Рішення № 57719807, 12.05.2016, Апеляційний суд Чернівецької області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРНІВЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 травня 2016 року м. Чернівці

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Чернівецької області у складі:

головуючого Перепелюк Л. М.

суддів: Винту Ю.М., Кулянди М.І.

секретар: Чубрей І.І.

за участю: представників ОСОБА_1 - ОСОБА_2, ОСОБА_3, позивача ОСОБА_4, його представника ОСОБА_5

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_2, яка діє в інтересах та за дорученням ОСОБА_1, на рішення Першотравневого районного суду м.Чернівці від 08 лютого 2016 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_1 про встановлення факту проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу та визнання майна спільною сумісною власністю, -

ВСТАНОВИЛА:

У грудні 2014 року позивач ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про встановлення факту проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу та визнання майна спільною сумісною власністю.

Вказував на те, що з відповідачкою ОСОБА_1 з жовтня 1994 року проживали однією сім'єю, мали спільний бюджет та побут, вели спільне господарство, проте шлюб не був зареєстрований в органах РАГСу. Факт проживання їх разом, однією сім'єю, можуть підтвердити свідки, які були друзями сім'ї та сусідами, а також зазначена обставина підтверджується доданими до матеріалів справи спільними їх фотографіями, які підтверджують їх спільне проживання, постійне перебування разом на відпочинку , в гостях у друзів, родичів починаючи з 1994 року. Крім того, факт проживання їх однією сім'єю підтверджується, зокрема, постановою про відмову в порушенні кримінальної справи від 03.11.2010 р., в якій зазначається, що ОСОБА_1 повідомила органи міліції,крім інших обставин, що ОСОБА_6 є її співмешканцем.

№22-ц/794/519/16 Головуючий у 1 інстанції Іщенко І.В.

Категорія 76 Доповідач Перепелюк Л.М.

Зазначав, що в травні 2014 року стосунки у нього з відповідачкою погіршилися, вони перестали проживати разом, у них виник конфлікт, в тому числі і щодо майна, яке ними було придбано протягом часу спільного проживання.

Посилався на те, що під час фактичного спільного проживання 21.11.1997 р. ними було придбано за договором купівлі-продажу квартиру АДРЕСА_1. Покупцем у цьому договорі купівлі-продажу було вказано відповідачку ОСОБА_1, хоча фактично всі кошти на придбання квартири давав він, позивач по справі. Цей факт підтверджується тим, що відповідачка, згідно наданої суду трудової книжки, починаючи з 1995 року ніде не працювала.

Просив встановити факт проживання його, ОСОБА_4, та ОСОБА_1 однією сім'єю з жовтня 1994 року по травень 2014 року.

Визнати квартиру АДРЕСА_1 спільною сумісною власністю ОСОБА_4 і ОСОБА_1.

В січні 2015 року позивач ОСОБА_4 подав позовну заяву, збільшивши позовні вимоги.

Зазначав, що під час спільного проживання з відповідачкою однією сім'єю без реєстрації шлюбу, крім квартири по вулиці Головній у м.Чернівці, 08.04.2008 року вони придбали за договором купівлі-продажу квартиру АДРЕСА_2.

03.02.2011 р. ними придбано за договором купівлі-продажу квартиру АДРЕСА_3

14.04.2013 р. за договором купівлі-продажу № 900201 ними був придбаний новий автомобіль, 2013 р.в., марки Volkswagen Beetle, реєстраційний № НОМЕР_1.

Вказував, що покупцем у всіх договорах купівлі-продажу квартир та транспортних засобів було вказано відповідачку ОСОБА_1, хоча кошти на придбання цих квартир та автомобіля заробляв та надавав він, позивач по справі. Відповідачка протягом їх спільного проживання однією сім'єю ніде не працювала, вела домашнє господарство, в той час як він, позивач по справі, постійно працював то в державних установах, то займався підприємницькою діяльністю, від якої отримував певні доходи, яких було достатньо для забезпечення сім'ї та придбання зазначеного майна.

Вважав, що стосунки, в яких сторони перебували протягом тривалого часу - з жовтня 1994 року по травень2014 року - були сімейними, тобто фактично вони були сім'єю без реєстрації шлюбу.

Враховуючи викладене, позивач просив: - встановити факт проживання ОСОБА_4 та ОСОБА_1 однією сім'єю чоловіка та жінки без шлюбу з жовтня 1994 року по травень 2014 року, -визнати спільною сумісною власністю подружжя: квартиру АДРЕСА_1; квартиру АДРЕСА_2; квартиру АДРЕСА_3; автомобіль марки Volkswagen Beetle, 2013 р.в., реєстраційний № НОМЕР_1.

Рішенням Першотравневого районного суду м.Чернівці від 08 лютого 2016 року позов задоволено.

Встановлено факт проживання ОСОБА_4 та ОСОБА_1 однією сім'єю як чоловіка та жінки без шлюбу з жовтня 1994 року по травень 2014 року.

Визнано спільною сумісною власністю подружжя: квартиру АДРЕСА_1; квартиру АДРЕСА_2; квартиру АДРЕСА_3; автомобіль марки Volkswagen Beetle, 2013 р.в., реєстраційний № НОМЕР_1.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_2, яка діє в інтересах та за довіреністю відповідачки ОСОБА_1, подала апеляційну скаргу, просить рішення суду скасувати, в позові відмовити повністю.

Посилається на те, що судом першої інстанції порушено норми процесуального та неправильно застосовано норми матеріального права.

Заслухавши доповідача про суть оскаржуваного рішення, доводи апеляційної скарги, пояснення представників відповідачки, позивача, його представника, дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції прийшов до правильного висновку про те, що сторони проживали однією сім'єю як чоловік та дружина без реєстрації шлюбу і за час спільного проживання набули майно, яке є їх спільною сумісною власністю.

Такий висновок суду ґрунтується на нормах матеріального права та на підставі обставин , встановлених судом згідно наданих сторонами доказів.

Так, судом першої інстанції встановлено, що починаючи з жовтня 1994 року позивач та відповідачка почали проживати разом як подружжя, фактично створивши сім'ю без реєстрації шлюбу, про що свідчать покази свідків щодо спільного їх проживання, спочатку на орендованій ними квартирі, а з 1997 року - на квартирі, яку придбали спільно, за сумісні кошти, проведення ними сумісно всіх свят, спільні виїзди на відпочинок за кордон та в інші місця відпочинку на території України, проведення часу разом в колі друзів, неодноразові відвідування батьків відповідачки в м.Нижній Новгород Російської Федерації, про що свідчать ряд фотокарток,що знаходяться у матеріалах справи і факт існування яких не спростували представники відповідачки.

Задовольняючи позов в частині встановлення факту проживання сторін однією сім'єю з жовтня 2004 року по травень 2014 року, суд правильно виходив з того, що сімейні стосунки між сторонами в цей період часу були підтверджені з достатньою повнотою як поясненнями самого позивача, так і показами свідків, які підтвердили, що взаємовідносини сторін - ОСОБА_4 та ОСОБА_1 - носили характер взаємовідносин фактичного подружжя, про їх проживання разом у період з жовтня 1994 року по травень 2014 року, причому кожен із свідків - про таке проживання у різні періоди часу протягом двадцяти років їх спільного проживання, ведення ними спільного господарства, наявність у них спільного побуту та бюджету, участі сторін як сімейної пари в тих чи інших родинних та публічних заходах. Крім того, факт проживання сторін однією сім'єю підтверджується копією постанови про відмову в порушенні кримінальної справи від 03.11.2010 р., в якій ОСОБА_4 вказаний як співмешканець ОСОБА_1 У суд апеляційної інстанції позивачем додатково було надано ряд доказів на підтвердження зазначених обставин, причому, заявляючи клопотання про приєднання до матеріалів справи зазначених доказів, позивач пояснив, що відповідачка жодного разу не з'явилась у судове засідання, не давала жодних усних чи письмових показів, тому йому не було відомо про те, що очевидні факти їх спільного проживання як подружжя протягом двадцяти років вона буде заперечувати.

Зокрема, це: довідки туристичних фірм «Гамалія» та «Круїз-2000» про придбання туристичних путівок позивачем ОСОБА_4 на себе та ОСОБА_1 у січні 2006 року, в листопаді 2003 року та в серпні 2005 року,свідоцтво НОМЕР_2 про державну реєстрацію підприємця ОСОБА_4 від 24.02.1994 року, виписка із депозитного рахунку на ім'я ОСОБА_4 у акціонерно-комерційному банку соціального розвитку , згідно якої ОСОБА_4 у грудні 1996 року одержано з рахунку 17150 грн., копія договору купівлі-продажу квартири від 15.05.1997 року, згідно якої ОСОБА_4 продав належну йому на праві власності квартиру за 21150грн., які в своїй сукупності підтверджують як факт спільного проживання сторін як подружжя, так і факт платоспроможності позивача для придбання ним квартири у м.Чернівці, так і спростовують посилання представників відповідачки на те,що у 1997 році позивач був молодим студентом, а тому взагалі не міг приймати участі у веденні спільного господарства з відповідачкою ОСОБА_1 та придбанні спільно з нею квартири. Крім того, твердження представників відповідачки про те , що саме вона за кошти, які їй залишив чоловік, з яким вона у листопаді 1994 року розірвала шлюб, придбала спірну квартиру у м.Чернівці, спростовується рішенням Ленінського районного суду м.Чернівців від 29.11.1994 року, яке приєднано до матеріалів справи за клопотанням представника відповідачки, згідно якого судом розірвано шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_7 з тих підстав, як встановлено судом з пояснень ОСОБА_1, що її чоловік протягом двох останніх років не приділяв уваги сім'ї, сину, порушував подружню вірність, побив її, а подружні стосунки вони припинили в липні 1994 року.

Посилання заявника в апеляційній скарзі та представника відповідачки ОСОБА_1 ОСОБА_3 на те, що суд першої інстанції, розглянувши справу за відсутності відповідачки та її представника, порушив її право на надання доказів, колегією суддів не може бути прийнято до уваги з наступних підстав.

Під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції на виконання вимог частини 4 статті 10 ЦПК України колегією суддів (головуючим у справі) неодноразово роз'яснювалось право представників відповідачки на подання на цій стадії розгляду справи доказів на спростування наведених позивачем обставин, у зв'язку з чим розгляд справи за їх клопотанням відкладався, тобто апеляційний суд сприяв повному і всебічному з'ясуванню обставин справи, але останні ним не скористались. Їх клопотання про приєднання до матеріалів справи фотографій відповідачки з незнайомими їм мужчинами, фотографій невідомих будівель без зазначення їх належності та місця знаходження судом були відхилені, оскільки вони не могли бути визнані як належні та допустимі докази по справі. Згідно статті 57 доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Як передбачає стаття 58 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Таким чином, відповідачка протягом тривалого судового розгляду не надала жодних спростувань щодо обставин її проживання з позивачем у фактичних шлюбних стосунках та придбання ними спільного майна, яке є предметом спору у даній справі.

Задовольняючи позовні вимоги позивача щодо визнання майна, яке було придбане під час фактичного проживання сторонами як подружжя, суд першої інстанції правильно врахував норми матеріального права та обґрунтовано виходив з наступного.

У відповідності до ч.1 ст.17 Закону України «Про власність» від 07.02.1991 р. майно, яке придбано внаслідок спільної праці членів сім'ї, є спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено письмовою угодою між ними.

У відповідності до ч.2 ст.214 ЦПК України при виборі і застосуванні правової норми до спірних правовідносин суд враховує висновки Верховного Суду України, викладені у постановах, прийнятих за результатами розгляду заяв про перегляд судового рішення з підстав, передбачених пунктами 1, 2 частини першої статті 355 цього Кодексу.

Так, в постанові у справі № 6-135цс13 від 25.12.2013 року Верховний Суд України зробив правовий висновок про те, що майно, набуте до 1 січня 2004 року (тобто, до вступу в силу Сімейного кодексу України) під час спільного проживання особами, які не перебувають у зареєстрованому шлюбі між собою, є об'єктом їхньої спільної сумісної власності, якщо: 1) майно придбане внаслідок спільної праці таких осіб, як сім'ї (при цьому спільною працею осіб слід вважати їх спільні або індивідуальні трудові зусилля, унаслідок яких вони одержали спільні або особисті доходи, об'єднані в майбутньому для набуття спільного майна, ведення ними спільного господарства, побуту та бюджету); 2) інше не встановлено письмовою угодою між ними.

Враховуючи ту обставину, що квартира АДРЕСА_1 була придбана сторонами на ім'я ОСОБА_1 за договором купівлі-продажу від 21.11.1997 р., тобто до 01.01.2004 р., та те, що позивачем належними доказами доведено наявність у сторін спільного бюджету, суд першої інстанції обґрунтовано вважав,що придбана у 1997 році згадана квартира є спільною сумісною власністю сторін. При цьому, судом враховано покази ряду свідків, наданих у суді першої інстанції, які підтвердили, що станом на 1997 рік, тобто на час придбання квартири, ОСОБА_1 звільнилася з роботи і стала домогосподаркою, а ОСОБА_4 вів підприємницьку діяльність, але його особисті доходи, як пояснював у судовому засіданні позивач ОСОБА_4,він вносив у сім'ю і вони ставали спільними, об'єднаними для набуття спільного майна. Зазначена обставина підтверджується також наданими у суді апеляційної інстанції позивачем доказами щодо придбання ним для спірної квартири побутових речей та техніки, використання їх як ним, так і відповідачкою. Більше того, в суді апеляційної інстанції допитана як свідок сестра позивача ОСОБА_4- ОСОБА_8 показала, що під час проживання сторін на орендованій квартирі та можливості доступу до неї її власника в період з 1994 року до 1997 року всі свої грошові збереження її брат - позивач по справі ОСОБА_4 зберігав у неї , а тому вона разом з ним та ОСОБА_1 була присутньою у нотаріуса під час оформлення договору купівлі-продажу згаданої квартири на ім'я відповідачки, причому кошти на її придбання вона принесла особисто з дому - це були грошові заощадження позивача ОСОБА_4, які зберігались у її квартирі. Крім того, вона підтвердила, що позивач ОСОБА_4 проживав з відповідачкою ОСОБА_1 протягом двадцяти років як подружжя без реєстрації шлюбу, причому вона навіть по-доброму заздрила дружині брата у зв'язку з тим, як завжди і у всьому брат задовольняв будь-які побажання дружини щодо придбання будь-яких речей для неї, для дому, як по-батьківськи він відносився до сина відповідачки, якого вони виховували разом, що всі родичі, друзі, знайомі відносились до сторін як до подружжя.

У відповідності до ст.74 Сімейного кодексу України, який набрав законної сили з 01.01.2004 р., якщо жінка та чоловік проживають однією сім'єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними.

У відповідності до п.20 постанови Пленуму Верховного суду України від 21.12.2007 р. № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» при застосуванні ст. 74 СК, що регулює поділ майна осіб, які проживають у фактичних шлюбних відносинах, судам необхідно враховувати, що правило зазначеної норми поширюється на випадки, коли чоловік та жінка не перебувають у будь-якому іншому шлюбі і між ними склалися усталені відносини, що притаманні подружжю.

Таким чином, позивачем доведено належними та допустимими доказами, а судом першої інстанції встановлено наявність у сторін усіх ознак фактичних шлюбних відносин, тобто факт спільного проживання протягом двадцяти років позивача з відповідачкою ОСОБА_1 однією сім'єю в період з жовтня 1994 року по травень 2014 року, взаємна матеріальна підтримка одне одного , спільне виховання ними сина відповідачки, публічне виявлення подружніх відносин перед третіми особами, а також факт придбання на ім'я ОСОБА_1 за весь період їх спільного проживання за спільні кошти сторін : - квартири АДРЕСА_1 у 1997 році за договором купівлі-продажу; - квартири АДРЕСА_2, придбаної у квітні 2008 року згідно договору купівлі-продажу від 08.04.2008 р ; -квартири АДРЕСА_3 за договором купівлі-продажу від 03.02.2011 року та автомобіля марки Volkswagen Beetle, придбаного за договором купівлі-продажу від14.04.2014 року.

Відповідно до ч. 2 ст. 21 СК України: у випадках, передбачених законом, проживання жінки та чоловіка у фактичному шлюбі є підставою для виникнення у них прав та обов'язків подружжя.

У відповідності до ч.1 ст.17 Закону України «Про власність» від 07.02.1991 р. майно, придбано внаслідок спільної праці членів сім'ї, є спільною сімейною власністю, якщо інше не встановлено письмовою угодою між ними.

Разом з тим, судом першої інстанції помилково, всупереч роз'ясненню, даному у п.20 постанови Пленуму Верховного суду України від 21.12.2007 р. № 11 « Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», що при застосуванні ст. 74 СК України,яка регулює поділ майна осіб, які проживають у фактичних шлюбних відносинах, судам необхідно враховувати, що правило зазначеної норми поширюється на випадки, коли чоловік та жінка не перебувають у будь-якому іншому шлюбі і між ними склалися усталені відносини, що притаманні подружжю, встановив фактичні шлюбні стосунки сторін починаючи з жовтня 1994 року , коли відповідачка ще знаходилась у зареєстрованому шлюбі з іншим чоловіком.

Так, згідно рішення Шевченківського районного суду міста Чернівці від 29.11.1994 року ( копія якого була надана представником відповідачки у суді апеляційної інстанції) шлюб між відповідачкою ОСОБА_1 та ОСОБА_7 був розірваний, а зареєстровано розірвання шлюбу в відділі державної реєстрації актів цивільного стану Чернівецького міського управління юстиції 14 липня 1995 року за №456. Тому, з врахуванням вимог КпШС України, який діяв на час виникнення правовідносин між сторонами і згідно якого шлюб вважався припиненим з часу реєстрації розірвання шлюбу в органах ЗАГСу/РАГСу, сторони не могли знаходитись у фактичних шлюбних стосунках в той період часу, коли позивачка знаходилась у зареєстрованому шлюбі з іншим чоловіком, у зв'язку з чим оскаржуване рішення Першотравневого суду міста Чернівці підлягає зміні в частині періоду, з якого сторони перебувають у фактичних шлюбних стосунках , тобто його слід визначити не з жовтня 1994 року , а з 15 липня 1995 року.

Посилання апеляційної скарги та твердження представників відповідачки ОСОБА_1 у суді апеляційної інстанції про те, що сторони просто проживала як чоловік та жінка протягом двадцяти років, що у відповідачки в той час були і інші чоловіки, що все спірне майно є її особистою власністю , без надання жодного належного та допустимого доказу на спростування обставин, встановлених судом першої інстанції, та заперечення доказів, наданих відповідачем, які об'єктивно в своїй сукупності підтверджують як проживання сторін як подружжя протягом тривалого часу, так і придбання ними спірного майна, не можуть бути підставами для скасування законного та обґрунтованого рішення .

На підтвердження своїх посилань в апеляційній скарзі щодо порушення судом норм матеріального та процесуального права при ухваленні оскаржуваного рішення, відповідно до статтей 60,131 ЦПК України, які передбачають, що кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, заявником таких надано не було.

За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку , що рішення Першотравненвого районного суду м.Чернівці від 8 лютого 2016 року слід змінити.

Керуючись ст.ст. 307, 309 ЦПК України, колегія суддів,-

В И Р І Ш И Л А:

Апеляційну скаргуОСОБА_2, яка діє в інтересах та довіреністю ОСОБА_1, задовольнити частково.

Рішення Першотравневого районного суду м.Чернівці від 08 лютого 2016 року змінити в частині початкової дати встановленого факту проживання ОСОБА_4 і ОСОБА_1 однією сім'єю без шлюбу, зазначивши її - «з 15 липня 1995 року» замість «з жовтня 1994 року».

В решті рішення суду залишити без змін.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення.

На рішення може бути подана касаційна скарга до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з моменту вступу його в законну силу.

Головуючий:

Судді: