Постанова № 57700623, 12.05.2016, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 травня 2016 рокусправа № 804/1700/15

Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Чередниченко В.Є.

суддів: Коршуна А.О. Панченко О.М.

за участю секретаря судового засідання: Яковенко О.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпропетровську адміністративну справу за апеляційною скаргою приватного підприємства "Торгівельно-виробнича фірма "Гетьман" на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 11 лютого 2015 року у справі № 804/1700/15 за позовом приватного підприємства "Торгівельно-виробнича фірма "Гетьман" до Державної податкової інспекції у Жовтневому районі м. Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області про скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИВ:

Приватне підприємство "Торгівельно-виробнича фірма "Гетьман" 06 березня 2013 року звернулось до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Жовтневому районі м. Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області, згідно з яким просить визнати протиправним та скасувати прийняті відповідачем податкові повідомлення-рішення форми "Р" від 22.02.2013 року №0000031630 з податку на прибуток приватних підприємств на суму 33140,00 грн., та №0000021630 з податку на додану вартість на суму 26512,00 грн.

В обґрунтування своїх вимог позивач зазначає, що вказані податкові повідомлення рішення повинні бути скасовані, оскільки висновки відповідача, щодо нереальності господарських операцій позивача з ПП "Універсал Н", викладені у акті №282/22-5/33317392 від 29.01.2013 року (далі - акт перевірки) на підставі якого було прийнято оскаржені рішення є безпідставними та необґрунтованими.

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 11 лютого 2015 року у задоволенні адміністративного позову відмовлено повністю.

Постанова суду мотивована тим, що позивачем не надано належних та допустимих доказів реальності спірних господарських операцій.

Не погодившись з постановою суду першої інстанції позивач оскаржив її до апеляційного суду з підстав порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права. Просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою позов задовольнити повністю.

В апеляційній скарзі зазначає про необґрунтованість висновків викладених в акті перевірки та надання до перевірки первинних документи, які підтверджують реальність спірних господарських операцій позивача з контрагентом-постачальником.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників позивача які підтримали доводи апеляційної скарги, пояснення представника відповідача яка заперечувала щодо її задоволення, перевіривши законність та обґрунтованість постанови суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги та заперечень на неї, дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та знайшло підтвердження під час розгляду апеляційної скарги, що у період з 16.01.2013 року по 22.01.2013 року посадовими особами відповідача була проведена документальна позапланова виїзна перевірка ПП ТВФ "Гетьман" з питань дотримання вимог податкового законодавства України, правильності, повноти нарахування та сплати податків до бюджету при фінансово-господарських взаємовідносинах з ПП "Універсал Н" за період з 01.12.2009 року по 30.06.2010 року.

За результатами перевірки складено акт від 29.01.2013 року № 282/22-5/33517392, в якому зафіксовано порушення:

- п.п. 7.2.3 п.п. 7.2.6 п. 7.2 пп. 741 пп. 7.4.5 п.7.4 пп. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість", внаслідок чого підприємством занижено податок на додану вартість, що підлягає сплаті в бюджет на загальну суму 24509,00 грн., а саме за квітень 2010 року;

- п. 5.1 п.п.5.2.1 п. 5.2 п.п. 5.3.9 п.5.3 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" від 28.12.94 року № 334/94-ВР зі змінами та доповненнями (який діяв до 01.04.2011 року), підприємством занижено податок на прибуток всього у сумі 30637,00 грн., у т.ч. за 4 квартал 2009 року на суму 4125,00 грн., за 2 квартал 2010 року на суму 26512,00 грн. (а.с. 39-54).

На підставі вказаного акта відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення:

№ 0000031630 від 22.02.2013 року, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на прибуток приватних підприємств в розмірі 26512,00 грн., в тому числі, за штрафними (фінансовими) санкціями у сумі 6628,00 грн. (т.1 а.с.33);

№ 0000021630 від 22.02.2013 року, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість в розмірі 21209,00 грн., в тому числі, за штрафними (фінансовими) санкціями у сумі 5303,00 грн. (т.1 а.с.34).

В ході проведення перевірки, посадовими особами відповідача було використано постанову Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 05.08.2011 року по справі № 1-301/11 ПП "Універсал Н", яка набрала законної сили 13.08.2011 року (т.1 а.с.133-146).

За результатами адміністративного оскарження вищевказані податкові повідомлення-рішення залишено без змін.

Правомірність та обґрунтованість вказаних податкових повідомлень-рішень відповідача є предметом спору переданого на вирішення суду.

Вирішуючи спірні відносини між сторонами та відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що позивачем не доведено реальності здійснення ним спірних господарських операцій виходячи лише з наявності постанови Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 05.08.2011 року по справі № 1-301/11, яка набрала законної сили 13.08.2011 року.

Колегія суддів, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права при винесенні оскарженої постанови, виходить з наступного.

Відповідно до п. 5.1 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" від 28.04.1994 року № 334/94-ВР (далі - Закон № 334/94-ВР) (в редакції, на час виникнення спірних відносин) валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Відповідно до пп. 5.2.1 п. 5.2. ст. 5 Закону № 334/94-ВР, до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3-5.7 цієї статті.

Згідно з пп.5.3.9 п.5.3 ст.5 Закон № 334/94-ВР, не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Таким чином, згідно з вказаними правовими нормами, підставою для не включення до валових витрат сум будь-яких витрат є лише випадок повної відсутності будь-яких розрахункових, платіжних та інших документів, а тому і неможливість віднесення до складу валових витрат підприємства сум, не підтверджених будь-якими документами взагалі.

Відповідно до пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" (далі - Закон №168/97-ВР) (в редакції, на час виникнення спірних відносин) податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації.

Відповідно до пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону № 168/97-ВР не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Відповідно до пп.7.5.1 п.7.5 ст.7 Закону № 168/97-ВР датою виникнення права на податковий кредит є дата здійснення першої з подій:

або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків;

або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Аналогічні правила щодо умов формування податкового кредиту визначені податковим кодексом України, який набрав чинності з 01 січня 2011 року.

Таким чином, витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Водночас за відсутності факту придбання товарів чи послуг або в разі якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку відповідні суми не можуть включатися до складу витрат для цілей оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.

Згідно зі статтею 1 Закону України від 16.07.99 N 996-XIV "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Тобто, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що позивач у межах своєї господарської діяльності у письмовій формі уклав агентський договір №1112/2009 від 11.12.2009 року з ПП "Універсал Н" щодо надання останнім послуг в сприянні укладанню позивачем договору поставки товару та додатки до нього (т.1 а.с.71-73).

На час здійснення господарських операцій ПП "Універсал Н" було зареєстровано як юридичну особу та платника податку на додану вартість (т.2 а.с.31, 37-38)

ПП "Універсл Н" виписано позивачу податкові накладні за грудень 2009 року, квітень 2010 року (т.1 а.с.84-86,89).

Крім того, в підтвердження реальності спірної господарської операцій позивачем надано суду контракти від 17 грудня 2009 року №ТD-904 (т.1 а.с.67-70), від 18 лютого 2010 року №6418 (т.1 а.с.74-77), митні декларації (т.1 а.с.64-66), акти здачі-прийняття робіт (надання послуг) від 25 грудня 2009 року №122543, від 02 квітня 2010 року №002040, від 13 квітня 2010 року №001304, від 14 квітня 2010 року №1002040, (т.1 а.с.81-83,90), банківські виписки (т.1 а.с.87-88,91).

Проте суд апеляційної інстанції вважає обґрунтованими доводи відповідача про нереальність спірної господарської операцій позивача з його контрагентом враховуючи наступне.

Згідно зі статтею 295 Господарського Кодексу України комерційне посередництво (агентська діяльність) є підприємницькою діяльністю, що полягає в наданні комерційним агентом послуг суб'єктам господарювання при здійсненні ними господарської діяльності шляхом посередництва від імені, в інтересах, під контролем і за рахунок суб'єкта, якого він представляє.

Комерційним агентом може бути суб'єкт господарювання (громадянин або юридична особа), який за повноваженням, основаним на агентському договорі, здійснює комерційне посередництво.

Не є комерційними агентами підприємці, що діють хоча і в чужих інтересах, але від власного імені.

Згідно зі статтею 295 Господарського Кодексу України агентські відносини виникають у разі:

надання суб'єктом господарювання на підставі договору повноважень комерційному агентові на вчинення відповідних дій; схвалення суб'єктом господарювання, якого представляє комерційний агент, угоди, укладеної в інтересах цього суб'єкта агентом без повноваження на її укладення або з перевищенням наданого йому повноваження.

Згідно з частинами 1,2,4 статтею 295 Господарського Кодексу України за агентським договором одна сторона (комерційний агент) зобов'язується надати послуги другій стороні (суб'єкту, якого представляє агент) в укладенні угод чи сприяти їх укладенню (надання фактичних послуг) від імені цього суб'єкта і за його рахунок.

Агентський договір повинен визначати сферу, характер і порядок виконання комерційним агентом посередницьких послуг, права та обов'язки сторін, умови і розмір винагороди комерційному агентові, строк дії договору, санкції у разі порушення сторонами умов договору, інші необхідні умови, визначені сторонами.

Агентський договір укладається в письмовій формі. У договорі має бути визначено форму підтвердження повноважень (представництва) комерційного агента.

Як вже зазначалось раніш між позивачем та контрагентом укладено агентський договір, однак вказаний договір не містить суттєвих умов, передбачених положеннями ст.ст.295 - 297 ГК України наявність яких свідчить про те, що має місце агентська діяльність та агентські відносини.

Відповідно до зазначених правових норм агентські відносини виникають у разі надання суб'єктом господарювання на підставі договору повноважень комерційному агентові на вчинення відповідних дій, але вказаним договором не передбачено надання контрагенту таких повноважень та не зазначено в чому полягають послуги в сприяння укладанню Принципалом договору поставки товару, що це за дії або бездіяльність, яка саме фактична послуга надається.

Крім того, позивачем не надано суду доказів на підтвердження наявності обставин укладання контрагентом угод від імені позивача та за його рахунок. Контракти позивача від 17 грудня 2009 року №ТD-904 (т.1 а.с.67-70), від 18 лютого 2010 року №6418 (т.1 а.с.74-77) щодо придбання металопрокату та його подальша поставка, що підтверджується митними деклараціями (т.1 а.с.64-66), також не містять такого підтвердження (т.1 а.с.67-70,74-77).

Отже колегія суддів дійшла висновку, що вищевказаний договір укладений між позивачем та контрагентом без мети надання та отримання агентських послуг, на його підставі агентські відносини не виникли.

Також не містять підтвердження виконання агентських послуг акти здачі-прийняття робіт (надання послуг) від 02 квітня 2010 року №002040, від 13 квітня 2010 року №001304, від 14 квітня 2010 року №1002040, (т.1 а.с.81-83,90), оскільки в них не зазначено надання яких саме фактичних послуг відбулось. При цьому в акті від 25 грудня 2009 року №122543 зазначено про надання консалтингових послуг та не зазначено у зв'язку з виконанням якого договору це відбулось.

Сам по собі факт перерахування позивачем коштів контрагенту з зазначенням підстави оплата за послуги згідно з Договором 1112/2009 від 11.12.2009 року, що підтверджується банківськими виписками (т.1 а.с.87-88,91) не свідчить про отримання цих послуг.

Таким чином подані позивачем документи: договор, акти здачі-прийняття робіт (надання послуг), податкові накладні, банківські виписками не є достатніми доказами фактичного виконання агентських послуг; спірні господарські операції не підтверджені належними первинними документами, що в сукупності з виявленими контролюючим органом фактів щодо фіктивної діяльності контрагента позивача свідчить про безтоварність розглядуваних операцій, що виключає правомірність їх відображення у податковому обліку цього товариства.

Крім того, згідно з постановою Самарського районного суду м. Дніпропетровськ від 25 серпня 2011 року у справі №1-301/11, яка набрала законної сили 13 серпня 2011 року, судом встановлено, що ОСОБА_1 виступив засновником та директором приватного підприємства "Ініверсал Н" (т.1 а.с.133-146).

При цьому з вироку Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 03.04.2012 року по справі №1-436/21/12 вбачається, що засновник та директор ПП "Універсал Н" створив зазначене підприємство з метою здійснення і прикриття незаконної діяльності з переведення грошових коштів з безготівкової форми у готівкову форму і незаконного формування податкового кредиту з ПДВ (т.2 а.с.102-113).

Крім того, згідно з доводами викладеними у позовній заяві, які було залишено судом першої інстанції поза увагою, відповідач в акті перевірки дійшов безпідставного висновку про неправомірне відображення позивачем витрат за спірною господарською операцією у податковому обліку та як наслідок неправомірно визначив грошові зобов'язання та нарахував штрафні санкції.

При цьому, під час судового розгляду справи, вказані доводи позивача спростовано відповідачем не було. Доказів здійснення позивачем такого відображення відповідачем суду не надано.

Отже податковим органом не доведено належними доказами наявність обставин, що свідчать про відображення позивачем у податковому обліку витрат за спірною господарською операцією.

Таким чином, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що відповідачем в акті перевірки, який став підставою для прийняття спірного податкового повідомлення-рішення з податку на прибуток приватних підприємств безпідставно зазначено про наявність обставин, які б свідчить про порушення позивачем вимог Податкового кодексу України.

Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити частково, постанову суду першої інстанції скасувати та прийняти нову постанову якою позов задовольнити частково в частині визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення відповідача від 22.02.2013 року №0000031630 в іншій частині у задоволені позову відмовити.

Керуючись: пунктом 3 частини 1 статті 198, статтями 205, 207 КАС України, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу приватного підприємства "Торгівельно-виробнича фірма "Гетьман" - задовольнити частково.

Постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 11 лютого 2015 року у справі № 804/1700/15 - скасувати та прийняти нову постанову, якою позов задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення форми "Р" Державної податкової інспекції у Жовтневому районі м. Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області від 22.02.2013 року №0000031630.

Стягнути з Державної податкової інспекції у Жовтневому районі м. Дніпропетровська Головного управління Міндоходів, за рахунок її бюджетних асигнувань, на користь приватного підприємства "Торгівельно-виробнича фірма "Гетьман" в рахунок відшкодування витрат на оплату судового збору - 1715 (одна тисяча сімсот п'ятнадцять) грн. 10 коп.

У задоволені позову в іншій частині відмовити.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складання в повному обсязі, шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Повний текст постанови виготовлений 13 травня 2016 року.

Головуючий: В.Є. Чередниченко

Суддя: А.О. Коршун

Суддя: О.М. Панченко