Постанова № 57702557, 27.04.2016, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"27" квітня 2016 р. Справа № 922/4355/14

Колегія суддів у складі: головуючий суддя Могилєвкін Ю.О., суддя Істоміна О.А., суддя Плужник О.В.

при секретарі Кузнєцовій І.В.

за участю представників сторін:

позивача - ОСОБА_1

відповідача - ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "НАК "Нафтогаз України", м. Київ (вх.№1134 Х/3) на ухвалу господарського суду Харківської області від 24.03.16 у справі № 922/4355/14 за заявою Публічного акціонерного товариства "Харківська ТЕЦ-5" про розстрочення виконання рішення у справі

за позовом Публічного акціонерного товариства "НАК "Нафтогаз України", м. Київ

до Публічного акціонерного товариства "Харківська ТЕЦ - 5", с. Подвірки

про стягнення 7.738.925 грн.

ВСТАНОВИЛА:

15.03.2016 р. боржник - Публічне акціонерне товариство "Харківська ТЕЦ-5" звернувся до суду із заявою про розстрочення виконання рішення б/н від 12.03.2016р., в якій просив розстрочити виконання рішення господарського суду Харківської області від 20.11.2014 р. у справі № 922/4355/14 частинами відповідно до графіку, зазначеному в заяві.

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 24.03.2016 р у справі №922/4355/14 (суддя О.В. Бринцев) заяву Публічного акціонерного товариства "Харківська ТЕЦ-5" про розстрочення виконання рішення б/н від 12.03.2016р. (вх. №8621 від 15.03.2016р.) задоволено частково; розстрочено виконання судового рішення від 02.11.2014р. у справі №922/4355/14 шляхом сплати суми боргу (3.776.072,94 грн.) рівними частинами (по 107.887,80 грн.) щомісячно, починаючи з квітня 2016 року до 01.03.2019 р. В решті заяви відмовлено.

Стягувач - Публічне акціонерне товариство "НАК "Нафтогаз України", м. Київ з ухвалою господарського суду першої інстанції не погодився, звернувся до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права та неповне з'ясування обставин справи при його прийнятті, просить скасувати ухвалу господарського суду повністю та прийняти нове рішення у справі, яким у задоволенні заяви Публічного акціонерного товариства "Харківська ТЕЦ-5" про розстрочку виконання рішення господарського суду Харківської області у справі №922/4355/14 відмовити в повному обсязі.

У апеляційній скарзі зазначив, що відповідачем не надано доказів наявності тих виключних обставин для розстрочення виконання рішення суду, не надано оцінки фінансовому стану позивача, в звязку з банкрутством не стягнута пеня.

Боржник вважає рішення суду законним та обґрунтованим, прийнятим відповідно до норм чинного законодавства, надав відзив на апеляційну скаргу, в якому просить рішення залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

У відзиві зазначив, що виключні обставини повязані з існуючим станом розрахунків в Оптовому ринку електричної енергії, кошти за продану електроенергію з якого для ПАТ «Харківська ТЕЦ-5» є основним джерелом покриття вартості паливної складової (85%) та здійснення розрахунків за природний газ з ПАТ «НАК «Нафтогаз України»

Судова колегія, перевіривши законність та обґрунтованість ухвалу встановила, що рішенням господарського суду Харківської області від 20.11.2014 року, залишеним без змін постановою ХАГС від 04.02.2015 р., т. І а. с. 226-233 та постановою ВГСУ від 24.03.2015 р., частково задоволено позов Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" до Публічного акціонерного товариства "Харківська ТЕЦ-5" та стягнуто з ПАТ "Харківська ТЕЦ-5" на користь ПАТ "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" втрати від інфляційних процесів за весь час прострочення, що складають 3016483,55 грн., три відсотки річних у розмірі 724264,86 грн. та 35324,53 грн. судового збору, а в позові про стягнення 1147,00 грн. основного боргу, 3347976,20 грн. пені, 293310,68 грн. процентів та 355743,68 грн. інфляційних втрат - відмовлено.

19.02.2016 р. на виконання даного рішення видано відповідний наказ.

15.03.2016 р. боржник звернувся до суду із заявою про розстрочення виконання рішення б/н від 12.03.2016р. (вх. №8621 від 15.03.2016 р.), в якій просить розстрочити виконання рішення господарського суду Харківської області від 20.11.2014 р. у справі № 922/4355/14, графік розстрочки у справі № 922/4355/14, відповідно до запропонованого графіку, який фактично містить вимогу і про відстрочення виконання рішення суду і розстрочку його виконання: починаючи з січня 2017 року, сплачувати заборгованість у розмірі 3.776.072,94 грн. рівними частинами у розмірі 60.904,40 грн. до лютого 2022 року, включно, посилаючись на те, що примусове виконання рішення у цій справі ускладнюється низкою обставин, однією з яких є стан розрахунків на ринку теплопостачання м. Харкова, кошти за продану теплову енергію з якого для боржника є основним джерелом покриття вартості паливної складової та здійснення розрахунків за природний газ зі стягувачем.

Боржник зазначає, що для виробництва теплової енергії ПАТ «Харківська ТЕЦ-5» використовує природний газ по всіх категоріях споживачів (населення, бюджетні установи та організації, інші споживачі та релігійні організації), в тому числі за договором №13/3039-ТЕ-32 від 28.12.2012 р., виключно з ресурсу ПАТ «НАК «Нафтогаз України», а транспортування теплової енергії магістральними, розподільчими мережами та її продаж кінцевому споживачу здійснює КП «Харківські теплові мережі», яке не виконує належним чином свої зобов'язання перед боржником, внаслідок чого утворилася значна сума заборгованості, на підтвердження існування якої заявник надає баланс за 2015 р., бухгалтерські довідки та акти звірки взаємних розрахунків.

Боржник вказує на вжиття заходів примусового стягнення заборгованості та обґрунтовує рішеннями у справах №922/1785/15, №922/1786/15, №922/2231/14, №922/2493/14, №922/2492/14 ту обставину, що суди, як правило, зменшують розміри відповідальності (пені) враховуючи особливий статус КП «Харківські теплові мережі» з точки зору теплопостачання м. Харкова та наявність заборгованості населення за послуги з теплопостачання.

Боржник вважає, що вжиття заходів до примусового виконання рішення створює небезпеку припинення його господарської діяльності з вироблення теплової енергії, неможливість забезпечення планових обсягів закупівлі теплової енергії згідно листа КП «Харківські теплові мережі» №22-1061 від 31.03.2015 р. та залишення населення значної частині м. Харкова, інших категорій споживачів без опалення та підігріву води (т. ІІ а. с. 126).

Також боржник звертає увагу на існуючий порядок та стан розрахунків в оптовому ринку електричної енергії з боку ДП Енергоринок, оскільки в умовах дії ст. 15-1 Закону України «Про електроенергетику», розпорядження Кабінету Міністрів України «Про порядок розрахунків за спожитий природний газ виробниками електричної енергії, які використовують природний газ для її виробництва» №670-р від 20.05.2015 р. він недотримує в повному обсязі вартість проданої електричної енергії, паливна складова якої у розмірі 85% є джерелом здійснення розрахунків за природний газ, що призводить до нарахування ПАТ «НАК «Нафтогаз України» штрафних санкцій, 3% річних та інфляційних втрат.

Затверджений постановою НКРЕКП №3079 від 24.12.2015 р. для боржника тариф на відпуск та виробництво електричної енергії не враховує витрат зі сплати штрафних санкцій, 3% річних та інфляційних втрат (т. ІІ а. с. 122-123, додаток т. ІІ а. с. 124).

Заявник вказує та обгрунтовує судовими рішеннями у справах №42/275, №42/162, №5011-34/13300-2012 неможливість примусового стягнення заборгованості за продану електричну енергію та застосування санкцій за прострочення виконання грошових зобов'язань до ДП «Енергоринок» в силу приписів ст. 15-1 Закону України «Про електроенергетику», положень договорів №335/420/01-ЕР від 16.09.1998 р., №1467/01-237 від 15.04.2003 р. (т. ІІ а. с. 51-114), на підставі яких він здійснює продаж електричної енергії в оптовий ринок.

Водночас боржник у своїй заяві наголошує, що вжиття заходів до примусового виконання рішення створює небезпеку припинення його господарської діяльності з вироблення електричної енергії, неможливості додержання прогнозних обсягів виробітку електроенергії у 2016 р. відповідно до листа Міністерство енергетики та вугільної промисловості України №32-вих/2430-15 від 09.12.2015 р. (т. ІІІ а. с. 3), розбалансування виробництва та споживання електричної енергії в Обєднаній енергосистемі України.

Внаслідок дії розпорядження Кабінету Міністрів України №670-р від 20.05.2015 р. кошти, які надходять з оптового ринку електричної енергії, спрямовуються стягувачу як погашення заборгованості попередніх періодів, що призводить до утворення заборгованості за поточне споживання газу перед незалежним постачальником ТОВ «Укрістгаз» (більше 98 478 679,85 грн.) та створює передумови для припинення поставок палива.

Боржник зазначає, що з необхідних 288 530,0 тис. грн. в редакції інвестиційної програми, затвердженої рішенням правління товариства №18 від 02.09.2015 р., постановою НКРЕКП від 24.12.2015 р. №307 затверджено інвестиційну програму боржника на 2016 р. лише у сумі 103 201,0 тис. грн (без ПДВ) та джерела її фінансування у тарифі на відпуск електричної енергії 49 845,40 тис. грн., у тарифах на виробництво теплової енергії 53 355,60 тис. грн., що при примусовому виконанні рішення створює небезпеку скорочення обсягів ремонтної кампанії та загрозу працездатності і надійності функціонування енергогенеруючого до допоміжного обладнання.

Боржником повністю погашено основну заборгованість за природний газ по договору №13/3039-ТЕ-32 від 28.12.2012 р. до прийняття рішення від 20.11.2014 р.

В економіці держави наявні тенденції до зменшення інфляційних процесів в порівнянні з періодом 2014-2015 р.р., що зокрема підтверджується відомостями розробленого Кабінетом Міністрів України «Прогнозу економічного і соціального розвитку України на 2016-2019 р.р.» та «Інфляційного звіту» Національного банку України за січень 2016 р. (т. ІІІ а. с. 4, 5).

Боржник вважає, що подальше провадження у справі про банкрутство №Б-23/75-02, порушеній ухвалою господарського суду Харківської області від 16.12.2002 р., в порядку, визначеному Законом України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» (в редакції до внесення змін Законом України від 22.12.2011 р. №4212-VI), та її перехід в процедури санації або ліквідації внаслідок фактичного припинення господарської діяльності боржника заходами примусового виконання не сприятиме належному виконанню рішення у справі та не відповідатиме інтересам не тільки заявника, але й стягувача.

Суд першої інстанції, надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам з урахуванням фактичних та правових підстав заяви боржника, обґрунтовано частково задовольнив заяву боржника виходячи з наступного.

Статтею 124 Конституції України встановлено, що судові рішення є обов'язковими до виконання на всій території України.

Відповідно до ст. 115 ГПК України рішення, ухвали, постанови господарського суду, що набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України і виконуються у порядку, встановленому цим кодексом та Законом України «Про виконавче провадження».

Згідно з ст. 121 ГПК України при наявності обставин, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим, за заявою сторони, державного виконавця, прокурора або за своєю ініціативою господарський суд, який видав виконавчий документ, розглядає це питання у судовому засіданні з викликом сторін і у виняткових випадках, залежно від обставин справи, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, ухвали, постанови, змінити спосіб та порядок їх виконання.

Разом з тим, в п. 7.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.10.2012 р. №9 "Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України" встановлено, що підставою для відстрочки, розстрочки, зміни способу та порядку виконання рішення можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у визначений строк або встановленим господарським судом способом. При цьому слід мати на увазі, що згоди сторін на вжиття заходів, передбачених статтею 121 ГПК України, ця стаття не вимагає, і господарський суд законодавчо не обмежений будь-якими конкретними термінами відстрочки чи розстрочки виконання рішення. ОСОБА_1, вирішуючи питання про відстрочку чи розстрочку виконання рішення, зміну способу і порядку виконання рішення, господарський суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи, зокрема, стосовно юридичної особи - наявну загрозу банкрутства, відсутність коштів на банківських рахунках і майна, на яке можливо було б звернути стягнення.

В силу статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Колегія суддів вважає, що стягував необґрунтовано посилається на невідповідність періоду розстрочення вимогам ч. 1 ст. 6 «Конвенції про захист прав людини та основних свобод» та вказує про надзвичайно тривале перенесення терміну та розміру виконання зобов'язання відповідача у спірних правовідносинах.

Як свідчить практика Європейського суду з прав людини, яка відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», є джерелом права, а саме рішенням Європейського суду з прав людини від 17.05.2005 р. у справі «Чіжов проти України» (заява №6962/02) позитивним обов'язком держави є організація системи виконання рішень таким чином, щоб гарантувати виконання без жодних невиправданих затримок, і так, щоб ця система була ефективною і законодавчо, і практично, а нездатність державних органів ужити необхідних заходів для виконання рішення позбавляє гарантій, які закріплені у п.1 ст.6 «Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод».

Юридична особа не може посилатися на відсутність коштів, щоб не виплачувати борг, підтверджений судовим рішенням. У такому випадку не може прийняти аргумент Уряду, що визначає таку відсутність як виняткові обставини (§40 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Півень проти України» від 29.06.2004 р.).

Європейський суд з прав людини допускає, що затримки у виконанні рішення можуть бути обґрунтовані за окремих обставин, проте державні органи не можуть довільно посилатись на відсутність коштів як на вибачення за невиплату боргу за рішенням, а затримки не можуть бути такими, що зводять нанівець право, що захищається п. 1 ст. 6 Конвенції (§24 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Бакай та інші проти України» від 09.11.2004 р.).

Згідно з п. 7.2. Постанови Пленуму ВГСУ №9 від 17.10.2012 р. господарський суд законодавчо не обмежений будь-якими конкретними термінами розстрочки виконання рішення.

В постановах від 23.12.2015 р. у справі №917/307/13-г та постанові від 16.12.2015 р. у справі №18/1407/12 Вищий господарський суд України зазначав, що розстрочка виконання рішення на три роки рівними платежами з визначеним графіком не суперечить ст. 121 ГПК України та узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини.

Розстрочка виконання рішення для боржника в даному випадку не є інструментом ухилення від виконання рішення, боржник лише намагається через існування певних обставин, які таке виконання ускладнюють, забезпечити повне виконання рішення та остаточне погашення заборгованості перед стягувачем.

Суд першої інстанції при вирішенні заяви боржника про розстрочення виконання рішення б/н від 12.03.2016 р., яка фактично є заявою про одночасне надання відстрочки виконання рішення суду та його розстрочку, зробив обґрунтований висновок, що обставини, які склалися у відповідача, є винятковими у розумінні ч.1 ст. 121 ГПК України, з урахуванням дотримання балансу інтересів сторін та матеріальних інтересів стягувача, його фінансового стану, частково задовольнив заяву, а саме розстрочити виконання судового рішення від 02.11.2014 р. у справі №922/4355/14 шляхом сплати суми боргу (3.776.072,94 грн.) рівними частинами (по 107.887,80 грн.) щомісячно, починаючи з квітня 2016 року до 01.03.2019 р.; в решті заяви боржника суд відмовляє.

Колегія суддів вважає, що стягувач необґрунтовано посилається на невідповідність періоду розстрочення вимогам ч. 1 ст. 6 «Конвенції про захист прав людини та основних свобод» та вказує про надзвичайно тривале перенесення терміну та розміру виконання зобов'язання відповідача у спірних правовідносинах.

Як свідчить практика Європейського суду з прав людини, яка відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», є джерелом права, а саме рішенням Європейського суду з прав людини від 17.05.2005 р. у справі «Чіжов проти України» (заява №6962/02) позитивним обов'язком держави є організація системи виконання рішень таким чином, щоб гарантувати виконання без жодних невиправданих затримок, і так, щоб ця система була ефективною і законодавчо, і практично, а нездатність державних органів ужити необхідних заходів для виконання рішення позбавляє гарантій, які закріплені у п.1 ст.6 «Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод».

Юридична особа не може посилатися на відсутність коштів, щоб не виплачувати борг, підтверджений судовим рішенням. У такому випадку не може прийняти аргумент Уряду, що визначає таку відсутність як виняткові обставини (§40 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Півень проти України» від 29.06.2004 р.).

Європейський суд з прав людини допускає, що затримки у виконанні рішення можуть бути обґрунтовані за окремих обставин, проте державні органи не можуть довільно посилатись на відсутність коштів як на вибачення за невиплату боргу за рішенням, а затримки не можуть бути такими, що зводять нанівець право, що захищається п. 1 ст. 6 Конвенції (§24 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Бакай та інші проти України» від 09.11.2004 р.).

Згідно з п. 7.2. Постанови Пленуму ВГСУ №9 від 17.10.2012 р. господарський суд законодавчо не обмежений будь-якими конкретними термінами розстрочки виконання рішення

В постановах від 23.12.2015 р. у справі №917/307/13-г та постанові від 16.12.2015 р. у справі №18/1407/12 Вищий господарський суд України зазначав, що розстрочка виконання рішення на три роки рівними платежами з визначеним графіком не суперечить ст. 121 ГПК України та узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини.

Розстрочка виконання рішення для боржника в даному випадку не є інструментом ухилення від виконання рішення, боржник лише намагається через існування певних обставин, які таке виконання ускладнюють, забезпечити повне виконання рішення та остаточне погашення заборгованості перед стягувачем.

В рішенні Конституційного Суду України від 26.06.2013 р. у справі №5-рп/2013 зазначено, що розстрочка виконання рішення має базуватися на принципах співмірності і пропорційності з метою забезпечення балансу прав і законних інтересів стягувачів і боржників.

Посилання стягувача на недоведеність неплатоспроможності боржника, що підтверджується наявністю у 2011 р. прибутку у сумі 170033 тис. грн. не має відношення до обставин, які ускладнюють виконання рішення та виникли у 2015р.-2016р., що підтверджується балансом (звітом про фінансовий стан) на 31.12.2015 р. та звітом про фінансові результати (звіт про сукупний доход) за 2015 р. згідно з якими чистий збиток ПАТ «Харківська ТЕЦ-5» за звітний період складає 83880 тис. грн.

Колегія суддів вважає, що при вирішення питання розстрочення виконання рішення суду суд першої інстанції врахував інтереси обох сторін, зокрема заяву боржника задоволено частково, період часу розстрочення виконання рішення у справі скорочено вдвічі, а сума заборгованості, на відміну від графіку, запропонованого ПАТ «Харківська ТЕЦ-5», розподілена господарським судом рівними частинами саме з урахуванням позиції стягувача та балансу інтересів сторін, співмірності і пропорційності.

Таким чином, висновки викладені в ухвалі господарського суду, відповідають нормам матеріального та процесуального права та фактичним обставинам справи, а мотиви стягувача не можуть бути підставою для її скасування, керуючись ст.ст. 101-106,121 ГПК України колегія суддів

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу залишити без задоволення.

Ухвалу господарського суду Харківської області від 24.03.2016 р. по справі №922/4355/14 залишити без змін.

Дана постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена протягом двадцяти днів до касаційної інстанції: Вищого господарського суду України.

Повний текст постанови складено 29.04.16

Головуючий суддя Могилєвкін Ю.О.

Суддя Істоміна О.А.

Суддя Плужник О.В.