Рішення № 57700758, 12.05.2016, Господарський суд Волинської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

12 травня 2016 р. Справа № 903/157/16

за позовом: Приватного акціонерного товариства "Шацьке ремонтно-транспортне підприємство", смт.Шацьк

до відповідача: Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, смт.Шацьк

про визнання недійсним договору та стягнення 98000,00грн.

Суддя Дем'як В.М.

Представники:

від позивача: Мірач І.П. - довіреність від 13.05.2015р.

від відповідача: ОСОБА_3 - довіреність від 31.03.2016р.

В судовому засіданні 19.04.2016р. на підставі ст. 77 ГПК України було оголошено перерву до 12.05.2016р. до 15:00 год. для подачі сторонами додаткових пояснень по суті спору.

Суть спору: позивач - Приватне акціонерне товариство "Шацьке ремонтно-транспортне підприємство" звернувся до суду з позовом до відповідача - Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про визнання недійсним договору про надання послуг по прибиранню від 01.03.2013р. та застосування наслідків недійсності договору у формі стягнення 98000,00грн.

В обґрунтування позову посилається на те, що договір про надання послуг по прибиранню від 01.03.2013р. є фіктивним правочином і не відповідає загальним підставам його дійсності, зазначеним у ч.5 ст.203 ЦК України, оскільки не спрямований на реальне настання правових наслідків.

В підтвердження позовних вимог позивач подав договір про надання послуг по прибиранню від 01.03.2013р. з додатками, акт про прийняття-передачі виконання робіт від 31.03.2013р., від 30.04.2013р., від 31.05.2013р., від 30.06.2013р., від 31.07.2013р., від 02.09.2013р., від 30.09.2013р., вирок Шацького районного суду Волинської облсті від 17.11.2015р. по справі №170/299/15-к, ухвалу апеляційного суду Волинської області від 10.02.2016р. по справі №170/299/15-к, витяг з ЄДРПОУ ФОП ОСОБА_1 станом на 01.03.2013р., витяг з ЄДРПОУ ФОП ОСОБА_1 станом на 14.08.2013р., детальну інформацію ФОП ОСОБА_1, виписку з ЄДРПОУ ПАТ "Шацьке ремонтно-транспортне підприємство" (а.с.10-51).

Представник позивача через канцелярію суду подав наступні документи:

1.) супровідний лист за вх. №01-54/3418/16 від 13.04.2016р., яким долучив:

- оригінал листа ВДВСМ Шацького РУЮ від 07.04.2016р. №03-20/721;

- належним чином завірені копії квитанцій про перерахування Приватним акціонерним товариством "Шацьке ремонтно-транспортне підприємство" коштів ОСОБА_1 на суму 97999,48грн.

2.) додаткові пояснення за вх. №01-54/4200/16 від 11.05.2016р., в яких зазначила, що:

- 24.02.2016р. Шацьким районним судом було видано виконавчий лист №170/299/15-к (підтвердженням чого є надана Позивачем копія Постанова про арешт коштів боржника від 04.03.2016р.). Проте даний лист стосувався стягнення лише із ОСОБА_4 на користь ПрАТ «Шацьке РТП» майнової шкоди в розмірі 135900 грн.;

- з Вироку Шацького районного суду Волинської області у вищезазначеній справі №170/299/15-к, стягуючи майнову шкоду із ОСОБА_4, суд керувався ст.1166 ЦК України;

- предметом позову у справі №903/157/16 є визнання правочину недійсним та застосування наслідків недійсності договору шляхом стягнення грошових коштів, отриманих за фіктивним договором з відповідача в порядку ч.І ст.216 ЦК України;

- відповідно до ч.1 ст.216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю;

- у разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування;

- частиною 2 ст. 208 ГК України також встановлено, що у разі визнання недійсним зобов'язання кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні все одержане за зобов'язанням, а за неможливості повернути одержане в натурі - відшкодувати його вартість грошима, якщо інші наслідки недійсності зобов'язання не передбачені законом;

- визнання правочину недійсним пов'язане з анулюванням майнових наслідків його вчинення і встановленням наслідків, передбачених законом і такі правові наслідки недійсності правочину врегульовані статтею 216 ЦК України;

- за правилами ч. 2 ст. 208 ГК України, ч. 1 ст. 216 ЦК України, двостороння реституція застосовується незалежно від наявності вини сторін у визнанні правочину недійсним: кожна із сторін повертає другій стороні все одержане за таким правочином;

- частина 2 статті 216 Цивільного кодексу України встановлює, що у випадку, коли недійсність правочину призвела до заподіяння другій стороні або третій особі збитків (реальні збитки, упущена вигода), а визнанню правочину недійсним сприяла вина однієї із сторін, то на останню покладається додаткові негативні наслідки у вигляді відшкодування збитків у повному обсязі;

- порядок відшкодування збитків здійснюється за правилами статті 22 Цивільного кодексу України, відповідно до якої особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування;

- у відповідності до вимог статті 1166 Цивільного кодексу України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим правам фізичної або юридичної особи, також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується особою, яка її завдала;

- загальними підставами для настання цивільно-правової відповідальності за заподіяння шкоди є наявність складу правопорушення, а саме: а) наявність шкоди; б) протиправна поведінка заподіювана шкоди; в) причинний зв'язок між шкодою та протиправною поведінкою заподіювана; г) вина;

- в даній ситуації реституція є наслідком визнання правочину недійсним. А тому доведення наявності складу правопорушення не потрібно. Дана позиція викладена у Постанові ВГСУ від 13.08.12р. у справі №5019/288/12.

- постановою Пленуму ВГСУ від 29.05.2013р. №11 в абз.З п.2.14. визначено, що відшкодування збитків та моральної шкоди, завданої у зв'язку із вчиненням недійсного правочину, здійснюється винною стороною за загальними правилами, встановленими для зобов'язань, що виникають із факту заподіяння шкоди, тобто за правилами позадоговірної (деліктної) відповідальності (§ 1 глави 82 ЦК України);

- нормою ст. 216 ЦК України встановлені дві групи наслідків недійсності правочину, а саме: основні - це двостороння реституція та додаткові відшкодування збитків та моральної шкоди, при цьому, обов'язок відшкодування збитків передбачається виключно при встановленні обставин порушення цивільних прав і вини сторони, яка здійснила дії, внаслідок яких сталися події, що визначені цивільним законодавством як порушення і збитки;

- коли недійсність правочину призвела ще й до заподіяння другій стороні або третій особі збитків (реальні збитки, упущена вигода), а визнанню правочину недійсним сприяла вина однієї із сторін, то на останню, в силу ч. 2 ст. 216 ЦК України, покладаються додаткові негативні наслідки у вигляді відшкодування збитків у повному обсязі. Дана правова позиція викладена і у постановах ВГСУ від 19.10.2011р. у справі №5019/749/11, від 19.10.2011 р. у справі N 5015/660/11;

- стягнення з ОСОБА_4 майнової шкоди внаслідок укладення фіктивного правочину та підписання первинних документів є саме додатковим негативним наслідком недійсності правочину ( в розумінні ст. 1166 ЦК України), а не основним - двостороння реституція (в розумінні ст.216 ЦК України);

- стягнення з ОСОБА_5 на користь Приватного акціонерного товариства "ІІІацьке ремонтно-транспортне підприємство" 98000,00 грн. є основним наслідком недійсності правочину - двосторонньою реституцією і тому у відповідності до положень ст.216 ЦК України та ст.208 ГК України все одержане ОСОБА_1 за фіктивним договором (98000 грн.) підлягає поверненню ПрАТ «ІІІацьке РТП».

Додатково долучила до матеріалів справи Постанови ВГСУ від 19.10.2011р. у справі №5019/749/11, від 19.10.2011 р. у справі N 5015/660/11, від 13.08.12р. у справі №5019/288/12, копію цивільного позову у справі №170/299/15-к.

Представник відповідача в судовому засіданні позов не визнає та вважає його безпідставним з наступних мотивів:

- Постановою Верховного Суду України №9 від 06.11.2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» (п.24) передбачено, що для визнання правочину фіктивним необхідно встановити наявність умислу всіх сторін правочину. Судам необхідно враховувати, що саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. Якщо сторонами не вчинено будь-яких дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків. У разі якщо на виконання правочину було передано майно, такий правочин не може бути кваліфікований як фіктивний;

- фіктивний правочин характеризується тим, що сторони вчиняють такий правочин лише для виду, знаючи заздалегідь, що він не буде виконаний. При вчиненні фіктивного правочину сторони мають інші цілі, ніж ті, що передбачені правочином. Причому такі цілі можуть бути протизаконними (наприклад, укладення громадянином договору дарування майна зі своїм родичем з метою приховання цього майна від конфіскації), або фіктивний правочин може взагалі не мати правової мети. Фіктивним може бути визнаний будь-який правочин, якщо він не має на меті встановлення правових наслідків, незалежно від того, в якій формі він вчинений, у тому числі у разі його нотаріального посвідчення та державної реєстрації;

- факт невиконання сторонами умов правочину не робить його фіктивним. У постанові ІІВСУ "Про судову практику в справах про визнання угод недійсними" від 28.04.1978 р. № 3 цілком слушно було зазначено, що невиконання або неналежне виконання угоди не може бути підставою для визнання її недійсною і у цьому разі сторона вправі вимагати розірвання договору або застосування інших встановлених наслідків (п. 16);?

- викладена правова позиція стосується тих правовиків, сторони яких дійсно мали на меті досягти відповідного правового результату. Отже, позивач, який звертається з вимогою про визнання правовику фіктивним, має довести відсутність в учасників правовику наміру створити юридичні наслідки;

- для визнання правочину фіктивним ознака вчинення його лише для вигляду має бути властива діям обох сторін правочину. Якщо одна сторона діяла лише для вигляду, а інша - намагалася досягти правового результату, такий правовий не можна визнати фіктивним;

- згідно зі ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч.ч. 1-3, 5, 6 ст. 203 ЦК України;

- приписи постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику про визнання угод недійсними" передбачають, що угода може бути визнана недійсною лише з підстав і з наслідками, передбаченими законом; в кожній справі про визнання угоди недійсною суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угоди недійсною і настання певних юридичних наслідків;

- правочин, який вчиняється без наміру створити будь-які наслідки є фіктивним і визнається судом недійсним (ст.234 ЦК України).

- при зверненні до суду з позовом про визнання правочину фіктивним, на позивача покладається обов'язок довести відсутність наміру в учасників правочину щодо створення юридичних наслідків.

- в пункті 8 Постанови №9 Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 2009 року "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" зазначено, що відповідно до частини першої статті 215 ЦК підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог, які встановлені статтею 203 ЦК, саме на момент вчинення правочину. У зв'язку з цим судам необхідно правильно визначати момент вчинення правочину (статті 205 - 210, 640 ЦК тощо);

- не є укладеними правочини (договори), у яких відсутні встановлені законодавством умови, необхідні для їх укладення (відсутня згода за всіма істотними умовами договору; не отримано акцепт стороною, що направила оферту; не передано майно, якщо відповідно до законодавства для вчинення правочину потрібна його передача тощо). Згідно із статтями 210 та 640 ЦК не є вчиненим також правочин у разі нездійснення його державної реєстрації, якщо правочин підлягає такій реєстрації;

- посилання позивача на наявність в діях ОСОБА_4 ознак злочину, передбаченого ч.2 ст.191 КК України, не повинні братися судом до уваги, оскільки дані дії, як вбачається з матеріалів кримінальної справи, були спрямовані на заволодіння грошовими коштами, та ніяким чином не впливали на вільне волевиявлення ОСОБА_5 при укладенні договору про прибирання території;

- вирок суду в кримінальному провадженні або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов'язковими для господарського суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, щодо якої ухвалений вирок або постанова суду, лише в питаннях, чи мало місце діяння та чи вчинене воно цією особою.

- у відповідності до ухвали апеляційного суду Волинської області від 10.02.2016 року, Шацьким районним судом видано виконавчий лист і відкрито виконавче провадження про стягнення 138 тисяч гривень в користь ПАТ «Шацьке РТП». Як вбачається з позовної заяви, саме діями службової особи підприємства завдано шкода і вона стягнута судом у повному обсязі;

- статтею 61 Конституції передбачено,що ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.

З огляду на викладене позові просить відмоти.

Розглянувши матеріали справи, оцінивши докази в їх сукупності, заслухавши пояснення представника позивача та відповідача, господарський суд,-

в с т а н о в и в:

01 березня 2013р. між Приватним акціонерним товариством «Шацьке ремонтно-транспортне підприємство» в особі директора ОСОБА_4 та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 було укладено договір про надання послуг по прибиранню (а.с.10-13).

Згідно п.1 договору передбачено, що виконавець зобов'язався виконати послуги з прибирання об'єктів замовника від забруднень, а замовник зобов'язався їх прийняти і оплатити. Предметом договору є надання послуг з прибирання згідно з додатком №1, що є невід'ємною частиною договору.

Відповідно абз.3 п.1 договору на прохання замовника виконавець може виконувати інші додаткові послуги, не передбачені додатком №1 до договору.

Ціна послуг з прибирання об'єктів складає 14000 грн. щомісяця (п. 2.1 договору). Факт виконання договірних зобов'язань виконавця підтверджується актом виконаних робіт, який складається і підписується сторонами договору один раз на місяць (п. 2.4 договору).

Пунктом 2.5 договору встановлена ціна за виконання інших додаткових послуг погоджується сторонами у відповідному додатку до договору і сплачується на підставі виставленого рахунку і відповідного акту виконаних робіт.

Згідно п.3.1. договору строк дії договору визначається періодом з 01.03.2013 року по 30.09.2013 року.

Додатком №1 до договору визначено, що об'єктом, який підлягає прибиранню, є територія ПрАТ «Шацьке РТП», розташована у смт. Шацьк Шацького району Волинської області по вул. 50 років Перемоги, б. Види прибирання: ручне прибирання території: періодичність прибирання: щоденно (а.с.14).

Виконання робіт відповідно до визначених умов договору оформлено актами про прийняття-передачу виконання робіт від 31.03.13р., від 30.04.13р., від 31.05.13р., від 30.06.13р., від 31.07.13р., 02.09.13р., від 30.09.13р. (а.с.15-21).

Згідно ч.1 ст.173 ГК України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до частини 1 ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони ( кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Разом з тим, вказані акти були оплачені зі сторони позивача, що підтверджується платіжними документами, а саме касовими ордерами від 6.08.2013 року на суму 14 000 грн., від 10.09.2013 року на суму 10001 грн., від 11.09.2013 року на суму 7 947,20 грн., від 23.09.2013 року на суму 10 000 грн., від 24.09.2013 року на суму 4 000 грн., від 19.08.2013 року на суму 14 000 грн., від 27.08.2013 року на суму 9 500 тис. грн., від 30.08.2013 року на суму 9 872,80 грн., 06.09.2013 року на суму 8 678 грн., від 09.09.2013 року на суму 10 001 грн., всього на загальну суму 98 000 грн., та квитанціями №171 від 16.08.2013 року, №143 від 10.09.2013 року, №241 від 11.09.2013 року, №164 від 23.09.2013 року, №132 від 24.09.2013 року, №167 від 19.08.2013 року, №129 від 27.08.2013 року, №156 від 30.08.2013 року, №98 від 06.09.2013 року, №243 від 09.09.2013 року.

Згідно ч.1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до ст. 207 ГК України, господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинене з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Згідно ч. 1 ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою ст. 203 ЦК України.

Відповідно до ч. 5 ст. 203 Цивільного кодексу України, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно ст. 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.

Відповідно до ч. 1 ст. 907 Цивільного кодексу України, за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Водночас, судом встановлено, що на виконання вищезазначеного правочину сторони не виконали юридично значимих дій: відповідач не надав послуги, які визначені договором, а позивач в свою чергу, ці послуги не отримав.

Дана обставина підтверджена вироком Шацького районного суду Волинської області від 17.11.2015р. у справі №170/299/15-к, відносно ОСОБА_4 про обвинувачення у вчиненні злочинів, передбачених ч. 1 ст. 366, ч. 2 ст. 191 КК України який набрав законної сили (а.с.22-34).

Зокрема, вироком суду встановлено та в суді було доведено, що угода від 01.03.2013 року про надання послуг з прибирання території не мала на меті і не була направлені на настання реальних правових наслідків, тобто надання послуг підприємству з прибирання території і оплатність таких послуг. Підприємство мало можливість силами штатних працівників здійснювати прибирання території. Угода були укладені з підприємцем, який не мав права надавати такі послуги. Фактично послуги не надавались.

Факт ненадання таких послуг відповідачем підтверджується і податковою декларацією відповідача за 2013 рік, поданій 06.02.2014 року, в якій, зокрема, у рядку щодо видів підприємницької діяльності, які здійснювалися у звітному періоді згідно з КВЕД, вказано лише вид діяльності 47.11 Роздрібна торгівля в неспеціалізованих магазинах. Сума доходу за звітний період 138000 грн. Дане було встановлено під час розгляду вищезазначеної справи у кримінальному провадженні.

З витягів з Єдиного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців щодо фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 вбачається, що станом на 01.03.2013 року у відомостях про фізичну особу-підприємця вказано лише вид діяльності 47.19 Інші види роздрібної торгівлі в неспеціалізованих магазинах, а станом на 14.08.2013 року проведено державну реєстрацію змін до відомостей про фізичну особу-підприємця і доповнено види діяльності 38.11 Збирання безпечних відходів та 81.29 Інші види діяльності з прибирання.

Таким чином, на час підписання між ПрАТ «Шацьке РТП» та фізичною особою- підприємцем ОСОБА_1 договору від 01.03.2013 року про надання послуг з прибирання, у відомостях про підприємця відповідних видів діяльності згідно з КВЕД не було, а тому надавати послуги з прибирання території, вивезення снігу та рослинності відповідач не мала права.

До того ж, виконання робіт з вивезення ТПВ (про які зазначено в актах про прийняття-передачі виконаних робіт) з території ПрАТ «Шацьке РТП» договором від 01.03.2013 року не передбачено, оскільки відповідних додатків до договору, як зазначає суд у вироку, не надано. Також судом було встановлено, що розчищення і вивезення снігу з території ПрАТ «Шацьке РТП» у 2013 році здійснювалося трактором і автомобілем Камаз, що належать підприємцю ОСОБА_6

Таким чином, Шацький районний суд Волинської області встановив, що відповідач (ФОП ОСОБА_1) фактично не надавала послуги на виконання договору про надання послуг з прибирання території, а директор ПрАТ «Шацьке РТП» ОСОБА_4, діючи умисно, з корисливих мотивів та в інтересах третіх осіб, зловживаючи своїм службовим становищем, уклав вищезазначений договір.

Судом встановлено факт укладення фіктивних договорів про прибирання території ПрАТ «Шацьке РТП» з метою заволодіння коштами ПрАТ «Шацьке РТП» та внесення неправдивих відомостей у період з 01.03.2013 року по 01.01.2014 року до актів виконаних робіт за даним договором щодо виконання зобов'язань з прибирання, на підставі яких було перераховано грошові кошти відповідачу. Як зазначено у вироці, послуги з прибирання території відповідачем не надавалися, фактично прибирання здійснювали працівники ПрАТ «Шацьке РТП», які були належним чином прийняті на роботу.

Відповідно до ст. 35 ГПК України вирок суду в кримінальному провадженні або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов'язковими для господарського суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, щодо якої ухвалений вирок або постанова суду, лише в питаннях, чи мало місце діяння та чи вчинене воно цією особою.

Відповідно до п. 3.11 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" від 29.05.2013 № 11, фіктивний правочин є недійсним незалежно від мети його укладення, оскільки сторони не мають на увазі настання правових наслідків, що породжуються відповідним правочином.

Щодо фіктивності оскаржуваного договору, то слід зазначити, що з листа Верховного Суду України від 24.11.2008 р. "Практика розгляду судами цивільних справ про визнання правочинів недійсними" вбачається, що фіктивний правочин не відповідає загальним підставам дійсності правочинів, зазначеним у ч. 5 ст. 203 Цивільного кодексу, оскільки не спрямований на реальне настання правових наслідків, зумовлених ним. У фіктивних правочинах внутрішня воля сторін не відповідає зовнішньому її прояву, тобто сторони, укладаючи його, знають заздалегідь, що він не буде виконаний. Такий правочин завжди укладається умисно.

Отже, вищезазначений правочин має всі ознаки фіктивного правочину:

- не настали правові наслідки, породжені правочинами про надання послуг;

- правочин не був спрямований на набуття, зміну чи припинення цивільних прав та обов'язків: відповідач не мав наміру та можливості надавати послуги за договором, а позивач не отримав послуги від виконавця та зазнав лише збитків внаслідок оплати неотриманих послуг;

- сторони правочину діяли свідомо та умисно.

Таким чином, договір про надання послуг по прибиранню від 01.03.2013р. є фіктивним правочином і не відповідає загальним підставам дійсності правочинів, зазначеним у ч. 5 ст. 203 ЦК, оскільки не спрямований на реальне настання правових наслідків, зумовлених ним.

Положеннями ст. 216 Цивільного кодексу України передбачено, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

З вироку суду вбачається, що згідно з видатковими касовими ордерами від 6.08.2013 року на суму 14 000 грн., від 10.09.2013 року на суму 10001 грн., від 11.09.2013 року на суму 7 947,20 грн., від 23.09.2013 року на суму 10 000 грн., від 24.09.2013 року на суму 4 000 грн., від 19.08.2013 року на суму 14 000 грн., від 27.08.2013 року на суму 9 500 тис. грн., від 30.08.2013 року на суму 9 872,80 грн., 06.09.2013 року на суму 8 678 грн., від 09.09.2013 року на суму 10 001 грн., всього на загальну суму 98 000 грн., та квитанціями №171 від 16.08.2013 року, №143 від 10.09.2013 року, №241 від 11.09.2013 року, №164 від 23.09.2013 року, №132 від 24.09.2013 року, №167 від 19.08.2013 року, №129 від 27.08.2013 року, №156 від 30.08.2013 року, №98 від 06.09.2013 року, №243 від 09.09.2013 року, відповідно до умов договору про надання послуг з прибирання від 01.03.2013 року ПрАТ «Шацьке РТП» перерахувало фізичній особі-підприємцю ОСОБА_1 грошові кошти на загальну суму 98 000 грн.

Вказану суму позивач просить стягнути з відповідача як застосування наслідків недійсності правочину, що передбачено ст. 216 ЦК України.

Між тим, з матеріалів кримінальної справи №170/299/15-к по обставинам слідує, що дані кошти стягнуті за вироком суду на підставі поданого позивачем цивільного позову.

Зокрема, стягнуто на користь позивача 98000,00грн. отриманих відповідачем згідно видаткових касових ордерів у формі завданих збитків.

Отже, фактично двостороння реституція за фіктивним правочином у вигляді отриманого відповідачем згідно касових ордерів на суму 98000,00грн. застосована іншим судом у кримінальній справі №170/299/15-к.

На виконання даного вироку суду видано виконавчий лист та розпочато виконавче провадження.

За таких обставин правові підстави для стягнення з відповідача 98000,00грн.відсутні.

Згідно ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Статтею 43 ГПК України передбачено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Оцінюючи подані стороною докази, що ґрунтуються на повному, всебічному й об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про те, що заявлена позивачем вимога щодо визнання договору про надання послуг по прибиранню від 01 березня 2013р. укладений між Приватним акціонерним товариством "Шацьке ремонтно-транспортне підприємство" (44000, Волинська обл., смт.Шацьк, вул.50 років Перемоги, 6, код ЄДРПОУ 00902576) та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 (44000, АДРЕСА_1, ІПН НОМЕР_1) недійсним підлягає до задоволення. В решті позову слід відмовити.

Керуючись ст.ст. 144, 193 Господарського кодексу України, ст.ст. 203, 207,215, 216, 234, 907 Цивільного кодексу України, ст.ст. 22, 44, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд,-

вирішив:

1. Позов задовольнити частково.

2. Визнати договір про надання послуг по прибиранню від 01 березня 2013р. укладений між Приватним акціонерним товариством "Шацьке ремонтно-транспортне підприємство" (44000, Волинська обл., смт.Шацьк, вул.50 років Перемоги, 6, код ЄДРПОУ 00902576) та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 (44000, АДРЕСА_1, ІПН НОМЕР_1) недійсним.

3. В решті позову відмовити.

Рішення господарського суду, у відповідності до ст.85 ГПК України, набирає законної сили після закінчення 10-денного строку з дня його прийняття, а у разі, якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення, воно набирає законної сили після закінчення 10-денного строку з дня підписання рішення, оформленого відповідно до ст.84 цього Кодексу.

Повний текст

рішення складено

16.05.2016р.

Суддя В. М. Дем`як