Ухвала суду № 57675897, 19.04.2016, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АдміністративниЙ СУД УКРАЇНИ

01029, м. Київ, вул. Московська, 8, корп. 5

УХВАЛА

Іменем України

19.04.2016 № К/800/39890/15

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів: головуючого судді Юрченко В.П., суддів: Голубєвої Г.К., Сіроша М.В., за участю секретаря судового засідання Іванова Д.О., розглянувши у відкритому судовому засіданнікасаційну скаргуДержавної податкової інспекції в Амур-Нижньодніпровському районі м. Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області на постановуДніпропетровського окружного адміністративного суду від 20.01.2015 та ухвалуДніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 27.08.2015у справі №804/20620/14за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «НВО Завод Приват-Кабель»доДержавної податкової інспекції в Амур-Нижньодніпровському районі м. Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській областіпроскасування податкового повідомлення-рішення,- ВСТАНОВИВ:

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 20.01.2015, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 27.08.2015, позов Товариства з обмеженою відповідальністю «НВО Завод Приват-Кабель» задоволено, визнано противоправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції в Амур-Нижньодніпровському районі м. Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області № 0005122202 від 04.12.2014 року, яким Товариству з обмеженою відповідальністю «НВО Завод Приват-Кабель» збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість: за основним платежем - 1100 042,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 550 021,00 грн.

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити в позові, оскільки вважає, що постанову та ухвалу було прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, виходячи з наступного.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем в період з 18.11.2014р. по 21.11.2014р. проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ «НВО Завод Приват-Кабель» з питань дотримання вимог податкового законодавства в частині своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податку на додану вартість за період серпень 2014р. по взаємовідносинам з ТОВ «КАСТОРС», за результатами якої складено акт №3282/04-61-22-2/33116889 від 27.11.2014 р., в якому зазначено про порушення позивачем:

- п. 198.3, п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України, тому що завищено податковий кредит по операціях з придбання товарів (робіт, послуг) від ТОВ «КАСТОРС», що призвело до заниження податку на додану вартість за серпень 2014 року на суму 1 100 042 грн.;

- п.201.10 ст.201 Податкового кодексу України, ТОВ «НВО Завод Приват-Кабель» до складу податкового кредиту з податку на додану вартість за серпень 2014 року включено ПДВ на підставі податкових накладних №3040 від 31.08.2014р., №3041 від 31.08.2014р., №3042 від 31.08.2014р., №3043 від 31.08.2014р., №3044 від 31.08.2014р., які не зареєстровані в Єдиному реєстрі податкових накладних.

На підставі акту перевірки ДПІ в Амур-Нижньодніпровському районі м.Дніпропетровська прийнято податкове повідомлення-рішення № 0005122202 від 04.12.2014 року, яким Товариству з обмеженою відповідальністю «НВО Завод Приват-Кабель» збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість: за основним платежем - 110 042,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 550 021,00 грн.

Виявлені порушення відповідач пов'язує з тим, що вчинені позивачем з контрагентом - ТОВ «КАСТОРС» не спрямовані на реальне настання правових наслідків, та окрім того, позивачем до складу податкового кредиту за серпень 2014 р. включено ПДВ на підставі податкових накладних, які не зареєстровані в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Задовольняючи позов, суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що відповідачем не доведено наявність порушень позивачем податкового законодавства, а тому відсутні законні підстави для визначення йому податкового зобов'язання.

Судова колегія касаційної інстанції погоджується з позицією судів першої та апеляційної інстанцій, виходячи з наступного.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що реальність господарських операцій позивача з ТОВ «КАСТОРС» за договором № 2108 від 21.08.2014, предметом якого є поставка товару позивачу, підтверджується первинними документами податкового обліку, які характерні для такого роду господарських взаємовідносин та обов'язковість ведення яких передбачена нормами законодавства України, а саме: податковими та видатковими накладними на поставку товару (припій, дріт, алюмофлекс, пластикат, катализатор, барвник, жила, стренга), платіжними дорученнями, товарно-транспортними накладними, документами про використання товару у власній господарській діяльності для виробництва продукції.

При укладенні договору сторонами було досягнуто усіх істотних умов, вони спрямовані на реальне настання правових наслідків, відповідають економічному змісту та чинному законодавству.

Податкові зобов'язання з ПДВ у відповідності до пункту 200.1 статті 200 Податкового кодексу України визначаються сальдовим методом, який передбачає необхідність врахування як надходжень сум податку разом із вартістю товарів (послуг), що поставляються платником податку, так і витрат цього платника на сплату сум ПДВ у складі ціни товарів (послуг), що придбані ним з метою використання у господарській діяльності.

Згідно з підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України податковий кредит - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до приписів підпункту «а» пункту 198.1 та пунктів 198.2, 198.3 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг. Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

За вимогами пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Проведення господарських операцій суб'єкта господарювання, за змістом статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», підтверджується первинними документами, на підставі яких ведеться бухгалтерський облік. Згідно частини 2 статті 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» на даних бухгалтерського обліку базується фінансова, податкова, статистична та інша звітність. Таким чином первинні документи по відображенню господарчих операцій є основою для податкового обліку.

Відповідно до пункту 44.1 статті 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Отже, наведені правові норми дозволяють платнику податку формувати податковий кредит та витрати у зв'язку з реальним придбанням товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в своїй господарській діяльності, що, в першу чергу, має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами, що містять достовірні відомості про обсяг та зміст господарської операції.

Водночас, обов'язок підтвердити правомірність та обґрунтованість сформованого податкового кредиту та витрат належними документами первинного обліку покладається на платника-покупця товарів (робіт, послуг), позаяк саме він є суб'єктом, який зменшує суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість, що підлягає перерахуванню до бюджету, на суму податкового кредиту, визначеного постачальником.

З огляду на встановлені судами обставини у справі, а також беручи до уваги індивідуальний характер юридичної відповідальності особи, правильним є висновок, що у разі порушення контрагентом платника податків чинного законодавства, відповідальність та негативні наслідки настають саме щодо цієї особи, у зв'язку з чим право платника податків, тобто позивача на витрати не може ставитись у пряму залежність від додержання податкової дисципліни третьою особою.

Оскільки позивачем доведено дотримання ним спеціальних вимог щодо документального підтвердження сум, віднесених до складу податкового кредиту та витрат, а також надано всі первинні документи, що стосуються господарської операції за участю контрагента, які фактично підтверджують реальне здійснення правочину і досягнення позивачем законної мети його здійснення - придбання на підставі цивільно-правових угод поставки товарів - для здійснення господарської статутної діяльності, направленої на отримання прибутку та реальне використання товару в господарській діяльності, відтак суди дійшли правильного висновку про правомірність формування позивачем складу податкового кредиту на підставі розрахунків, проведених за наслідками господарських операцій з контрагентом.

Окрім того, суди, оцінюючи висновки податкового органу про нікчемність правочинів, укладених позивачем з контрагентом, дійшли вірних висновків про те, що факт нікчемності правочинів або визнання їх такими, що не відповідають закону, в тому числі вимогам ст. ст. 203, 215, 228, Цивільного кодексу України, має бути визнаний недійсним в судовому порядку.

Щодо формування позивачем податкового кредиту на підставі податкових накладних, які не зареєстровані в Єдиному реєстрі податкових накладних. Судами попередніх інстанцій встановлено, що листом №17/11-2к від 17.11.2014р. ТОВ «НВО Завод Приват-Кабель» було повідомлено податковий орган про те, що податкові накладні №3040 від 31.08.2014р., №3041 від 31.08.2014р., №3042 від 31.08.2014р., №3043 від 31.08.2014р., №3044 від 31.08.2014р. є помилково поданими ТОВ «НВО Завод Приват-Кабель» до перевірки, оскільки є помилково наданими постачальником та підлягають ліквідації, також було надано податкові накладні за серпень 2014 року, що є зареєстрованими та чинними. Дана помилка не викликала заниження податкових зобов'язань або завищення податкового кредиту. Вказані висновки судів не спростовані доводами касаційної скарги.

Враховуючи вищенаведене, судова колегія касаційної інстанції погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій, не спростованими доводами касаційної скарги, про те, що спірне податкове повідомлення-рішення є такими, що не ґрунтується на нормах закону, а тому воно підлягає скасуванню.

За таких обставин та з урахуванням вимог частини 3 статті 2, частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, суди дійшли обґрунтованого висновку щодо наявності законних підстав для задоволення позову.

Суд касаційної інстанції не вбачає порушень судів першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права при вирішенні даної справи та вважає, що суди повно встановили обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, та надали їм правову оцінку на підставі норм закону, що підлягали застосуванню до даних правовідносин.

Доводи касаційної скарги викладеного не спростовують, а зводяться до переоцінки обставин, встановлених судами першої та апеляційної інстанцій, що у відповідності до ст. 220 Кодексу адміністративного судочинства України не віднесено до повноважень суду касаційної інстанції.

Відповідно до статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

За наведених обставин та з урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України не знаходить підстав, які могли б призвести до скасування оскаржуваних судових рішень.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 220, 222, 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Державної податкової інспекції в Амур-Нижньодніпровському районі м. Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області - залишити без задоволення.

2. Постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 20.01.2015 та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 27.08.2015 - залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, передбачених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя В.П.Юрченко Судді Г.К.Голубєва М.В.Сірош