Ухвала суду № 57705337, 28.04.2016, Апеляційний суд Київської області

Справа № 376/1758/15-ц Головуючий у І інстанції Ярошенко С. М.Провадження № 22-ц/780/2543/16 Доповідач у 2 інстанції Волохов Л. А.Категорія 22 28.04.2016

УХВАЛА

Іменем України

28 квітня 2016 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Київської області в складі:

Головуючого Волохова Л.А.,

суддів: Мельника Я.С., Матвієнко Ю.О.,

при секретарі: Дрозду Р.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Сквирського районного суду Київської області від 15 грудня 2015 року за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Агрофірма «Шапіївка» до ОСОБА_2, треті особи: Реєстраційна служба Сквирського РУЮ, Товариство з обмеженою відповідальністю «Агро-Пай» про визнання оспорюваного договору оренди землі недійсним і застосування наслідків його недійсності, -

встановила:

У серпні 2015 року позивач звернувся до суду зі вказаним вище позовом, посилаючись на те, що 27.05.2012 року між ТОВ "Агрофірма "Шапіївка" та ОСОБА_2 (надалі відповідач) був укладений договір оренди належної їй, на підставі державного акту на право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_1 від 26.05.2011 року, земельної ділянки, розташованої на території Шапіївської сільської ради Сквирського району Київської області, площею 3,5637 га, призначеної для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, кадастровий номер земельної ділянки - НОМЕР_2. Вказаний договір зареєстрований управлінням Держкомзему Сквирського району Київської області, про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 15.11.2012 року за НОМЕР_3. Строк дії договору складає 10 років.

Позивач у повному обсязі виконує взяті на себе зобов'язання за договором оренди земельної ділянки.

Між тим, 07 червня 2015 року ОСОБА_2 направив на адресу позивача проект угоди про розірвання договору оренди земельної ділянки від 27.05.2012 року і до отримання відповіді, 09 червня 2015 року уклав інший договір оренди належної йому земельної ділянки з Товариством з обмеженою відповідальністю «Агро-Пай».

З урахуванням наведеного позивач просив визнати недійсним спірний договір оренди, скасувати державну реєстрацію речового права оренди, стягнути з відповідача судові витрати.

Рішенням Сквирського районного суду Київської області від 15 грудня 2015 року позов задовольнилено.

Не погоджуючись з даним рішенням, ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову. Апелянт вказує що рішення суду першої інстанції було ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, а також матеріали справи та доводи апеляційної скарги в порядку, передбаченому ст. 303 ЦПК України, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, враховуючи наступне.

Відповідно до вимог ст.213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. У пункті 2 постанови №14 Пленуму Верховного Суду України від 18 грудня 2009 року „Про судове рішення у цивільній справі" зазначено, що рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства відповідно до статті 2 ЦПК, вирішив справу згідно з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин відповідно до статті 8 ЦПК, а також правильно витлумачив ці норми. Обґрунтованим визнається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.

Згідно зі ст.214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд, зокрема, вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин, тощо.

Колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції відповідає зазначеним вимогам закону, виходячи з наступного.

Відповідно до ст.ст. 10, 11, 60 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Суд розглядає справу в межах заявлених вимог на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у цих сторін виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до п.5 Постанови Пленуму Верховного суду України від 06.11.2009 р. «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», відповідно до статей 215 і 216 ЦК України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним і про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути заявлена як однією зі сторін, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину.

За змістом ст.792 ЦК України за договором найму (оренди) земельної ділянки наймодавець зобов'язується передати наймачеві земельну ділянку на встановлений договором строк у володіння та користування за плату. Відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом.

Згідно ч.1 ст.626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ч.1 ст.638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Згідно ч.1 ст.203 ЦК України , зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Відповідно до ч.1, 3 ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Згідно ст.1 Закону України «Про оренду землі» оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

За змістом ст.3 Закону України «Про оренду землі» об'єктом оренди може бути земельна ділянка, що перебуває у власності громадянина, юридичної особи, комунальній або державній власності.

Відповідно до ст.25 Закону України «Про оренду землі» орендар земельної ділянки має право: самостійно господарювати на землі з дотриманням умов договору оренди землі; отримувати продукцію і доходи.

Згідно ст.27 Закону України «Про оренду землі» орендареві забезпечується захист його права на орендовану земельну ділянку нарівні із захистом права власності на земельну ділянку відповідно до закону.

Відповідно до ст.31 Закону України «Про оренду землі» договір оренди землі може бути розірваний за згодою сторін. На вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірваний за рішенням суду в порядку, встановленому законом.

Розірвання договору оренди землі в односторонньому порядку не допускається, якщо інше не передбачено законом або цим договором.

Згідно ст. 152 ЗК України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється в тому числі шляхом визнання угоди недійсною.

Разом з тим установлено, що належна ОСОБА_2 земельна ділянка площею 3,5637 га, яка перебувала у строковому платному користуванні ТОВ "Агрофірма "Шапіївка" на підставі договору оренди земельної ділянки від 27.05.2012 року, який не був визнаний недійсним, не був розірваний, не був припиненим, не могла бути передана ОСОБА_2 у строкове платне користування на підставі договору оренди іншому орендодавцю - ТОВ «Агро-Пай», а отже договір оренди землі, укладений 09.06.2015 року між відповідачем і ТОВ «Агро-Пай», суперечить, зокрема, вимогам ст.3 Закону України «Про оренду землі» і підлягає визнанню недійсним з підстав передбачених ч.1 ст.203, ч.1 ст.215 ЦК України, а державна реєстрація речового права оренди, яке виникло на підставі зазначеного договору оренди землі підлягає скасуванню.

Апелянт зазначає, що позивач вказує, а суд посилається в рішенні на те, що спірний договір оренди землі між ОСОБА_2 та ТОВ «Агро-Пай» від 09.06.2015 року зареєстровано у реєстраційній службі Сквирського РУЮ Київської області, тоді як в матеріалах справи, та і у самому договорі такі відомості відсутні.

Окрім зазначеного, колегія суддів вважає не обґрунтованим твердження про відсутність будь-яких доказів, які б були встановлені судом, щодо неправомірних дій відповідача та недійсності правочину, оскільки судом першої інстанції було з'ясовано всі докази та обставини.

Перевіривши матеріали справи колегія суддів не вбачає інших підстав для скасування рішення суду першої інстанції

Відповідно до ст.308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

З урахуванням наведеного, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, розглядаючи спір повно та всебічно дослідив і оцінив обставини справи, надані сторонами докази, вірно послався на закон, що регулює спірні правовідносини, дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні позову і ухвалив рішення з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому апеляційна скарга підлягає відхиленню.

ухвалила:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2відхилити.

Рішення Сквирського районного суду Київської області від 15 грудня 2015 рокузалишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий:

Судді: