Рішення № 57695454, 12.05.2016, Апеляційний суд Одеської області

Номер провадження: 22-ц/785/3175/16

Головуючий у першій інстанції Куриленко О.М.

Доповідач Панасенков В. О.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12.05.2016 року м. Одеса

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області в складі:

головуючого - судді Панасенкова В.О.

суддів: Громіка Р.Д.

Драгомерецького М.М.,

при секретарі: Томашевській К.В.,

за участю: представника відповідача ОСОБА_3 - ОСОБА_4,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_3 - ОСОБА_4, на рішення Київського районного суду м. Одеси від 18 лютого 2016 року за позовом Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» до ОСОБА_5, ОСОБА_3 про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом передачі у власність АТ «Дельта Банк»,

в с т а н о в и л а:

08 січня 2015 року Публічне акціонерне товариство «Дельта Банк» звернулось до суду з вказаним позовом, обґрунтовуючи вимоги тим, що 02 липня 2007 року між Акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк» (після зміни назви Публічне акціонерне товариство «УкрСиббанк»), правонаступником якого є ПАТ «Дельта Банк», та відповідачкою ОСОБА_5 був укладений договір про надання споживчого кредиту №11367272000, за яким позичальнику було передано грошові кошти в іноземній валюті в розмірі 89000 дол. США на строк до 07 липня 2018 року із сплатою 14,5 відсотків річних за користування кредитними коштами з погашенням кредиту та відсотків за користування кредитом щомісячно згідно Графіку. Одночасно в забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором між АКІБ «УкСибанк» та відповідачами ОСОБА_6, ОСОБА_7 був укладений договір іпотеки, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Гловацьким А.Б., зареєстрований в реєстрі за №1627, за яким відповідачі передали в іпотеку Банку нерухоме майно, а саме: трикімнатну квартиру, загальною площею 65,8 кв.м., житловою площею 38,7 кв.м., яка належить іпотекодавцям на праві власності та знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, на підставі свідоцтва про право власності на житло, виданого 01

серпня 2015 року Управлінням житлово-комунального господарства Одеської міської ради, право власності зареєстровано в Реєстрі права власності на нерухоме майно 07 жовтня 2005 року за реєстровим номером 12335196, номер запису 592 в книзі 563пр-121. Відповідачка ОСОБА_5 порушила зобов'язання за кредитним договором, у зв'язку з чим станом на 01 жовтня 2014 року утворилась заборгованість в розмірі 1 127 564,37 грн., з яких: 989412,04 грн. - за кредитом, 138152,33 грн. - за процентами. Відповідно до пп. 4.1., 4.2., 4.3., 5.2 договору іпотеки у випадку невиконання боржником зобов'язань за кредитом договором іпотекодержатель має право на звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права на предмет іпотеки.

Посилаючись на ці обставини, та на ст. ст. 526, 530, 575,589, 612, 1054, ст. ст. 35, 41 Закону України «Про іпотеку», позивач ПАТ «Дельта Банк» просив суд в рахунок виконання основного зобов'язання ОСОБА_5 щодо оплати заборгованості у розмірі 1127564,37 грн., з яких: 989412,04 грн. - за кредитом, 138152,33 грн. - за процентами за договором про надання споживчого кредиту №11367272000 від 02 липня 2008 року, звернути стягнення заборгованості за договором іпотеки від 02 липня 2008 року з ОСОБА_5, ОСОБА_3 шляхом передачі іпотекодержателю предмету іпотеки у власність та визнання права власності за іпотекодержателем АТ «Дельта Банк» на предмет іпотеки, а саме: трикімнатну квартиру, загальною площею 65,8 кв.м., житловою площею 38,7 кв.м., яка належить іпотекодавцям на праві власності та знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, стягнути з відповідачів на користь позивача судовий збір в сумі 3654,00 грн. та витрати, пов'язані з викликом до суду за допомогою оголошення у пресі в сумі 420 грн. (а.с.2-4).

Представник відповідача ОСОБА_3 - ОСОБА_4 проти позову заперечував і в своїх поясненнях зазначав, що позивачем не визначена вартість іпотечного майна та на примусовому виконанню виконавчої служби знаходиться виконавче провадження щодо стягнення з відповідача заборгованості за кредитом.

Відповідачка ОСОБА_5 в судове засідання не з'явилась.

Рішенням суду першої інстанції позов ПАТ «Дельта Банк» задоволено. В рахунок виконання основного зобов'язання ОСОБА_5 щодо оплати заборгованості у розмірі 1127564,37 грн., з яких: 989412,04 грн. - за кредитом, 138152,33 грн. - за процентами за договором про надання споживчого кредиту №11367272000 від 02 липня 2008 року, суд звернув стягнення заборгованості за договором іпотеки від 02 липня 2008 року з ОСОБА_5, ОСОБА_3 шляхом передачі іпотекодержателю предмету іпотеки у власність та визнання права власності за іпотекодержателем АТ «Дельта Банк» на предмет іпотеки, а саме: трикімнатну квартиру, загальною площею 65,8 кв.м., житловою площею 38,7 кв.м., яка належить іпотекодавцям на праві власності та знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, (а.с. 151-154).

В апеляційній скарзі представника відповідача ОСОБА_3 - ОСОБА_4, просить рішення суду першої інстанції скасувати й ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову, мотивуючи тим, що суд першої інстанції порушив норми процесуального і матеріального права (а.с. 157-159).

В запереченні на апеляційну скаргу ПАТ «Дельта Банк» просить скаргу відхилити у зв'язку з безпідставністю її доводів.

Заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги представника відповідача ОСОБА_3 - ОСОБА_4, його пояснення на апеляцію, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість заочного рішення суду в межах позовних вимог та доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга представника відповідача підлягає задоволенню за таких підстав.

Статтею 638 ЦК України зазначено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами. Всі умови договору з моменту його укладення стають однаково обов'язковими для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Частиною 2 ст. 1050 ЦК України передбачено, що, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Відповідно до ч. 1 ст. 589, ст. 590 ЦК України у разі невиконання зобов'язання, забезпеченого заставою, заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави. Звернення стягнення на предмет застави здійснюється за рішенням суду, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 1 Закону України "Про іпотеку" визначено, що іпотека - вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом; іпотекодавець - особа, яка передає в іпотеку нерухоме майно для забезпечення виконання власного зобов'язання або зобов'язання іншої особи перед іпотеко держателем, іпотекодавцем може бути боржник або майновий поручитель; іпотекодержатель - кредитор за основним зобов'язанням.

Згідно із ч. 5 ст. 3 вказаного Закону іпотека має похідний характер від основного зобов'язання і є дійсною до припинення основного зобов'язання або до закінчення строку дії іпотечного договору.

Частиною 1 ст. 17 вказаного Закону передбачено, що Іпотека припиняється у разі: припинення основного зобов'язання або закінчення строку дії іпотечного договору; реалізації предмета іпотеки відповідно до цього Закону; набуття іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки; визнання іпотечного договору недійсним; знищення (втрати) переданої в іпотеку будівлі (споруди), якщо іпотекодавець не відновив її. Якщо предметом іпотечного договору є земельна ділянка і розташована на ній будівля (споруда), в разі знищення (втрати) будівлі (споруди) іпотека земельної ділянки не припиняється; з інших підстав, передбачених цим Законом.

У разі невиконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки (ч. 1 ст. 33 Закону України "Про іпотеку).

Судом першої інстанції встановлено, що 02 липня 2007 року між Акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк» (після зміни назви Публічне акціонерне товариство «УкрСиббанк»), правонаступником якого є ПАТ «Дельта Банк», та відповідачкою ОСОБА_5 був укладений договір про надання споживчого кредиту №11367272000, за яким позичальнику було передано грошові кошти в іноземній валюті в розмірі 89000 дол. США на строк до 07 липня 2018 року із сплатою 14,5 відсотків річних за користування кредитними коштами з погашенням кредиту та відсотків за користування кредитом щомісячно згідно Графіку (а.с. 7-14, 15-19, 20-21).

Одночасно в забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором між АКІБ «УкрСибанк» та відповідачами ОСОБА_6, ОСОБА_7 був укладений договір іпотеки, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Гловацьким А.Б., зареєстрований в реєстрі за №1627, за яким відповідачі передали в іпотеку Банку нерухоме майно, а саме: трикімнатну квартиру, загальною площею 65,8 кв.м., житловою площею 38,7 кв.м., яка належить іпотекодавцям на праві власності та знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, на підставі свідоцтва про право власності на житло, виданого 01 серпня 2015 року Управлінням житлово-комунального господарства Одеської міської ради, право власності зареєстровано в Реєстрі права власності на нерухоме майно 07 жовтня 2005 року за реєстровим номером 12335196, номер запису 592 в книзі 563пр-121 (а.с. 22-25).

Відповідачка ОСОБА_5 порушила зобов'язання за кредитним договором, у зв'язку з чим станом на 01 жовтня 2014 року утворилась заборгованість в розмірі 1 127 564,37 грн., з яких: 989412,04 грн. - за кредитом, 138152,33 грн. - за процентами (а.с. 26).

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що іпотекодержатель згідно із умовами договору іпотеки має право на звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом передачі йому у власність предмета іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання.

Проте, з таким висновком суду першої інстанції погодитись неможливо, виходячи з наступного.

Частиною 1 ст. 12 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що, у разі порушення іпотекодавцем обов'язків, встановлених іпотечним договором, іпотекодержатель має право вимагати дострокового виконання основного зобов'язання, а в разі його невиконання - звернути стягнення на предмет іпотеки.

У разі порушення іпотекодавцем обов'язків щодо збереження чи страхування предмета іпотеки іпотекодержатель може скористатися правами, визначеними згідно з

частиною першою цієї статті, або вжити заходів для збереження чи страхування предмета іпотеки у власних інтересах та за власний кошт. Іпотекодавець зобов'язаний

негайно на вимогу іпотекодержателя відшкодувати останньому всі витрати, понесені у зв'язку з вжиттям заходів щодо збереження та страхування предмета іпотеки.

Відповідно до ч. 1 ст. 37 Закону України «Про іпотеку» іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотеко держателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання.

З гідно із частинами 1, 5, 6 та 10 ст. 38 Закону України, якщо рішення суду або договір про задоволення вимог іпотекодержателя (відповідне застереження в іпотечному договорі) передбачає право іпотекодержателя на продаж предмета іпотеки будь-якій особі-покупцеві, іпотекодержатель зобов'язаний за 30 днів до укладення договору купівлі-продажу письмово повідомити іпотекодавця та всіх осіб, які мають зареєстровані у встановленому законом порядку права чи вимоги на предмет іпотеки, про свій намір укласти цей договір. У разі невиконання цієї умови іпотекодержатель несе відповідальність перед такими особами за відшкодування завданих збитків.

Дії щодо продажу предмета іпотеки та укладання договору купівлі-продажу здійснюються іпотекодержателем від свого імені, на підставі іпотечного договору, який містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, що передбачає право іпотекодержателя на продаж предмета іпотеки, без необхідності отримання для цього будь-якого окремого уповноваження іпотекодавця.

Ціна продажу предмета іпотеки встановлюється за згодою між іпотекодавцем і іпотекодержателем або на підставі оцінки майна суб'єктом оціночної діяльності, на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна. У разі невиконання цієї умови іпотекодержатель несе відповідальність перед іншими особами згідно з пріоритетом та розміром їх зареєстрованих прав чи вимог та перед іпотекодавцем в останню чергу за відшкодування різниці між ціною продажу предмета іпотеки та звичайною ціною на нього.

Договір купівлі-продажу предмета іпотеки, укладений відповідно до цієї статті, є правовою підставою для реєстрації права власності покупця на нерухоме майно, що було предметом іпотеки.

Згідно ст. 39 Закону України «Про іпотеку», у разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки у рішенні суду зазначаються загальний розмір вимог та усі його складові, що підлягають сплаті іпотекодержателю з вартості предмета іпотеки: опис нерухомого майна, за рахунок якого підлягають задоволенню вимоги іпотекодержателя; заходи щодо забезпечення збереження предмета іпотеки або передачі його в управління на період до його реалізації, якщо такі необхідні; спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу, встановленої статтею 38 цього Закону; пріоритет та розмір вимог інших кредиторів, які підлягають задоволенню з вартості предмета іпотеки; початкова ціна предмета іпотеки для його подальшої реалізації.

Відповідно до ст. ст. 10, 60 ЦПК України цивільне судочинство здійснюються на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно із частинами 3, 4 ст. 212 ЦПК України суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Результати оцінки доказів суд відображає в рішенні, в якому наводить мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті.

Відповідно до ст. 57 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів.

Відповідно до ч. 1 ст. 64 ЦПК України письмовими доказами є будь-які документи, акти, довідки, листування службового або особистого характеру або витяги з них, що містять відомості про обставини, які мають значення для справи.

Відповідно до принципів змагальності та диспозитивності цивільного процесу позивач повинен був довести в судовому засіданні обставини, на які посилалася як на підставу позову, але в судовому засіданні не доведені ці обставини.

Частиною 2 ст. 303 ЦПК України передбачено, що апеляційний суд досліджує докази, які судом першої інстанції були досліджені з порушенням встановленого порядку або в дослідженні яких було неправомірно відмовлено, а також нові докази, неподання яких до суду першої інстанції було зумовлено поважними причинами.

В порушення положень ст. ст. 10, 60, 179, 212, 213, 214 ЦПК України суд першої інстанції не перевірив належним чином обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, та не надав правильної оцінки наявним у справі доказам.

Колегія суддів вважає, що у даному випадку апеляційний суд має законні підстави для встановлення обставин, що мають значення для справи, та дослідження й оцінки наявних у справі доказів.

Згідно із п. 4.2, 4.2.1, 4.2.2.,.4.2.3.,4.2.4. договору іпотеки звернення стягнення здійснюється на підставі: рішення суду; виконавчого напису; позасудового врегулювання у відповідності до умов цього договору та Закону України «Про іпотеки»; з інших, передбачених законодавством України, порядку.

Право визначення підстави та способу звернення стягнення належить іпотекодержателю. Звернення стягнення на предмет іпотеки за рішенням суду та/або виконавчим написом нотаріуса здійснюється відповідно до чинного законодавства України. Звернення стягнення на предмет іпотеки з застосуванням позасудового врегулювання здійснюється відповідно до розділу 5 цього договору та відповідно до Закону України «Про іпотеку».

У пунктах 5.1, 5.2., 5.2.1., 5.2.2., 5.3. договору іпотеки зазначено, що сторони досягли згоди про можливість звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання.

Позасудове врегулювання здійснюється одним з наступних способів звернення стягнення на предмет іпотеки: передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання на підставі окремого договору про

задоволення вимог іпотекодержателя у порядку встановленому Законом України «Про іпотеку»; отримання іпотекодержателем права продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу від імені іпотекодавців на підставі окремого договору про задоволення вимог іпотекодержателя у порядку встановленому Законом України «Про іпотеку».

Позасудове врегулювання може бути застосовано сторонами в будь-який момент звернення стягнення на предмет іпотеки у будь-якому разі лише до моменту набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.

У п. 38 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2012 року № 5 «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» судам роз'яснено, що у випадку якщо іпотекодержатель не реалізував способів позасудового врегулювання звернення стягнення на предмет іпотеки, зокрема, шляхом укладення договору про задоволення вимог іпотекодержателя, який передбачав би передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки у рахунок виконання основного зобов'язання (ст. 37 Закону України «Про іпотеку»), він має право звернутися до суду з позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до ст. 39 цього Закону, а не з позовом про визнання права власності на нерухоме майно.

Стаття 39 Закону України «Про іпотеку» регулює питання звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом його реалізації за рішенням суду.

Разом із тим згідно зі ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до ст. 4 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.

У ч. 2 ст. 16 ЦК України зазначені способи захисту цивільних прав та інтересів.

У разі порушення цивільного права у потерпілої особи виникає право на застосування конкретного способу захисту, який залежить від виду порушення, тобто особа має право обирати той спосіб захисту, який відповідає характеру порушення її права чи інтересу.

Згідно із ч. 1 ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Таким чином, предмет та підставу позову визначає виключно позивач (ст. ст. 10, 11 ЦПК України).

Захист цивільних справ - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення, невизнання або оспорювання. Під способом захисту суб'єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав. Загальний перелік таких способів захисту цивільних прав та інтересів передбачений ст. 16 ЦК України.

Як правило, суб'єкт порушеного права може скористатися не будь-яким, а конкретним способом захисту свого права. Спосіб захисту порушеного права частіше за все визначається спеціальним законом, який регламентує конкретні цивільні правовідносини. Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб'єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення. З цією метою необхідно з'ясувати характер спірних правовідносин сторін (предмет та підставу позову), характер порушеного права позивача та можливість його захисту в обраний ним спосіб.

Таким чином, порушені права кредитної спілки не підлягають захисту шляхом задоволення позову про звернення стягнення на предмет іпотеки із використання правого механізму, визначеному ч. 1 ст. 37 Закону України, оскільки у пунктах 5.1, 5.2., 5.2.1., 5.2.2., 5.3. договору іпотеки зазначено, що передача іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання на підставі окремого договору про задоволення вимог іпотекодержателя у порядку встановленому Законом України «Про іпотеку» або отримання іпотекодержателем права продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу від імені іпотекодавців на підставі окремого договору про задоволення вимог іпотекодержателя у порядку встановленому Законом України «Про іпотеку» можливо лише шляхом позасудового врегулювання до моменту набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки. Після чого такий захист можливий лише шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до ст. 39 Закону України, якщо є законні підстави.

При цьому апеляційний суд звертає увагу на те, що Банк не зазначив в позовній заяві початкову ціну предмету іпотеки, визначеною за процедурою, передбаченою ст. 38 Закону України «Про іпотеку» (правова позиція, викладена Верховним Судом України у постанові від 21 жовтня 2015 року у справі №6-1561цс15).

Порушення судом першої інстанції норм процесуального права, а саме, ст. ст. 212, 213, 214, 215 ЦПК України, та норм матеріального права, а саме, ст. ст. 38, 39 Закону України «Про іпотеку», у відповідності до п. 4 ч. 1 ст. 309 ЦПК України є підставою для скасування рішення суду першої інстанції й ухвалення нового рішення про відмову у задоволенні позову.

При подачі апеляційної скарги відповідач ОСОБА_3 сплатив судовий збір в сумі 4019,40 грн., що підтверджується наявним у справі доказом. Тому у відповідності до чч. 1 та 5 ст. 88 ЦПК України з Банку на користь відповідача слід присудити вказаний судовий збір.

Керуючись ст. ст. 303, 307 ч. 1 п. 3, 309 ч. 1 п. 4, 313, 316, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області,

в и р і ш и л а:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_3 - ОСОБА_4, задовольнити, рішення Київського районного суду м. Одеси від 18 лютого 2016 року скасувати й ухвалити нове рішення

У задоволенні позову Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» до ОСОБА_5, ОСОБА_3 про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом передачі у власність АТ «Дельта Банк» відмовити.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк», код ЄДРПОУ 34047020, МФО380236, місцезнаходження: 01133, м. Київ, вул. Щорса, 36-Б, на користь ОСОБА_3, реєстраційний номер облікової картки платника податків:НОМЕР_1, зареєстроване місце проживання: 65122, АДРЕСА_1, судовий збір в сумі 4019, 40 грн.

Рішення суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржено в касаційному порядку до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили рішенням.

Судді апеляційного суду Одеської області: В.О. Панасенков

Р.Д. Громік

М.М. Драгомерецький