Постанова № 57699785, 10.05.2016, Чернігівський окружний адміністративний суд

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10 травня 2016 року Чернігів Справа № 825/550/16

Чернігівський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Лобана Д.В.,

за участю секретаря Мхитарян В.Г.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні, без фіксування його за допомогою звукозаписувального технічного засобу в порядку ст. 41 КАС України, в приміщенні суду справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Національної поліції України, Департаменту внутрішньої безпеки національної поліції України про визнання протиправними та скасування рішень, зобов'язання вчинити дії та стягнення грошового забезпечення за час вимушеного прогулу,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом про визнання протиправним та скасування рішення Центральної атестаційної комісії Національної поліції України від 20.01.2016 про невідповідність ОСОБА_1 займаній посаді та необхідність звільнення його зі служби в поліції через службову невідповідність; визнання протиправним та скасування наказу Національної поліції України № 110 о/с від 18.02.2016 року в частині звільнення ОСОБА_1 зі служби в поліції за підпунктом 5 частини 1 ст. 77 ЗУ "Про Національну поліцію"; поновлення ОСОБА_1 з 24.02.2016 на посаді старшого оперуповноваженого в особливо важливих справах управління внутрішньої безпеки в Чернігівській області Департаменту внутрішньої безпеки Національної поліції України; стягнення з Департаменту внутрішньої безпеки Національної поліції України на користь ОСОБА_1 грошового забезпечення за час вимушеного прогулу, починаючи з 24.02.2016.

Свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що 24.02.2016 він прибув до Департаменту ВБ НП України, де у відділі кадрового забезпечення його було ознайомлено із результатами атестування та з наказом № 110 о/с від 18.02.2016 про звільнення із служби у Національній поліції України з 24.02.2016 на підставі пп. 5 ч. 1 ст. 77 Закону України «Про Національну поліцію». Вважає, що його було звільнено в супереч вимогам чинного законодавста України, а отже наказ про звільнення підлягає скасуванню.

Позивач у судове засідання не з'явився, про час і місце розгляду справи повідомлений належним чином.

Представники відповідачів у судове засідання не з'явились, про час і місце розгляду справи повідомлені належним чином, причини неявки до суду не повідомили, заперечень на позов не надали.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.

Статтею 43 Конституції України кожному гарантовано право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку він вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Частиною другою статті 19 Конституції України зобов'язано органи державної влади та їх посадових осіб діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України та Законами України.

Відповідно до пункту 15 частини першої статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України публічна служба - це діяльність на державних політичних посадах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, дипломатична служба, інша державна служба, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 з 15.08.1996 по 06.11.2015 проходив службу в органах внутрішніх справ України (а.с. 15-16).

02.07.2015 Верховною Радою України прийнятий Закон України "Про Національну поліцію", який згідно з п. 1 розділу XI Прикінцевих та перехідних положень цього Закону набирав чинності з 07.11.2015.

Відповідно до п.п. 9,10 розд. 11 "Прикінцеві та перехідні положення" Закон України "Про Національну поліцію" (далі - Закон) від 02.07.2015 працівники міліції, які виявили бажання проходити службу в поліції, за умови відповідності вимогам до поліцейських, визначеним цим Законом, упродовж трьох місяців з дня опублікування цього Закону можуть бути прийняті на службу до поліції шляхом видання наказів про призначення за їх згодою чи проходження конкурсу на посади, що заміщуються поліцейськими, у будь-якому органі (закладі, установі) поліції.

Працівники міліції, які відмовилися від проходження служби в поліції та/або не прийняті на службу до поліції в тримісячний термін з моменту попередження про наступне вивільнення, звільняються зі служби в органах внутрішніх справ через скорочення штатів. Указані в цьому пункті особи можуть бути звільнені зі служби в органах внутрішніх справ до настання зазначеного в цьому пункті терміну на підставах, визначених Положенням про проходження служби рядовим та начальницьким складом органів внутрішніх справ.

Отже, Законом передбачена альтернатива вибору працівників міліції, які виявили бажання проходити службу в поліції, а саме: прийняття на службу за їх згодою або проходження конкурсу на посади, що заміщуються поліцейськими, у будь-якому органі (закладі, установі) поліції.

Наказом Національної поліції України від 06.11.2015 № 13 затверджено тимчасовий штат Департаменту внутрішньої безпеки Національної поліції (а.с. 103).

У судовому засіданні встановлено та матеріалами справи підтверджено, що згідно з особистою заявою позивача від 07.11.2015 та на підставі наказу Національної поліції України від 07.11.2015 № 13 о/с (а.с. 101), ОСОБА_1, який мав спеціальне звання «підполковник міліції», призначено старшим оперуповноваженим в особливо важливих справах, присвоївши йому спеціальне звання «підполковник поліції».

Вимог про проведення атестації колишніх працівників міліції на предмет відповідності посаді як під час прийняття, так і після такого прийняття під час подальшого проходження служби в поліції, крім випадків, визначених ст. 57 Закону, таким законом не передбачено.

Натомість наказом Національної поліції України від 20.11.2015 № 210 о/с призначено проведення атестування поліцейських апарату Національної поліції України, міжрегіональних територіальних органів (ДВБ, ДПН, ДЗЕ, ДК), Державної установи «Центр обслуговування підрозділів Національної поліції України», головних управлінь Національної поліції в Київській області та м. Києві (а.с. 98).

Як вбачається з матеріалів справи, підставою проведення атестації ОСОБА_1 не було призначення його на вищу посаду чи переміщення на нижчу посаду. Також не було підстав для висновку про службову невідповідність.

Відповідно до ч. 1 ст. 57 Закону атестування поліцейських проводиться з метою оцінки їхніх ділових, професійних, особистих якостей, освітнього та кваліфікаційного рівнів, фізичної підготовки на підставі глибокого і всебічного вивчення, визначення відповідності посадам, а також перспектив їхньої службової кар'єри.

Згідно ч. 2 ст. 57 Закону атестування поліцейських проводиться:

1) при призначенні на вищу посаду, якщо заміщення цієї посади здійснюється без проведення конкурсу;

2) для вирішення питання про переміщення на нижчу посаду через службову невідповідність;

3) для вирішення питання про звільнення зі служби в поліції через службову невідповідність.

Інших випадків проведення атестації Закон не містить.

Суд вважає, що відповідачем-1 мету проведення атестації, визначену в ч. 1 ст. 57 Закону, помилково розцінено як додаткову самостійну підставу для її проведення, що не узгоджується з подальшим змістом статті 57 Закону.

Так, єдиною метою проведення атестації і при призначенні на вищу посаду, і для вирішення питання про переміщення на нижчу посаду через службову невідповідність, і для вирішення питання про звільнення зі служби в поліції через службову невідповідність є оцінка ділових, професійних, особистих якостей, освітнього та кваліфікаційного рівнів, на підставі глибокого і всебічного вивчення, визначення відповідності посадам, а також перспектив службової кар'єри.

Така мета атестації є незмінною, однак реалізується тільки в трьох випадках, що визначені ч. 2 ст. 57 Закону, а тому оцінка ділових, професійних, особистих якостей, освітнього та кваліфікаційного рівнів поліцейських, Національною поліцією України на власний розсуд, без настання обставин, визначених ч. 2 ст. 57 Закону є необґрунтованою, та свідчить про безпідставність проведення атестації ОСОБА_1 у даному випадку.

Судом встановлено, що наказом Національної поліції України від 20.11.2015 № 210 о/с (а.с. 98) головою Національної поліції було призначено проведення атестування поліцейських апарату Національної поліції, міжрегіональних територіальних органів (ДВБ, ДГІН, ДЗЕ, ДК) та визначені заходи щодо організації її проведення передбачені п. 1 розділу IV Інструкції, у тому числі було оголошено набір до атестаційних комісій осіб з числа народних депутатів України, працівників МВС, громадських, правозахисних організацій, проектів міжнародної технічної допомоги, громадськості та засобів масової інформації.

Наказом Національної поліції України від 22.12.2015 № 195 (а.с. 99-100) було затверджено персональний склад центральної атестаційної комісії № 2 Національної поліції, до якого з ініціативи голови комісії на підставі пп. 6 п. 1 розділу III Інструкції були внесенні зміни наказом НП України від 28.12.2015 № 216 (а.с. 100).

Порядок проведення атестації поліцейських затверджено Інструкцією № 1465 від 17.11.2015 (далі - Інструкція № 1465).

Пунктом 2 розділу І Інструкції № 1465 визначено, що керівники всіх рівнів зобов'язані забезпечити атестування на високому організаційному та правовому рівні з додержанням принципу відкритості (крім випадків, установлених законом) та об'єктивності в оцінці службової діяльності поліцейських, які атестуються.

Згідно з п. 11 розділу IV Інструкції №1465 атестаційна комісія при прийнятті рішення розглядає атестаційний лист та інші матеріали, які були зібрані на поліцейського, який проходить атестування.

Відповідно до п. 3 розділу IV Інструкції № 1465 атестаційні листи на поліцейських складають безпосередні керівники.

При цьому п. 8 розділу IV Інструкції №1465 визначено перелік відомостей про поліцейського, які зазначаються в атестаційному листі.

З огляду на зміст п. 9 розділу IV Інструкції №1465 прямі керівники зобов'язані всебічно розглянути зміст атестаційного листа, з'ясувати відповідність викладених у ньому даних дійсному стану справ у службовій діяльності поліцейського, який атестується, та внести до відповідного розділу атестаційного листа один з таких висновків: 1) займаній посаді відповідає; 2) займаній посаді відповідає, заслуговує призначення на вищу посаду; 3) займаній посаді не відповідає, підлягає переміщенню на нижчу посаду через службову невідповідність; 4) займаній посаді не відповідає, підлягає звільненню зі служби в поліції через службову невідповідність. Атестаційний лист після розгляду прямими керівниками передається на розгляд до атестаційної комісії.

При огляді атестаційного листа позивача, наданого відповідачем, судом встановлено, що у ІІ "Висновки прямого керівника" директором ДВБ Національної поліції України зроблено запис - "Займаній посаді відповідає" (а.с. 74).

Відповідно до п. 12 Інструкції № 1465 за рішенням атестаційної комісії поліцейські, які проходять атестування, проходять співбесіду з відповідною атестаційною комісією.

Згідно з п. 15 Інструкції № 1465 атестаційні комісії на підставі всебічного розгляду всіх матеріалів, які були зібрані на поліцейського, під час проведення атестування шляхом відкритого голосування приймають один з таких висновків:

1) займаній посаді відповідає;

2) займаній посаді відповідає, заслуговує призначення на вищу посаду;

3) займаній посаді не відповідає, підлягає переміщенню на нижчу посаду через службову невідповідність;

4) займаній посаді не відповідає, підлягає звільненню зі служби в поліції через службову невідповідність.

З огляду на п. 16 Інструкції № 1465 атестаційні комісії при прийнятті рішень стосовно поліцейського повинні враховувати такі критерії:

1) повноту виконання функціональних обов'язків (посадових інструкцій);

2) показники службової діяльності;

3) рівень теоретичних знань та професійних якостей;

4) оцінки з професійної і фізичної підготовки;

5) наявність заохочень;

6) наявність дисциплінарних стягнень;

7) результати тестування;

8) результати тестування на поліграфі (у разі проходження).

Згідно з п. 20 розділу IV Інструкції № 1465 всі рішення атестаційної комісії оформлюються протоколом. У протоколі зазначаються дата і місце прийняття рішення, склад комісії, питання, що розглядалися, та прийняте рішення.

Так, Центральною атестаційною комісією Національної поліції України № 2, у складі 4 осіб проведено з ОСОБА_1 співбесіду, результати якої оформлено протоколом ОП № 15.00002119.0015229 від 20.01.2016 (а.с. 65).

Судом встановлено, що протокол з рішенням про невідповідність ОСОБА_1 займаній посаді підписано атестаційною комісією у наступному складі: голова А.К. - ОСОБА_2; секретар - ОСОБА_6 члени ОСОБА_3 та ОСОБА_4

18.02.2016 керівником Національної поліції України наказом № 110 о/с звільнено позивача зі служби в поліції за пп. 5 (через службову невідповідність) ч. 1 ст. 77 Закону України "Про Національну поліцію". Підстава: атестаційний лист ОСОБА_1 від 20.01.2016 (а.с. 29).

Статтею 77 Закону України "Про Національну поліцію" визначено порядок та підстави звільнення поліцейських зі служби, який є вичерпним. Так, згідно з п. 5 ч. 1 ст. 77 Закону України "Про Національну поліцію" поліцейський звільняється зі служби в поліції, а служба в поліції припиняється через службову невідповідність.

Згідно зі змістом атестаційного листа ОСОБА_1, копія якого безпосередньо надана відповідачем-2, судом встановлено, що за період служби позивач зарекомендував себе грамотним і принциповим співробітником. Має добру теоретичну підготовку. Володіє мотодами профілактики та оперативно-розшукової діяльності органів внутрішніх справ Висновок прямого керівника "займаній посаді відповідає" (а.с. 22).

Згідно з ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків встановлених ст. 72 цього Кодексу. У відповідності до п. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Суд вважає, що висновок атестаційної комісії про те, що кандидат не виражає мотивацію до здійснення своїх службових обов'язків, байдужий до результатів своєї роботи, не розуміє необхідності та не виражає готовності до покращення якісних та кількісних показників у роботі, не розуміє суті реформи, її пріоритетних цілей та етапів впровадження, не готовий працювати відповідно до нових стандартів поліції. Виявлено абсолютну необізнаність у глобальних проблемах та злочинних схемах, які є типовими для зони обслуговування кандидата. Не може пояснити мету своєї діяльності, мислить не масштабно, звужено вважає, що достатньо виконати конкретне завдання, не дивлячись на потенційну можливість більш якісного використання матеріалу (викриття правопорушника більш високого рангу, організатора, замість виконавця) є безпідставним та здійсненим на недосліджених обставинах, побудованих на припущеннях.

За таких умов висновок Центральної атестаційної комісії № 2 стосовно ОСОБА_1, викладений у протоколі №15.00002119.0015229 від 20.01.2016, є необґрунтованим та безпідставним.

Для вирішення спору та оцінки оскаржуваного рішення суд також врахував вимоги Європейської соціальної хартії, обов'язок дотримання якої Україна взяла на себе відповідно до Закону України від 14.09.2006 № 137-V «Про ратифікацію Європейської соціальної хартії (переглянутої)» та якої не дотримався відповідач.

Так, відповідно до п. 1 ч. І Європейської соціальної хартії кожна людина повинна мати можливість заробляти собі на життя професією, яку вона вільно обирає. Працюючі жінки у разі материнства мають право на особливий захист. Усі працівники мають право на захист у випадках звільнення. Кожна людина має право на захист від бідності та соціального відчуження (пункти 8, 24, 30 ч. І вказаної Хартії).

Відповідно до ст. 20 ч. ІІ Європейської соціальної хартії з метою забезпечення ефективного здійснення права на рівні можливості та рівне ставлення у вирішенні питань щодо працевлаштування та професії без дискримінації за ознакою статі сторони зобов'язуються визнавати це право і вживати відповідних заходів для забезпечення його застосування або для сприяння його застосуванню у таких галузях:

a) працевлаштування, захист від звільнення та професійна реінтеграція;

b) професійна орієнтація, підготовка, перепідготовка та перекваліфікація;

c) умови працевлаштування і праці, включаючи винагороду;

d) професійний ріст, включаючи просування по службі.

Статтею 24 ч. ІІ вказаної Хартії з метою забезпечення ефективного здійснення права працівників на захист у випадках звільнення сторони зобов'язуються визнати:

a) право всіх працівників не бути звільненими без поважних причин для такого звільнення, пов'язаних з їхньою працездатністю чи поведінкою, або поточними потребами підприємства, установи чи служби;

b) право працівників, звільнених без поважної причини, на належну компенсацію або іншу відповідну допомогу.

Відповідно до ч. 1 ст. 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

З огляду на викладені обставини, суд приходить до висновку, що позовні вимоги про визнання протиправним та скасування рішення Центральної атестаційної комісії Національної поліції України від 20.01.2016 про невідповідність ОСОБА_1 займаній посаді та необхідність звільнення його зі служби у поліції через службову невідповідність; визнання протиправним та скасування наказу Національної поліції України № 110 о/с від 18.02.2016 у частині звільнення ОСОБА_1 зі служби у поліції за підпунктом 5 частини 1 статтіз 77 Закону України "Про Національну поліцію" підлягають задоволенню.

Що стосується позовних вимог про стягнення з Департаменту внутрішньої безпеки Національної поліції України на користь ОСОБА_1 грошового забезпечення за час вимушеного прогулу, починаючи з 24.02.2016, суд зазначає наступне.

Згідно з ч. 1 ст. 27 Закону України № 108/95-ВР "Про оплату праці" порядок обчислення середньої заробітної плати працівника у випадках, передбачених законодавством, встановлюється Кабінетом Міністрів України. "Порядок обчислення середньої заробітної плати" затверджено постановою Кабінету Міністрів України № 100 від 08.02.1995 (зі змінами та доповненнями, діючими на момент виникнення правовідносин) (далі - Порядок).

Із п. 5 Порядку вбачається, що основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу, є розрахована згідно з абз. 1 п. 8 цього Порядку середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника.

Після визначення середньоденної заробітної плати як розрахункової величини для нарахування виплат працівнику здійснюється нарахування загальної суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, яка обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді (абз. 2 п. 8 порядку).

Згідно із правовим висновком зазначеним у Постанові ВСУ від 14.01.2014 по справі №21-395а13 суд, ухвалюючи рішення про поновлення на роботі, має вирішити питання про виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу, визначивши при цьому розмір такого заробітку за правилами, закріпленими у порядку.

Крім того, відповідно до п. 32 Постанови Пленуму Верховного суду України від 06.11.1992 № 9 "Про практику розгляду судами трудових спорів" при присудженні оплати за час вимушеного прогулу зараховується заробіток за місцем нової роботи (одержана допомога по тимчасовій непрацездатності, вихідна допомога, середній заробіток на період працевлаштування, допомога по безробіттю), який працівник мав в цей час.

Згідно з п. 2 Порядку у всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.

Якщо протягом останніх двох календарних місяців працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи. Якщо і протягом цих місяців працівник не відпрацював жодного робочого дня, середня заробітна плата обчислюється відповідно до останнього абзацу пункту 4 цього Порядку.

Згідно з п. 4 Порядку при обчисленні середньої заробітної плати за останні два місяці, крім перелічених вище виплат, також не враховуються виплати за час, протягом якого зберігається середній заробіток працівника (за час виконання державних і громадських обов'язків, щорічної і додаткової відпусток, відрядження тощо) та допомога у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю. В інших випадках, коли нарахування проводяться виходячи із середньої заробітної плати, працівник не мав заробітку, не з вини працівника, розрахунки проводяться виходячи з установлених йому в трудовому договорі тарифної ставки, посадового (місячного) окладу.

Судом встановлено, що згідно довідок відповідача-2 від 06.04.2016 № 147 загальний заробіток за попередні перед останніми два календарні місяці: грудень 2015 (23 робочих дні) та січень 2016 року (19 робочих днів) склав відповідно 15143,00 грн, згідно з якими середньоденна заробітна плата позивача складає 360,55 грн (15143,00:42=360,55).

Таким чином, суд дійшов висновку про наявність підстав для стягнення на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 25.02.2016 по 06.05.2016 - за 49 днів у розмірі 17666,95 грн (360,55х49).

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 256 КАС України, постанови суду про присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць підлягають негайному виконанню.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ст. 2 КАС України встановлено, що завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Щодо вимог про поновлення ОСОБА_1 з 24.02.2016 на посаді старшого оперуповноваженого в особливо важливих справах управління внутрішньої безпеки в Чернігівській області Департаменту внутрішньої безпеки Національної поліції України, слід зазначити наступне.

Відповідно до правової позиції Верховного суду України у постанові від 04.11.2014, задовольняючи позовні вимоги про поновлення на публічній службі, суд повинен визнати протиправним рішення суб'єкта владних повноважень повністю або частково, скасувати акт індивідуальної дії та обов'язково вказати дату, з якої особу поновлено на посаді.

Як вбачається з наказу від 18.02.2016 №110 о/с позивача звільнено зі служби в поліції з 24.02.2016, тобто 24.02.2016 є останнім днем роботи, отже поновлювати позивача на службі в поліції необхідно з 25.02.2016.

Вирішуючи спір, суд бере до уваги, що відповідно до ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Суд зазначає, що відповідач 1 та відповідач 2 не надали суду доказів правомірності оскаржуваного наказу від 18.02.2016 №110 о/с.

Постанова підлягає до негайного виконання відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 256 КАС України в частині поновлення на посаді, та відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 256 КАС України в частині присудження виплати заробітної плати у межах суми стягнення за один місяць.

Крім того, відповідно до ч. 1 ст. 267 Кодексу адміністративного судочинства України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, має право зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

Згідно з п. 4 ч. 1 статті 163 КАС України постанова складається з резолютивної частини із зазначенням встановленого судом строку для подання суб'єктом владних повноважень - відповідачем до суду звіту про виконання постанови, якщо вона вимагає вчинення певних дій (перебіг цього строку починається з дня набрання постановою законної сили або після одержання її копії, якщо постанова виконується негайно).

Враховуючи вищевикладене, позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають задоволенню частково.

Керуючись статтями 41, 122, 158 - 163, 167, 256 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Центральної атестаційної комісії Національної поліції України від 20.01.2016 про невідповідність ОСОБА_1 займаній посаді та необхідність звільнення його зі служби у поліції через службову невідповідність.

Визнати протиправним та скасувати наказ Національної поліції України № 110 о/с від 18.02.2016 у частині звільнення ОСОБА_1 зі служби у поліції за підпунктом 5 частини 1 статтіз 77 Закону України «Про Національну поліцію».

Поновити ОСОБА_1 з 25.02.2016 на посаді старшого оперуповноваженого в особливо важливих справах управління внутрішньої безпеки в Чернігівській області Департаменту внутрішньої безпеки Національної поліції України.

Стягнути з Департаменту внутрішньої безпеки Національної поліції України на користь ОСОБА_1 грошове забезпечення за час вимушеного прогулу з 25.02.2016 у розмірі 17666,95 грн.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Зобов'язати Департамент внутрішньої безпеки національної поліції України постанову в частині поновлення на посаді та стягнення грошового забезпечення за час вимушеного прогулу у межах суми стягнення за один місяць виконати негайно.

Встановити Департаменту внутрішньої безпеки національної поліції України строк один місяць з моменту набрання постановою законної сили на подання звіту про виконня цієї постанови.

Відповідно до ст. ст. 186, 254 КАС України апеляційна скарга подається через Чернігівський окружний адміністративний суд, а її копія надсилається апелянтом до суду апеляційної інстанції, протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано, або її подано з пропуском строку, у поновленні якого було відмовлено, а у разі вчасного подання апеляційної скарги, з набранням законної сили рішенням апеляційної інстанції, якщо оскаржувану постанову не скасовано.

Суддя підпис Д.В. Лобан

З оригіналом згідно

Постанова суду від 10.05.2016 не набрала законної сили.

Суддя Д.В. Лобан