Рішення № 57686276, 12.05.2016, Апеляційний суд Івано-Франківської області

Справа № 344/14859/13-ц

Провадження № 22-ц/779/679/2016

Категорія 5

Головуючий у 1 інстанції Польська М. В.

Суддя-доповідач Василишин Л.В.

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 травня 2016 року м. Івано-Франківськ

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Івано-Франківської області в складі:

Головуючої: Василишин Л.В.

суддів: Беркій О.Ю., Пнівчук О.В.

секретаря Турів О.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 та ОСОБА_4 про визнання права власності на частину домоволодіння, виселення, зобов'язання не чинити перешкоди у користуванні майном, за зустрічним позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_2, третя особа - приватний нотаріус Івано-Франківського нотаріального округу Фрич Р.І., про визнання недійсним п.1 договору дарування від 09.07.2008 року та реальний розподіл будинковолодіння, за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Івано-Франківського міського суду від 11 лютого 2016 року,-

в с т а н о в и л а :

У вересні 2013 року ОСОБА_2 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_5. та ОСОБА_4 про визнання права власності на частину домоволодіння, виселення, зобов'язання не чинити перешкоди у користуванні майном.

Свої вимоги ОСОБА_2 обґрунтовувала тим, що 09.07.2008 року між нею та відповідачем ОСОБА_5. було укладено договір дарування частки домоволодіння, за умовами якого ОСОБА_5. (дарувальник) передав у власність ОСОБА_2 (обдаровуваній) безоплатно належну ОСОБА_5. 51/100 ідеальну частку домоволодіння АДРЕСА_1 а саме: літ. А 1-4 - житлова - 20,7 м.кв.; 1-5 - житлова - 15,6 м.кв.; 1-6 - веранда - 10,2 м.кв.; 1-7 - коридор - 13,7 м.кв.; 1-8 - житлова - 11,5 м.кв.

В порушення умов договору відповідач, його дружина та неповнолітні діти продовжують користуватись належними позивачеві приміщеннями, зокрема приміщенням літера А 1-7 - коридор (13,7 м.кв.) та приміщенням літера А 1-8 - житлова (11,5 м.кв.) даного домоволодіння, чим порушують право власності позивача.

Крім того, відповідачі оспорюють право власності позивача на частину домоволодіння, яку остання отримала згідно договору дарування від 09.07.2008 року.

З наведених підстав ОСОБА_2 просила визнати за нею право власності на 51/100 частини домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1, а саме: літ. А 1-4 - житлова; 1-5 - житлова; 1-6 - веранда; 1-7 - коридор; 1-8 - житлова. Виселити ОСОБА_5., ОСОБА_4 та неповнолітніх дітей: ОСОБА_7, ОСОБА_8; ОСОБА_9 з належних ОСОБА_2 приміщень домоволодіння, зазначених в плані літ. А, за адресою АДРЕСА_1, а саме приміщень 1-7 коридор та 1-8 - житлова. Зобов'язати ОСОБА_5. та ОСОБА_4 не чинити перешкод ОСОБА_2 у користуванні належними їй вищевказаними приміщеннями.

У листопаді 2014 року ОСОБА_5. звернувся до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_2, в якому зазначив, що спірне будинковолодіння по АДРЕСА_1 він отримав у спадок за законом, що підтверджується Свідоцтвом про право на спадщину за законом від 18.11.2005 року.

Відповідач-позивач - ОСОБА_2 є його сестрою по лінії матері. Після отримання спадщини між ОСОБА_5., сестрою та матір'ю склались неприязні стосунки. Відтак сестра та матір почали вимагати у нього шляхом погроз відчужити частину спірного домоволодіння сестрі - ОСОБА_2 Тому позивач за зустрічним позовом змушений був дати згоду на укладення договору дарування частини будинковолодіння. Так, 09.07.2008 року був укладений спірний договір дарування, за умовами якого ОСОБА_5. мало б належати - 49/100 частини, а ОСОБА_2 - 51/100 частина будинку.

Згідно п.1 договору дарування ОСОБА_5. передав у власність ОСОБА_2 належну йому 51/100 ідеальну частку домоволодіння АДРЕСА_1, загальною площею 71,70 кв.м.

Проте фактично у користуванні ОСОБА_5. залишилася частина будинку загальною площею 44,5 м.кв., що не відповідає 49/100 ідеальної частки. Тобто під час дарування площа приміщень які дарувалися, була визначена неправильно внаслідок чого йому дісталася площа менша 49/100. Ця обставина підтверджена висновком експертизи призначеної судом за його клопотанням.

Посилаючись на положення частини 3 ст.215 ЦК України, ст.ст.364,367 ЦК України, ОСОБА_5. просив суд постановити рішення, яким визнати недійсним п.1 договору дарування частини домоволодіння від 09.07.2008 року №4018, в частині передачі ОСОБА_5. у власність обдарованій ОСОБА_2 житлових кімнат та підсобних приміщень, які перелічені в договорі дарування як таких, що не відповідають 51/100 частини будинковолодіння та поділити реально спірне домоволодіння у співвідношенні 49/100 до 51/100, виділивши ОСОБА_5. житлову кімнату площею - 14,7 кв.м. (літ.1); житлову кімнату площею - 13,5 кв.м. (літ.1-3); житлову кімнату площею 11,3 кв.м. (літ.1-8), кухню площею 10,1 кв.м. (літ.1-2), веранду площею 6,2 кв.м. (літ.1.1) відповідно до технічного плану з таким розташуванням кімнат, яке б відповідало фактичному користуванню.

Рішенням Івано-Франківського міського суду від 11 лютого 2016 року первісний позов ОСОБА_2 до ОСОБА_3 та ОСОБА_4 про визнання права власності на частину домоволодіння, виселення, зобов'язання не чинити перешкоди у користуванні майном - задоволено частково.

Визнано за ОСОБА_2 право власності на спірні приміщення у домоволодінні за адресою АДРЕСА_1, а саме: № 1-7 - коридор, № 1-8 - житлова кімната.

Вирішено виселити ОСОБА_5, ОСОБА_4 та неповнолітніх дітей - ОСОБА_7 (ІНФОРМАЦІЯ_1), ОСОБА_8 (ІНФОРМАЦІЯ_2), ОСОБА_9 (ІНФОРМАЦІЯ_3) з належних ОСОБА_2 приміщень домоволодіння, зазначених в плані літерою А, за адресою: АДРЕСА_1, а саме: приміщень №1-7 - коридор та №1-8 - житлова кімната.

У задоволенні решти позовних вимог первісного позову відмовлено.

У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_5 до ОСОБА_2, третя особа - приватний нотаріус Івано-Франківського нотаріального округу - Фрич Р.І., визнання недійсним п.1 договору дарування від 09.07.2008 року та реальний розподіл будинковолодіння за адресою: АДРЕСА_1 - відмовлено.

ОСОБА_5. на рішення суду подав апеляційну скаргу, в якій посилається на неповне з'ясування судом обставин справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Апелянт зазначив, що йому на праві власності належало будинковолодіння по АДРЕСА_1.

09.07.2008 року між ним та ОСОБА_2 було укладено договір дарування частини квартири, за умовами якого він відчужив ОСОБА_10 51/100 частин вказаного будинковолодіння, дану обставину він визнає. Проте за умовами договору йому повинно було б залишитись 49/100 частин будинковолодіння, тобто 56,93 кв.м., хоча в договорі зазначено, що передачею будинку є лише символічна передача, тому просив визнати п.1 договору дарування частини домоволодіння від 09.07.2008 недійсним та здійснити розподіл згідно технічного паспорта.

На думку апелянта, судом не взято до уваги, що через тривалі суперечки із сестрою (ОСОБА_2) він не проживав у даному будинку, а сама ОСОБА_2 використовувала виключно І-й поверх, так як ІІ-й поверх (мансарда) не був облаштований під житло.

Крім того, ухвалюючи рішення про виселення, суд першої інстанції не врахував інтереси малолітніх дітей, які проживають за вказаною адресою, про що свідчить довідка про склад сім'ї.

Згідно ст.6 Закону України «Про органи і служби у справах дітей та спеціальні установи для дітей», участи Служби у справах дітей в судовому процесі є обов'язковою, якщо мова йде про виселення неповнолітніх або малолітніх дітей. Проте суд не залучив до участі у справі відповідний орган опіки і піклування.

Апелянт також не погоджується з висновком суду про наявність підстав для виселення його з сім'єю із спірних приміщень, посилаючись при цьому на положення ст.ст.64, 156 ЖК України. Зазначає, що відповідачі вселились та проживали на всіх законних підставах у житловому будинку позивача, тому навіть непроживання їх однією сім'єю на момент розгляду справи не позбавляє права на проживання в житловому будинку, який належить позивачу як власнику.

З наведених підстав ОСОБА_5. просив скасувати оскаржуване рішення суду та ухвалити нове, яким у задоволенні позову ОСОБА_2 відмовити, а зустрічний позов ОСОБА_5. задоволити.

В судовому засіданні апеляційного суду апелянт та його представник вимоги скарги підтримали в повному обсязі просили її задоволити.

Відповідач ОСОБА_4 апеляційну скаргу вважає обґрунтованою.

Представник позивача вимоги апеляційної скарги заперечив повністю, вважає їх необґрунтованими, а рішення таким, що відповідає закону.

Вислухавши доповідача, пояснення сторін, перевіривши матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення з таких підстав.

Судом встановлено, що 09.07.2008 року між ОСОБА_5. (дарувальник) та ОСОБА_2 (обдаровуваний) було укладено договір дарування частини домоволодіння.

Згідно п.1 договору дарування ОСОБА_5. передає у власність ОСОБА_2 безоплатно належну ОСОБА_5. 51/100 ідеальну частку домоволодіння АДРЕСА_1, а саме: літ А 1-4 - житлова - 20,7 м.кв., 1-5 - житлова 15,6 м.кв., 1-6 - веранда - 10,2 м.кв., 1-7 - коридор - 13,7 м.кв., 1-8 - житлова - 11,5 м.кв.

Домоволодіння, частина якого відчужується належала ОСОБА_5. на підставі Свідоцтва про право на спадщину за законом від 18.11.2005 року (п.2 договору дарування).

Вартість 51/100 домоволодіння, що відчужується згідно Витягу з реєстру прав власності на нерухоме майно, виданого Івано-Франківським ОБТІ 09.07.2008 року становить 22 357 грн. (п.4 договору дарування).

Дарувальник повідомив, що предмет договору успадкований ним і є його особистою приватною власністю. Право власності на майно, яке є предметом цього договору, виникає у обдарованої з моменту прийняття дарунку. Дарувальник та обдарована засвідчили, що цей договір не є удаваним або мнимим, і відповідає їх дійсним намірам.

Сторони домовились, що під передачею будинку за цим договором слід вважати символічну передачу речі. Прийняття обдарованою від дарувальника ключів від будинку свідчить про те, що передача речі відбулась. В присутності нотаріуса дарувальник передав обдаровуваній ключі від будинку. Сторони усвідомлюють, що цим актом підтверджено прийняття дарунку обдаровуванню, (п.п.7,8,9,10,11 договору дарування), (а.с.4).

Відповідно до ст.ст.316,317 ЦК України, правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна.

Згідно положень ст.328 ЦК України, право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.

Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Статтею 346 ЦК України встановлені підстави припинення права власності. Зокрема, згідно п.1 ч.1 ст.346 ЦК України, право власності припиняється у разі: відчуження власником свого майна.

Згідно ст.717 ЦК України, за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов'язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність.

Задовольняючи частково позов, суд першої інстанції виходив з того, що позовна вимога ОСОБА_2 про визнання власності на приміщення № 1-7, та № 1-8, виселення з них, які входять в належну їй частку за договором дарування не визнається відповідачами, так як вони займають приміщення і не звільняють їх, що доведено суду, тому підлягає до задоволення, а вимога про усунення перешкод в користуванні приміщеннями є передчасною.

Колегія суддів не знаходить такий висновок обґрунтованим з таких причин.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлених судом обставин, ОСОБА_2 отримала в дар від ОСОБА_5 визначену договором частину будинку із зазначенням в останньому приміщень що даруються. Таким чином, остання набула право власності і має право розраховувати на недоторканість такого права та його захист.

Згідно ст.386 ЦКУ держава забезпечує рівний захист прав усіх суб'єктів права власності. Власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню. Власник, права якого порушені, має право на відшкодування завданої йому майнової та моральної шкоди.

Згідно ст.391 ЦКУ власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Законодавець у ч. 1 ст. 16 ЦК України установив, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, а в ч. 2 цієї статті визначив способи здійснення захисту цивільних справ та інтересів судом.

Частиною 2 ст. 16 ЦК встановлено способи захисту цивільних прав та інтересів судом. До них належать:1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов'язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дії чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб'єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

В засіданні апеляційного суду відповідач ОСОБА_5 визнав той факт, що фактично користується приміщеннями, які ним подаровано позивачці на другому поверсі будинку - мезоніну. Тому за наявності такої обставини слід вважати, що право позивачки ОСОБА_2 на володіння та користування майном, яке належить їй на праві власності порушено відповідачем і підлягає захисту.

Разом з тим, як вбачається з висновку будівельно-технічної експертизи № 5/12/14 від 25.04.2015 року (а.с.173), як зазначив експерт, на час її проведення (а.с. 188) змінилися технічні параметри будинку у порівнянні з 2008 роком. Внаслідок ремонтних робіт,які проводяться в будинку, а також робіт по реконструкції - площі, об»єми житлових та допоміжних приміщень зазнали змін.

Зокрема, в мезоніні на час проведення експертизи (квітень 2015 року) розміщені приміщення : коридор - площею 7,6м/кв., кухня - площею 10,2м/кв, кімната - площею 14 м/кв. та санвузол-площею 5,3м/кв., всього-площею 37,1м/кв.

Як пояснив в засіданні апеляційного суду відповідач ОСОБА_5, ним з метою забезпечення належних умов для проживання сім»ї з часу дарування було проведено ряд робіт по переобладнанню приміщень мезоніну, в тому числі , і в приміщеннях, які згідно договору дарування належать позивачу ОСОБА_2 Спірні приміщення коридору та кімнати, які зазначені в технічному паспорті 2008 року та договорі дарування як приміщення № 1-7 та № 1-8, - відповідачем переобладнано і в попередньому вигляді їх не існує.

Як вбачається зі змісту позовних вимог, ОСОБА_2 просить визнати право власності на 51/100 частини домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1, а саме: літ. А 1-4 - житлова; 1-5 - житлова; 1-6 - веранда; 1-7 - коридор; 1-8 - житлова. Виселити ОСОБА_5., ОСОБА_4 та неповнолітніх дітей: ОСОБА_7, ОСОБА_8; ОСОБА_9 з належних ОСОБА_2 приміщень домоволодіння, зазначених в плані літ. А, за адресою АДРЕСА_1, а саме приміщень 1-7 коридор та 1-8 - житлова. Зобов'язати ОСОБА_5. та ОСОБА_4 не чинити перешкод ОСОБА_2 у користуванні належними їй вищевказаними приміщеннями.

Таким чином, приміщення з яких позивач просить виселити відповідачів та усунути перешкоди в користуванні ними, переобладнано відповідачем та площею зазначеною в договорі дарування на час подання позову не існує. Тому колегія суддів приходить до висновку, що позивач обрала неналежний спосіб захисту порушеного права. Суд першої інстанції вирішуючи позовні вимоги первісного позову про виселення не врахував дану обставину при постановленні рішення, тому рішення в частині задоволення позову підлягає скасуванню .

В частині вирішення вимоги ОСОБА_2 про визнання права власності на спірні приміщення, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач не визнає її права власності та порушує його, тому таке право слід визнати в судовому порядку. Разом з тим, колегія суддів не знаходить такий висновок обґрунтованим.

Згідно ст.392 ЦКУ власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Проте в спірному випадку, позивач є власником частини будинку в частці 51/100 згідно договору дарування від 09.07.2008 року. Даний договір є дійсним, тому підстави для застосування даної норми та визнання вже оформленого права відсутні.

В частині вимог апеляційної скарги щодо зустрічного позову колегія суддів виходить з наступного.

Відповідно до ст.215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Згідно ст.203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.

Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Відповідно до ст.ст.10,59,60 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Обставини, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

В обґрунтування позовних вимог про визнання п.1 договору дарування недійсним та реального поділу будинковолодіння, ОСОБА_5 посилається на невідповідність фактичної площі подарованих приміщень тим, які зазначено в договорі, внаслідок чого його частка стала меншою. Проте в силу наведених норм такі обставини не є підставою для визнання договору недійсним і як наслідок, не можуть бути підставою для поділу будинковолодіння з мотивів які наводить ОСОБА_5 Тому суд першої інстанції дійшов правильного висновку щодо відсутності підстав для задоволення зустрічного позову.

Керуючись ст. ст. 307, 309, 313-315,317 ЦПК України, колегія суддів,

в и р і ш и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 задоволити частково.

Рішення Івано-Франківського міського суду від 11 лютого 2016 року в частині вирішення позову ОСОБА_2 скасувати, ухвалити нове рішення, яким в позові ОСОБА_2 до ОСОБА_3 та ОСОБА_4 про визнання права власності на частину домоволодіння 51/100 будинку АДРЕСА_1, а саме : № А-1-4 ж-,№ 1-5 ж,№ 1-6-веранда,№ 1-7 кор.,№ 1-8 ж., про виселення ОСОБА_5, ОСОБА_4 та неповнолітніх дітей - ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9 з приміщень домоволодіння, зазначених в плані літерою А, за адресою: АДРЕСА_1, а саме: приміщень №1-7 - коридор та №1-8 - житлова кімната та зобов'язання не чинити перешкоди у користуванні майном а саме: приміщеннями №1-7 - коридор та №1-8 - житлова кімната за даною адресою відмовити.

В решті рішення суду залишити без змін.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, однак може бути оскаржене в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.

Головуюча Василишин Л.В.

Судді: Беркій О.Ю.

Пнівчук О.В.