Постанова № 57677808, 20.04.2016, Верховний Суд (до 15.12.2027 - Верховний Суд України)

ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 квітня 2016 року м. Київ

Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у складі:

головуючого Панталієнка П.В.,суддів:Гриціва М.І., Коротких О.А., Кривенди О.В., Маринченка В.Л., Прокопенка О.Б., Самсіна І.Л., Терлецького О.О., -

розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_9 до управління праці та соціального захисту населення виконавчого комітету Рівненської міської ради (далі - Управління), третя особа - управління Пенсійного фонду України в м. Рівне Рівненської області, про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії,

в с т а н о в и л а:

У грудні 2014 року ОСОБА_9 звернулася до суду з позовом, у якому просила:

- визнати протиправними дії відповідача щодо скасування їй та її дочці ОСОБА_10 статусу член сім'ї загиблого та припинення надання пільг, передбачених статтею 15 Закону України від 22 жовтня 1993 року № 3551-ХІІ «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» (далі - Закон № 3551-ХІІ);

- визнати за нею та її дочкою право на пільги, передбачені статтею 15 Закону

№ 3551-ХІІ;

- зобов'язати відповідача видати їй та її дочці посвідчення члена сім'ї загиблого.

На обґрунтування позовних вимог зазначила, що її чоловік ОСОБА_11, який проходив службу в органах внутрішніх справ України, у 1997 року загинув під час виконання службових обов'язків. В 1998 році їй та їх спільній доньці ОСОБА_10 були видані посвідчення члена сім'ї загиблого, на підставі яких вони впродовж 16 років користувалися пільгами та отримували відповідні доплати до пенсії, передбачені статтею 15 Закону № 3551-ХІІ. У квітні 2014 року Управління їй та її дочці скасувало статус члена сім'ї загиблого і припинило надання пільг.

Суди встановили, що відповідно до висновку службового розслідування про обставини смерті начальника загону відділу соціальної роботи зі спецконтингентом установи ОР-318/46 капітана ОСОБА_11 від 20 серпня 1997 року смерть останнього наступила при виконанні службових обов'язків 16 серпня 1997 року.

Відповідно до свідоцтва про укладення шлюбу серії НОМЕР_1 позивач ОСОБА_9 є дружиною ОСОБА_11

4 березня 1998 року ОСОБА_9 Управління Міністерства внутрішніх справ України в Рівненській області (далі - УМВС) видало безтермінове посвідчення

серії НОМЕР_2, яке надавало позивачу право на пільги встановлені законодавством України для сімей загиблих (померлих) ветеранів війни.

28 квітня 2014 року Управління рішеннями №№ 1199.6, 1199.7 встановило неналежність позивача та її дочки до осіб, на яких поширюється чинність

Закону № 3551-ХІІ, визнало недійсним посвідчення члена сім'ї загиблого

серії Г № НОМЕР_3 від 8 липня 2011 року та серії НОМЕР_2 від 4 березня 1998 року, припинило з 1 травня 2014 року надання пільг, передбачених статтею 15

Закону № 3551-ХІІ.

Також встановлено, що право на отримання пільг за позивачем після смерті чоловіка було визнано Висновком службового розслідування від 20 серпня 1997 року та Постановою військово-лікарської комісії УМВС України в Рівненській області від

21 червня 2011 року № 8.

Рівненський міський суд Рівненської області постановою від 3 березня 2015 року, залишеною без змін ухвалою Житомирського апеляційного адміністративного суду від

11 серпня 2015 року, позов задовольнив частково: визнав протиправними дії Управління щодо скасування ОСОБА_9 статусу члена сім'ї загиблого та припинення надання пільг, передбачених статтею 15 Закону № 3551-ХІІ; визнав за ОСОБА_9 право на пільги передбачені статтею 15 Закону № 3551-ХІІ.

Частково задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, виходив із того, що на позивача поширюється дія

Закону № 3551-ХІІ, а з огляду на те, що статус позивачки був встановлений, вона не була зобов'язана повторно доводити свою належність до відповідної категорії осіб. За наявності сумнівів саме відповідач або інша особа була зобов'язана довести протилежне.

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 1 вересня 2015 року відмовив у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Управління на вищезазначені рішення. Тобто, суд касаційної інстанції фактично погодився із висновками судів попередніх інстанцій.

15 грудня 2015 року Управління звернулося до Верховного Суду України із заявою про перегляд ухвали Вищого адміністративного суду України від 1 вересня

2015 року з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС). У заяві просить скасувати ухвалу суду касаційної інстанції та ухвалити нове рішення - про відмову в позові.

На обґрунтування заяви додало копії ухвал Вищого адміністративного суду України від 16 лютого 2012 року та 21 серпня 2014 року (справи №№ К/9991/16625/11, К/800/58915/13 відповідно), які, на думку заявника, підтверджують неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції статті 10 Закону № 3551-ХІІ (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин), що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

У цих рішеннях суд касаційної інстанції, зокрема, дійшов висновку про те, що отримання пільг, переваг та соціальних гарантій за Законом № 3551-ХІІ передбачено саме для осіб, які належать до учасників бойових дій відповідно до статті 6 цього Закону, та для осіб - інвалідів війни у розумінні статті 7 названого Закону.

Верховний Суд України у постановах від 6 листопада 2013 року (справа № 21-377а13), 30 вересня 2014 року (справа № 21-239а14), 20 січня 2015 року (справа № 21-528а15), вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції статті 7 Закону № 3551-ХІІ, вже висловлював правовий висновок про те, що не може вважатися інвалідом війни особа, інвалідність якої не пов'язана з виконанням обов'язків військової служби в контексті статті 7 Закону № 3551-XII <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_79/ed_2014_12_28/pravo1/T355100.html?pravo=1> (під час воєнних дій), а одержана внаслідок проходження військової служби.

На думку колегії суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України поширення чинності Закону № 3551-XII на членів сім'ї загиблої особи є похідним від приналежності такої особи до ветеранів війни.

В преамбулі до Закону № 3551-ХІІ зазначено, що цей Закон визначає правовий статус ветеранів війни, забезпечує створення належних умов для їх життєзабезпечення, сприяє формуванню в суспільстві шанобливого ставлення до них.

Ветеранами війни є особи, які брали участь у захисті Батьківщини чи в бойових діях на території інших держав. До ветеранів війни належать: учасники бойових дій, інваліди війни, учасники війни (стаття 4 Закону № 3551-ХІІ).

Частково задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з висновком якого погодились і суди апеляційної та касаційної інстанцій, виходив із того, що ОСОБА_11 був військовослужбовцем, а саме особою офіцерського складу - капітаном внутрішньої служби в органах внутрішніх справ, який загинув під час виконання службових обов'язків.

За таких обставин та з урахуванням правового висновку, викладеного у зазначених постановах Верховного Суду України, оскільки ОСОБА_11, в силу вимог статті 7 Закону № 3551-ХІІ, не належав до категорії ветеранів війни (учасника бойових дій, інваліда війни, учасника війни), то і не має підстав для поширення чинності цього Закону на членів його сім'ї в розумінні статті 10.

З урахуванням наведеного, погоджуючись із висновками судів першої та апеляційної інстанцій про часткове задоволення позовних вимог, Вищий адміністративний суд України неправильно застосував норми матеріального права, що призвело до неправильного вирішення спору.

Відповідно до вимог частини першої статті 243 КАС суд задовольняє заяву за наявності однієї з підстав, передбачених частиною першою статті 237 цього Кодексу.

За правилом підпункту «а» пункту 2 частини другої статті 243 КАС за наявності підстав, передбачених пунктом 1 частини першої статті 237 цього Кодексу, суд має право у разі неправильного застосування судом норми матеріального права, що призвело до неправильного вирішення спору, скасувати судове рішення (судові рішення) та ухвалити нове судове рішення.

Порушення судом касаційної інстанції норми матеріального права є підставою для скасування постановлених у справі судових рішень судів першої, апеляційної та касаційної інстанцій та прийняття нової постанови - про відмову у задоволенні позову ОСОБА_9

Керуючись статтями 241-243 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України

п о с т а н о в и л а:

Заяву Управління праці та соціального захисту населення виконавчого комітету Рівненської міської ради задовольнити.

Постанову Рівненського міського суду Рівненської області від 3 березня 2015 року, ухвали Житомирського апеляційного адміністративного суду від 11 серпня 2015 року та Вищого адміністративного суду України від 1 вересня 2015 року скасувати.

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_9 відмовити.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає, крім випадку, встановленого пунктом 3 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий П.В. ПанталієнкоСудді:М.І. ГрицівО.А. Коротких О.В. КривендаВ.Л. Маринченко О.Б. ПрокопенкоІ.Л. Самсін О.О. Терлецький