Рішення № 57686410, 16.05.2016, Апеляційний суд Івано-Франківської області

Справа № 344/14085/15-ц

Провадження № 22-ц/779/994/2016

Категорія 27

Головуючий у 1 інстанції Польська М. В.

Суддя-доповідач Горблянський Я.Д.

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 травня 2016 року м. Івано-Франківськ

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Івано-Франківської області в складі:

головуючого Горблянського Я.Д.

суддів: Максюти І.О., Фединяка В.Д.

секретаря Петріва Д.Б.

з участю: представника апелянта ОСОБА_2- ОСОБА_3

відповідача ОСОБА_4 та її представника ОСОБА_5

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_4 про стягнення коштів, - за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Івано-Франківського міського суду від 14 березня 2016 року, -

в с т а н о в и л а :

В вересні 2015 року ОСОБА_2 звернулась в суд з даним позовом, зазначивши, що в вересні 2012 року ОСОБА_4 позичила в неї 80 000 грн. на власні потреби, на підтвердження чого в цей же день позичальником була написана розписка. Кошти відповідач зобов'язалась повернути на першу вимогу, проте борг на усні та письмові клопотання позивача не віддає. Посилалась на ч.1 ст.1048 ЦК України, відповідно до якої позикодавець має право на одержання від позичальника процентів на рівні облікової ставки Національного банку України. Тому просила стягнути з ОСОБА_4 80 000 грн. заборгованості за договором позики та 28 075,57 грн. відсотків за користування позикою.

Рішенням Івано-Франківського міського суду від 14.03.2016 року позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_2 кошти в розмірі 48 000 грн. та судові витрати по сплаті судового збору в сумі 480 грн. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Не погодившись з рішенням суду, вважаючи, що при його ухваленні судом порушені норми процесуального і матеріального права, ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу. Вважає невірним висновок суду про те, що договірні відносини за позикою відсутні. Так, написання розписки російською мовою не може ставити під сумнів даний доказ, адже ОСОБА_4 визнала той факт, що таку розписку вона писала та підписувала. Записна книжка свідка ОСОБА_5, в якій містяться підписи позивача під записами про отримання від ОСОБА_4 коштів, не є належним доказом повернення частини боргу. Так, свідок визнав, що дані записи робив він, а не ОСОБА_2 чи ОСОБА_4 Судом необґрунтовано не застосовані норми ст. ст. 1046,1047,1049,510 ЦК України оскільки суд безпідставно прийшов до переконання про відсутність договірних відносин за позикою і застосував норми ст. 655 ЦК України. Тому просила оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове, яким позов задовольнити повністю.

Вислухавши суддю-доповідача, пояснення сторін, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про часткове задоволення апеляційної скарги з таких підстав.

Відповідно до ст.213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обгрунтованим.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.

Обгрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно вимог ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; як розподілити між сторонами судові витрати; чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.

Даним вимогам законодавства рішення відповідає не повністю.

Стягуючи з відповідача на користь позивача частину коштів, визначених в розписці, та відмовляючи в стягненні відсотків на рівні облікової ставки НБУ відповідно до ст. 1048 ЦК України, суд виходив з відсутності встановленого факту існування між сторонами договірних відносин позики.

Проте, колегія з вказаним погоджується не повністю.

Так, судом встановлено, що 07.09.2012 року ОСОБА_4 написала розписку про те, що вона зобов'язується віддати ОСОБА_2 взяті в борг 80000грн. Дата повернення коштів з визначенням строку, а також порядок повернення коштів в розписці не обумовлено.

Напередодні 04.09.2012 року ОСОБА_2 на підставі нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу та внесених до нього змін продала ОСОБА_4 квартиру АДРЕСА_1 за 338 140 грн.

Відповідно до ч.1 ст.1046 ЦК України за договором позики (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Відповідач наполягала, що вказані в розписці кошти вона не позичала, борг виник з інших зобов'язань, а саме з договору купівлі-продажу квартири, як недоплачений розмір вартості квартири. Таке пояснення в суді першої інстанції надавав також представник позивача ОСОБА_5

Відповідно до ст.1053 ЦК України за домовленістю сторін борг, що виник із договорів купівлі-продажу, найму майна або з іншої підстави, може бути замінений позиковим зобов'язанням. Заміна боргу позиковим зобов'язанням провадиться з додержанням вимог про новацію і здійснюється у формі, встановленій для договору позики (стаття 1047 цього Кодексу).

Новація - це спосіб припинення зобов'язання за домовленістю сторін про заміну первісного зобов'язання новим зобов'язанням між тими ж сторонами згідно з вимогами ч. 2 ст. 604 ЦК.

Отже, умовами здійснення новації є, по-перше, двостороння угода (домовленність), по-друге, дотримання форми такого правочину (новаційного договору), тобто у формі, передбаченій для укладення договору позики. (ч.2 ст.1053 ЦК України), а по-третє, це дійсність первинного зобов'язання.

Посилання відповідача на те, що фактично грошові кошти при складанні боргової розписки безпосередньо від позивача відповідачеві не передавались, як на підставу відсутності між сторонами договірних відносин позики, відхиляються колегією суддів, оскільки боргові зобов'язання виникли внаслідок новаційного договору.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів приходить висновку про підставність позовних вимог та стягнення з ОСОБА_4 суми заборгованості, однак не за договором позики, а відповідно до положень ст. 1053 ЦК України, як новація боргу у позикове зобов'язання.

Стаття 526 ЦК України встановлює загальні умови виконання зобов'язань та закріплює основний принцип виконання зобов'язань - принцип належного виконання, що стосується як суб'єктів, так і предмета, строку чи терміну, місця і способу виконання (статті 527 -545 ЦК України).

Судом на підставі показів свідка та оглянутої судом оригіналу поданої розписки встановлено, що ОСОБА_2 підтвердила повернення коштів ОСОБА_4 в сумі 32 000 грн., здійснене періодично з 2012 по 2015 роки (а.с. 34). Даний факт в апеляційній інстанції не спростований належними засобами доказування, а тому колегія вважає його достовірним та погоджується з висновком суду першої інстанції щодо стягнення з відповідача грошових коштів в розмірі 48 000 грн.

Відповідно до ч.1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

Колегія вважає підставними вимоги позовної заяви та апеляційної скарги в цій частині, оскільки між сторонами встановлена новація боргу на договір позики, який презюмується як оплатний.

З врахуванням повернутої суми боргу, визначеної облікової ставки НБУ та заявлених позовних вимог з обчисленими відсотками до 10.08.2015 року, сума відсотків за користування позикою становить 20652,45 грн., виходячи з розрахунку

07.09.2012 по 30.06.2013 року (275 днів з обліковою ставкою 7,5%, 20 днів - 7% від 80 000 грн.) - 4827 грн.,

01.07.2013 по 23.12.2013 року (43 дні - 7%, 132 дні - 6,5% від 70 000 грн.) - 2222,74 грн.,

24.12.2013 по 25.05.2014 року (112 днів - 6,5%, 40 днів - 9,5% від 60000 грн.) - 1821,37 грн.,

26.05.2014 по 05.03.2015 року (52 дні - 9,5%, 119 днів - 12,5%, 95 днів 14%, 16 днів 19,5%, 1 день - 30% від 55 000 грн. ) - 5505,27 грн.,

06.03.2015 по 19.05.2015 року (74 дні - 30% від 50000 грн. ) - 3041 грн.,

20.05.2015 по 10.08.2015 року (82 дні - 30% від 48 000 грн.) - 3235,07 грн.

Оскільки висновки суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позовних вимог про стягнення відсотків за користування коштами не відповідають обставинам справи, судом неправильно застосовані норми матеріального права і при стягненні коштів в сумі 48 тис. грн., то рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню на підставі п.п.3, 4 ч.1 ст.309 ЦПК України з ухваленням нового рішення про стягнення з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_2 48 тис грн. богу та 20652,45 грн. відсотків.

Судові витрати слід розподілити відповідно до вимог ст. 88 ЦПК України.

На підставі наведеного та керуючись ст.ст. 303,307,309,313,314,316,317 ЦПК України, колегія суддів, -

в и р і ш и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - задовольнити частково.

Рішення Івано-Франківського міського суду від 14 березня 2016 року скасувати та ухвалити нове рішення.

Стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_2 68652 (шістдесять вісім тисяч шістсот п'ятдесят дві) грн.45 коп., з яких 48000(сорок вісім тисяч ) грн. заборгованості за договором позики від 07.09.2012 року та 20652(двадцять тисяч шістсот п'ятдесят дві) гр. 45 коп. відсотків.

Стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_2 686,52 грн. сплаченого судового збору.

Стягнути ОСОБА_4 1188,82 грн. судового збору в спеціальний фонд Державного бюджету України за наступними реквізитами:

Отримувач - УДКСУ у м. Івано-Франківську;

Код ЄДРПОУ отримувача-37952250;

Банк отримувача - ГУДКСУ в Івано-Франківській області;

Код банку отримувача (МФО) - 836014;

Рахунок отримувача - 31212206780002;

Код класифікації доходів бюджету - 22030001

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення однак може бути оскаржене в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.

Судді Я.Д. Горблянський

І.О. Максюта

В.Д. Фединяк