Постанова № 57676171, 13.05.2016, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА

01601, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

місто Київ

13 травня 2016 року 13:10 справа №826/28177/15

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Кузьменка В.А., за участю секретаря Калужського Д.О., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу

за позовом

Товариства з обмеженою відповідальністю “Науково-впроваджувальна фірма “ТМСофт”

до

Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві

про

визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішення

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю “Науково-впроваджувальна фірма “ТМСофт” (далі по тексту – позивач, ТОВ НВФ “ТМСофт”) звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві (далі по тексту – відповідач, ДПІ у Печерському районі), в якому просить: податкові повідомлення-рішення від 05 серпня 2015 року №35026552207 та від 18 листопада 2015 року №74726552207 скасувати через неправильне застосування податковим органом норм Податкового кодексу України.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 05 січня 2016 року відкрито провадження в адміністративній справі №826/28177/15, закінчено підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду.

В судовому засіданні 08 квітня 2016 року представники позивача позовні вимоги підтримали, представник відповідача до суду не прибув; на підставі частини шостої статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України ухвалив розглядати справу у письмовому провадженні.

Відповідно до частини шостої статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Враховуючи неприбуття представника відповідача, беручи до уваги відсутність потреби заслухати свідка чи експерта, в судовому засіданні 08 квітня 2016 року суд ухвалив перейти до розгляду справи в письмовому провадженні.

Враховуючи викладене, суд ухвалив здійснити розгляд справи у порядку письмового провадження.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з’ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об’єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

В С Т А Н О В И В:

Відповідно до податкового повідомлення-рішення ДПІ у Печерському районі від 05 серпня 2015 року №35026552207 згідно з підпунктом 54.3.2 пункту 54.3 статті 54, абзацом 2, пункту 123.1 статті 123 Податкового кодексу України, за порушення пункту 185.1 статті 185, пунктів 198.1, 198.3, 198.6 статті 198 Податкового кодексу України ТОВ “НВФ “ТМСофт” збільшено суму грошового зобов’язання з податку на додану вартість на 219 250,00 грн., в тому числі за основним платежем – 175 400,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями – 43 850,00 грн.

Відповідно до податкового повідомлення-рішення ДПІ у Печерському районі від 18 листопада 2015 року №74726552207 згідно з підпунктом 54.3.2 пункту 54.3 статті 54, абзацом 2, пункту 123.1 статті 123 Податкового кодексу України, статті 134, підпункту 138.1 пункту 138.2 статті 138, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України та з врахуванням рішення ГУ ДФС у місті Києві про результати розгляду первинної скарги від 16 жовтня 2015 року №15736/10/26-15-10-05-35, ТОВ “НВФ “ТМСофт” збільшено суму грошового зобов’язання з податку на прибуток на 54 813,00 грн., в тому числі за основним платежем – 43 850,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями – 10 963,00 грн.

Зазначені податкові повідомлення-рішення прийняті на підставі акта від 17 липня 2015 року “Про результати документальної позапланової виїзної перевірки ТОВ “НВФ “ТМСофт” (ПН 25411856) з питань правильності нарахування та сплати до бюджету України податків по взаємовідносинах з ТОВ “Камфод Есгейт” (ПН 38824242) за період з 01 січня 2013 року по 31 грудня 2014 року (далі по тексту – акт перевірки).

В акті перевірки встановлено порушення позивачем: підпункту статті 134, підпункту 138.1. пункту 138.2 статті 138, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на прибуток на загальну суму 15 340 25,00 грн., у тому числі по періодах: за 2013 рік – 166 630,00 грн.; пункту 185.1 статті 185, пунктів 198.1, 198.3, 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на додану вартість який підлягає нарахуванню та сплаті в бюджет на суму 175 400,00 грн., у тому числі по періодах: за грудень 2013 року на суму 175 400,00 грн.

Вказані в акті перевірки порушення обґрунтовані безпідставним віднесенням до складу податку на додану вартість відповідних сум вартості придбаних товарів/послуг по відносинам із ТОВ “Камфод Есгейт”, у зв’язку із не доведенням реальності господарських операцій.

Позивач вважає протиправними податкові повідомлення-рішення, оскільки господарські операції підтверджені первинними документами та податковими накладними, а ТОВ “НВФ “ТМСофт” дотримано передбачені Податковим кодексом України умови для формування витрат, що враховуються при визначенні об’єкта оподаткування, та податкового кредиту.

Доводи відповідача, викладені в письмовому запереченні проти позову, повністю співпадають з висновками акта перевірки.

Окружний адміністративний суд міста Києва, виходячи зі змісту пред’явлених позовних вимог, звертає увагу на наступне.

Згідно усталеної позиції Верховного Суду України та Вищого адміністративного суду України при розгляді справ даної категорії судам належить з’ясовувати, зокрема, такі обставини: рух активів у процесі здійснення господарської операції; установлення спеціальної податкової правосуб’єктності учасників господарської операції та установлення зв’язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг), понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку.

Таким чином, в межах даного спору слід встановити факт здійснення (реальність) господарських операцій ТОВ “НВФ “ТМСофт” з його контрагентом – ТОВ “Камфод Есгейт”; мету придбання та обставини використання придбаних товарів/послуг у власній господарській діяльності позивача, встановити спеціальну податкову правосуб’єктність учасників господарської операції.

На підставі наявних у справі доказів суд встановив, що між ТОВ “НВФ “ТМСофт” (замовник) та ТОВ “Камфод Есгейт” (виконавець) укладено договір на надання послуг з розроблення програмного забезпечення від 28 серпня 2013 року №2013/08-1, відповідно до якого замовник доручає, а виконавець бере на себе надання послуг з розроблення програмного забезпечення за темою: “Надання послуг щодо розроблення окремих програмних модулів спеціалізованої системи формування та обробки первинних документів комерційної роботи спеціалізованими підрозділами за визначені станції, у тому числі за довіреностями відправників та одержувачів вантажів, а також інших учасників перевізного процесу”.

Відповідно до пункту 1.3 договору від 28 серпня 2013 року №2013/08-1, приймання наданої послуги здійснюється у відповідності до вимог технічного завдання.

З початку дії договору замовник повинен створити робочу групу з числа осіб, яким делеговані необхідні повноваження для узгодження з виконавцем питань, пов’язаних з виконанням робіт за даним Договором, та повідомити про це виконавця.

Згідно з актом здачі-прийняття надання послуг до договору від 28 серпня 2013 року №2013/08-1 від 30 грудня 2013 року виконавцем надавались ТОВ “НВФ “ТМСофт” послуги з розробки програмного забезпечення за темою: “Надання послуг щодо розроблення окремих програмних модулів спеціалізованої системи формування та обробки первинних документів комерційної роботи спеціалізованими підрозділами за визначені станції, у тому числі за довіреностями відправників та одержувачів вантажів, а також інших учасників перевізного процесу”

ТОВ “Камфод Есгейт” виписало позивачу податкову накладну №438 на загальну суму 1 052 400,00 грн., в тому числі податок на додану вартість 175 400,00 грн.

Оплата за виконані роботи здійснювалась позивачем у безготівковому порядку, що підтверджується відповідними виписками банку.

Суму вартості отриманих послуг відображена позивачем у складі витрат, що враховується при визначенні об’єкта оподаткування у податковій декларації з податку на прибуток підприємства за відповідні звітні періоди.

Підпункт 14.1.27 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України визначає витрати як суму будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов’язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Відповідно до пункту 138.1 статті 138 Податкового кодексу України витрати, що враховуються при обчисленні об’єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Згідно з підпунктом 138.1.1 пункту 138.1 статті 138 Податкового кодексу України витрати операційної діяльності включають: собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об’єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.

Відповідно до пункту 138.2 статті 138 Податкового кодексу України визначено, що витрати, які враховуються для визначення об’єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов’язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

За правилами пунктів 138.4 та 138.5 статті 138 Податкового кодексу України передбачено, що витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, крім нерозподільних постійних загальновиробничих витрат, які включаються до складу собівартості реалізованої продукції в періоді їх виникнення, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг; інші витрати визнаються витратами того звітного періоду, в якому вони були здійснені, згідно з правилами ведення бухгалтерського обліку.

Згідно з пунктом 138.6 статті 138 Податкового кодексу України собівартість придбаних та реалізованих товарів формується відповідно до ціни їх придбання з урахуванням ввізного мита і витрат на доставку та доведення до стану, придатного для продажу.

Підпункт 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України встановлює, що не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов’язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Наведені правові норми вказують, що визначальною умовою правомірності формування витрат, що враховуються при обчисленні об’єкта оподаткування, є їх здійснення для провадження господарської діяльності платника податку та підтвердження відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов’язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Суд враховує наявність в матеріалах справи первинних документів по відносинам із постачальниками, однак звертає увагу, що формальна наявність у покупця первинних документів, необхідних для віднесення певних сум до складу витрат відповідного періоду не є безумовною підставою формування витрат, у разі не доведення реальності здійснених господарських операцій та придбання послуг з метою їх використання у межах господарської діяльності платника податку.

Досліджуючи питання пов’язаності придбаних позивачем товарів та послуг з його господарською діяльністю, суд зазначає про наступне.

Відповідно до визначення частини першої статті 3 Господарського кодексу України під господарською діяльністю у цьому Кодексі розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Підпункт 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України визначає господарську діяльність як діяльність особи, що пов’язану з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямовану на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Разом з тим, позивачем не вказано, яким чином отримані послуги стосуються господарської діяльності ТОВ “НВФ “ТМСофт” та не надано доказів, які б підтверджували реальність здійснених операцій та факт використання в господарській діяльності позивача отриманих послуг; позивач не зазначив про характер отриманих товарів та не зазначив у чому вони полягали.

Позивачем не розкрито суті наданих послуг, не вказано відповідальних осіб щодо їх надання та отримання, оскільки наданий контрагентом перелік послуг для позивача є досить широким та не вичерпним.

У свою чергу, наявні у матеріалах справи податкові накладні містять лише загальну назву “надання послуг з програмного забезпечення” без деталізації змісту та обсягу таких послуг; не містять інформації про посаду, прізвище та ініціали особи, яка їх підписала, або іншої інформації, що дала б змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарських операції та наявність у неї відповідних повноважень.

Таким чином, надані позивачем документи не дають можливості встановити реальність здійснених операцій між позивачем та ТОВ “Камфод Есгейт”, та факт їх використання в господарській діяльності позивача, а лише фіксують господарські операцій із вказаним контрагентом.

Крім того, в матеріалах справи відсутні докази створення замовником робочої групи з числа осіб, яким делеговані необхідні повноваження для узгодження з виконавцем питань, пов’язаних з виконанням робіт за договором та докази повідомлення про це виконавця, які є обов’язковими, згідно пункту 4.1 Договору від 28 серпня 2013 року №2013/08-1.

Як встановлено судом, основним видом діяльності ТОВ “НВФ “ТМСофт” по коду КВЕД є комп’ютерне програмування.

Доказів ділової та економічної доцільності укладання договору із ТОВ “Камфод Есгейт” або неможливості виконання відповідного обсягу робіт власними силами позивачем суду не надано.

Враховуючи викладене, судом не встановлено, а позивачем не доведено, що здійснені ним господарські операції з ТОВ “Камфод Есгейт” носять реальний характер, а надані послуги використані в межах господарської діяльності позивача.

Таким чином, висновки акта перевірки про порушення позивачем норм Податкового кодексу України в частині заниження податку на прибуток є обґрунтованими та не спростовуються матеріалами справи.

В частині висновків акта перевірки щодо неправомірного формування податкового кредиту з податку на додану вартість Окружний адміністративний суд міста Києва звертає увагу на наступне.

Згідно з підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України податковий кредит - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв’язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Пункт 198.3 статті 198 Податкового кодексу України встановлює, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв’язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Згідно з пунктом 198.2 статті 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається: дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до пункту 198.6 статті 198 не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв’язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

Згідно з пунктом 201.1 статті 201 Податкового кодексу України платник податку зобов’язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім’я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); ґ) місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім’я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.

З аналізу зазначених норм вбачається, що визначальним фактором для формування податкового кредиту платником податку на додану вартість є відповідність податкової накладної порядку її заповнення та подальше використання придбаних товарів (основних фондів) в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Судом встановлено, що позивач відображав суми податку на додану вартість у складі податкового кредиту на підставі податкової накладної, виписаних ТОВ “Камфод Есгейт” у зв’язку з отриманням товарів.

Суд звертає увагу, що наявність у позивача податкових накладних не є безумовною підставою для віднесення до складу податкового кредиту відпорних сум податку на додану вартість по сумнівним господарським операціям.

Як зазначено вище при розгляді питання правомірності формування витрат, судом не встановлено факту використання в межах господарської діяльності позивача послуг, отриманих від ТОВ “Камфод Есгейт”, що виключає можливість формування податкового кредиту з податку на додану вартість по вказаним операціям.

З огляду на зазначене, висновки акта перевірки про порушення позивачем норм Податкового кодексу України в частині заниження податку на додану вартість, що призвело до завищення розміру від’ємного значення суми податку на додану вартість є обґрунтованими.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною третьою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб’єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з частиною першою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

На думку Окружного адміністративного суду міста Києва, відповідачем доведено правомірність оскаржуваних податкових повідомлень-рішень у відповідності до вимог, встановлених частиною другою статті 19 Конституції України та частиною третьою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому, виходячи зі змісту позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, адміністративний позов ТОВ “Науково-впроваджувальна фірма “ТМСофт” задоволенню не підлягає.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 69, 70, 71, 158 - 163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

В задоволенні адміністративного позову Товариству з обмеженою відповідальністю “Науково-впроваджувальна фірма “ТМСофт” відмовити повністю.

Постанова набирає законної сили відповідно до статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя В.А. Кузьменко