Постанова № 57672059, 12.05.2016, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

12 травня 2016 року № 826/277/16

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Мазур А.С., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовомОСОБА_1 до третя особаПриватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Суперфіна Бориса Михайловича ОСОБА_3 провизнання неправомірним та скасування рішення, ВСТАНОВИВ:

До Окружного адміністративного суду міста Києва звернулася ОСОБА_1 з позовом до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Суперфіна Бориса Михайловича, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача ОСОБА_3 про визнання неправомірним та скасування рішення приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Суперфіна Бориса Михайловича індексний номер 23151352 від 25.07.2015 про державну реєстрацію права власності на квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, за Товариством з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект».

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що відповідачем під час прийняття оскаржуваного рішення не враховано положення ст. 1 Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», яким встановлено заборону примусового стягнення (відчуження без згоди власника) нерухомого житлового майна, яке вважається предметом іпотеки згідно із статтею 5 Закону України «Про іпотеку», якщо таке майно виступає як забезпечення зобов'язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті.

У судовому засіданні представником позивача та третьою особою заявлені позовні вимоги підтримано у повному обсязі, у зв'язку з чим останні просили суд задовольнити їх з підстав, викладених у позовній заяві.

Відповідач у судове засідання не з'явився, заперечень проти позову не надав, з огляду на що суд ухвалив про перехід до розгляду справи у порядку письмового провадження на підставі ч. 6 ст. 128 Кодексу адміністративного судочинства України.

Розглянувши подані особами, які беруть участь у справі, документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, між ОСОБА_1 (позичальник) та акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк» укладено кредитний договір від 21.12.2005 №19-6JP/12-2005Ип.

З метою забезпечення виконання вказаного договору між акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк» (кредитор), ОСОБА_1 (позичальник) та ОСОБА_3 (поручитель) укладено договір поруки від 21.12.2005 №19-6JP/12-2005Ип, а також між ОСОБА_1 (іпотекодавець) та акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк» (іпотекодержатель) - договір іпотеки від 21.12.2005 №19-6JP/12-2005Ип, у відповідності до умов якого предметом іпотеки є квартира, розташована за адресою: АДРЕСА_1, площа - 71,90 кв.м (загальна) та 40,80 кв.м. (жила).

Водночас, у відповідності до наявної у матеріалах справи копії витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 25.07.2015, приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Суперфіном Б.М. на підставі договору іпотеки (видавник: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Скляр О.С.) прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) індексний номер 23151352 від 25.07.2015, згідно з яким приватна власність на квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_1, зареєстрована за Товариством з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект».

Вважаючи вказане рішення протиправним та таким, що підлягає скасуванню, позивач звернувся з позовом до суду.

Розглядаючи справу по суті, суд виходить з такого.

Нормативно-правовим актом, який регулює відносини, що виникають у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, і спрямований на забезпечення визнання та захисту державою таких прав, є Закон України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

У відповідності до п. 1 ч. 1 ст. 4 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» у редакції, яка діяла станом на момент виникнення спірних правовідносин, обов'язковій державній реєстрації підлягають речові права та обтяження на нерухоме майно, розміщене на території України, що належить фізичним та юридичним особам, державі в особі органів, уповноважених управляти державним майном, іноземцям та особам без громадянства, іноземним юридичним особам, міжнародним організаціям, іноземним державам, а також територіальним громадам в особі органів місцевого самоврядування, а саме: право власності на нерухоме майно.

При цьому, згідно з ч. 5 ст. 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» у редакції, яка діяла станом на момент виникнення спірних правовідносин, державна реєстрація прав власності, реєстрація яких проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення, під час вчинення нотаріальної дії з нерухомим майном, об'єктом незавершеного будівництва проводиться нотаріусом, яким вчиняється така дія. Державна реєстрація прав у результаті вчинення нотаріальної дії з нерухомим майном, об'єктом незавершеного будівництва проводиться нотаріусом, яким вчинено таку дію.

У випадку, передбаченому цим Законом, державним реєстратором є нотаріус як спеціальний суб'єкт, на якого покладаються функції державного реєстратора прав на нерухоме майно (ч. 1 ст. 9 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» у редакції, яка діяла станом на момент виникнення спірних правовідносин).

Аналогічні положення містяться у п. 2 Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 17.10.2013 №868, у редакції, яка діяла станом на момент виникнення спірних правовідносин (надалі - Порядок №868), у силу якого нотаріус, яким вчинено нотаріальну дію з нерухомим майном, проводить державну реєстрацію прав, набутих виключно у результаті вчинення такої дії, крім випадків, визначених Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Крім того, приписами п. 5-5 ч. 1 ст. 24 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» у редакції, яка діяла станом на момент виникнення спірних правовідносин, у державній реєстрації прав та їх обтяжень може бути відмовлено у разі, якщо заяву про державну реєстрацію прав та їх обтяжень під час вчинення нотаріальної дії з нерухомим майном, об'єктом незавершеного будівництва подано не до нотаріуса, який вчинив таку дію.

Наведене вище також узгоджується з положеннями ст. 46-1 Закону України «Про нотаріат» у редакції, яка діяла станом на момент виникнення спірних правовідносин, у відповідності до якої, нотаріус є спеціальним суб'єктом, на якого покладаються функції державного реєстратора прав на нерухоме майно відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» і який має печатку такого реєстратора.

У той же час, як вбачається з матеріалів справи, приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Суперфіном Б.М. не вчинялося жодної з перелічених у ст. 34 Закону України «Про нотаріат» у редакції, яка діяла станом на момент виникнення спірних правовідносин, нотаріальної дії з об'єктом нерухомого майна, розташованого за адресою: АДРЕСА_1, а тому відповідач не мав передбачених законодавством підстав здійснювати функції державного реєстратора щодо цього майна.

Слід зазначити, що аналогічна правова позиція викладена в ухвалах Вищого адміністративного суду України від 21.01.2015 у справі №К/800/66279/13 (ЄДРСР №42627401) та від 02.02.2016 у справі №К/800/44973/15 (ЄДРСР №55514131).

Щодо посилань позивача на порушення відповідачем положень ст. 1 Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» суд вказує про таке.

Так, згідно зі ст. 1 Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», встановлено заборону примусового стягнення (відчуження без згоди власника) нерухомого житлового майна, яке вважається предметом застави згідно із статтею 4 Закону України «Про заставу» та/або предметом іпотеки згідно із статтею 5 Закону України «Про іпотеку», якщо таке майно виступає як забезпечення зобов'язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що: таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника / майнового поручителя або є об'єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно; загальна площа такого нерухомого житлового майна (об'єкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує 140 кв. метрів для квартири та 250 кв. метрів для житлового будинку.

У свою чергу, мораторій є відстроченням виконання зобов'язання, а не звільненням від його виконання. Відтак установлений Законом України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», мораторій на стягнення майна, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті, не передбачає втрату кредитором права на звернення стягнення на предмет іпотеки (застави) у випадку невиконання боржником зобов'язань за договором, а лише тимчасово забороняє примусово стягувати (відчужувати без згоди власника).

Крім того, згідно з п. 4 Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», протягом дії цього Закону інші закони України з питань майнового забезпечення кредитів діють з урахуванням його норм.

Оскільки зазначений Закон не зупиняє дії решти нормативно-правових актів, що регулюють забезпечення зобов'язань, то й не може бути мотивом для відмови в позові, а є лише правовою підставою, що унеможливлює вжиття органами і посадовими особами, які здійснюють примусове виконання рішень про звернення стягнення на предмет іпотеки та провадять конкретні виконавчі дії, заходів, спрямованих на примусове виконання таких рішень стосовно окремої категорії боржників чи іпотекодавців, які підпадають під дію положень цього Закону на період його чинності.

При цьому, положеннями цього Закону не встановлено, що іпотека припиняється, а лише передбачено заборону примусового стягнення нерухомого житлового майна.

Вказана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 16.09.2015 (ЄДРСР №51404742).

Таким чином, положеннями Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» встановлена загальна заборона примусового стягнення такого майна без згоди власника (незалежно від суб'єкта, який здійснює таке стягнення), що фактично і було зроблено за результатами прийняття оскаржуваного у даній справі рішення.

Крім того, судом встановлено, що спірна квартира підпадає під дію Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», оскільки виступає предметом іпотеки за споживчим кредитом в іноземній валюті, а загальна площа не перевищує 140 кв. метрів. При цьому, під час судового розгляду справи відповідачем, який у спірних правовідносинах виступає суб'єктом владних повноважень, не надано суду доказів проведення перевірки щодо відповідності вказаного об'єкту нерухомого майна наведеним положенням Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті». Іншого відповідачем та іншими особами, які беруть участь у справі, не доведено, а з матеріалів справи не вбачається.

З урахуванням викладеного, суд дійшов до висновку про визнання протиправним та скасування рішення приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Суперфіна Бориса Михайловича індексний номер 23151352 від 25.07.2015 про державну реєстрацію права власності на квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, за Товариством з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект».

Згідно з ч. 1 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 1 ст. 71 Кодексу адміністративного України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 72 цього Кодексу.

Беручи до уваги викладене, суд дійшов до висновку про обґрунтованість позовних вимог та про задоволення останніх.

Керуючись ст.ст. 69-71, 158-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва

ПОСТАНОВИВ:

Позов задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати рішення приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Суперфіна Бориса Михайловича індексний номер 23151352 від 25.07.2015 про державну реєстрацію права власності на квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, за Товариством з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект».

Постанова набирає законної сили відповідно до статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя А.С. Мазур