Ухвала суду № 57702707, 11.05.2016, Апеляційний суд міста Києва

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

11 травня 2016 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду міста Києва у складі:

головуючого: Невідомої Т.О.

суддів: Гаращенка Д.Р., Ратнікової В.М.

секретар: Ільченко В.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Подільського районного суду м. Києва від 11 лютого 2016 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,

№ апеляційного провадження: №22-ц/796/7172/2016Головуючий у суді першої інстанції: Зарицька Ю.Л.Доповідач у суді апеляційної інстанції: Невідома Т.О.

в с т а н о в и л а :

Ухвалою Подільського районного суду м. Києва від 11 лютого 2016 року задоволено заяву ОСОБА_2 про забезпечення його позову до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.

Заборонено проводити будь-які дії, пов'язані з відчуженням (купівля-продаж, дарування, застава, оренда та інші) та державною реєстрацією права власності на нежитлове приміщення загальною площею 318,6 кв.м., яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_2, реєстраційний номер об'єкту нерухомого майна 220472648101, та належить ОСОБА_1 на підставі свідоцтва про право власності від 07 травня 2015 року.

Не погодившись із такою ухвалою суду ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм процесуального права, просила ухвалу суду першої інстанції скасувати та постановити нову, якою відмовити в задоволені заяви про забезпечення позову в повному обсязі. Зазначає, що заявником не було зазначено причини у зв'язку з якими потрібно забезпечити позов, обґрунтування співмірності обраного виду забезпечення позову із заявленими позовними вимогами. Також зазначає, що на все її майно судом вже було накладено арешт, а тому суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про задоволення заяви про забезпечення позову.

В суді апеляційної інстанції ОСОБА_5 в інтересах ОСОБА_1 апеляційну скаргу підтримала та просила її задовольнити з наведених в ній підстав.

ОСОБА_2 проти задоволення апеляційної скарги заперечував, посилаючись на законність та обґрунтованість оскаржуваної ухвали.

В судове засідання особисто ОСОБА_1 не з'явилась, про час та місце апеляційного розгляду справи повідомлена належним чином, забезпечила явку в судове засідання свого уповноваженого представника, а тому, колегія суддів відповідно до вимог ч. 2 ст. 305 ЦПК України вважала за можливе слухати справу за її відсутності.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення осіб, які з'явилися в суд апеляційної інстанції, з'ясувавши обставини справи та оговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваної ухвали, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню.

Як вбачається з матеріалів справи, 09 квітня 2013 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, в якому з урахуванням заяв про збільшення позовних вимог, просив стягнути з останньої на його користь борг у розмірі 2 555 502,90 грн., 3% річних у розмірі 245 538,31 грн., проценти від суми позики в розмірі 1 157 677,77 грн., а всього 3 958 718,98 грн.

10 лютого 2016 року ОСОБА_2 подав до суду заяву про забезпечення вказаного позову шляхом заборони проводити будь-які дії, пов'язані з відчуженням (купівля-продаж, дарування, застава, оренда, внесення як частки до статутного капіталу та інші) та державною реєстрацією права власності на нежитлове приміщення загальною площею 318,6 кв.м., яке знаходиться за адресою АДРЕСА_2 та належить ОСОБА_1 на підставі свідоцтва про право власності від 07 травня 2015 року.

Суд першої інстанції дійшов висновку про задоволення заяви ОСОБА_2 про забезпечення позову.

Проте, колегія суддів не може погодитися з такими висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.

Відповідно до положень ч. 1, ч. 3 ст. 151 ЦПК України суд за заявою осіб, які беруть участь у справі, може вжити, передбачені цим Кодексом, заходи забезпечення позову. Забезпечення позову допускається на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття заходів забезпечення може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 152 ЦПК України позов забезпечується, зокрема, забороною вчиняти певні дії.

Згідно з ч. 3 ст. 152 ЦПК України види забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

Відповідно до роз'яснень, викладених у п. 4 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» № 9 від 22 грудня 2006 року, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

При встановленні зазначеної відповідності слід враховувати, що вжиті заходи не повинні перешкоджати господарській діяльності юридичної особи або фізичної особи, яка здійснює таку діяльність і зареєстрована відповідно до закону як підприємець.

Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв'язку із застосуванням відповідних заходів.

Однак, порушуючи повторно питання про забезпечення позову, ОСОБА_2 не було надано належних та допустимих доказів того, що заборона проводити будь-які дії, пов'язані з відчуженням (купівля-продаж, дарування, застава, оренда, внесення як частки до статутного капіталу та інші) та державною реєстрацією права власності на нежитлове приміщення загальною площею 318,6 кв.м., яке знаходиться за адресою АДРЕСА_2 та належить ОСОБА_1 є співмірними із заявленими позивачем вимогами.

Крім того, з матеріалів справи вбачається, що впродовж розгляду даної справи, судом неодноразово розглядалося питання про забезпечення заявленого позову та було постановлено кілька ухвал з метою забеспечення позову.

Так, ухвалою Подільського районного суду м. Києва від 12 квітня 2013 року було накладено арешт на нежитлові приміщення, які знаходяться по АДРЕСА_3, житловий будинок, який знаходиться по АДРЕСА_4 автомобіль Іnfiniti FX 37, д.н.з. НОМЕР_1 (контрольне провадження, а.с.24-25).

Ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 26 червня 2013 року ухвалу Подільського районного суду м. Києва від 12 квітня 2013 року в частині накладення арешту на автомобіль Іnfiniti FX 37, д.н.з. НОМЕР_1 та житловий будинок, який знаходиться по АДРЕСА_4 скасовано та в цій частині в задоволенні заяви про накладення арешту на вказане майно відмовлено (контрольне провадження, а.с.71-72).

Ухвалою Подільського районного суду м. Києва від 20 березня 2014 року накладено арешт на квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, нежилі приміщення за адресою: АДРЕСА_5 в межах ціни позову до вирішення спору в суді (т.1, а.с.126-127).

22 червня 2015 року ухвалою Подільського районного суду м. Києва заборонено проводити будь-які дії, пов'язані з відчуженням (купівлі-продаж, дарування, застава, оренда, та інші) та державною реєстрацією права власності на нежитлове приміщення загальною площею 64,6 кв.м., яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_6 (т.3, а.с.79-80).

На момент постановлення оскаржуваної ухвали Подільського районного суду м. Києва від 11 лютого 2016 року ОСОБА_2 просив стягнути з ОСОБА_1 на його користь борг у розмірі 2 555 502,90 грн., 3% річних у розмірі 245 538,31 грн., проценти від суми позики в розмірі 1 157 677,77 грн., а всього 3 958 718,98 грн. (т.3, а.с.231-236).

Порушуючи повторно питання про забепечення позову ОСОБА_2 повинен був довести суду, що забезпечення позову, вжите судом на підставі зазначених вище ухвал, є недостатнім. В той же час, позивачем не було надано належних та допустимих доказів того, що майна, на судом вже було накладено арешт та заборону відчуження, недостатньо, щоб забезпечити позов в межах заявлених вимог. Не надані такі докази і суду апеляційної інстанції, не зважаючи на той факт, що питання забезпечення позову вже було предметом розгляду апеляційної інстанції,, яка звертала увагу позивача на співмірність існуючого забеспечення з розміром заявлених ним вимог.

За таких обставин, у суду першої інстанції були відсутні підстави для задоволення заяви ОСОБА_2.

Відповідно до положень п. 2 ч. 1 ст. 312 ЦПК України розглянувши скаргу на ухвалу суду першої інстанції, апеляційний суд змінює або скасовує ухвалу суду першої інстанції і постановляє ухвалу з цього питання, якщо воно було вирішено судом першої інстанції з порушенням норм процесуального права або при правильному вирішенні було помилково сформульовано суть процесуальної дії чи підстави її застосування.

З урахуванням викладеного колегія суддів приходить до висновку, що ухвала Подільського районного суду м. Києва від 11 лютого 2016 року постановлена з порушенням норм процесуального права, а тому підлягає скасуванню з постановленням нової ухвали про відмову в задоволенні заяви ОСОБА_2 про забезпечення позову.

Керуючись ст. ст. 303, 304, 307, 312, 314, 315, 319 ЦПК України, колегія суддів,

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Ухвалу Подільського районного суду м. Києва від 11 лютого 2016 року скасувати та постановити нову ухвалу про відмову в задоволені заяви ОСОБА_2 про забезпечення позову.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, оскарженню не підлягає.

Головуючий: Т.О. Невідома

Судді: Д.Р. Гаращенко

В.М. Ратнікова