Ухвала суду № 57715668, 10.05.2016, Новомосковський міськрайонний суд Дніпропетровської області

У Х В А Л А

Справа № 183/1608/16

№ 1-кп/183/456/16

10 травня 2016 року м. Новомосковськ

Новомосковський міськрайонний суд Дніпропетровської області у складі:

головуючого судді - Березюк В.В.,

за участю:

секретаря - Тен І.О.,

прокурора - Козлова С.Г.,

представника потерпілого ОСОБА_1,

обвинуваченої - ОСОБА_2,

захисника - ОСОБА_3,

розглянув у підготовчому судовому засіданні обвинувальний акт у кримінальному провадженні відносно ОСОБА_2, обвинуваченої за ч.2 ст.364 КК України, -

в с т а н о в и в :

До Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області надійшов обвинувальний акт у кримінальному провадженні відносно ОСОБА_2, обвинуваченої за ч.2 ст.364 КК України.

Прокурор вважає необхідним призначити кримінальне провадження до розгляду, оскільки справа підсудна Новомосковському міськрайонному суду, підстави для закриття провадження чи повернення обвинувального акту прокурору відсутні.

Захисник зазначив, що на його думку обвинувальний акт не відповідає вимогам діючого КПК України, оскільки суперечить вимогам п.5,6 ч.2 ст.291 КПК України. А саме, невизначена кваліфікація дій обвинуваченої, відсутні відомості про зміну раніше повідомленої підозри, відсутні відомості по ознайомлення захисника з матеріалами досудового розслідування.

Обвинувачена підтримала думку свого захисника.

Представник потерпілого підтримала думку прокурора, вважала за можливе призначити справу до судового розгляду.

Дослідивши обвинувальний акт, суд вважає його таким, що не відповідає вимогам КПК України, а тому підлягає поверненню прокурору з наступних підстав.

Відповідно до ч.3 ст.314 КПК України, у підготовчому судовому засіданні суд має право прийняти рішення, зокрема, про повернення обвинувального акту прокурору, якщо він не відповідає вимогам КПК України.

Відповідно до ч.4 ст.291 КПК України до обвинувального акту додається реєстр матеріалів досудового розслідування.

Частиною 6 ст. 9 КПК України передбачено, що у випадках, коли положення цього Кодексу не регулюють або неоднозначно регулюють питання кримінального провадження, застосовуються загальні засади кримінального провадження, визначені частиною першою статті 7 цього Кодексу.

До загальних засад кримінального провадження, згідно ст. 7 КПК України віднесено законність, якою встановлюється обовязок слідчого, прокурора та суду неухильно додержуватись вимог Конституції України, КПК України, інших актів законодавства.

Аналіз вищевказаних норм законодавства свідчить про те, що п. 3 ч. 3 ст. 314 КПК України поширюється не лише на випадки коли обвинувальний акт не відповідає вимогам ст. 291 КПК України, а й на випадки, коли відомості, викладені в обвинувальному акті відповідно до вимог ч. 2 ст. 291 КПК України, суперечать вимогам КПК України до встановлення цих відомостей.

Той факт, що повернення обвинувального акту має здійснюватися не лише в разі невідповідності його вимогам ст. 291 КПК України, а й в інших випадках передбачених КПК України, підтверджується і висновком викладеним у постанові Верховного Суду України № 5-111кс15 від 25.06.2015 р.

Відповідно до ст.109 КПК України, реєстр матеріалів досудового розслідування складається слідчим або прокурором і надсилається до суду разом з обвинувальним актом. Реєстр повинен містити: номер та найменування процесуальної дії, проведеної під час досудового розслідування, а також час її проведення; реквізити процесуальних рішень, прийнятих під час досудового розслідування вид заходу забезпечення кримінального провадження.

Відповідно до п.п.24-27 Розділу І Реєстру матеріалів досудового розслідування, підозрюваній ОСОБА_4, як і представнику потерпілої особи ОСОБА_1 надано доступ до матеріалів досудового розслідування та ознайомлено вищезазначених осіб з матеріалами досудового розслідування 14.02.2016 року, однак, як видно з того ж Реєстру 18.02.2016 року та 23.02.2016 року (тобто після ознайомлення вищезазначених осіб з матеріалами досудового розслідування) по справі призначено дві експертизи (п.п.14-15 розділу ІІ Реєстру матеріалів досудового розслідування), висновки по яким було отримано лише 03.03.2016 року та 14.03.2016 року (п.п.1-2 розділу ІV Реєстру матеріалів досудового розслідування).

Дані обставини свідчать або про неуважність слідчого, або про те, що певні процесуальні рішення приймались після ознайомлення підозрюваної з матеріалами досудового розслідування.

Відомості ж про ознайомлення підозрюваної ОСОБА_4 з матеріалами досудового розслідування після проведення вищезазначених експертиз відсутні, а відомості про ознайомлення з матеріалами досудового розслідування (як до проведення експертиз, так і після цього) захисника ОСОБА_3, якого було залучено 05.11.2016 року (п.5 розділу ІІ Реєстру матеріалів досудового розслідування) відсутні взагалі.

Також Реєстр матеріалів досудового розслідування містить відомості про залучення цивільного позивача (п.6 розділу ІІ Реєстру матеріалів досудового розслідування), однак в самому обвинувальному акті відомості про наявність цивільного позивача та його особу відсутні.

Крім того, як зазначалося вище, 14.02.2016 року підозрюваній ОСОБА_4 було надано доступ до матеріалів досудового розслідування, однак, як видно з долучених до обвинувального акту розписок, підозрювана ОСОБА_4 та її захисник ОСОБА_3 отримали копії обвинувального акту та копії позовної заяви лише 14.03.2016 року, тобто через місяць після ознайомлення підозрюваної ОСОБА_4 з матеріалами досудового розслідування.

Як пояснив захисник ОСОБА_3 в судовому засіданні, 14.03.2016 року ОСОБА_4 було повідомлено про зміну раніше повідомленої підозри, однак ані сам обвинувальний акт, (в якому зазначено, що ОСОБА_4 було повідомлено про підозру 19.10.2015 року), ані Реєстр матеріалів досудового розслідування відомостей про зміну раніше повідомленої підозри не містить взагалі.

Так само, як відсутні відомості і щодо закінчення досудового розслідування, затвердження обвинувального акту та надання копій обвинувального акту підозрюваній та захиснику.

Відповідно ж до ч.3 ст.283 КПК України, відомості про закінчення досудового розслідування вносяться прокурором до ЄРДР.

В той же час Реєстр матеріалів досудового розслідування не містить відомостей про внесення в ЄРДР обставин щодо скоєння правопорушення, дати зміни раніше повідомленої підозри, а також даних про закінчення досудового розслідування.

Зокрема, як видно з самого обвинувального акту дії ОСОБА_4 кваліфіковані за ч.2 ст.364 КК України, в редакції, яка існувала станом на 09.09.2011 року.

Однак, Законом України «Про внесення змін до Кримінального та Кримінально-процесуального кодексів України щодо імплементації до національного законодавства положень ст.19 Конвенцій ООН проти корупції № 746-VІІ від 21.02.2014 року ч.2 ст.364 КК України викладена в іншій редакції.

Тобто, на даний момент діяння, передбачене ч.2 ст.364 КК України в редакції, яка існувала станом на 09.09.2011 року декриміналізоване.

Відповідно ж до п.5,6 ч.2 ст.291 КПК України, обвинувальний акт повинен містити виклад фактичних обставин кримінального правопорушення, які прокурор вважає встановленими, правову кваліфікацію кримінального правопорушення з посиланням на положення закону і статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність та формулювання обвинувачення, обставини, які помякшують чи обтяжують відповідальність.

З урахуванням вищевикладеного, суд вважає за необхідне зазначити, що на переконання суду в даному обвинувальному акті має місце невизначеність кваліфікації злочину, який інкримінується обвинуваченій. При цьому до такого висновку суд прийшов не вдаючись в оцінку доказів і не висловлюючи наперед сформованої думки щодо обвинувачення, оскільки саме фактичне висловлювання наперед сформованої думки щодо обвинувачення є неприпустимим на стадії підготовчого судового засідання і є предметом судового розгляду.

Зазначаючи про невизначеність кваліфікації, суд вважає за необхідне зазначити про те, що кваліфікація не є доказом, а відповідно до ст.91 КПК України є обставиною, яка підлягає доказуванню у кримінальному провадженні, а відтак зазначаючи про її невизначеність, суд не вдається до оцінки доказів, не визначає їх належність чи допустимість.

Згідно зі ст.92 КПК України, обовязок доказування обставин, передбачених ст.91 КПК України, за винятком випадків, передбачених ч.2 ст.92 КПК України, покладається на слідчого, прокурора та, в установлених цим кодексом випадках, на потерпілого.

Таким чином, вирішуючи на стадії підготовчого судового засідання питання щодо можливості призначення кримінального провадження до судового розгляду, суд не може покладатися на імовірність використання чи невикористання прокурором свого процесуального права, визначеного ст.ст. 338-340 КПК України.

До такого висновку суд прийшов у звязку з тим, що, перш за все, на сторону обвинувачення покладається процесуальний обовязок не лише у доказуванні обставин, передбачених ст.91 КПК України, як осіб, на яких така функція покладена державою, а так само як і додержуватись вимог процесуального законодавства під час прийняття процесуальних рішень та затвердження процесуальних документів.

Зазначені обставини в сукупності є такими, що вказують на невідповідність обвинувального акта вимогам КПК України, а відтак на переконання суду даний обвинувальний акт має бути повернутий прокурору.

На підставі викладеного, керуючись п. 3 ч. 3 ст. 314 КПК України, суд, -

п о с т а н о в и в :

Обвинувальний акт у кримінальному провадженні № 42015040500000004 відносно ОСОБА_2, обвинуваченої за ч.2 ст.364 КК України - повернути прокурору як такий, що не відповідає вимогам КПК України.

На ухвалу може бути подана апеляційна скарга протягом семи днів з дня її оголошення.

Новомосковський міськрайонний суд Дніпропетровської області у складі:

головуючого судді - Березюк В.В.,

за участю:

секретаря - Тен І.О.,

прокурора - Козлова С.Г.,

представника потерпілого ОСОБА_1,

обвинуваченої - ОСОБА_2,

захисника - ОСОБА_3,

розглянув у підготовчому судовому засіданні обвинувальний акт у кримінальному провадженні відносно ОСОБА_2, обвинуваченої за ч.2 ст.364 КК України, -

в с т а н о в и в :

До Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області надійшов обвинувальний акт у кримінальному провадженні відносно ОСОБА_2, обвинуваченої за ч.2 ст.364 КК України.

Прокурор вважає необхідним призначити кримінальне провадження до розгляду, оскільки справа підсудна Новомосковському міськрайонному суду, підстави для закриття провадження чи повернення обвинувального акту прокурору відсутні.

Захисник зазначив, що на його думку обвинувальний акт не відповідає вимогам діючого КПК України, оскільки суперечить вимогам п.5,6 ч.2 ст.291 КПК України. А саме, невизначена кваліфікація дій обвинуваченої, відсутні відомості про зміну раніше повідомленої підозри, відсутні відомості по ознайомлення захисника з матеріалами досудового розслідування.

Обвинувачена підтримала думку свого захисника.

Представник потерпілого підтримала думку прокурора, вважала за можливе призначити справу до судового розгляду.

Дослідивши обвинувальний акт, суд вважає його таким, що не відповідає вимогам КПК України, а тому підлягає поверненню прокурору з наступних підстав.

Відповідно до ч.3 ст.314 КПК України, у підготовчому судовому засіданні суд має право прийняти рішення, зокрема, про повернення обвинувального акту прокурору, якщо він не відповідає вимогам КПК України.

Відповідно до ч.4 ст.291 КПК України до обвинувального акту додається реєстр матеріалів досудового розслідування.

Частиною 6 ст. 9 КПК України передбачено, що у випадках, коли положення цього Кодексу не регулюють або неоднозначно регулюють питання кримінального провадження, застосовуються загальні засади кримінального провадження, визначені частиною першою статті 7 цього Кодексу.

До загальних засад кримінального провадження, згідно ст. 7 КПК України віднесено законність, якою встановлюється обовязок слідчого, прокурора та суду неухильно додержуватись вимог Конституції України, КПК України, інших актів законодавства.

Аналіз вищевказаних норм законодавства свідчить про те, що п. 3 ч. 3 ст. 314 КПК України поширюється не лише на випадки коли обвинувальний акт не відповідає вимогам ст. 291 КПК України, а й на випадки, коли відомості, викладені в обвинувальному акті відповідно до вимог ч. 2 ст. 291 КПК України, суперечать вимогам КПК України до встановлення цих відомостей.

Той факт, що повернення обвинувального акту має здійснюватися не лише в разі невідповідності його вимогам ст. 291 КПК України, а й в інших випадках передбачених КПК України, підтверджується і висновком викладеним у постанові Верховного Суду України № 5-111кс15 від 25.06.2015 р.

Відповідно до ст.109 КПК України, реєстр матеріалів досудового розслідування складається слідчим або прокурором і надсилається до суду разом з обвинувальним актом. Реєстр повинен містити: номер та найменування процесуальної дії, проведеної під час досудового розслідування, а також час її проведення; реквізити процесуальних рішень, прийнятих під час досудового розслідування вид заходу забезпечення кримінального провадження.

Відповідно до п.п.24-27 Розділу І Реєстру матеріалів досудового розслідування, підозрюваній ОСОБА_4, як і представнику потерпілої особи ОСОБА_1 надано доступ до матеріалів досудового розслідування та ознайомлено вищезазначених осіб з матеріалами досудового розслідування 14.02.2016 року, однак, як видно з того ж Реєстру 18.02.2016 року та 23.02.2016 року (тобто після ознайомлення вищезазначених осіб з матеріалами досудового розслідування) по справі призначено дві експертизи (п.п.14-15 розділу ІІ Реєстру матеріалів досудового розслідування), висновки по яким було отримано лише 03.03.2016 року та 14.03.2016 року (п.п.1-2 розділу ІV Реєстру матеріалів досудового розслідування).

Дані обставини свідчать або про неуважність слідчого, або про те, що певні процесуальні рішення приймались після ознайомлення підозрюваної з матеріалами досудового розслідування.

Відомості ж про ознайомлення підозрюваної ОСОБА_4 з матеріалами досудового розслідування після проведення вищезазначених експертиз відсутні, а відомості про ознайомлення з матеріалами досудового розслідування (як до проведення експертиз, так і після цього) захисника ОСОБА_3, якого було залучено 05.11.2016 року (п.5 розділу ІІ Реєстру матеріалів досудового розслідування) відсутні взагалі.

Також Реєстр матеріалів досудового розслідування містить відомості про залучення цивільного позивача (п.6 розділу ІІ Реєстру матеріалів досудового розслідування), однак в самому обвинувальному акті відомості про наявність цивільного позивача та його особу відсутні.

Крім того, як зазначалося вище, 14.02.2016 року підозрюваній ОСОБА_4 було надано доступ до матеріалів досудового розслідування, однак, як видно з долучених до обвинувального акту розписок, підозрювана ОСОБА_4 та її захисник ОСОБА_3 отримали копії обвинувального акту та копії позовної заяви лише 14.03.2016 року, тобто через місяць після ознайомлення підозрюваної ОСОБА_4 з матеріалами досудового розслідування.

Як пояснив захисник ОСОБА_3 в судовому засіданні, 14.03.2016 року ОСОБА_4 було повідомлено про зміну раніше повідомленої підозри, однак ані сам обвинувальний акт, (в якому зазначено, що ОСОБА_4 було повідомлено про підозру 19.10.2015 року), ані Реєстр матеріалів досудового розслідування відомостей про зміну раніше повідомленої підозри не містить взагалі.

Так само, як відсутні відомості і щодо закінчення досудового розслідування, затвердження обвинувального акту та надання копій обвинувального акту підозрюваній та захиснику.

Відповідно ж до ч.3 ст.283 КПК України, відомості про закінчення досудового розслідування вносяться прокурором до ЄРДР.

В той же час Реєстр матеріалів досудового розслідування не містить відомостей про внесення в ЄРДР обставин щодо скоєння правопорушення, дати зміни раніше повідомленої підозри, а також даних про закінчення досудового розслідування.

Зокрема, як видно з самого обвинувального акту дії ОСОБА_4 кваліфіковані за ч.2 ст.364 КК України, в редакції, яка існувала станом на 09.09.2011 року.

Однак, Законом України «Про внесення змін до Кримінального та Кримінально-процесуального кодексів України щодо імплементації до національного законодавства положень ст.19 Конвенцій ООН проти корупції № 746-VІІ від 21.02.2014 року ч.2 ст.364 КК України викладена в іншій редакції.

Тобто, на даний момент діяння, передбачене ч.2 ст.364 КК України в редакції, яка існувала станом на 09.09.2011 року декриміналізоване.

Відповідно ж до п.5,6 ч.2 ст.291 КПК України, обвинувальний акт повинен містити виклад фактичних обставин кримінального правопорушення, які прокурор вважає встановленими, правову кваліфікацію кримінального правопорушення з посиланням на положення закону і статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність та формулювання обвинувачення, обставини, які помякшують чи обтяжують відповідальність.

З урахуванням вищевикладеного, суд вважає за необхідне зазначити, що на переконання суду в даному обвинувальному акті має місце невизначеність кваліфікації злочину, який інкримінується обвинуваченій. При цьому до такого висновку суд прийшов не вдаючись в оцінку доказів і не висловлюючи наперед сформованої думки щодо обвинувачення, оскільки саме фактичне висловлювання наперед сформованої думки щодо обвинувачення є неприпустимим на стадії підготовчого судового засідання і є предметом судового розгляду.

Зазначаючи про невизначеність кваліфікації, суд вважає за необхідне зазначити про те, що кваліфікація не є доказом, а відповідно до ст.91 КПК України є обставиною, яка підлягає доказуванню у кримінальному провадженні, а відтак зазначаючи про її невизначеність, суд не вдається до оцінки доказів, не визначає їх належність чи допустимість.

Згідно зі ст.92 КПК України, обовязок доказування обставин, передбачених ст.91 КПК України, за винятком випадків, передбачених ч.2 ст.92 КПК України, покладається на слідчого, прокурора та, в установлених цим кодексом випадках, на потерпілого.

Таким чином, вирішуючи на стадії підготовчого судового засідання питання щодо можливості призначення кримінального провадження до судового розгляду, суд не може покладатися на імовірність використання чи невикористання прокурором свого процесуального права, визначеного ст.ст. 338-340 КПК України.

До такого висновку суд прийшов у звязку з тим, що, перш за все, на сторону обвинувачення покладається процесуальний обовязок не лише у доказуванні обставин, передбачених ст.91 КПК України, як осіб, на яких така функція покладена державою, а так само як і додержуватись вимог процесуального законодавства під час прийняття процесуальних рішень та затвердження процесуальних документів.

Зазначені обставини в сукупності є такими, що вказують на невідповідність обвинувального акта вимогам КПК України, а відтак на переконання суду даний обвинувальний акт має бути повернутий прокурору.

На підставі викладеного, керуючись п. 3 ч. 3 ст. 314 КПК України, суд, -

п о с т а н о в и в :

Обвинувальний акт у кримінальному провадженні № 42015040500000004 відносно ОСОБА_2, обвинуваченої за ч.2 ст.364 КК України - повернути прокурору як такий, що не відповідає вимогам КПК України.

На ухвалу може бути подана апеляційна скарга протягом семи днів з дня її оголошення.

Суддя В.В.Березюк