Постанова № 57671255, 11.05.2016, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД 79018, м. Львів, вул. Чоловського, 2; e-mail: inbox@adm.lv.court.gov.ua; тел.: (032)-261-58-10 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

11 травня 2016 року № 813/1374/16

Львівський окружний адміністративний суд,

у складі:

головуючого-судді Ланкевича А.З.,

судді Клименко О.М.,

судді Мартинюка В.Я.,

секретар судового засідання Фуртак А.В.,

за участі:

позивача ОСОБА_1,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Львові адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України про визнання бездіяльності неправомірною та скасування постанови, -

встановив:

Львівським окружним адміністративним судом отримано позовну заяву, в якій позивач просить:

- визнати неправомірною бездіяльність відповідача, яка полягає у неповідомленні ОСОБА_1 належним чином в установленому Законом України «Про виконавче провадження» про відмову у відкритті 12.04.2016 року виконавчого провадження ВП №50788015;

- скасувати постанову відповідача від 12.04.2016 року ВП №50788015 про відмову у відкритті виконавчого провадження.

У судовому засіданні 28.04.2016 року судом, відповідно до частини 1 статті 52 Кодексу адміністративного судочинства України, допущено заміну первинного відповідача належним, а саме, Відділ примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України замінено Департаментом державної виконавчої служби Міністерства юстиції України.

Посилається на те, що 12.04.2016 року постановою старшого державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України відмовлено у відкритті виконавчого провадження щодо примусового виконання виконавчого листа №813/7679/14, виданого Львівським окружним адміністративним судом 29.03.2016 року, про поновлення ОСОБА_1 на посаді начальника Самбірського міськрайонного управління юстиції Львівської області з 28.10.2014 року. Як зазначає позивач, дана інформація стала їй відома 15.04.2016 року під час телефонної розмови з начальником Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України. Однак, станом на 21.04.2016 року, жодних рішень від Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України - не отримувала. В судовому засіданні долучила також копію конверту, в якому була надіслана оскаржувана постанова від 12.04.2016 року, та витяг з реєстру поштових відправлень, з яких видно, що спірний документ надісланий на адресу позивача 20.04.2016 року, тобто з порушенням встановленого законом строку. З огляду на наведене, вважає, що така бездіяльність відповідача, яка полягає у неповідомленні ОСОБА_1 належним чином в установленому Законом України «Про виконавче провадження» про відмову у відкритті 12.04.2016 року виконавчого провадження ВП №50788015, є неправомірною.

Обґрунтовуючи позовну заяву в частині скасування постанови відповідача від 12.04.2016 року ВП №50788015, зазначила, що підставою для відмови у відкритті виконавчого провадження щодо примусового виконання вищезгаданого виконавчого листа №813/7679/14 слугувала відсутність у виконавчому документі індивідуального ідентифікаційного номеру стягувача. В той же час, звернула увагу, що у відповідності до пункту 3 частини 3 статті 11 Закону України «Про виконавче провадження» державний виконавець у процесі здійснення виконавчого провадження має право з метою захисту інтересів стягувача одержувати безоплатно від органів, установ, організацій, посадових осіб, сторін та учасників виконавчого провадження необхідні для проведення виконавчих дій пояснення, довідки та іншу інформацію, у тому числі конфіденційну. Проте, всупереч наведеному положенню, державний виконавець таким правом не скористався. Окрім того, вказала, що видання наказу про звільнення, як і наказу про поновлення на роботі, не пов'язане з індивідуальним ідентифікаційним номером стягувача. Відтак, вважає, що відповідачем безпідставно відмовлено у відкритті виконавчого провадження, а тому спірну постанову ВП №50788015 від 12.04.2016 року просить скасувати.

У судовому засіданні позивач позовні вимоги підтримала повністю з обґрунтувань, викладених у позовній заяві, просила позов задовольнити. Крім того, заявила клопотання про компенсацію понесених нею витрат, які пов'язані з розглядом справи, зокрема, витрат на переїзд з м. Самбора до м. Львова на судові засідання по вказаній справі та добових на загальну суму 208,00 грн., на підтвердження чого долучила звіти про використання коштів, виданих на відрядження або під звіт, від 28.04.2016 року та 11.05.2016 року.

Відповідач в судове засідання не прибув, хоча про дату, час і місце судового розгляду був повідомлений належним чином. Письмових заперечень з приводу даного спору та заяв про розгляд справи без участі його представника на адресу суду не надходило. За таких обставин, суд на підставі частини 4 статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України, ухвалив розглянути справу на підставі наявних у ній доказів.

Заслухавши пояснення позивача, дослідивши подані документи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступні обставини справи та надав їм правову оцінку.

Судом встановлено, що постановою Львівського окружного адміністративного суду від 29.03.2016 року у справі №813/7679/14 адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено повністю: визнано протиправним та скасовано наказ Міністерства юстиції України від 27.10.2014 року №2331/к «Про звільнення ОСОБА_1.»; поновлено ОСОБА_1 на посаді начальника Самбірського міськрайонного управління юстиції Львівської області з 28.10.2014 року. Постанову суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді начальника Самбірського міськрайонного управління юстиції Львівської області звернено до негайного виконання.

29.03.2016 року Львівським окружним адміністративним судом видано виконавчий лист №813/7679/14 про поновлення ОСОБА_1 на посаді начальника Самбірського міськрайонного управління юстиції Львівської області з 28.10.2014 року.

30.03.2016 року позивачем направлено на адресу начальника Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України заяву про відкриття виконавчого провадження щодо примусового виконання вищезгаданого виконавчого листа №813/7679/14 від 29.03.2016 року.

12.04.2016 року постановою старшого державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Канцедала О.О. на підставі пункту 6 частини 1 статті 26 Закону України «Про виконавче провадження» відмовлено у відкритті виконавчого провадження щодо примусового виконання виконавчого листа №813/7679/14, виданого Львівським окружним адміністративним судом 29.03.2016 року, про поновлення ОСОБА_1 на посаді начальника Самбірського міськрайонного управління юстиції Львівської області з 28.10.2014 року. Як зазначено в постанові, виконавчий лист не відповідає вимогам статті 18 Закону України «Про виконавче провадження», а саме: в документі не зазначено ідентифікаційний код стягувача.

Як слідує з долучених до матеріалів справи копії конверту, в якому була надіслана оскаржувана постанова про відмову у відкритті виконавчого провадження від 12.04.2016 року ВП №50788015, та витягу з реєстру поштових відправлень, така скерована на адресу позивача 20.04.2016 року.

Вважаючи неправомірною бездіяльність відповідача, яка полягає у неповідомленні ОСОБА_1 належним чином в установленому Законом України «Про виконавче провадження» про відмову у відкритті 12.04.2016 року виконавчого провадження ВП №50788015, а постанову відповідача від 12.04.2016 року ВП №50788015 про відмову у відкритті виконавчого провадження протиправною, позивач звернулась до суду з даним адміністративним позовом.

Надаючи правову оцінку правовідносинам, що виникли між сторонами, суд враховує наступне.

Відповідно до частини 2 статті 32 Конституції України не допускається збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом.

Офіційне тлумачення вказаного положення Конституції України міститься в Рішенні Конституційного Суду України від 20.01.2012 року №2-рп/2012, відповідно до пункту 1 якого збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди державою, органами місцевого самоврядування, юридичними або фізичними особами є втручанням в її особисте та сімейне життя, таке втручання допускається винятково у випадках, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.

Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню, у разі невиконання їх у добровільному порядку, визначено Законом України «Про виконавче провадження».

Згідно з частиною 1, пунктом 1 частини 2 статті 17 Закону України «Про виконавче провадження» примусове виконання рішень здійснюється державною виконавчою службою на підставі виконавчих документів, визначених цим Законом. Відповідно до цього Закону підлягають виконанню державною виконавчою службою такі виконавчі документи, зокрема, - виконавчі листи, що видаються судами.

Вимоги до змісту виконавчого листа встановлені частиною 1 статті 18 Закону України «Про виконавче провадження», у пункті 3 якої передбачено, що у виконавчому листі, серед іншого, зазначається індивідуальний ідентифікаційний номер стягувача та боржника (для фізичних осіб - платників податків), а також інші дані, якщо вони відомі суду чи іншому органу, що видав виконавчий документ, які ідентифікують стягувача та боржника чи можуть сприяти примусовому виконанню, зокрема, дата народження боржника та його місце роботи (для фізичних осіб), місцезнаходження майна боржника, рахунки стягувача та боржника тощо.

Аналіз вищенаведеної норми закону дає підстави вважати, що зазначення індивідуального ідентифікаційного номеру стягувача у виконавчому документі не є його обов'язковим реквізитом. В той же час, даючи оцінку відповідності виконавчого листа №813/7679/14 від 29.03.2016 року вимогам закону, суд враховує, що форма згаданого виконавчого документа відповідає вимогам додатку №15 до Інструкції з діловодства в адміністративних судах України, затвердженої наказом Державної судової адміністрації України від 17.12.2013 року №174. Беручи до уваги вищевикладене, суд приходить до висновку, що якщо в адміністративній справі відсутня інформація про ідентифікаційні коди сторін, суд не може зазначити ці відомості у виконавчому листі. Повноваження для з'ясування цієї інформації після завершення розгляду справи у суду відсутні.

Разом з тим, таке право надано державному виконавцю. А саме, згідно з пунктом 3 частини 3 статті 11 Закону України «Про виконавче провадження» державний виконавець у процесі здійснення виконавчого провадження має право з метою захисту інтересів стягувача одержувати безоплатно від органів, установ, організацій, посадових осіб, сторін та учасників виконавчого провадження необхідні для проведення виконавчих дій пояснення, довідки та іншу інформацію, у тому числі конфіденційну.

Відповідно до пункту 6 частини 1 статті 26 Закону України «Про виконавче провадження», у разі невідповідності виконавчого листа вимогам, передбаченим статтею 18 цього Закону, державний виконавець відмовляє у відкритті виконавчого провадження.

Відтак, відсутність у виконавчому листі ідентифікаційного номеру стягувача не є підставою для відмови державним виконавцем у відкритті виконавчого провадження. Аналогічної позиції дотримується Верховний Суд України у постановах від 25.06.2014 року (справа №6-62цс14) та від 21.05.2014 року (справа №6-45цс14), яка у відповідності до статті 244-2 Кодексу адміністративного судочинства України є обов'язковою до застосування судом першої інстанції при прийнятті судового рішення.

Крім того, частиною 3 статті 26 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що у разі відмови у відкритті виконавчого провадження на підставі пункту 6 частини першої цієї статті державний виконавець роз'яснює заявникові право на звернення до суду чи іншого органу (посадової особи), які видали виконавчий документ, щодо приведення його у відповідність з вимогами статті 18 цього Закону. Проте, всупереч наведеному положенню, такого роз'яснення оскаржувана постанова від 12.04.2016 року ВП №50788015 не містить.

А тому, позовна вимога позивача про скасування постанови Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України від 12.04.2016 року ВП №50788015 про відмову у відкритті виконавчого провадження є обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.

Що ж стосується позовної вимоги про визнання неправомірною бездіяльності відповідача, яка полягає у неповідомленні позивача належним чином в установленому Законом України «Про виконавче провадження» про відмову у відкритті 12.04.2016 року виконавчого провадження ВП №50788015, суд враховує наступне.

Згідно з частиною 2 статті 26 Закону України «Про виконавче провадження» про відмову у відкритті виконавчого провадження державний виконавець виносить постанову протягом трьох робочих днів, а за рішенням, що підлягає негайному виконанню, - не пізніше наступного робочого дня з дня надходження виконавчого документа і не пізніше наступного дня надсилає її заявникові разом з виконавчим документом.

Вказана норма кореспондується з положенням п. 2.10 Порядку роботи з документами в органах державної виконавчої служби, затвердженого наказом Міністерства юстиції України 25.12.2008 року №2274/5, згідно якого вихідна кореспонденція відправляється через діловода не пізніше наступного робочого дня після підписання (затвердження) документа (супровідного листа).

Як вбачається з матеріалів справи, оскаржувана постанова про відмову у відкритті виконавчого провадження винесена 12.04.2016 року, у зв'язку з чим не пізніше 13.04.2016 року державний виконавець зобов'язаний був надіслати її разом з виконавчим документом позивачу. Проте, така згідно відтиску штемпеля на поштовому конверті та витягу з реєстру поштових відправлень надіслана на адресу заявника лише 20.04.2016 року, тобто з порушенням встановленого Законом строку. Позивач вважає дане порушення Закону державним виконавцем - бездіяльністю і просить її визнати, як неправомірну.

Однак, суд з такими доводами позивача не погоджується.

Так, у розумінні Кодексу адміністративного судочинства України бездіяльність суб'єкта владних повноважень - це пасивна поведінка суб'єкта владних повноважень, яка може мати вплив на реалізацію прав, свобод, інтересів фізичної чи юридичної особи. Для визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною, особа, яка вважає, що її право порушене, повинна довести існування причинного зв'язку між такою протиправною бездіяльністю та її порушеним правом. Поряд з цим, бездіяльність суб'єкта владних повноважень може бути визнано протиправною адміністративним судом лише в тому випадку, якщо відповідач ухиляється від вчинення дій, які входять до кола його повноважень та за умови наявності правових підстав для вчинення таких дій. Таким чином, бездіяльність - це завжди пасивна поведінка, тобто відсутність з боку суб'єкта владних повноважень будь-яких дій.

Оскільки державним виконавцем, хоча й з порушенням встановлених Законом строків, але надіслано оскаржувану постанову про відмову у відкритті виконавчого провадження від 12.04.2016 року, відтак, у суду відсутні правові підстави вважати такі дії відповідача бездіяльністю.

З огляду на викладене, підстави для задоволення позовних вимог у цій частині у суду відсутні.

Частиною 1 статті 6 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що державний виконавець зобов'язаний використовувати надані йому права відповідно до закону і не допускати у своїй діяльності порушення прав та законних інтересів фізичних і юридичних осіб. Відповідно до частини 3 статті 181 Кодексу адміністративного судочинства України відповідачем у справах з приводу рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби є відповідний орган державної виконавчої служби.

Відповідно до частини 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд згідно статті 86 цього ж Кодексу оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

На підставі досліджених в судовому засіданні доказів та встановлених на їх підставі обставин справи, суд прийшов до висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог шляхом визнання протиправною та скасування постанови Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України про відмову у відкритті виконавчого провадження від 12.04.2016 року ВП №50788015. Інша позовна вимога до задоволення не підлягає.

Щодо резолютивної частини постанови, суд вважає за доцільне використовувати формулювання, наведене в пункті 1 частини 2 статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до частини 1 статті 87 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Частиною 3 статті 87 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, серед іншого, витрати сторін та їхніх представників, що пов'язані із прибуттям до суду.

Позивачем було заявлено клопотання про компенсацію понесених нею витрат, які пов'язані з розглядом справи, зокрема, витрат на переїзд з м. Самбора до м. Львова на судові засідання по вказаній справі (28.04.2016 року та 11.05.2016 року) та добових на загальну суму 208,00 грн., про що суд зазначає наступне.

Згідно з частиною 1 статті 91 Кодексу адміністративного судочинства України витрати, пов'язані з переїздом до іншого населеного пункту сторін та їхніх представників, а також найманням житла, несуть сторони.

Таким чином, витрати на проїзд компенсації не підлягають.

Що ж стосується добових, то у відповідності до частини 2 статті 91 вищенаведеного Кодексу, стороні, на користь якої ухвалено судове рішення і яка не є суб'єктом владних повноважень, та її представнику сплачуються іншою стороною добові (у разі переїзду до іншого населеного пункту), а також компенсація за втрачений заробіток чи відрив від звичайних занять.

Проте, суд звертає увагу, що в матеріалах справи відсутні будь-які належні та допустимі докази в підтвердження понесених позивачем витрат на добові.

За таких обставин, підстави для задоволення клопотання позивача про компенсацію понесених витрат, які пов'язані з розглядом справи, у суду відсутні.

У відповідності до частини 3 статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо адміністративний позов задоволено частково, судові витрати, здійснені позивачем, присуджуються йому відповідно до задоволених вимог, а відповідачу - відповідно до тієї частини вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.

Керуючись ст.ст.7-14, 69-71, 86, 87, 94, 158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

постановив:

позов задовольнити частково.

Визнати протиправною та скасувати постанову Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України від 12.04.2016 року ВП №50788015 про відмову у відкритті виконавчого провадження.

У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України на користь ОСОБА_1 судовий збір в сумі 551 (п'ятсот п'ятдесят одна) гривня 20 копійок.

Постанова суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження. Якщо строк апеляційного оскарження буде поновлено, то вважається, що постанова не набрала законної сили.

Апеляційна скарга на постанову подається протягом десяти днів з дня отримання її копії до Львівського апеляційного адміністративного суду через Львівський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Львівського апеляційного адміністративного суду.

Головуючий суддя Ланкевич А.З.

Суддя Клименко О.М.

Суддя Мартинюк В.Я.

Оригінал повного тексту постанови складено в одному примірнику 12.05.2016 року.