Рішення № 57669752, 12.05.2016, Ніжинський міськрайонний суд Чернігівської області

Справа № 740/3546/14

Провадження № 2/740/489/16

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12 травня 2016 року м.Ніжин

Ніжинський міськрайонний суд Чернігівської області в складі:

головуючої - судді Діденко О.П.,

при секретарі Капленку І.О.,

за участю: представника позивача ОСОБА_1,

представника відповідача ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Ніжині цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_3 до Державного територіально-галузевого об'єднання «Південно-Західна залізниця» про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду,

в с т а н о в и в:

Позивач ОСОБА_3 (на час подачі позову прізвище ОСОБА_1) О.Г. звернулась до суду з вказаним позовом, у якому просила стягнути з Державного територіально-галузевого об'єднання «Південно-Західна залізниця» на її користь 12883,32 грн. середнього заробітку за час затримки виконання рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 9 грудня 2013 року про поновлення її на роботі на посаді провідника пасажирських вагонів у Вагонній дільниці ст.Київ-Пасажирський за 151 робочих днів, виходячи з середньоденної заробітної плати 85,32 грн., посилаючись на те, що відповідачем її фактично поновлено на роботі 16 червня 2014 року, не дивлячись на те, що зазначене рішення суду в частині поновлення на роботі підлягало негайному виконанню.

В судовому засіданні представник позивача ОСОБА_3 - ОСОБА_1 надав заяву про уточнення позовних вимог, у якій просив стягнути з відповідача на користь позивача із зазначених у позові підстав 10835 грн.64 коп. середнього заробітку за час затримки виконання рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 9 грудня 2013 року про поновлення позивача на роботі на посаді провідника пасажирських вагонів у Вагонній дільниці ст.Київ-Пасажирський за 127 робочих днів за період з 10 грудня 2013 року по 16 червня 2014 року. Уточнені позовні вимоги підтримав та пояснив, що оскільки 16 червня 2014 року було видано наказ про поновлення позивача на роботі, то саме цей день він до розрахунку не включав, а останнім днем періоду, за який просить стягнути середній заробіток, вважає 15 червня 2014 року. Вважає, що рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 9 грудня 2013 року, оскільки воно підлягало негайному виконанню в частині поновлення на роботі, відповідач повинен був виконати не пізніше наступного дня після його проголошення, а не в порядку примусового виконання через державну виконавчу службу, куди змушена була звертатись позивач.

Представник відповідача ОСОБА_2 позовні вимоги не визнав та пояснив, що чинним законодавством України не передбачено поновлення на роботі не пізніше наступного дня після проголошення рішення суду про поновлення на роботі, не дивлячись на те, що в ньому зазначено про негайне виконання. Для виконання судового рішення необхідно отримання виконавчого листа, який позивач повинен подати до державної виконавчої служби, яка зобов»язана його виконати у встановленому порядку, що нею й було зроблено. А поновлення на роботі наступного дня після проголошення судового рішення призводить до порушення права відповідача на апеляційне оскарження зазначеного рішення. Вважає, що судове рішення про поновлення позивача на роботі було виконано в межах і в спосіб, що передбачені діючим законодавством, а тому вини відповідача немає.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши письмові докази, суд приходить до наступного висновку.

Судом встановлено, що ОСОБА_4 (в даний час прізвище позивача ОСОБА_3) працювала на посаді провідника пасажирських вагонів у відокремленому підрозділі вагонної дільниці станція Київ-Пасажирський ДТГО «Південно-Західна залізниця». Наказом № 1905/ос від 31 липня 2013 року її звільнено з роботи на підставі п. 4 ст. 40 КЗпП України.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 9 грудня 2013 року визнано наказ № 1905/ос від 31 липня 2013 року «Про звільнення ОСОБА_4Г.» незаконним, поновлено останню на посаді провідника пасажирських вагонів у відокремленому підрозділі вагонної дільниці станція Київ-Пасажирський ДТГО «Південно-Західна залізниця» та стягнуто на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 19708,92 грн. Рішення в частині поновлення ОСОБА_4 на роботі допущено до негайного виконання ( копія рішення на а.с.186-191, прізвище зазначено, як у рішенні).

Рішенням апеляційного суду м. Києва від 18 лютого 2014 року рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 9 грудня 2013 року змінено, поновлено ОСОБА_4 на посаді провідника пасажирських вагонів у відокремленому підрозділі вагонної дільниці станція Київ-Пасажирський ДТГО «Південно-Західна залізниця» з 14 січня 2013 року, а в іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін (копія рішення на а.с.192-195, прізвище зазначено, як у рішенні).

Виконавчий лист про поновлення позивача на роботі видано 01 квітня 2014 року, до виконання до відділу державної виконавчої служби Шевченківського районного управління юстиції у м. Києві він пред'явлений 04 червня 2014 року (а.с.53, 32) .

Постановою старшого державного виконавця відділу державної виконавчої служби Шевченківського районного управління юстиції у м. Києві від 05 червня 2014 року відкрито виконавче провадження та надано відповідачу семиденний термін для добровільного виконання рішення суду (а.с.32).

Наказом № 979/ос від 16 червня 2014 року позивача поновлено на посаді провідника пасажирських вагонів у відокремленому підрозділі вагонної дільниці станція Київ-Пасажирський ДТГО «Південно-Західна залізниця» з 14 січня 2013 року.

Конституція України, трудове та цивільне законодавство закріплює обов'язок кожного неухильно додержуватися положень Конституції України та законів України, добровільно здійснювати свої права та обов'язки, встановлює юридичну відповідальність за їх невиконання та передбачає заходи примусового виконання цивільних обов'язків, які виникають, зокрема, безпосередньо з актів законодавства, рішення суду або договору, у разі їх невиконання боржником добровільно (ст. 68 Конституції України, ст.ст. 11, 14 ЦК України, ст. ст. 14, 367 ЦПК України, Закон України «Про виконавче провадження»).

Відповідно до ч. 1 ст. 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає спір.

Рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, прийняте органом, який розглядає трудовий спір, підлягає негайному виконанню (ч. 5 ст. 235 КЗпП України).

Негайне виконання судового рішення полягає в тому, що воно набуває властивостей обов'язковості і підлягає виконанню не з моменту набрання ним законної сили, а негайно з часу його проголошення у судовому засіданні. Оскільки зазначена норма права в імперативній формі передбачає негайне виконання рішення суду про поновлення працівника на роботі, відсутність у судовому рішенні вказівки про це не позбавляє рішення його обов'язковості з моменту проголошення.

Обов'язковість рішення суду віднесена Конституцією України до основних засад судочинства (ч. 5 ст. 124 Конституції України).

Отже, з огляду на принцип загальнообов'язковості судових рішень за змістом ст.ст. 14, 367 ЦПК України, судові рішення, які відповідно до закону підлягають негайному виконанню, є обов'язковими для виконання, зокрема, посадовими особами, від яких залежить реалізація прав особи, підтверджених судовим рішенням.

Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України у пункті 34 постановивід 6 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів», належним виконанням судового рішення про поновлення на роботі слід вважати видання власником про це наказу, що дає можливість працівнику приступити до виконання своїх попередніх обов'язків.

Отже, аналіз зазначених правових норм дає підстави для висновку про те, що законодавець передбачає обов'язок роботодавця добровільно і негайно виконати рішення суду про поновлення працівника на роботі і цей обов'язок полягає у тому, що у роботодавця обов'язок видати наказ про поновлення працівника на роботі виникає відразу після проголошення рішення суду, незалежно від того, чи буде дане рішення суду оскаржуватися та коли саме за ним відкрито виконавче провадження. Тому посилання представника відповідача на порушення права відповідача на апеляційне оскарження у разі негайного виконання рішення суду на увагу не заслуговує, як і не заслуговує на увагу його пояснення в частині дотримання відповідачем вимог законодавства при виконанні рішення суду в частині поновлення позивача на роботі.

Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом (ч. 2 ст. 14 ЦПК України).

Статтею 236 КЗпП України визначено, що у разі затримки власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різницю в заробітку за час затримки.

У випадку невиконання цього обов'язку добровільно, рішення суду підлягає виконанню у примусовому порядку. Умови і порядок виконання рішення судів та інших органів (посадових осіб), що підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, визначають Закон України «Про виконавче провадження», а також прийнята на виконання цього Закону Інструкція про проведення виконавчих дій, затверджена наказом Міністерства юстиції України від 15 грудня 1999 року № 74/5.

Відповідно до зазначених нормативно-правових актів примусове виконання рішень в Україні покладається на державну виконавчу службу та здійснюється останньою на підставі виконавчого документа.

За змістом норм статті 236 КЗпП України, затримкою виконання рішення суду про поновлення працівника на роботі слід вважати невидання власником (уповноваженим органом) наказу про поновлення працівника на роботі без поважних причин негайно після проголошення судового рішення.

Вказані обставини свідчать про наявність вини ДТГО «Південно-Західна залізниця» у затримці виконання рішення суду про поновлення позивача на роботі, оскільки наказ № 979/ос про її поновлення на роботі було видано 16 червня 2014 року (копія наказу на а.с.29), у зв»язку з чим суд приходить до висновку про необхідність задоволення позовних вимог позивача.

В пункті 20постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.12.1999 року № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» роз»яснено, що при визначенні розміру відшкодування за час затримки розрахунку судам необхідно врахувати розмір спірної суми, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, вини роботодавця у порушенні строків її виплати та інших конкретних обставин справи.У разі непроведення розрахунку у зв'язку із виникненням спору про розмір належних до виплати сум вимоги про відповідальність за затримку розрахунку підлягають задоволенню у повному обсязі, якщо спір вирішено на користь позивача або такого висновку дійде суд, що розглядає справу. При частковому задоволенні позову працівника суд визначає розмір відшкодування за час затримки розрахунку з урахуванням спірної суми, на яку той мав право, частки, яку вона становила у заявлених вимогах, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком та інших конкретних обставин справи. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України у справі № 6-54цс11 від 16.01.2012 року, яка відповідно дост. 360-7 ЦПК України, є обов'язковою для всіх судів України.

З врахуванням вищезазначеного рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 9 грудня 2013 року та періоду його виконання - 16 червня 2014 року, період затримки виконання рішення суду в частині поновлення на роботі становить з 10.12.2013 року по 15.06.2014 року включно - 127 робочих днів (при п»ятиденному робочому тижні, без врахування двох вихідних днів та святкових, відповідно до календаря робочого часу на 2013 та 2014 роки), а саме: грудень 2013 року - 16 р.д., січень 2014 року - 21 р.д., лютий 2014 року 20 р.д., березень 2014 року 20 р.д., квітень 2014 року 21 р.д., травень 2014 року 19 р.д., червень 2014 року 10 р.д.), як у розрахунку представника позивача, правильність якого представником відповідача в судовому засіданні не заперечувалась.

Відповідно до ст.27 Закону України Про оплату праці, розділу ІІ п.2, розділу ІV п.8 Порядку обчислення заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100, розмір середньоденної заробітної плати обчислюється виходячи з заробітної плати за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов»язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час. Приписами зазначеного Порядку також встановлено, що всі виплати включаються в розрахунок середньої заробітної плати в тому розмірі, в якому вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо, за винятком відрахувань із заробітної плати осіб, засуджених за вироком суду до виправних робіт без позбавлення волі.

Як видно з мотивувальної частини рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 09 грудня 2013 року, розрахунок середньомісячного заробітку за вимушений прогул ОСОБА_4 проводився виходячи з середньоденного заробітку у розмірі 85 грн.32 коп., при цьому в рішенні суду вказано, що суд діяв відповідно до приписів вищезазначеної постанови Кабінету Міністрів України. Відповідно до ст.61 ЦПК України обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

За таких обставин суд приходить до висновку, що з відповідача на користь позивача необхідно стягнути 10835(десять тисяч вісімсот тридцять п»ять) грн.64 коп. середнього заробітку за затримку виконання рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 9 грудня 2013 року в частині поновлення її на роботі на посаді провідника пасажирських вагонів у Відокремленому підрозділі Вагонна дільниця станції Київ-Пасажирський ДТГО «Південно-Західна залізниця» за період з 10 грудня 2013 року по 15 червня 2014 року включно за 127 робочих днів. Сума визначена без утримання прибуткового податку й інших обов»язкових платежів, оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов»язком роботодавця та працівника, про що містить роз»яснення абзац 5 пункту 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 р. № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці».

Згідно п.1 ч. 1 ст. 5 Закону України Про судовий збір позивачі за вимогами, що випливають з трудових правовідносин, звільняються від сплати судового збору, тому відповідно до ч.3 ст.88 ЦПК України судовий збір у розмірі 243 грн. 60 коп. (розмір судового збору встановлений на час подачі позову) слід стягнути з відповідача на користь держави.

Керуючись ст.ст. 3, 10, 11, 60, 61, 88, 209, 212-215, 218 Цивільного процесуального кодексу України, ст. 236 КЗпП України, суд

в и р і ш и в:

Позовні вимоги ОСОБА_3 (на час подачі позову прізвище ОСОБА_4) ОСОБА_5 задовольнити.

Стягнути з Державного територіально-галузевого обєднання «Південно-Західна залізниця» на користь ОСОБА_3 (на час подачі позову прізвище ОСОБА_4) ОСОБА_5 10835(десять тисяч вісімсот тридцять п»ять) грн.64 коп. середнього заробітку за затримку виконання рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 9 грудня 2013 року в частині поновлення її на роботі на посаді провідника пасажирських вагонів у Відокремленому підрозділі Вагонна дільниця станції Київ-Пасажирський ДТГО «Південно-Західна залізниця» за період з 10 грудня 2013 року по 15 червня 2014 року включно за 127 робочих днів (сума визначена без утримання прибуткового податку й інших обов»язкових платежів).

Стягнути з Державного територіально-галузевого обєднання «Підвденно-Західна залізниця» на користь держави 243 (двісті сорок три) грн. 60 коп. судового збору.

На рішення може бути подано апеляційну скаргу до апеляційного суду Чернігівської області через Ніжинський міськрайонний суд протягом десяти днів з дня його проголошення.

Суддя Діденко О.П.

Повне рішення

виготовлено 13 травня 2016 року.