Ухвала суду № 57675995, 19.04.2016, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АдміністративниЙ СУД УКРАЇНИ

01029, м. Київ, вул. Московська, 8, корп. 5

УХВАЛА

Іменем України

"19" квітня 2016 р. № К/800/4919/16

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів: головуючого судді Юрченко В.П., суддів: Голубєвої Г.К., Сіроша М.В., розглянувши в порядку письмового провадженнякасаційну скаргуТовариства з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями «Нью-Рігель»на постановуДніпропетровського окружного адміністративного суду від 10.09.2015 та ухвалуДніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 02.02.2016 у справі №804/3961/15 за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями «Нью-Рігель»доДержавної податкової інспекції у Кіровському районі м. Дніпропетровська Головного управління ДФС у Дніпропетровській області третя особаВиконавчий комітет Дніпропетровської міської ради провизнання нечинним та скасування податкового повідомлення-рішення,- ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями «Нью-Рігель» звернулося до суду із адміністративним позовом, у якому просило визнати нечинним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Кіровському районі м. Дніпропетровська Головного управління ДФС у Дніпропетровській області за формою «Р» від 03.12.2014 №0004732204 про застосування грошового зобов'язання у частково залишеному рішенням від 12.02.2015 Головного Управління ДФС у Дніпропетровській області розмірі з орендної плати за землю, а саме основного платежу 200060,43 грн. і штрафних санкцій 5015,11 грн.

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 10.09.2015, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 02.02.2016, у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, позивач подав касаційну скаргу, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги, оскільки вважає, що постанову та ухвалу було прийнято з порушенням норм матеріального права.

Заперечення на касаційну скаргу не надходили, що не перешкоджає її розгляду по суті.

З урахуванням відсутності клопотань усіх осіб, які беруть участь у справі, про розгляд справи за їх участю, колегія суддів дійшла висновку про можливість розгляду касаційної скарги в порядку письмового провадження відповідно до пункту 1 частини 1 статті 222 Кодексу адміністративного судочинства України.

Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення касаційної скарги, виходячи з наступного.

Відповідно до частини 1 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 31.08.2000 між Виконавчим комітетом Дніпропетровської міської ради та позивачем укладено договір оренди земельної ділянки площею 0,4548 га за адресою: м. Дніпропетровськ, пр.Кірова, 129-Б, категорія земельної ділянки землі громадської забудови, грошова оцінка земельної ділянки на момент укладання договору 1191112,10 грн., строком до 18.06.2013, цільове призначення фактичне розміщення виробничих будівель.

Пунктом 3.1 договору передбачено, що орендна плата виплачується у грошовій формі в розмірі 14293,34 грн./рік, що становить 1191,11 грн./міс. Пунктами 3.3 та 3.4 передбачено, що умови договору оренди щодо розміру орендної плати можуть переглядатись за згодою сторін, індексація суми орендної плати, у разі збільшення розміру земельного податку проводиться прямо пропорційно, відповідно до законів України.

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 06.11.2012 у справі №23/5005/7240/2012 змінено пункт 1.4 та 3.1 договору оренди земельної ділянки від 31.08.2000 та викладено його в наступній редакції: «п.1.4 Нормативна грошова оцінка земельної ділянки станом на 14.06.2012 становить 8188076,57 грн. п.3.1 Річна орендна плата за земельну ділянку встановлюється у грошовій (у гривнях) у розмірі 245642,30 грн., не є сталою та може змінюватися у разі зміни нормативної грошової оцінки земельної ділянки та встановлюється, обчислюється відповідно до Податкового кодексу України у мінімальному розмірі, що встановлюється цим кодексом».

Згідно листа Управління Держземагентства у м. Дніпропетровську Дніпропетровської області від 27.10.2014 року №26/292, нормативна грошова оцінка 1 кв.м земельної ділянки за адресою: м. Дніпропетровськ, пр. Кірова, 129-Б, яка перебувала в оренді до 18.06.2013 у ТОВ з ІІ «Нью-Рігель» для комерційного використання у 2011-2013 роках складає 2117,17 грн.

Згідно витягу з технічної документації про нормативну грошову оцінку (станом на 01.01.2011 та 01.01.2012) земельної ділянки загальною площею 0,4548 га, кадастровий номер 1210100000:06:002:0001, яка розташована за адресою: пр.Кірова, 129-б (власник (користувач) ТОВ з ІІ «Нью-Рігель»), наданий Управлінням Держземагентства у м. Дніпропетровську Дніпропетровської області. Згідно витягу нормативна грошова оцінка земельної ділянки становить 9628909,99 грн., нормативна грошова оцінка 1 кв.м становить 2117,17 грн. (9628909,99 грн. / 4548 кв.м).

ДПІ у Кіровському районі м. Дніпропетровська ГУ Міндоходів у Дніпропетровській області з 03.11.2014 по 07.11.2014 проведена документальна позапланова невиїзна перевірка позивача з правильності нарахування та сплати орендної плати за землю за період з 01.10.2011 по 22.112012.

За результатами перевірки складено акт від 14.11.2014 №3147/2204/24987063, згідно висновків якого позивачем порушено п. 286.2 ст. 286 Податкового кодексу України, внаслідок чого встановлено заниження орендної плати за земельну ділянку, розташованої на території Кіровського району за період з 01.10.2011 по 31.12.2011 на суму 61377,00 грн. та за період з 01.01.2012 по 22.11.2012 на суму 219593,34 грн., загальну сума заниження орендної плати за землю 280970,34 грн.

Висновки перевіряючих ґрунтуються на тому, що розмір орендної плати, який підлягає до сплати згідно договору оренди земельної ділянки становить 1% від нормативної грошової оцінки земельної ділянки, в той час згідно статті 288 Податкового кодексу України з 01.10.2011 по 22.11.2012 річна сума платежу не може бути меншою 3 відсотків нормативної грошової оцінки.

На підставі акту перевірки ДПІ у Кіровському районі м. Дніпропетровська ГУ Міндоходів у Дніпропетровській області винесено податкове повідомлення-рішення від 03.12.2014 №0004732204, яким збільшено суму грошового зобов'язання з орендної плати за землю на суму 351215,93 грн., з яких 280970,34 грн. за основним платежем, та 70242,59 грн. сума штрафних санкцій.

Внаслідок оскарження прийнятого відповідачем спірного рішення в адміністративному порядку, його скасовано рішенням про результати розгляду первинної скарги ГУ ДФС у Дніпропетровській області від 12.02.2015 за №1222/10/04-36/10-07-14 на суму грошового зобов'язання з орендної плати за землю з юридичних осіб в розмірі 25075,54 грн., з яких основний платіж - 20060,43 грн. та штрафні санкції - 5015,11 грн., у іншій частині податкове повідомлення залишено без змін.

На підставі висновків акту перевірки від 14.11.2014 №3147/2204/24987063 та рішення ГУ ДФС у Дніпропетровській області від 12.02.2015 за №1222/10/04-36/10-07-14 відповідачем сформоване нове податкове повідомлення-рішення від 03.06.2015 №0001262204 про збільшення позивачу суми грошового зобов'язання з орендної палати з юридичних осіб на суму 260909,91 грн. та застосовано штрафні (фінансові) санкції в сумі 65227,48 грн.

За результатами оскарження наведеного податкового повідомлення-рішення в адміністративному порядку, скарги позивача залишено без розгляду.

Відмовляючи у позові, суд першої інстанції, з чим погодився апеляційний суд, виходив з того, що у зв'язку з набуттям чинності Податкового кодексу України, в тому числі і щодо зміни розміру ставок орендної плати, сторони договору повинні були привести умови договору в частині розміру орендної плати у відповідність до положень статті 288 Податкового кодексу України.

Щодо проведення податковим органом донарахування поза межами законодавчо встановленого строку давності, суди дійшли висновку, що рішенням ГУ ДФС у Дніпропетровській області від 12.02.2015 за №1222/10/04-36/10-07-14 було враховано той факт, що на дату прийняття податкового повідомлення-рішення від 03.12.2014 №0004732204 минуло 1095 днів з дня граничного терміну визначення грошового зобов'язання за жовтень 2011 року, у зв'язку з чим воно було скасовано та прийнято нове податкове повідомлення-рішення від 03.06.2015 №0001262204, відтак відповідачем при винесені оскаржуваного податкового повідомлення-рішення вже враховано строк у 1095 днів, передбачений нормами Податкового кодексу України.

Разом з тим, Вищий адміністративний суд України вважає рішення судів попередніх інстанцій передчасним та таким, що зроблене без всебічного та об'єктивного дослідження усіх обставин справи, а відтак таке судове рішення не є таким, що відповідає вимогам законності та обґрунтованості, що встановлені статтею 159 Кодексу адміністративного судочинства України.

Зі змісту Земельного кодексу України та Закону України «Про оренду землі» (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) убачається, що користування землею в Україні є платним.

З 1 січня 2011 року набрав чинності Податковий кодекс, який, відповідно до пункту 1.1 статті 1 регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, і, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Відповідно до підпункту 16.1.4 пункту 16.1 статті 16 Податкового кодексу України платник податків зобов'язаний сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, установлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.

Орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності - обов'язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою (підпункт 14.1.136. пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України). Подібне визначення міститься й у статті 21 Закону України «Про оренду землі».

Виходячи з аналізу наведених вище правових норм, в якій би формі не справлялась плата за землю (чи то у вигляді земельного податку, чи то у вигляді орендної плати), вона у відповідності до положень Податкового кодексу України залишається загальнодержавним податком.

Згідно пункту 274.1 статті 274 Податкового кодексу України ставка податку за земельні ділянки, нормативну грошову оцінку яких проведено, встановлюється у розмірі 1 відсотка від їх нормативної грошової оцінки, за винятком земельних ділянок, зазначених у статтях 272, 273, 276 і 278 цього Кодексу.

Відповідно до вимог пункту 276.1 статті 276 Податкового кодексу України податок за земельні ділянки (в межах населених пунктів), зайняті житловим фондом, автостоянками для зберігання особистих транспортних засобів громадян, які використовуються без отримання прибутку, гаражно-будівельними, дачно-будівельними та садівницькими товариствами, індивідуальними гаражами, садовими і дачними будинками фізичних осіб, а також за земельні ділянки, надані для потреб сільськогосподарського виробництва, водного та лісового господарства, які зайняті виробничими, культурно-побутовими, господарськими та іншими будівлями і спорудами, справляється у розмірі 3 відсотків суми земельного податку, обчисленого відповідно до статей 274 і 275 цього Кодексу.

Пунктом 289.1 статті 289 Податкового кодексу України встановлено, що для визначення розміру податку та орендної плати використовується нормативна грошова оцінка земельних ділянок.

Згідно підпункту 271.1.1 пункту 271.1 статті 271 Податкового кодексу України базою оподаткування є нормативна грошова оцінка земельних ділянок з урахуванням коефіцієнта індексації, визначеного відповідно до порядку, встановленого цим розділом.

Норми статті 288 Податкового кодексу України містять вичерпні правила визначення розміру орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності.

Розмір та умови внесення орендної плати встановлюються у договорі оренди між орендодавцем (власником) і орендарем, а підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки (пункт 288.1 статті 288 Податкового кодексу України).

Пункт 288.5 статті 288 зазначеного Кодексу встановлює мінімальну та максимальну граничну межу річної суми платежу по орендній платі за земельні ділянки, незалежно від того, чи співпадає її розмір із визначеним у договорі. Диспозиція розглядуваної норми, також, чітко розрізняє розмір орендної плати (яка визначається договором) та річну суму платежу (яка, в свою чергу, не може бути меншою від затвердженого законодавцем розміру).

Чинні норми Податкового кодексу України застосовують поняття річна сума платежу. А це поняття вже не є безпосередньо прив'язаним до змісту договору і не є тотожнім поняттю «орендна плата». Відтак, орендна плата може бути однією, а річна сума платежу - іншою. І пріоритет у такому разі варто надавати нормам Податкового кодексу України, які регулюють справляння податків і зборів, адже до них належить і орендна плата.

При цьому, виходячи із принципу пріоритетності норм Податкового кодексу України над нормами інших актів у разі їх суперечності, який закріплений у пункті 5.2 статті 5 Податкового кодексу України, до моменту внесення до такого договору відповідних змін розмір орендної плати в будь-якому разі не може бути меншим, ніж встановлений, підпунктом 288.5.1 пункту 288.5 статті 288 Податкового кодексу України.

Отже, незалежно від того, чи вносилися зміни до змісту договору оренди в частині встановлення розміру орендної плати, Податковий кодекс України вимагає, аби річний платіж був не менше 3 відсотків розміру земельного податку.

Даний висновок також узгоджуються з правовою позицією, викладеною Верховним Судом України в постанові від 02.12.2014 у справі № 21-274а14.

Проаналізувавши наведені норми матеріального права, колегія суддів вважає правильним застосування судами попередніх інстанцій у даних спірних правовідносинах їх положень, у зв'язку з чим суди прийшли до правильного висновку, що незалежно від закріплених договором умов, та незалежно від того, чи вносилися зміни до змісту договору оренди в частині встановлення розміру орендної плати, Податковий кодекс України вимагає, аби розмір орендної плати в будь-якому разі не був меншим, ніж передбачений положеннями Податкового кодексу України та має відповідати вимогам підпункту 288.5.1 пункту 288.5 статті 288 цього Кодексу.

Разом з тим, як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій на підставі акту перевірки від 14.11.2014 №3147/2204/24987063 відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 03.12.2014 №0004732204.

Внаслідок оскарження вказаного спірного рішення в адміністративному порядку, його скасовано рішенням про результати розгляду первинної скарги ГУ ДФС у Дніпропетровській області від 12.02.2015 за №1222/10/04-36/10-07-14 на суму грошового зобов'язання з орендної плати за землю з юридичних осіб в розмірі 25075,54 грн., з яких основний платіж - 20060,43 грн. та штрафні санкції - 5015,11 грн., у іншій частині податкове повідомлення залишено без змін.

Відповідно на підставі висновків акту перевірки від 14.11.2014 №3147/2204/24987063 та рішення ГУ ДФС у Дніпропетровській області від 12.02.2015 за №1222/10/04-36/10-07-14 відповідачем сформоване нове податкове повідомлення-рішення від 03.06.2015 №0001262204.

Згідно з підпунктом 60.1.3 пункту 60.1 статті 60 Податкового кодексу України податкове повідомлення-рішення або податкова вимога вважаються відкликаними, якщо контролюючий орган зменшує нараховану суму грошового зобов'язання раніше прийнятого податкового повідомлення-рішення або суму податкового боргу, визначену в податковій вимозі.

За правилами пункту 60.4 цієї ж статті Кодексу, у такому випадку податкове повідомлення-рішення або податкова вимога вважаються відкликаними з дня надходження до платника податків податкового повідомлення-рішення або податкової вимоги, які містять зменшену суму грошового зобов'язання або податкового боргу.

Отже, з урахуванням наведених положень та з огляду на рішення ГУ ДФС у Дніпропетровській області від 12.02.2015 за №1222/10/04-36/10-07-14, винесеного у процедурі адміністративного оскарження, згідно з яким контролюючий орган дійшов висновку про необхідність зменшення платникові визначеного грошового зобов'язання за податковим повідомленням-рішенням від 03.12.2014 №0004732204, цей акт індивідуальної дії вважається відкликаним з моменту одержання позивачем податкового повідомлення-рішення від 03.06.2015 №0001262204.

Однак, судові рішення судів попередніх інстанцій не містять мотивів та висновків стосовно відкликання податкового повідомлення-рішення від 03.12.2014 №0004732204, наслідком чого стало не надання належної правової оцінки та не дослідження судами обставини про сплив строку для визначення суми грошового зобов'язання, передбаченого ст.102 Податкового кодексу України, за податковим повідомленням-рішенням від 03.06.2015 №0001262204.

Адже судами фактично досліджувалось дотримання відповідачем 1095-ти денного строку нарахування грошового зобов'язання саме за податковим повідомленням-рішенням від 03.12.2014 №0004732204, що у даному разі не узгоджується з приписами пункту 102.1 статті 102 Податкового кодексу України, за вимогами якого контролюючий орган, крім випадків, визначених пунктом 102.2 цієї статті, має право самостійно визначити суму грошових зобов'язань платника податків у випадках, визначених цим Кодексом, не пізніше закінчення 1095 дня (2555 дня у разі проведення перевірки контрольованої операції відповідно до статті 39 цього Кодексу), що настає за останнім днем граничного строку подання податкової декларації та/або граничного строку сплати грошових зобов'язань, нарахованих контролюючим органом, а якщо така податкова декларація була надана пізніше, - за днем її фактичного подання. Якщо протягом зазначеного строку контролюючий орган не визначає суму грошових зобов'язань, платник податків вважається вільним від такого грошового зобов'язання, а спір стосовно такої декларації та/або податкового повідомлення не підлягає розгляду в адміністративному або судовому порядку.

Для правильного вирішення цього спору суди повинні були перевірити правомірність нарахування платникові грошового зобов'язання саме згідно податкового повідомлення-рішення від 03.06.2015 №0001262204, а також для встановлення обставин чи дійсно податковим органом були проведені донарахування поза межами законодавчо встановленого строку давності, також досить важливо встановити останній день граничного строку подання податкової декларації та/або граничного строку сплати грошових зобов'язань позивачем, відповідно і фактичну дату їх подачі та сплати.

Вказані обставини та фактичні дані залишилися поза межами дослідження суду апеляційної інстанції, що, з урахуванням повноважень касаційного суду (які не дають касаційній інстанції права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні), виключає можливість перевірити Вищим адміністративним судом України правильність його висновків в цілому по суті спору.

Під час нового розгляду справи суду слід взяти до уваги викладене в цій ухвалі, встановити наведені у ній обставини, що входять до предмета доказування у даній справі на підставі належних та допустимих доказів та дати правильну юридичну оцінку встановленим обставинам та постановити рішення відповідно до вимог статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до частини 2 статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судових рішень судів першої та(або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

З огляду на викладене, а також враховуючи той факт, що судами попередніх інстанцій на підставі належних та допустимих доказів не було з'ясовано належним чином обставини справи, в той час як їх встановлення впливає на правильність вирішення спору, ухвалені у справі судові рішення підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 220, 222, 223, 227, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями «Нью-Рігель» задовольнити частково.

2. Постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 10.09.2015 та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 02.02.2016 скасувати, а справу направити на новий розгляд до Дніпропетровського окружного адміністративного суду.

3. Ухвала є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя В.П.Юрченко Судді Г.К.Голубєва М.В.Сірош