцю, заборгованість по земельному податку за податковою декларацією №1500011207 від 10.02.2015р. у зв'язку із порушенням граничних термінів сплати за відповідні періоди, оскільки на момент нарахування такої заборгованості державним реєстратором внесено відповідний запис щодо припинення ОСОБА_1, як суб'єкта підприємницької діяльності.

Згідно п.п.97.4.3 ст. 97 Податкового кодексу України - особою, відповідальною за погашення грошових зобов'язань чи податкового боргу платника податків, є: стосовно фізичної особи - підприємця або фізичної особи, яка провадить незалежну професійну діяльність, - така фізична особа.

Порядок сплати земельного податку фізичною особою - платником податків встановлений у розділі ХІІІ Податкового кодексу України.

У відповідності до п. 286.1 ст. 286, п. 286.5 ст. 286 Податкового кодексу України - підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру. Нарахування фізичним особам сум податку проводиться контролюючими органами, які видають платникові до 1 липня поточного року податкове повідомлення-рішення про внесення податку за формою, встановленою у порядку визначеному статтею 58 цього Кодексу.

Податок фізичними особами сплачується протягом 60 днів з дня вручення податкового повідомлення-рішення(п.287.5 ст.287 Податкового кодексу України). (п. 287.5 ст. 287 ПК).

Таким чином, починаючи із 04.03.2015р. нарахування земельного податку ОСОБА_1, як фізичній особі, а не як суб'єкту підприємницької діяльності, мало б здійснюватись контролюючим органом у порядку встановленому наведеними нормами.

Слід зазначити, що контролюючим органом не надано доказів, на підставі яких ОСОБА_1, як фізичній особі, було нараховано земельний податок з 04.03.2015р. та пеню за несплату податкових зобов'язань за відповідний період в порядку ст. 129 Податкового кодексу України.

На підставі викладеного суд приходить до висновку, що податковим органом реалізовано його повноваження у спосіб, який не передбачений законодавством України, а саме: визначення суми податкового зобов'язання, що підлягає сплаті без винесення відповідного рішення.

Виходячи з приписів ст. 19 ч. 2 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. 2 ч. 1 Кодексу адміністративного судочинства України - завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Частиною 1 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, а частиною 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України зазначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Згідно з ч.1 ст.69 та ч.ч.1,4 ст.70 Кодексу адміністративного судочинства України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що вимоги податкового органу не є обґрунтованими, а позов Державної податкової інспекції в Амур-Нижньодніпровському районі м.Дніпропетровська Головного управління ДФС у Дніпропетровській області до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - таким, що не підлягають задоволенню у зв'язку з недоведеністю.

Керуючись ст.ст. 158 - 163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні адміністративного позову відмовити.

Копію постанови направити сторонам по справі.

Постанова підлягає негайному виконанню відповідно до ч.6 ст.183-2 та ч.1 ст. 256 КАС України.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції шляхом подачі в десятиденний строк з дня отримання копії постанови апеляційної скарги, з подачею її копії відповідно до кількості осіб, які беруть участь у справі. Постанова, прийнята у скороченому провадженні, крім її оскарження в апеляційному порядку, є остаточною.

Суддя Р.А. Барановський