Ухвала суду № 57685948, 11.05.2016, Апеляційний суд Дніпропетровської області (м. Кривий Ріг)

УКРАЇНА

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 215/4179/15-ц Головуючий в 1-й інстанції

Провадження № 22-ц/774/784/К/16 суддя Квятковський Я.А.

Категорія - 21 (І) Суддя-доповідач - Барильська А.П.

УХВАЛА

Іменем України

11 травня 2016 року колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Дніпропетровської області у складі:

головуючого судді - Барильської А.П.,

суддів - Ляховської І.Є., Михайлів Л.В.,

секретар - Чубіна А.В.,

за участю: позивача ОСОБА_2 та її представника ОСОБА_3, перекладача ОСОБА_4,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Кривому Розі цивільну справу за апеляційною скаргою представника відповідача ОСОБА_5 - ОСОБА_6 на рішення Тернівського районного суду м. Кривого Рогу від 15 лютого 2016 року по справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_5, треті особи - приватний нотаріус Криворізького міського нотаріального округу Герасімова Любов Сергіївна, Криворізьке міське управління юстиції про захист права власності і права користування, визнання правочину недійсним та усунення перешкод у здійсненні права користування і розпорядження майном, -

ВСТАНОВИЛА:

У серпні 2015 року ОСОБА_2 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_5 про захист права власності і права користування, визнання правочину недійсним та усунення перешкод у здійсненні права користування і розпорядження майном.

В обґрунтування позовних вимог зазначила, що з 1984 року вона проживала у АДРЕСА_4 Після смерті свого сина ІНФОРМАЦІЯ_1 позивач була дуже засмучена своїм горем і її сусіди ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_5 її втішали, а у квітні 2015 року запропонували їй квартиру приватизувати, щоб після цього оформити за договором довічного утримання.

У травні 2015 року ОСОБА_2 відвезли до приватного нотаріуса Герасимової Л.С., де оформили договір та пояснили позивачу, що за його умовами про неї будуть піклуватися до кінця життя, а її квартира мала перейти до ОСОБА_5 Позивач, не читаючи текст договору, підписала його.

Після підписання договору ставлення відповідачки до позивача змінилось і позивачу повідомили, що скоро вона залишиться без домівки, так як вона підписала договір дарування. 28.08.2015 року ОСОБА_2 звернулась до нотаріуса Герасимової Л.С., яка надала їй копію договору, який вона підписала, а саме договір дарування, замість договору довічного утримання. Позивач вказує, що не бажала укладати договір дарування і знаючи, що вона підписувала саме договір дарування, замість договору довічного утримання, вона б ніколи не підписала такий договір.

У зв'язку з тим, що позивач помилялася щодо правових наслідків укладеного договору, ОСОБА_2, уточнивши позовні вимоги в останній редакції від 12 жовтня 2015 року та залучивши до участі у справі у якості третіх осіб - приватного нотаріуса Криворізького міського нотаріального округу Герасимову Л.С. та Криворізьке міське управління юстиції, просила суд усунути перешкоди у здійсненні права власності права користування та розпорядження майном шляхом визнання недійсним та скасування договору дарування квартири АДРЕСА_1, укладеного 22 травня 2015 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_5, посвідченого приватним нотаріусом Криворізького міського нотаріального округу Герасимовою Л.С., та шляхом виключення з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про право власності №9760350, внесеного 22 травня 2015 року на підставі вказаного договору дарування.

Рішенням Тернівського районного суду м. Кривого Рогу від 15 лютого 2016 року позовні вимоги ОСОБА_2 задоволено частково.

Усунуто перешкоди у здійсненні права власності, права користування та розпорядження майном шляхом визнання недійсним договору дарування квартири АДРЕСА_1, укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_5, і посвідченого 22.05.2015 року приватним нотаріусом Криворізького міського нотаріального округу Герасимовою Л.С. та зареєстрованого в реєстрі за №390.

В інший частині позову - відмовлено.

В апеляційній скарзі представник відповідача ОСОБА_5 - ОСОБА_6, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, ставить питання про скасування рішення суду та ухвалення нового рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2

Зокрема, апелянт посилається на те, що судом не враховано, що так як ОСОБА_12 та ОСОБА_10 не були присутні у нотаріуса при підписанні договору, а були присутні лише ОСОБА_2 та ОСОБА_5, які і підписали договір, немає підстав вважати, що саме між позивачем та відповідачем існували домовленості щодо надання позивачу догляду та матеріальної допомоги. Крім того, про відсутність помилки зі сторони позивача при укладенні оспорюваного договору, свідчить те, що позивач підтвердила пояснення нотаріуса Герасимової Л.С. стосовно того, що остання роз'яснила позивачу, що з моменту укладання договору квартира не буде їй належати і вона не буде мати не неї ніяких прав .

Також апелянт зазначає, що посилання ОСОБА_2 на те, що всі перелічені у позові особи начебто зобов'язувались піклуватись про неї, не заслуговують на увагу, оскільки у договорі, який підписала позивач взагалі не зазначено будь-яких інших осіб окрім ОСОБА_5, а в розумінні ч.1 ст.229 ЦК України не може бути помилки щодо сторони договору і щодо обов'язків осіб, які не були стороною договору. Так як ОСОБА_5 особисто не обіцяла надавати будь-яку допомогу ОСОБА_2 в обмін на дарування квартири, то будь-які дії або висловлювання ОСОБА_12 та ОСОБА_10 не мають значення для вирішення страви.

Представник відповідача вважає, що суд безпідставно зазначив у рішенні про встановлення факту наявності помилки у діях позивача щодо правових наслідків договору і що ОСОБА_2 мала намір укласти договір довічного утримання.

На думку апелянта, висновки суду суперечать правовим висновком, викладеним у Постановах Верховного Суду України від 19.03.2014 року справа №6-9цс14, від 21.10.2015 року справа №6-202цс15, від 11.11.2015 року справа №6-1124цс15, а застосовуючи правовий висновок викладений у Постанові Верховного Суду України від 18.06.2014 року по справі №6-69цс14, суд не врахував, що обставини справи по якій був зроблений зазначений правовий висновок суттєво відрізняються від обставин справи за позовом ОСОБА_2

Також представник відповідача зазначає, що судом не перевірялась наявність у позивача іншого майна, у тому числі і грошових коштів, стан здоров'я ОСОБА_2 на момент укладення договору, необхідність у сторонньому догляді та матеріальній допомозі.

Крім того, показання свідків у рішенні суду наведені вибірково і відображені таким чином, що їх зміст начебто підтверджує позовні вимоги.

У запереченнях на апеляційну скаргу представник позивача ОСОБА_2 - ОСОБА_13 зазначає, що рішення суду, на її думку, є законним та обґрунтованим, ухваленим з дотриманням норм матеріального та процесуального права, тому просила відхилити апеляційну скаргу, а рішення суду - залишити без змін.

Неявка відповідача ОСОБА_5 та її представника ОСОБА_6, належним чином завчасно повідомлених про час та місце судового розгляду справи, являється їх волевиявленням, яке свідчить про відмову від реалізації свого права на безпосередню участь у судовому розгляді справи та інших процесуальних прав, тому не може бути перешкодою для розгляду судом апеляційної інстанції питання по суті.

Виходячи з вимог частини 3 статті 27 ЦПК України щодо неприпустимості зловживання сторонами своїми процесуальними правами, статті 303-1 ЦПК України щодо строку розгляду апеляційної скарги та статті 67 ЦПК щодо строків процесуальних дій, а також зважаючи на вимоги ч. 2 ст. 305 ЦПК України, колегія суддів визнала неявку сторін, належним чином повідомлених, в судове засідання такою, що не перешкоджає апеляційному розгляду справи.

Згідно з вимогами частини 1 статті 303 ЦПК України і зважаючи на роз'яснення, викладені в п. 15 постанови Пленуму Верховного Суду України № 12 від 24.10.2008 року, - під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, а тому колегією суддів не перевіряється правильність висновків суду та законність рішення суду в частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_5 про виключення з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про право власності від 22.05.2015 року, оскільки дані висновки суду не були оскаржені.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах позовних вимог, доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає відхиленню з наступних підстав.

Судом встановлено, що позивачу ОСОБА_14 на підставі свідоцтва НОМЕР_1 на право власності на житло, виданого 20.04.2015 року органом приватизації виконавчого комітету Тернівської районної у місті ради м. Кривого Рогу, згідно розпорядження №113 від 15.04.2015 року, належала квартира АДРЕСА_2. (а.с.113)

22 травня 2015 року позивач ОСОБА_2 уклала з відповідачем ОСОБА_5 договір дарування квартири, відповідно до умов якого позивач безоплатно передала, а відповідач прийняла в дар двокімнатну квартиру, розташовану на шостому поверсі дев'ятиповерхового житлового будинку, загальною площею 45,3 кв.м, житловою площею 27,2 кв.м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3. (а.с.86-87) Вказаний договір посвідчено приватним нотаріусом Криворізького міського нотаріального округу Герасимовою Л.С. та зареєстрованого в Реєстрі за №390.

Згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, Реєстру прав власності на нерухоме майно, 22.05.2015 року внесено запис про державну реєстрацію права приватної власності на квартиру АДРЕСА_2 за відповідачем ОСОБА_5.(а.с.7-8, 121)

Відповідно до довідки Криворізької об'єднаної міської довідково-інформаційної служби «Нова Ком» № 53 від 28.07.2015 року (а.с.10), позивач ОСОБА_2 зареєстрована у спірній квартирі.

Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_2 посилалась на те, що спірний договір не відповідав її внутрішній волі, оскільки вона вважала, що укладає договір довічного утримання, тобто позивач помилялась щодо правових наслідків укладеного договору, тому даний договір слід визнати недійсним та скасувати державну реєстрацію права власності на спірну квартиру за відповідачем ОСОБА_5

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_2, суд першої інстанції керувався положеннями ст.203, 229, 216, 717 ЦК України та прийшов до висновку, що ОСОБА_2 помилялась щодо правової природи правочину, прав та обов'язків, які виникнуть після його укладення між нею та відповідачем, і у неї під час укладення договору дарування квартири було відсутнє волевиявлення на безоплатну передачу майна у власність ОСОБА_5, у зв'язку з чим, спірний договір має бути визнаний недійсним.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду з огляду на наступне.

Згідно із частиною третьою статті 203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом (частина перша статті 229 ЦК України).

Згідно роз'яснень, викладених у пункті 19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду справ про визнання правочинів недійсними», відповідно до статей 229 - 233 ЦК України правочин, вчинений під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною або внаслідок впливу тяжкої обставини, є оспорюваним. Обставини, щодо яких помилилася сторона правочину (стаття 229 ЦК України), мають існувати саме на момент вчинення правочину. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка дійсно мала місце, а також що вона має істотне значення. Помилка внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією зі сторін не є підставою для визнання правочину недійсним.

Відповідно до статті 717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов'язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність. Договір, що встановлює обов'язок обдаровуваного вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру, не є договором дарування.

Виходячи зі змісту статей 203, 717 ЦК України, договір дарування вважається укладеним, якщо сторони мають повне уявлення не лише про предмет договору, а й досягли згоди щодо всіх його істотних умов. Договір, що встановлює обов'язок обдаровуваного вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру, не є договором дарування, правовою метою якого є передача власником свого майна у власність іншої особи без отримання взаємної винагороди.

Враховуючи викладене, особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести на підставі належних і допустимих доказів, у тому числі пояснень сторін і письмових доказів, наявність обставин, які вказують на помилку - неправильне сприйняття нею фактичних обставин правочину, що вплинуло на її волевиявлення, дійсно було і має істотне значення. Такими обставинами є: вік позивача, його стан здоров'я та потреба у зв'язку із цим у догляді й сторонній допомозі; наявність у позивача спірного житла як єдиного; відсутність фактичної передачі спірного нерухомого майна за оспорюваним договором дарування дарувальником обдаровуваному та продовження позивачем проживати в спірній квартирі після укладення договору дарування.

Отже, наявність чи відсутність помилки - неправильного сприйняття позивачем фактичних обставин правочину, що вплинуло на волевиявлення особи під час укладення договору дарування замість договору довічного утримання, суд визначає не тільки за фактом прочитання сторонами тексту оспорюваного договору дарування та роз'яснення нотаріусом суті договору, а й за такими обставинами, як: вік позивача, його стан здоров'я та потреба у зв'язку із цим у догляді й сторонній допомозі; наявність у позивача спірного житла як єдиного; відсутність фактичної передачі спірного нерухомого майна за оспорюваним договором дарування дарувальником обдаровуваному та продовження позивачем проживати в спірній квартирі після укладення договору дарування.

Лише в разі встановлення цих обставин норми частини першої статті 229 та статей 203 і 717 ЦК України у сукупності вважаються правильно застосованими.

Аналогічний правовий висновок викладений у Постанові Верховного Суду України від 21 жовтня 2015 року (справа №6-202цс15) і в силу ст.214, 360-7 ЦПК Україну він має враховуватись іншими судами загальної юрисдикції при виборі та застосуванні правової норми до спірних правовідносин.

Крім того, при вирішенні справи судам необхідно встановити чи продовжує проживати позивач у спірному будинку, чи відбулася фактична передача будинку згідно умов договору дарування (зокрема передача ключів), чи здійснює позивачка особисто оплату комунальних послуг. З'ясування зазначених обставин та їх належна оцінка мають значення для вирішення питання про те, чи дійсно позивач мала на меті безоплатну передачу відповідачу свого нерухомого майна у власність на противагу її тверджень про те, що спірний нерухоме майно є її єдиним місцем проживання.

Такого правового висновку дійшов Верховний Суд України у Постанові від 11 листопада 2015 року (справа №6-1124цс15) ) і відповідно до положень ст.214, 360-7 ЦПК Україну він також має враховуватись іншими судами загальної юрисдикції при виборі та застосуванні правової норми до спірних правовідносин.

Як вбачається з матеріалів справи, на час укладення спірного договору дарування від 22 травня 2015 року позивачу ОСОБА_2 було 64 роки. (а.с.6)

Відповідно до консультаційного висновку офтальмологічного відділення Комунального закладу «Криворізька міська лікарня №4» Дніпропетровської обласної ради» від 11.11.2015 року (а.с.138) позивач потребує оперативного лікування обох очей: «Факоэмульсификация катаракты с имплантацией з/к ИОЛ».

Відповідно до довідки Криворізької об'єднаної міської довідково-інформаційної служби «Нова Ком» № 53 від 28.07.2015 року (а.с.10), позивач ОСОБА_2 одна зареєстрована у спірній квартирі.

Сторонами не оспорюється та в силу положень ч.1 ст.61 ЦПК України не підлягає доказуванню той факт, що позивач ОСОБА_2 після укладення договору дарування від 22 травня 2015 року, продовжувала проживати у квартирі за адресою: АДРЕСА_3, а відповідач ОСОБА_5 ніколи у даній квартирі не проживала.

З відповідних квитанцій, які містяться у матеріалах справи, вбачається, що позивач ОСОБА_2 здійснювала оплату комунальних послуг, що надаються у спірну квартиру, зокрема, у травні, червні, серпні, жовтні 2015 року. (а.с.88,89)

Факт проживання позивача ОСОБА_2 у спірній квартирі та оплати нею комунальних послуг підтвердила відповідач ОСОБА_15 у запереченнях на позовну заяву. (а.с.112) Крім того, відповідач вказувала, що 27.05.2015 року нею були здійснені платежі для погашення боргу за надані комунальні послуги у квартиру в сумі 1140,15 грн. та 15.06.2015 року - в сумі 3941,35 грн., що підтверджується відповідними квитанціями. (а.с.118)

В судовому засіданні суду апеляційної інстанції позивач ОСОБА_2, підтверджуючи обставини викладені нею у позовній заяві, вказувала, що на момент укладення договору дарування від 22 травня 2015 року їй було 64 роки, вона хворіє катарактою очей, розмір її пенсії складає 1200 грн., іншого житла, окрім квартири АДРЕСА_1 вона не має, після укладення спірного договору позивач продовжує проживати у спірній квартирі та у ній же і зареєстрована, ключів від квартири відповідачу ОСОБА_5 позивач не передавала, розмір заборгованості по комунальним платежам, які надавались до квартири є невеликим та вона особисто здійснює погашення заборгованості, а відповідач - лише один раз здійснила погашення частини заборгованості.

Факт того, що іншого житла, крім спірної квартири, у позивача ОСОБА_2 немає, підтверджується відомостями, наявними у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майна та Реєстрі прав власності на нерухоме майно.

Допитані судом першої інстанції свідки ОСОБА_16, ОСОБА_17, ОСОБА_12, ОСОБА_18, підтверджували той факт, що позивач ОСОБА_2 мала намір розпорядитись належною їй квартирою на користь відповідача ОСОБА_5, за умови надання нею їй догляду та утримання, тобто бажала укласти договір довічного утримання.

Зважаючи на те, що позивач ОСОБА_2 на момент укладення спірного договору дарування була особою похилого віку, мала захворювання очей, проживала одна, бажала розпорядитись належною їй квартирою, в обмін на догляд за нею та утримання, спірна квартира є єдиним належним позивачу житлом та єдиним місцем проживання ОСОБА_2, і враховуючи те, що фактична передача спірного нерухомого майна за оспорюваним договором дарування дарувальником обдаровуваному не відбулась, а позивач продовжувала проживати в спірній квартирі і сплачувати комунальні послуги після укладення договору дарування, колегія суддів погоджується з правильним висновком суду першої інстанції про те, що ОСОБА_2 помилялась щодо правової природи правочину, прав та обов'язків, які виникнуть після його укладення між нею та відповідачем, і у неї під час укладення договору дарування квартири було відсутнє волевиявлення на безоплатну передачу майна у власність ОСОБА_5, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для задоволення позову ОСОБА_2 в цій частині та визнання недійсним договору дарування, на підставі ст.203, 216, 229 ЦПК України.

За таких обставин, колегією суддів відхиляються доводи апеляційної скарги представника відповідача ОСОБА_6 про те, що суд безпідставно зазначив у рішенні про встановлення факту наявності помилки у діях позивача щодо правових наслідків договору, який ОСОБА_2 мала намір укласти.

Доводи апеляційної скарги представника відповідача про те, що висновки суду суперечать правовим висновком, викладеним у Постановах Верховного Суду України від 19.03.2014 року справа №6-9цс14, від 21.10.2015 року справа №6-202цс15, від 11.11.2015 року справа №6-1124цс15, не можуть бути взяті колегією суддів до уваги, так як вони є безпідставними та спростовуються вірними висновками суду першої інстанції, які узгоджуються з правовими висновками, викладеними у Постановах Верховного Суду України на які посилається апелянт.

Посилання представника відповідача в апеляційній скарзі на те, що судом не перевірялась наявність у позивача іншого майна, у тому числі і грошових коштів, стан здоров'я ОСОБА_2 на момент укладення договору, необхідність у сторонньому догляді та матеріальній допомозі, також відхиляються колегією суддів, оскільки наявність у позивача захворювання очей підтверджується консультаційним висновком офтальмологічного відділення Комунального закладу «Криворізька міська лікарня №4» Дніпропетровської обласної ради» від 11.11.2015 року, який було надано представником позивача до суду першої інстанції, а факт відсутності у позивача іншого житла і бажання отримувати догляд та утримання підтверджували допитані в судовому засіданні суду першої інстанції свідки. Крім того, належних та допустимих доказів, які б спростовували обставини на які посилається ОСОБА_2 у позовній заяві, ні відповідачем ОСОБА_5, ні її представником ОСОБА_6 до суду не надано.

Крім того, матеріали справи не містять належних та допустимих доказів на підтвердження того, що у власності ОСОБА_2 є інше житло, окрім спірної квартири.

Той факт, що приватний нотаріус ОСОБА_19 роз'яснила позивачу, що з моменту укладання договору квартира не буде їй належати і вона не буде мати не неї ніяких прав, сам по собі не може бути підставою для відмови в задоволенні позову про визнання договору дарування недійсним, тому колегія суддів не може погодитись з доводами апеляційної скарги в цій частині.

Посилання представника відповідача в апеляційній скарзі на ту обставину, що так як ОСОБА_12 та ОСОБА_10 не були присутні у нотаріуса при підписанні договору, а були присутні лише ОСОБА_2 та ОСОБА_5, які і підписали договір, немає підстав вважати, що саме між позивачем та відповідачем існували домовленості щодо надання позивачу догляду та матеріальної допомоги, не спростовують вірний висновок суду про те, що позивач, як одинока особа похилого віку, бажала розпорядитись належною їй на праві власності квартирою, в обмін на утримання, тобто на час укладення договору дарування, у ОСОБА_2 було відсутнє вільне волевиявлення на безоплатну передачу свого єдиного житла у власність відповідача ОСОБА_5

З цих же підстав, колегія суддів не може взяти до уваги доводи апеляційної скарги щодо того, що перелічені ОСОБА_2 у позові особи, які зобов'язувались про неї піклуватись, не зазначені у спірному договорі, а відповідач ОСОБА_5 особисто не обіцяла надавати будь-яку допомогу ОСОБА_2 в обмін на дарування квартири.

Доводи апеляційної скарги представника відповідача ОСОБА_6 про те, що показання свідків у рішенні суду наведені вибірково і відображені таким чином, що їх зміст начебто підтверджує позовні вимоги, колегія суддів не може взяти до уваги, так як вони фактично зводяться по переоцінки доказів та незгодою з висновками суду в їх оцінці. Крім того, колегією суддів враховується, що матеріали справи містять належні та допустимі письмові докази на підтвердження обґрунтованості вимог позивача ОСОБА_2

Таким чином, вирішуючи даний спір, суд першої інстанції в достатньо повному обсязі встановив права і обов'язки сторін, обставини по справі, перевірив доводи і дав їм належну правову оцінку, ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону. Висновки суду достатньо обґрунтовані і підтверджені письмовими матеріалами справи та поясненнями учасників процесу.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що рішення суду ухвалено з дотриманням норм матеріального і процесуального права, у зв'язку із чим апеляційна скарга підлягає відхиленню, а рішення суду на підставі ст.308 ЦПК України - залишенню без змін.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 308, 313-315 ЦПК України колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу представника відповідача ОСОБА_5 - ОСОБА_6 - відхилити.

Рішення Тернівського районного суду м. Кривого Рогу від 15 лютого 2016 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого Суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.

Головуючий: А.П. Барильська

Судді: І.Є.Ляховська

Л.В. Михайлів