Ухвала суду № 57679900, 11.05.2016, Апеляційний суд Житомирської області

УКРАЇНА

Апеляційний суд Житомирської області

Справа №274/5279/15-ц Головуючий у 1-й інст. Щербак Д. С.

Категорія 55 Доповідач Миніч Т. І.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 травня 2016 року Апеляційний суд Житомирської області у складі:

головуючого - судді Миніч Т.І.

суддів: Трояновської Г.С.,

Павицької Т.М.

секретаря

судового засідання Ковальської Я.В.

з участю сторін

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Житомирі апеляційну скаргу ОСОБА_3

на рішення Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 24 лютого 2016 року

у цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до Товариства з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями «АВТ Баварія» про скасування наказу про звільнення, зміну формулювання причин звільнення, стягнення вихідної допомоги, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, відшкодування моральної шкоди та видачу довідки,

встановив:

У листопаді 2015 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом. Просив скасувати наказ про притягнення його до дисциплінарної відповідальності у вигляді звільнення з роботи за п.4 ст.40 КЗпП; змінити формулювання причини звільнення з роботи на „У зв"язку з невиконанням роботодавцем законодавства про працю, умов колективного та трудового договору", та дату звільнення - на 22 жовтня 2015 року; стягнути з відповідача на його користь заробітну плату за час затримки розрахунку з 22.10.2015 року по день вирішення спору; стягнути з відповідача вихідну допомогу у розмірі, не меншому ніж три середніх заробітні плати. Після уточнення позовних вимог (а.с.191) позивач також просив встановити факт його роботи протягом повного робочого дня на Товаристві з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями «АВТ Баварія» з 15.09.2008 року по 19.10.2015 року та виконання трудових функцій щодо фарбування автомобілів і їх частин матеріалами,що містять шкідливі речовини не нижче 3 класу небезпеки за професією фарбувальник, маляр (код професії 7141 1**згідно з класифікатором професій ДК003:2005 та 003:2010); визнати дії відповідача щодо невидачі йому уточнюючої довідки, оформленої відповідно до нормативно-правових актів неправомірними; зобов'язати відповідача видати йому уточнюючу довідку про підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, оформлену відповідно до Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній з усіма необхідними відомостями; стягнути з ТОВ з іноземними інвестиціями «АВТ Баварія» на його користь невиплачену заробітну плату за період дії трудового договору з 15.09.2008 року по 22.10.2015 року у розмірі 43 194 грн.; стягнути з відповідача 10 000 грн. на відшкодування моральної шкоди, заподіяної внаслідок порушення його трудових прав. При цьому посилався на те, що у період з 15.09.2008 року по 22.10.2015 року він працював маляром фарбувальної дільниці СТО. Виконував роботи по підготовці до фарбування та фарбуванні автомобілів і окремих деталей з використанням лакофарбових матеріалів, що містять шкідливі речовини не нижче 3 класу небезпеки. Він звертався до відповідача про видачу йому уточнюючої довідки про характер виконуваної роботи, на що отримав відмову. Зазначена довідка потрібна йому для встановлення права на отримання пенсії на пільгових умовах. Вважав, що його заробітна плата повинна була обраховуватися із розміру посадового окладу, не нижче мінімальної заробітної плати, передбаченої ЗУ «Про Державний бюджет» на відповідний період. На думку позивача, роботодавцем допускалося порушення законодавства про працю, що спонукало його подати заяву про звільнення з роботи саме з цих підстав. Вважав, що після подачі заяви про звільнення 19.11.2015 року він не повинен був виходити на роботу, проте йому неодноразово телефонували від імені адміністрації товариства з погрозами про звільнення з інших підстав. Звільнення з роботи за прогул вважав незаконним. Неправомірними, на думку позивача, діями відповідача, йому заподіяно моральну шкоду.

Рішенням Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 24 лютого 2016 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 відмовлено.

У поданій апеляційній скарзі позивач, посилаючись на незаконність рішення, просить його скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі. Доводи апеляційної скарги обґрунтовує тим, що суд першої інстанції, без належного з"ясування всіх обставин справи дійшов неправильного висновку про недопущення відповідачем порушень трудового законодавства або умов трудового договору. На думку апелянта, судом проігноровано вимоги ст.ст.38,39 КЗпП. Зокрема зазначає, що він вимагав видати наказ про звільнення і видати трудову книжку з 22.10.2015 року внаслідок неправомірної зміни відповідачем істотних умов праці. Проте суд на це уваги не звернув.

Розглянувши справу в межах доводів,викладених в апеляційній скарзі, суд вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.

З матеріалів справи вбачається, що наказом №117к від 15.09.2008 року позивача прийнято на роботу в якості механіка кузовного цеху Товариства з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями «АВТ Баварія» з 15 вересня 2008 року (а.с.22).

В цей же день між сторонами було укладено трудовий договір на строк до 31.12.2008 року, термін дії якого в подальшому щороку продовжувався шляхом укладення відповідних змін (а.с.26-35).

І трудовий договір, і наказ про прийняття на роботу не оскаржувалися позивачем та є чинними. Із змісту зазначених документів вбачається, що ОСОБА_3 був прийнятий на роботу в якості механіка кузовного цеху. А тому суд обгрунтовано визнав безпідставними вимоги позивача в частині видачі йому довідки про роботу в якості фарбувальника, маляра.

Твердження позивача про роботу у шкідливих умовах праці спростовуються наданими відповідачем матеріалами атестації робочих місць у ТОВ «АВТ Баварія». Відповідно до висновку членів атестаційної комісії робоче місце механіка цеху відповідає санітарним нормам за винятком 1 фактору ІІІ класу 1 ступеня „Робоча поза". Пільги щодо пенсійного забезпечення за даною посадою не передбачені (карта умов праці).

Правильними також є висновки суду в частині вимог про стягнення заборгованості по заробітній платі у зв"язку із невідповідністю розміру посадового окладу мінімальній заробітній платі.

Проте, вирішуючи спір в цій частині вимог, суд першої інстанції правильно вважав, що зазначення у трудовому договорі посадового окладу у розмірі 475 та 600 грн. прав позивача не порушує, оскільки розмір нарахованої та фактично одержуваної ним за весь період роботи заробітної плати жодного разу не був меншим розміру мінімальної заробітної плати та становив від 3481,54 грн.- у 2008 році до 22775,85 грн.- у 2013 році (а.с.27,35,88-89).

Крім того, в порушення вимог ст.60 ЦПК позивач не надав доказів про відмову у наданні йому відпусток на період навчання.

За наведених обставин рішення суду у цій частині вимог є законним та підстав для його скасування апеляційний суд не вбачає.

19 жовтня 2015 року позивачем було направлено на адресу роботодавця заяву про звільнення з роботи з 22.10.2015 року на підставі ч.3 ст.38 КЗпП України (а.с.12-13).

Наказом №134к від 03.11.2015 року ОСОБА_3 звільнений з роботи на підставі п.4 ст.40 КЗпП у зв"язку з прогулом без поважних причин з 03.11.2015 року (а.с.20).

Вирішуючи спір та відмовляючи позивачеві в задоволенні вимог про зміну формулювання причин та дати звільнення, суд першої інстанції обгрунтовано вважав такі вимоги безпідставними.

При цьому судом враховано, що відповідно до ч.3 ст.38 КЗпП працівник має право у визначений ним строк розірвати трудовий договір за власним бажанням, якщо власник або уповноважений ним орган не виконує законодавство про працю, умови колективного чи трудового договору.

За змістом ст.38 КЗпП працівник має право з власної ініціативи в будь-який час розірвати укладений з ним на невизначений строк трудовий договір. При цьому строк розірвання трудового договору і його правові підстави залежать від причин, які спонукають працівника до його розірвання і які працівник визначає самостійно. В разі, якщо вказані працівником причини звільнення - порушення працедавцем трудового законодавства (ч.3 ст.38 КЗпП України), не підтверджуються, або працедавцем не визнаються, останній не вправі самостійно змінювати правову підставу розірвання трудового договору на ч.1 ст.38 КЗпП (правовий висновок Верховного Суду України, викладений у Постанові від 31.10.2012 року №6-120цс12).

В даному випадку, причиною, яка спонукала позивача подати заяву про звільнення з роботи, було прийняття на роботу у четвертому кварталі 2013 року двох нових механіків та переходу на новий графік роботи, внаслідок чого, на думку позивача були „змінені істотні умови праці, що призвело до суттєвого зменшення виробничого навантаження і як наслідок - до зменшення заробітної плати"(а.с.12-13).

Суд першої інстанції із посиланням на п.2.5 Трудового договору обгрунтовано вважав, що обставини, на які посилався позивач як на підставу звільнення з роботи за ч.3 ст.38 КЗпП не знайшли свого підтвердження.

Зокрема, умовами трудового договору позивачеві встановлено 40-годинний робочий тиждень (п.4.1 Договору).

Специфіка виконуваної позивачем роботи на СТО передбачає її об"єм залежно від кількості замовлень на ремонт, що надходять незалежно від волі роботодавця.

У зв"язку з цим, безпідставними є твердження позивача в тій частині, що протягом певного часу саме з вини роботодавця він очікував роботу.

Доводи про упереджене ставлення до нього з боку адміністрації та незабезпечення у зв"язку з цим роботою, спростовуються порівняльною таблицею кількості відпрацьованого часу працівниками кузовного цеху СТО із зазначенням середнього показника відпрацьованих нормо-годин (а.с.90-91). Із змісту цієї таблиці вбачається, що кількість відпрацьованих позивачем нормогодин та розмір нарахованої йому заробітної плати не є меншими порівняно з іншими працівниками.

Щодо зміни, на думку позивача, істотних умов праці у вигляді зменшення розміру заробітної плати, то слід відмітити, що власнику підприємства, установи, адміністрації надано право самостійно визначати кількісний склад штату працівників. При цьому зменшення у зв"язку із прийняттям на роботу ще двох механіків розміру заробітної плати не суперечить умовам трудового договору та прав позивача не порушує. Зміст п.3.1 цього Договору свідчить про те, що розмір заробітної плати не може бути нижчим посадового окладу та залежить від об"єму реалізованих робіт за закритими замовленнями-нарядами (а.с.27).

За наведених обставин підстав для задоволення заяви ОСОБА_3 про звільнення з роботи відповідно до ч.3 ст.38 КЗпП не було.

Із змісту складеного працівниками СТО товариства акта від 23.10.2015 року вбачається, що в телефонній розмові з начальником СТО позивач повідомив про вихід на роботу в понеділок 26.10.2015 року. Про причини відсутності на роботі 22 жовтня не повідомив (а.с.79).

26 жовтня 2015 року за вих.№504 ОСОБА_3 було направлено письмове повідомлення про відмову у задоволенні його заяви про звільнення з роботи на підставі ч.3 ст.38 КЗпП (а.с.18).

В цей же день працівникові запропоновано у строк до 02.11.2015 року повідомити відділ кадрів про причини відсутності на роботі 22-24 жовтня та попереджено про можливі наслідки ненадання таких пояснень (а.с.19).

Зміст зазначеного повідомлення було доведено позивачеві 27.10.2015 року по телефону, про що складено акт (а.с.81).

Факт відсутності позивача на роботі 22-24 жовтня 2015 року він сам не заперечує. Ці обставини також підтверджуються актами (а.с.76-78).

Згідно з п.4 ч.1 ст.40 КЗпП однією з підстав розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу є прогул (в тому числі відсутність на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин.

Відповідно до роз"яснень, що викладені в п.24 постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 06.11.1992 року „Про практику розгляду судами трудових спорів" прогулом визнається відсутність працівника на роботі як протягом усього робочого дня, так і більше трьох годин безперервно або сумарно протягом робочого дня без поважних причин (наприклад, ...залишення роботи до закінчення строку трудового договору...).

Оскільки законодавством не визначено переліку обставин, за наявності яких прогул вважається вчиненим із поважних причин, у справах про звільнення із зазначених вище підстав суд має вирішити питання про поважність причин відсутності працівника на роботі виходячи з конкретних обставин і враховуючи будь-які докази.

Так, позивач обумовлює невихід на роботу поданням заяви про звільнення (а.с.17).

Разом з тим, сам по собі факт подання ним заяви про звільнення та невихід на роботу до отримання результату розгляду роботодавцем заяви про звільнення не може вважатися законним та не може бути визнано поважною причиною відсутності на роботі.

Крім того, звільнення позивача проведено з дотриманням роботодавцем вимог ч.1 ст.149 КЗпП щодо відібрання письмових пояснень про причини відсутності на роботі.

У зв"язку з наведеним суд першої інстанції правильно вважав, що звільнення позивача з роботи проведено з дотриманням положень закону.

Вимоги про відшкодування моральної шкоди є похідними від зазначених вище позовних вимог. А тому підстав для їх задоволення також не було.

Оскаржуване рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Підстав для його скасування чи зміни апеляційний суд не вбачає.

Керуючись ст.ст.209,303,304,307,308,313-315 ЦПК України, суд

у х в а л и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 відхилити.

Рішення Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 24 лютого 2016 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, проте може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.

Головуючий: Судді: