Ухвала суду № 57672237, 11.05.2016, Львівський апеляційний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 травня 2016 року м. Львів № 876/7463/14

Львівський апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого-судді: Бруновської Н.В.

суддів: Костіва М.В., Шавеля Р.М.

за участю секретаря судового засідання: Коцур В.К.

представника апелянта: Арендарчука О.Ю.

представника позивача: Ємчика Р.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Луцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Волинській області на постанову Волинського окружного адміністративного суду від 03.07.2014 року в справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Кінно-спортивний клуб «Західна зірка» до Луцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Волинській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,-

В С Т А Н О В И В:

06.06.2014 року позивач Товариство з обмеженою відповідальністю «Кінно-спортивний клуб «Західна зірка» звернувся в суд із позовом до Луцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Волинській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 02.04.2014 року № 0005361501 та № 0005401501.

Постановою Волинського окружного адміністративного суду від 03.07.2014 року позов задоволено. Суд визнав протиправними та скасував податкові повідомлення-рішення від 02.04.2014 року № 0005361501 та № 0005401501.

Не погодившись із даною постановою, апелянт Луцька об'єднана державна податкова інспекція Головного управління ДФС у Волинській області подав апеляційну скаргу, покликаючись на те, що постанова суду першої інстанції прийнята з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Апелянт просить суд, постанову Волинського окружного адміністративного суду від 03.07.2014 року скасувати та прийняти нову якою в позові відмовити.

Представник апелянта Арендарчук О.Ю. в судовому засіданні підтримав апеляційну скаргу із підстав у ній зазначених.

Представник позивача Ємчик Р.І. в судовому засіданні просив суд, апеляційну скаргу залишити без задоволення, а постанову суду без змін.

Заслухавши суддю-доповідача, учасників процесу, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи скарги, законність і обґрунтованість постанови суду, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення виходячи з наступних підстав.

Як видно із матеріалів справи, 18.03.2014 року податковий орган провів документальну позапланову виїзну перевірку ТзОВ «КСК «Західна зірка» з питань достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування на рахунок платника у банку за грудень 2013 року.

За результатами перевірки податковий орган склав акт № 1262/15.1/35041433 від 18.03.2014 року який виявлено порушення:

- абз. «а» п.200.4 та абз. «б» п.200.14 ст.200 ПК України ТзОВ «КСК «Західна зірка» занижено суми бюджетного відшкодування ПДВ по деклараціях за жовтень, листопад 2013 року, а саме заниження бюджетного відшкодування ПДВ за жовтень 2013 року на 19592 грн., занижено суму бюджетного відшкодування ПДВ за листопад 2013 року на 28523 грн.;

- абз. «а» п.200.4 ст.200 ПК України ТзОВ «КСК «Західна зірка» завищено суму бюджетного відшкодування податку на додану вартість за грудень 2013 року на 48115 грн.

На підставі перевірки податковий орган прийняв податкове повідомлення-рішення № 0005361501 від 02.04.2014 року форми «В1» яким зменшено суму бюджетного відшкодування (у тому числі заявленого в рахунок зменшення податкових зобов'язань наступних періодів) з податку на додану вартість у розмірі 48115 грн., у тому числі 24057 грн. штрафні (фінансові) санкції (штрафи) та податкове повідомлення-рішення № 0005401501 від 02.04.2014 року форми «В2» яким збільшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у розмірі 48115 грн.

Підставою винесення оскаржених податкових повідомлень-рішень є виникнення від'ємного значення між сумою податкового зобов'язання та податкового кредиту за вересень, жовтень та листопад 2013 року яке виникло у зв'язку з придбанням вантажного автомобіля, реконструкції огородженого навісу для вигулу.

Як видно із матеріалів справи, ТзОВ «КСК «Західна зірка» в поданій до Луцької ОДПІ податковій декларації з податку на додану вартість за грудень 2013 року (вхідний №9088236949 від 20.01.2014 р.) з урахуванням уточнюючого розрахунку до декларації з ГІДВ за жовтень 2013 року (вхідний №9000669083 від 16.01.2014 р.) та в розрахунку суми бюджетного відшкодування за грудень 2013 року заявлено до бюджетного відшкодування на рахунок платника у банку 241190 грн. ПДВ.

Згідно з даними розрахунку суми бюджетного відшкодування (ДЗ) залишок від'ємного значення попереднього звітного (податкового) періоду, за вирахуванням суми податку, яка підлягає сплаті до бюджету за підсумками поточного звітного (податкового) періоду становить 476683 грн., частина залишку від'ємного значення, фактично сплачена отримувачем товарів (послуг) у попередніх податкових періодах постачальникам таких товарів (послуг) та не погашені податковими зобов'язаннями попередніх звітних (податкових) періодів становить 241190 грн., сума, що підлягає бюджетному відшкодуванню становить 241190 гривень.

За даними додатку 2 «Довідка про залишок суми від'ємного значення попередніх податкових періодів, що залишається непогашеним після бюджетного відшкодування, отриманого у звітному податковому періоді, та підлягає включенню до складу податкового кредиту наступного податкового періоду» до податкової декларації з податку на додану вартість за грудень 2013 року частина залишку від'ємного значення, фактично сплачена ТзОВ «КСК «Західна зірка» постачальникам товарів/послуг або до Державного бюджету України у попередніх звітних (податкових) періодах та не погашена податковими зобов'язаннями попередніх звітних (податкових) періодів або не брала участі у розрахунках бюджетного відшкодування за даними платника становить 241190 грн. та складається із суми ПДВ, які виникли у вересні, жовтні та листопаді 2013 року.

Причиною виникнення від'ємного значення між сумою податкового зобов'язання та сумою податкового кредиту за вересень, жовтень та листопад 2013 року є придбання вантажного автомобіля, реконструкція огородженого навісу для вигулу.

За результатами звірки даних, зазначених у розрахунку суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість із даними первинних документів, що підтверджують факт оплати ТзОВ «КСК «Західна зірка» товарів/послуг, підтверджено сплату постачальникам товарів/послуг податку на додану вартість в сумі 241190 грн. у попередніх до грудня 2013 року звітних (податкових) періодах.

За даними перевірки додатку 2 до податкової декларації з податку на додану вартість за грудень 2013 року встановлено, що ТзОВ «КСК «Західна зірка» до бюджетного відшкодування у грудні 2013 року включено частину залишку від'ємного значення, зокрема, за вересень 2013 року в сумі 19592 грн., фактично сплаченого у вересні, жовтні 2013 року та за жовтень 2013 року в сумі 29581 грн., фактично сплаченого у вересні, жовтні 2013 року в 28523 грн., чим в порушення абзацу «а» пункту 200.4 статті 200 Податкового кодексу України занижено суми бюджетного відшкодування за жовтень 2013 року на 19592 грн., за листопад 2013 року на 28523 грн. та завищено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість за грудень 2013 року на 48115 гривень.

За результатами перевірки ТзОВ «КСК «Західна зірка» підтверджено бюджетне відшкодування з податку на додану вартість за грудень 2013 року в сумі 193075 грн. та визначено завищення суми бюджетного відшкодування за грудень 2013 року на 48115 грн. і заниження бюджетного відшкодування на загальну суму 48115 грн., в тому числі за жовтень 2013 року на 19592 грн., за листопад 2013 року на 28523 грн.

Відповідно до підпункту 14.1.18 пункту 14.1 статті 14 ПК України України бюджетне відшкодування - відшкодування від'ємного значення податку на додану вартість на підставі підтвердження правомірності сум бюджетного відшкодування податку на додану вартість за результатами перевірки платника.

Із системного аналізу п. 200.1, п. 200.1, 200.3, п. 200.4, п.200.6, п. 200.7, п. 200.8, п. 200.10, п. 200.14 ст. 200 Податкового кодексу України видно що платник податків має право на бюджетне відшкодування тієї суми податку на додану вартість, яку він фактично сплатив у попередніх податкових періодах за наявності у нього від'ємного значення різниці між податковим зобов'язанням та податковим кредитом у поточному та попередньому податковому кредиті.

З матеріалів справи видно, що позивач не приймав рішення про зарахування в повному обсязі належної суми бюджетного відшкодування за жовтень та листопад 2013 р. в сумі 48115 грн., або її частини у зменшення податкових зобов'язань з цього податку, що виникатиме протягом наступних звітних ( податкових ) періодів та не відображало таке рішення у податковій декларації.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що платник податку може прийняти самостійне рішення про зарахування в повному обсязі належної йому суми бюджетного відшкодування або її частини у зменшення податкових зобов'язань, що виникли протягом наступних звітних періодів, проте, за умови дотримання встановленої законодавцем вимоги, щодо обов'язкового декларування суми бюджетного відшкодування, фактично сплаченої у попередніх податкових періодах.

Пунктом 200.6 статті 200 ПК України передбачено, що платник податку зберігає право на отримання бюджетного відшкодування коштами у майбутніх звітних (податкових) періодах.

З огляду на вказане, податкове законодавство не містить обов'язку платника податку, який має від'ємне значення з податку на додану вартість, заявляти таку суму до бюджетного відшкодування, і, одночасно, не містить заборону на включення в повному обсязі такого від'ємного значення до податкового кредиту в наступному податковому періоді. При цьому, не визначено жодних обмежень щодо періоду, протягом якого платник податку має право включати таке від'ємне значення до податкового кредиту.

Отже, відмова платникові у бюджетному відшкодуванні лише на тій підстав, що таке відшкодування не було заявлене у наступних податкових періодах за якими вони виникли є протиправною.

За таких обставин колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про наявність підстав для задоволення позову оскільки, виникла об'єктивна наявність у платника права на одержання оспорюваної суми ПДВ з бюджету та погоджується з обраним позивачем способом захисту порушеного права шляхом стягнення безпосередньо з бюджету відповідних коштів.

Водночас наведений висновок суду не відповідає юридичному висновку Верховного Суду України, викладеному, зокрема, у його постанові від 16.09.2015р. у справі за позовом приватного акціонерного товариства «Донагроімпекс» до Державної податкової інспекції у Ворошиловському районі м. Донецька Головного управління Міністерства доходів і зборів України у Донецькій області, Головного управління Державної казначейської служби України в Донецькій області, Управління Державної казначейської служби у м. Донецьку Донецької області про стягнення бюджетної заборгованості з податку на додану вартість.

Так, у цій постанові Верховний Суд України зауважив, що «рішення судів про задоволення позовних вимог про стягнення бюджетної заборгованості з ПДВ є помилковим з огляду на те, що така вимога позивача не є правильним способом захисту прав платника ПДВ. В цьому випадку правильним способом захисту позивача є вимога про зобов'язання відповідача до виконання покладених на нього Законом і підзаконними актами обов'язків щодо надання органу казначейства висновку щодо суми, яка підлягає відшкодуванню з бюджету».

Відповідно до частини першої статті 2442 КАС висновок Верховного Суду України щодо застосування норми права, викладений у його постанові, прийнятій за результатами розгляду справи з підстав, передбачених пунктами 1 і 2 частини першої статті 237 цього Кодексу, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права.

Однак у справі, що переглядається, колегія суддів вважає за необхідне у порядку абзацу другого частини першої цієї ж статті КАС відступити від викладеної правової позиції Верховного Суду України з наступних мотивів.

За правилами пункту 200.1 статті 200 Податкового кодексу України (далі - ПК) сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

В силу вимог пункту 200.4 цієї ж статті ПК при від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума підлягає бюджетному відшкодуванню за заявою платника у сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів/послуг у попередніх та звітному податкових періодах постачальникам таких товарів/послуг або до Державного бюджету України, в частині, що не перевищує суму, обчислену відповідно до пункту 2001.3 статті 200 1 цього Кодексу на момент отримання контролюючим органом податкової декларації (підпункт «б»).

Згідно з пунктами 200.12, 200.13 статті 200 ПК контролюючий орган зобов'язаний у п'ятиденний строк після закінчення перевірки подати органу, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, висновок із зазначенням суми, що підлягає відшкодуванню з бюджету.

На підставі отриманого висновку відповідного контролюючого органу орган, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, видає платнику податку зазначену в ньому суму бюджетного відшкодування шляхом перерахування коштів з бюджетного рахунка на поточний банківський рахунок платника податку в обслуговуючому банку протягом п'яти операційних днів після отримання висновку контролюючого органу.

Пунктом 200.23 статті 200 ПК передбачено, що суми податку, не відшкодовані платникам протягом визначеного цією статтею строку, вважаються заборгованістю бюджету з відшкодування податку на додану вартість. На суму такої заборгованості нараховується пеня на рівні 120 відсотків облікової ставки Національного банку України, встановленої на момент виникнення пені, протягом строку її дії, включаючи день погашення.

Таким чином, після закінчення установлених чинним законодавством строків для адміністративної процедури перевірки наявності у платника права на бюджетне відшкодування у результаті не вчинення компетентними органами належних дій невідшкодовані суми перетворюються на бюджетну заборгованість.

Наведений юридичний факт, у свою чергу, зумовлює виникнення фінансових правовідносин між боржником в особі держави та кредитором - платником податків, права якого порушені саме внаслідок несплати йому відповідної суми.

Слід також зазначити, що з моменту виникнення у платника бюджетної заборгованості настає й протиправна бездіяльність податкового органу як суб'єкта владних повноважень, що утворює матеріально-правовий аспект порушеного права платника і наслідки якої підлягають усуненню в судовому порядку.

Частиною другою статті 162 КАС передбачено, що суд може прийняти іншу постанову, яка б гарантувала дотримання і захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Отже, адміністративний суд не обмежений у виборі способів відновлення права особи, порушеного владними суб'єктами, а вправі обрати найбільш ефективний спосіб відновлення порушеного права, який відповідає характеру такого порушення. У такому разі не відбувається перебирання непритаманних суду повноважень державного органу (за відсутності обставин для застосування дискреції), а здійснюється виконання судом власної компетенції з відновлення порушеного права.

Постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2011р. № 845 затверджено Порядок виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, згідно з яким стягувач, на користь якого прийняті судові рішення про бюджетне відшкодування податку на додану вартість та/або пені, нарахованої на заборгованість державного бюджету з відшкодування такого податку, подає документи, зазначені у пункті 6 цього Порядку, до органу Казначейства за місцем реєстрації стягувача в органі державної податкової служби (пункт 23).

Таким чином, наведеним підзаконним нормативно-правовим актом безпосередньо передбачено можливість ухвалення на користь особи судового рішення про стягнення суми бюджетного відшкодування з ПДВ і встановлено особливості процедури такого стягнення; у рамках цієї процедури особа зобов'язана подати до казначейства документи, наведені у пункті 6 зазначеного Порядку, якими є, зокрема, відповідна заява, судові рішення про стягнення коштів (у разі наявності).

Відсутність у Порядку взаємодії органів державної податкової служби та органів державної казначейської служби в процесі відшкодування податку на додану вартість, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 17.01.2011р. № 39, (на який послався Верховний Суд України на обґрунтування своєї позиції) прописаного механізму бюджетного відшкодування ПДВ у спосіб судового стягнення не є достатнім підґрунтям для висновку про відсутність даного способу захисту у національній правовій системі взагалі. До того ж, цей Порядок визначає механізм взаємодії органів державної податкової служби та органів державної казначейської служби в процесі відшкодування податку на додану вартість та не регулює питання погашення простроченої заборгованості з відшкодування ПДВ.

Частиною першою статті 55 Конституції України передбачено, що кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

В силу частини четвертої статті 55 Конституції України кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Таким чином, особа, законний інтерес або право якої порушено, може скористатися способом захисту, який прямо передбачений нормою матеріального права або може скористатися можливістю вибору між декількома способами захисту, якщо це не заборонено законом.

Надаючи правову оцінку належності обраного позивачем способу захисту, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі «Чахал проти Об'єднаного Королівства» (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.

Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати заявникові такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов'язань. Крім того, Суд указав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.

Стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності «небезпідставної заяви» за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов'язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути «ефективним» як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Афанасьєв проти України» від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02)).

Отже, «ефективний засіб правого захисту» у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату; винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає розглядуваній міжнародній нормі.

Розкриваючи критерій ефективності способу захисту порушеного права платника, Верховний Суд України у постанові від 16.09.2015р. у справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Аскоп-Україна» до Південної митниці Міністерства доходів і зборів України, Головного управління Державної казначейської служби України в Одеській області про визнання бездіяльності протиправною та стягнення коштів зазначив, що «спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення».

Водночас у постанові від 16.09.2015р. (у згаданій справі за позовом приватного акціонерного товариства «Донагроімпекс») Верховним Судом України зроблено висновок, що стягнення бюджетного відшкодування не є належним способом захисту порушеного права, яким у розглядуваній категорії спорів має бути вимога про зобов'язання податковий орган надати висновок про суму бюджетного відшкодування.

Проте, у спірних правовідносинах вирішення питання про надання висновку не забезпечує погашення заборгованості держави перед боржником, а тому сприяє лише частковому відновленню порушеного права. Неприпустимою є відмова особі в задоволенні позовних вимог лише на тій підставі, що така особа прагне відновити порушене право у повному обсязі. До того ж, наявність рішення про зобов'язання суб'єкта владних повноважень надати висновок про суму податку, яка підлягає поверненню платникові з бюджету, та примусове виконання такого рішення не виключає виникнення подальшого спору щодо цієї ж суму бюджетного відшкодування у разі неперерахування коштів на рахунок платника на підставі виданого висновку.

З урахуванням викладеного задоволення лише позовної вимоги про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень не можна визнати достатнім та ефективним способом захисту порушеного права позивача.

З огляду на гарантоване статтею 55 Конституції України право особи захищати свої права будь-яким, незабороненим законодавством способом, з урахуванням наявності у чинному законодавстві механізму стягнення надміру сплачених коштів з державного бюджету на підставі судового рішення та вимог статті 13 Конвенції щодо ефективності правового захисту суди правомірно задовольнили розглядувані позовні вимоги у повному обсязі, визнавши протиправною бездіяльність податкового органу та безпосередньо стягнувши з Державного бюджету України бюджетну заборгованість на користь платника.

Врахування факту погашення бюджетної заборгованості з ПДВ перед платником відбувається у процедурі виконання судового рішення відповідно до вимог пункту 23 Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2011р. № 845. За змістом цієї норми після надходження визначених документів від стягувача орган Казначейства надсилає до органу державної податкової служби запит щодо визначення розміру залишку невідшкодованих з державного бюджету сум податку на додану вартість та/або пені, нарахованої на заборгованість бюджету з відшкодування такого податку. У разі коли на дату надходження виконавчого документа або у процесі його виконання розмір такого залишку зменшився, орган державної податкової служби узгоджує протягом п'яти робочих днів зазначений розмір із стягувачем, про що повідомляє органу Казначейства за встановленою формою. Після закінчення строку узгодження розміру зазначеного залишку орган Казначейства передає виконавчий документ та інші документи, необхідні для його виконання, до Казначейства. Казначейство здійснює в порядку черговості надходження виконавчих документів безспірне списання коштів державного бюджету в розмірі, встановленому судом або узгодженому органом державної податкової служби із стягувачем, та перераховує такі кошти на рахунок стягувача, зазначений у виконавчому документі або його заяві про виконання рішення про стягнення коштів.

Отже, наведений Порядок забезпечує перерахування платникові у процедурі примусового виконання судового рішення лише залишку невідшкодованої суми ПДВ з урахуванням дійсного стану розрахунків платника з бюджетом.

Висновки колегія суддів узгоджуються з позицією яка викладена в постанові Вищого адміністративного суду від 04.02.2016 р. в справі № К/800/44985/15.

У відповідності до вимог ст. 159 КАС України, судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

ст.200 КАС України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи і ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Із врахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що постанова суду першої інстанції є законною, доводи апеляційної скарги зроблених судом першої інстанції висновків не спростовують і при ухваленні оскарженого судового рішення порушень норм матеріального та процесуального права ним допущено не було, тому, відсутні підстави для скасування чи зміни рішення суду першої інстанції.

Керуючись ст. 160, ст.195, ст.198, ст.200, ст.205, ст.206, ст.254 КАС України, суд, -

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу Луцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Волинській області залишити без задоволення, а постанову Волинського окружного адміністративного суду від 03.07.2014 року у справі за № 803/1063/14 - без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до адміністративного суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів після набрання ухвалою законної сили.

Головуючий: Н.В. Бруновська

Судді: М.В. Костів

Р.М. Шавель

Ухвала складена в повному обсязі 13.05.2016 року.