Постанова № 57702256, 11.05.2016, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"11" травня 2016 р. Справа№ 910/31666/15

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Майданевича А.Г.

суддів: Лобаня О.І.

Федорчука Р.В.

за участю представників сторін: згідно з протоколом судового засідання від 11.05.2016

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу державного підприємства «Управління капітального будівництва Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України» на рішення господарського суду міста Києва від 02.02.2016 (повне рішення складено 09.02.2016)

у справі №910/31666/15 (суддя Сівакова В.В.)

за позовом державного підприємства «Державний науково-дослідний інституту автоматизованих систем в будівництві»

до державного підприємства «Управління капітального будівництва Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України»

про стягнення 48 443,74 грн.,-

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду міста Києва від 02.02.2016 у справі №910/31666/15 провадження в частині стягнення основного боргу в сумі 16 607,44 грн. припинено. Позов задоволено частково. Стягнуто з ДП «Управління капітального будівництва Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України» на користь ДП «Державний науково-дослідний інституту автоматизованих систем в будівництві» 16 693,30 грн. пені, 7 603,30 грн. збитків від зміни індексу інфляції, 845,58 грн. - 3% річних та 627,73 грн. судового збору. В іншій частині позову відмовлено.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду ДП «Управління капітального будівництва Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України» звернулось до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення господарського суду міста Києва від 02.02.2016 у справі №910/31666/15 скасувати в частині стягнення з відповідача суми пені, інфляційних втрат, 3% річних та прийняти нове рішення суду, яким відмовити у задоволенні позову в цій частині.

В своїх доводах скаржник посилається на те, що судом першої інстанції неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, висновки викладені в рішенні суду першої інстанції не відповідають обставинам справи та має місце порушення норм матеріального права.

Ухвалою від 02.03.2016 Київським апеляційним господарським судом вказану вище апеляційну скаргу прийнято до провадження та призначено розгляд справи №910/31666/15 за участю уповноважених представників сторін.

Представник позивача брав участь в судових засіданнях, заперечував щодо доводів апеляційної скарги, надавав пояснення та просив рішення господарського суду міста Києва від 02.02.2016 у справі №910/31666/15 залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Представники відповідача брали участь в судових засіданнях, підтримували доводи апеляційної скарги, надавали пояснення та просили апеляційну скаргу ДП «Управління капітального будівництва Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України» задовольнити, рішення суду першої інстанції скасувати в частині стягнення суми пені, інфляційних втрат, 3% річних та прийняти нове рішення суду, яким відмовити у задоволенні позову в цій частині.

Відповідно до ст. 99 ГПК України в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у цьому розділі.

Статтею 101 ГПК України встановлено, що у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі. В апеляційній інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Судова колегія Київського апеляційного господарського суду, розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши представлені докази в їх сукупності, перевіривши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права встановила наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, 29.04.2013 між ДП «Державний науково-дослідний інституту автоматизованих систем в будівництві» (сторона-1) та ДП «Управління капітального будівництва Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України» (сторона-2) укладено договір про відшкодування експлуатаційних витрат № 30-0/6, відповідно до умов якого сторона-1 несе витрати пов'язані з утриманням та експлуатацією будівлі, що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Максима Кривоноса, 2-а, а сторона-2 зобов'язується відшкодувати понесені стороною-1 витрати зазначені у п. 1.2. договору в порядку та на умовах визначених даним договором.

Згідно з п. п. 1.2., 1.3. договору сторона-2 зобов'язується відшкодувати стороні-1 витрати пов'язані з: утриманням та експлуатацією будівлі (в тому числі місць загального користування), експлуатаційні витрати, електропостачання, опалення, водопостачання та водовідведення, забору та вивозу побутового сміття, радіо, охорони, експлуатацію ліфтів, телекомунікаційними послугами. Сторона-2 відшкодовує стороні-1 пропорційно до займаної площі в будівлі.

Пунктом 1.4. договору визначено, що сторона-2 користується нежилими приміщеннями, а саме: кімнатами №№ 8, 9, 11-14, 15-18 площею 164,2 кв. м та частиною коридору площею 41,3 кв. м, загальною площею 205,5 кв. м, що розташовані на 7-му поверсі адміністративно-лабораторного корпусу №2 будівлі.

Відповідно до п. 4.4. договору сторони керуючись ч. 3 ст. 631 Цивільного кодексу України встановили, що умови даного договору застосовуються до відносин між ними, які фактично виникли ще до його укладення, а саме з 01.03.2012.

05.01.2015 між ДП «Державний науково-дослідний інституту автоматизованих систем в будівництві» та ДП «Управління капітального будівництва Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України» укладено додаткову угоду №1 до договору відповідно до якої, сторони вирішили провести реструктуризацію заборгованості за договором в розмірі 91 706,44 грн. в наступному порядку: до 30.01.2015 - 15 000,00 грн., до 28.02.2015 - 15 000,00 грн., до 30.03.2015 - 15 000,00 грн., до 30.04.2015 - 15 000,00 грн., до 30.05.2015 - 15 000,00 грн., до 30.06.2015 - 16 706,44 грн.

З копій банківських виписок та платіжних доручень, які містяться в матеріалах справи вбачається, що відповідачем сплачено на користь позивача 75 000,00 грн. наступним чином: 27.01.2015 - 15 000,00 грн., 03.07.2015 - 10 000,00 грн., 09.07.2015 - 10 000,00 грн., 25.09.2015 - 15 000,00 грн., 02.09.2015 - 5 000,00 грн., 09.10.2015 - 10 000,00 грн., 03.11.2015 - 10 000,00 грн.

У грудні 2015 року ДП «Державний науково-дослідний інститут автоматизованих систем в будівництві» звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до ДП «Управління капітального будівництва Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України» про стягнення 48 443,74 грн., з яких: 16 706,44 грн. основного боргу, 16 981,49 грн. пені, 5 369,42 грн. штрафу, 8 485,28 грн. збитків від зміни індексу інфляції та 901,11 грн. 3% річних за неналежне виконання взятих на себе останнім зобов'язань згідно з договором про відшкодування експлуатаційних витрат №30-0/6 від 29.04.2013.

При прийнятті оскаржуваного рішення місцевий господарський суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню частково, а саме з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 16 693,26 грн. пені, 7 603,30 грн. збитків від зміни індексу інфляції та 845,58 грн. 3% річних, а провадження в частині стягнення 16 607,44 грн. основного боргу слід припинити.

В апеляційній скарзі скаржник зазначає, що позивачем не виконано умови договору в частині якісного і своєчасного надання послуг, а також додаткової угоди в частині відновлення енергопостачання. Окрім цього, правові підстави для встановлення факту прострочення відповідача зі сплати платежів по розстроченій заборгованості згідно додаткової угоди відсутні.

Колегія суддів апеляційного господарського суду, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду слід залишити без змін з наступних підстав.

Пункт 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України передбачає, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини.

Згідно зі ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Відповідно до ст. ст. 525-526 ЦК України зобов'язання повинні виконуватися належним чином і в установлений строк відповідно до вказівок закону, акту планування, договору, а при відсутності таких вказівок - відповідно до вимог, що звичайно ставляться, одностороння відмова від виконання і одностороння зміна умов договору не допускаються, за винятком випадків, передбачених законом.

Статтею 627 ЦК України визначено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Пунктами 4.1. - 4.3. договору передбачено, що сторона-2 зобов'язується своєчасно проводити оплату послуг на розрахунковий рахунок сторни-1 шляхом щомісячних перерахувань в наступному порядку:

- до 5 числа поточного місяця сторона-2 самостійно здійснює попередню оплату (аванс) в сумі 3 000,00 грн. в т.ч. ПДВ;

- остаточне відшкодування витрат за поточний місяць здійснюється стороною-2 після закінчення цього місяця на підставі відповідного рахунку, наданого стороною -1 протягом 3 (трьох) робочих днів з моменту його отримання. При цьому, якщо сума попередньої оплати (авансу) за поточний місяць перевищує суму відшкодування витрат, різниця у цих сумах зараховується в рахунок відшкодування витрат за наступний розрахунковий місяць. А якщо меншою сторона-2 зобов'язана здійснити відшкодування витрат в повному обсязі.

Згідно з п. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Так, судом встановлено, що на виконання умов додаткової угоди №1 відповідачем на користь позивача сплачено 75 000,00 грн. та на час звернення позивача до суду з позовом у відповідача існувала заборгованість з відшкодування вартості наданих послуг у розмірі 16 706,44 грн.

Однак, під час розгляду справи в суді першої інстанції відповідачем сплачено суму основного боргу у розмірі 16 706,44 грн., що підтверджується копіями банківської виписки та платіжного доручення №763 від 12.01.2016, які містяться в матеріалах справи.

Відповідно до п. 1-1 ч. 1 ст. 80 ГПК України господарський суд припиняє провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Отже, місцевий господарський суд дійшов вірного висновку, що провадження у справі щодо стягнення 16 704,44 грн. основного боргу підлягає припиненню.

Згідно з ст. ст. 610, 611, 612 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені законом або договором. Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Пунктом 5.4. договору передбачено, що за порушення строків сплати коштів з відшкодування витрат сторона-2 сплачує стороні-1 пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожний день прострочення виконання такою зобов'язання, включаючи день оплати, але не більше 6 місяців.

Відповідно до ч. 2 ст. 343 ГК України платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Оскільки відповідач у встановлений договором строк свого обов'язку з відшкодування вартості наданих послуг не виконав, прострочивши виконання грошового зобов'язання, позивач здійснив розрахунок пені у розмірі 16 981,49 грн. за період з 28.02.2015 по 15.12.2015.

Місцевий господарський суд провівши перерахунок пені, який здійснено позивачем, дійшов висновку, що вимога про стягнення пені в розмірі 16 981,49 грн. підлягає задоволенню частково у розмірі 16 693,26 грн., оскільки останнім перевищено шестимісячний термін нарахування пені та не враховано часткове виконання боржником свого грошового зобов'язання.

Київський апеляційний господарський суд провівши перерахунок пені, дійшов висновку, що перерахунок, який здійснено господарським судом міста Києва, є арифметично вірним, а тому судом першої інстанції правомірно задоволено вимогу про стягнення пені у розмірі 16 693,26 грн.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Враховуючи те, що відповідач у встановлений договором строк свого обов'язку з відшкодування вартості наданих послуг не виконав, позивач також здійснив розрахунок збитків від зміни індексу інфляції у розмірі 8 485,28 грн. та 3% річних у розмірі 901,11 грн.

Місцевий господарський суд провівши перерахунок збитків від зміни індексу інфляції та 3 % річних, дійшов висновку, що вимоги про стягнення 8 485,28 грн. зміни індексу інфляції та 901,11 грн. 3% річних підлягають задоволенню частково у розмірі 7 603,30 грн. та 845,58 грн. відповідно.

Київський апеляційний господарський суд перевіривши перерахунок зміни індексу інфляції та 3% річних, який здійснено господарським судом міста Києва, дійшов висновку, що він є арифметично вірним, а тому судом першої інстанції правомірно задоволено стягнення зміни індексу інфляції у розмірі 7 603,30 грн. та 3% річних у розмірі 845,58 грн.

Посилання скаржника на те, що позивач не виконав зі свого боку належним чином умови договору щодо якісного та своєчасного надання послуг та умови додаткової угоди в частині відновлення енергопостачання, а тому відсутні правові підстави для стягнення пені, інфляційних нарахувань та 3% річних, на переконання колегії суддів є безпідставне, оскільки борг відповідача перед позивачем виник станом на 05.01.2015 і жодна із сторін договору претензій одна до одної щодо неякісного та несвоєчасного надання послуг не пред'являла, а навпаки сторони провели реструктуризацію заборгованості за основним договором, уклавши додаткову угоду №1, якою погодили графік погашення заборгованості.

Однак, як встановлено судом, відповідач у порушення умов додаткової угоди прострочив погашення заборгованості, що є підставою для застосування до нього штрафних санкцій у вигляді пені та відповідальності за порушення грошового зобов'язання - стягнення інфляційних втрат та 3% річних.

Також колегія суддів зазначає, що несвоєчасне виконання позивачем умов п. 2 додаткової угоди не є підставою прострочення сплати відповідачем основної заборгованості за попередній період.

Окрім цього, на підставі ч. 2 ст. 231 ГК України позивач просить стягнути з відповідача 7% штрафу у розмірі 5 369,42 грн.

Згідно з ч. 2 ст. 231 ГК України у разі якщо порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов'язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов'язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, у таких розмірах:

за порушення умов зобов'язання щодо якості (комплектності) товарів (робіт, послуг) стягується штраф у розмірі двадцяти відсотків вартості неякісних (некомплектних) товарів (робіт, послуг);

за порушення строків виконання зобов'язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.

З аналізу положень даної статті вбачається, що зазначені санкції можуть бути застосовані за наявності таких умов:

- вони підлягають застосуванню у разі скоєння господарського правопорушення, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належать до державного сектора економіки, або якщо виконання зобов'язання фінансується за рахунок державного кредиту;

- вони підлягають застосуванню тільки за два види правопорушень, а саме: за порушення умов зобов'язання щодо якості (комплектності) товарів (робіт, послуг) - стягується штраф у розмірі 20 % вартості неякісних (некомплектних) товарів (робіт, послуг); за порушення строків виконання зобов'язання - стягується пеня в розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.

Отже, вказані санкції є видом відповідальності за порушення зобов'язань з передачі товарів, виконання робіт та надання послуг, а не за порушення виконання грошового зобов'язання (оплата за виконані роботи).

Судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції, що позовні вимоги про стягнення 7% штрафу у розмірі 5 369,42 грн. задоволенню не підлягають.

Таким чином, з огляду на вищенаведене, з ДП «Управління капітального будівництва Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства» на користь ДП «Державний науково-дослідний інститут автоматизованих систем в будівництві» підлягає стягненню 16 693,26 грн. пені, 7 603,30 грн. збитків від зміни індексу інфляції та 845,58 грн. 3% річних.

Відповідно до ст. ст. 33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Нормами ст. 43 ГПК України визначено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Інших належних доказів на підтвердження своїх доводів та заперечень викладених в поданій апеляційній скарзі, скаржником не було надано суду апеляційної інстанції.

З огляду на вищевикладене, апеляційний господарський суд вважає, що рішення господарського суду міста Києва від 02.02.2016 у справі №910/31666/15 прийнято після повного з'ясування обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими, та відповідністю висновків, викладених в рішенні суду обставинам справи, а також у зв'язку із правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, і є таким що відповідає нормам закону.

Зважаючи на те, що доводи відповідача законних та обґрунтованих висновків суду першої інстанції не спростовують, рішення господарського суду міста Києва від 02.02.2016 у справі №910/31666/15 слід залишити без змін, а апеляційну скаргу ДП «Управління капітального будівництва Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства» - без задоволення.

Судові витрати розподіляються відповідно до вимог ст. 49 ГПК України.

Керуючись ст. ст. 49, 99, 101-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу державного підприємства «Управління капітального будівництва Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства» на рішення господарського суду міста Києва від 02.02.2016 у справі №910/31666/15 залишити без задоволення.

2. Рішення господарського суду міста Києва від 02.02.2016 у справі №910/31666/15 залишити без змін.

3. Матеріали справи №910/31666/15 повернути до господарського суду міста Києва.

Головуючий суддя А.Г. Майданевич

Судді О.І. Лобань

Р.В. Федорчук