Рішення № 57668560, 27.04.2016, Генічеський районний суд Херсонської області

Справа № 653/3824/15-ц

Провадження № 2/653/112/16

РІШЕННЯ

іменем України

27.04.2016 року Генічеський районний суд Херсонської області в складі:

головуючого - судді Венглєвської Н.Б.

секретаря - Мустафаєва Ф.А.

представника позивача ОСОБА_1

представника відповідача ОСОБА_2

розглянувши у судовому засіданні в залі суду в м. Генічеськ справу за позовом ОСОБА_3 до Ліквідаційної комісії Генічеської санаторної загальноосвітньої щколи-інтернату І-ІІІ ступенів Херсонської обласної ради про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу , відшкодування моральної шкоди,

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_3. звернувся до суду з позовною заявою, в якій просить суд поновити його на посаді сторожа бази відпочинку «Генгірка», стягнути на його користь заробітну плату за час вимушеного прогулу в сумі не менш як двох середньомісячних заробітних плат та моральну шкоду.

Свої вимоги обґрунтовує тим, що 02 серпня 2013 року на підставі безстрокового трудового контракту, укладеного між ним та директором бази відпочинку «Генгріка» був прийнятий на роботу на посаду сторожа.

Наказом в.о. директора бази відпочинку «Генгірка» від 30 вересня 2015 року № 51 позивача було звільнено з роботи за п. 1 ст. 40 КЗпП України у зв'язку з скороченням штату працівників.

Вважаючи, що при припинені трудових відносин з роботодавцем, останній в порушення вимог ст.. ст.. 44, 116 КЗпП не провів своєчасно виплату всіх сум належних йому до виплати, то на підставі ст.. 117 вказаного Кодексу має нести відповідальність.

Крім того зазначає, що на даний час йому відомо, що на посаді, яку він раніше займав, працює третя особа, що в свою чергу свідчить про те, що скорочення мало формальний характер та було проведено лише з метою його звільнення.

Оскільки відповідач в добровільному порядку не здійснює виплат передбачених законом - а саме виплати вихідної допомоги в розмірі не менше середнього місячного заробітку, а також відмовляється поновлювати ОСОБА_3 на роботі, звернувся до суду з позовом про поновлення на посаді сторожа з 30 вересня 2015 року, та просить стягнути з відповідача заробітну плату за час вимушеного прогулу з 30.09.2015 року по день винесення рішення в розмірі не менше ніж дві середньомісячні заробітні плати в сумі 3106 грн. 78 коп. та моральну шкоду, яку ним оцінено в розмірі 20 тис. грн..

В судовому засіданні ОСОБА_3 підтримав позовні вимоги, посилаючись на обставини викладені у позові. Додатково пояснив, що з серпня 2013 року працював на посаді сторожа б/в «Генгірка». В середині літа 2015 року його було повідомлено про скорочення штату та 30 вересня 2015 року видано відповідний наказ яким його було звільнено з раніше обійманої ним посади. Однак вказує, що скорочення мало формальний характер, так як всі посади в тому числі і та яку він займав залишилися в штаті підприємства, а на його посаді на даний час працює інша особа, що свідчить про штучне створення умов для його звільнення з підприємства.

Також ОСОБА_3 вказує, що при звільнені було порушено процедуру такого звільнення, передбачену ст.. 42 КЗпП, оскільки не було необхідності у цьому скороченні штату, що до звільнення йому не запропонували іншої роботи, хоча в нього на утриманні перебуває дружина інвалід. Крім того зазначає, що на даний час відповідач по телефону висловлюється про нього як про не сумлінного працівника, що пригнічує його настрій, а враховуючи систематичність цих дзвінків, то ОСОБА_3 постійно перебуває в напруженому та пригніченому стані, що негативно відображується на його емоційному стані, у звязку з чим вважає, що з відповідача підлягає до стягнення компенсація за його моральні страждання.

Представник позивача за довіреністю ОСОБА_1 в судовому засіданні позовні вимоги ОСОБА_3 підтримав повністю, за підставами вказаним у позові та наполягає на їх задоволенні.

Представник відповідача за довіреністю ОСОБА_2 позовні вимоги ОСОБА_3 не визнав, проти їх задоволення заперечував. Свої заперечення обґрунтовував тим, що на підставі листа голови Херсонської ОДА, щодо зменшення бюджетних коштів, по базі відпочинку «Генгірка», було прийнято рішення про скорочення чисельності працівників, про що під розпис було повідомлено позивача по справі відповідно до вимог закону за два місяці до звільнення. В подальшому після спливу двомісячного строку ОСОБА_3 було звільнено з посади сторожа на підставі п.1 ст. 40 КЗпП України, оскільки скороченню підлягали посади сторожа, електрика та водія. В день звільнення бухгалтером підприємства було проведено повний розрахунок з позивачем по справі.

При цьому при вирішенні питання щодо скорочення було прийнято рішення про скорочення саме ОСОБА_3, оскільки раніше до нього було застосовано дисциплінарне стягнення та він останнім був прийнятий на роботу .

Вказує, що дійсно через місяць на посаду сторожа було прийнято іншу людину, оскільки штатна одиниця сторожа залишилася, а скоротилася лише чисельність працівників.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення сторін, суд встановивши певні факти та відповідні їм правовідносини, вважає, що позов не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

З матеріалів справи вбачається, що 02 серпня 2013 року на підставі безстрокового трудового контракту, укладеного між ОСОБА_3 та директором бази відпочинку «Генгріка», ОСОБА_3 відповідно до наказу №62 від 02.08.2013 року був прийнятий на роботу на посаду сторожа.

Наказом в.о. директора бази відпочинку «Генгірка» від 29 липня 2015 року №42, позивач попереджений про наступне вивільнення через 2 місяці, а наказом від 30 вересня 2015 року №51 він звільнений з роботи з 30 вересня 2015 року на підставі п. 1 ст. 40 КЗпП України у зв'язку зі скороченням штату з виплатою 1230 грн. 68 коп. вихідної допомоги. Ці обставини підтверджуються копіями наданих відповідачем наказу № 42 від 29.07.2015 року, наказу № 51 від 30.09.2015 року, відомостями щодо нарахування виплати, та розрахунком виплати вихідної допомоги.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України трудовий договір може бути розірваний власником або уповноваженим ним органом у випадку скорочення чисельності або штату працівників. Частина друга цієї статті передбачає звільнення цих працівників тільки за умови, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою на іншу роботу.

Як встановлено в судовому засіданні та підтверджено матеріалами справи, на виконання листа Херсонської ОДА, щодо скорочення бюджетних витрат, уповноваженою особою б/в «Генгірка» було прийнято рішення щодо скорочення чисельності працівників. Після визначення переліку посад, що підлягатимуть скороченню, 29.07.2015 року ОСОБА_3 було повідомлено про можливе подальше скорочення. При цьому судом встановлено, що при звільненні позивача з роботи адміністрацією товариства було дотримано вимоги ч. 2 ст. 40 КЗпП України щодо можливості переведення позивача на іншу роботу у цьому ж товаристві, а також залишення його в штаті на відповідній посаді та у звязку з відсутністю інших посад, з урахуванням характеризуючи даних працівника, вирішено питання про його звільнення у звязку зі скороченням штату.

Частина 1 ст. 233 КЗпП України встановила місячний строк для звернення до суду у справах про звільнення. Цей строк обраховується з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

Сторонами визнано, та підтверджено матеріалами справи, що трудову книжку з записом наказу про звільнення позивач отримав 30 вересня 2015 року. Ця обставина підтверджується і власноручним підписом позивача, який міститься на примірнику наказу, з яким він був ознайомлений у день звільнення.

Згідно ст.234 КЗпП України у разі пропуску з поважних причин строків, установлених ст.233 цього Кодексу суд може поновити ці строки.

Згідно роз'яснень, які містяться в п. 4 Постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 06.11.1992 року "Про практику розгляду судами трудових спорів", встановленні статтями 228, 233 КЗпП України строки звернення до суду застосовуються незалежно від заяви сторін. У кожному випадку суд зобов'язаний перевірити і обговорити причини пропуску цих строків, а також навести у рішенні мотиви, чому він поновлює або вважає неможливим поновити порушений строк. Якщо строк пропущено без поважних причин, у позові може бути відмовлено з цих підстав. Оскільки при пропуску строку у позові може бути відмовлено за безпідставністю вимог, суд з'ясовує не лише причини пропуску строку, а всі обставини справи, права і обов'язки сторін.

Відповідно до ч.2 ст.233 КЗпП України без обмеження будь-яким строком до суду може звернутися працівник лише з позовом про стягнення належної йому заробітної плати.

В даній справі предметом позову є трудовий спір про поновлення позивача на роботі, стягнення коштів за час вимушеного прогулу та моральної шкоди.

Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_3 звернувся з позовом до суду в грудні 2015 року, тобто зі спливом строку передбаченого ст.. 233 КЗпП. При цьому сам ОСОБА_3 в позовній заяві вказує, що про порушення свого права йому стало відомо в день звільнення у вересні 2015 року. Про те, що позивачу точно було відомо про звільнення ще у вересні 2015 року підтверджує доданий ним лист Управління соціального захисту населення Генічеської РДА від 15.10.2015 року з відповіддю на звернення.

Таким чином, суд дійшов висновку про те, що позивачем пропущено строк звернення до суду, передбачений ст. 233 КЗпП України.

Строк встановлений ст. 233 КЗпП України може бути поновлено лише у разі його пропуску з поважних причин, однак позивачем не надано доказів пропуску зазначеного строку з поважних причин і суд вважає, що він мав можливість своєчасно звернутися до суду за захистом свого порушеного права. Крім того у своєму позові позивачем навіть не ставиться питання щодо його поновлення, а в судовому засіданні не наведено мотивів з яких даний строк пропущено, а лише зазначено, що спочатку звернувся до Управління соціального захисту населення та після отримання негативної відповіді звернувся до суду.

При цьому суд враховує, що питання порушенні позивачем у зверненні до Управління соціального захисту населення Генічеської РДА стосувалися лише виплати йому вихідної допомоги у належному розмірі, також питання розміру цієї допомоги розкрито в позовній заяві, однак у своїй прохальній частині позову та в судовому засіданні ОСОБА_3 ставить питання лише про поновлення на роботі та відшкодування заробітної плати за час вимушеного прогулу.

За таких обставин суд приходить до висновку про відмову у задоволенні позову в частині поновлення на роботі. Оскільки позов в цій частині задоволенню не підлягає то, відповідно, і не підлягає задоволенню позов в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та про відшкодування моральної шкоди у зв'язку зі звільненням. Така практика застосування діючого законодавства відповідає роз'ясненням, які містяться у п. 4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року № 9 з подальшими змінами «Про практику розгляду судами трудових спорів».

Керуючись ст.ст.10,11,60,79,88,212-215 ЦПК України, ст.ст.40 ч.1п.3, 148,149 150, 233-236, 237-1 КЗпП України, суд

В И Р І Ш И В :

В задоволенні позову ОСОБА_3 до Ліквідаційної комісії Генічеської санаторної загальноосвітньої щколи-інтернату І-ІІІ ступенів Херсонської обласної ради про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу , відшкодування моральної шкоди - відмовити.

На рішення може бути подана апеляційна скарга до апеляційного суду Херсонської області протягом десяти днів з дня його проголошення, шляхом подачі апеляційної скарги до Генічеського районного суду Херсонської області.

Суддя: Н.Б. Венглєвська