Ухвала суду № 57664066, 13.05.2016, Апеляційний суд Запорізької області

Дата документу Справа №

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 22-ц/778/2517/16 Головуючий у 1 інстанції: Кочева І.В.

Є.У. № 802/90/2012 Суддя-доповідач: ОСОБА_1

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 травня 2016 р. м. Запоріжжя

Колегія суддів судової палати з цивільних справ апеляційного суду Запорізької області у складі:

головуючого: Кочеткової І.В.,

суддів: Маловічко С.В.,

ОСОБА_2,

при секретарі: Остащенко О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за скаргою Фермерського господарства «Вікторія» на дії державного виконавця відділу примусового виконання рішень управляння Державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області,

за апеляційною скаргою Фермерського господарства «Вікторія» на ухвалу Василівського районного суду Запорізької області від 05 квітня 2016 року,

ВСТАНОВИЛА:

У березні 2016 року фермерське господарство «Вікторія» звернулося до суду зі скаргою на дії державного виконавця, в якій зазначало, що в провадженні відділу примусового виконання рішень Головного територіального управління юстиції в Запорізькій області знаходиться виконавчий лист Василівського районного суду Запорізької області, виданий на виконання ухвали суду від 04 травня 2012 року у справі №2/802/174/15. 16 лютого 2016 року старшим державним виконавцем описано та арештовано нерухоме майно фермерського господарства, постановою від 02 березня 2016 року призначено експерта, субєкта оціночної діяльності для участі у виконавчому провадженні. Посилаючись на порушення старшим державним виконавцем вимог ст. 66 Закону України «Про виконавче провадження», безпідставний арешт нерухомого майна, фермерське господарство просило про задоволення скарги і скасування постанови про призначення експерта оціночної діяльності.

Ухвалою Василівського районного суду Запорізької області від 05 квітня 2016 року в задоволенні скарги відмовлено.

Не погоджуючись із зазначеною ухвалою суду, ФГ «Вікторія» подало апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права, просить ухвалу суду скасувати та постановити нову, якою задовольнити скаргу.

Заслухавши у засіданні апеляційного суду суддю-доповідача, пояснення учасників апеляційного розгляду, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

Відмовляючи боржнику у задоволенні скарги, суд першої інстанції виходив з того, що дії державного виконавця при виконанні судового рішення узгоджуються з вимогами Закону України «Про виконавче провадження» і не порушують права скаржника.

Проте погодитися з такими висновками суду не можна, оскільки суд дійшов їх з порушенням норм матеріального і процесуального права.

Згідно зі ст. 124 Конституції України, ст. 14 ЦПК України судові рішення, що набрали законної сили, обов'язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України.

Чинним законодавством України у разі невиконання судових рішень, які набрали законної сили, передбачена процедура їх примусового виконання.

Так, статтею 1 Закону України «Про виконавче провадження» визначено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) це сукупність дій органів і посадових осіб, зазначених у цьому Законі, спрямованих на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які здійснюються на підставах, у спосіб та в межах повноважень, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, виданими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Примусове виконання рішень в Україні покладається на Державну виконавчу службу, яка входить до системи органів Міністерства юстиції України (ст. 2 цього Закону).

Відповідно до п. 2 ст. 1, ст.11 Закону України «Про державну виконавчу службу» завданням державної виконавчої служби є своєчасне, повне і неупереджене примусове виконання рішень, передбачених законом. Державний виконавець зобов'язаний вживати заходів примусового виконання рішень, встановлених цим Законом, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Державний виконавець здійснює необхідні заходи щодо своєчасного і повного виконання рішення, зазначеного в документі на примусове виконання рішення, у спосіб і порядок, визначені виконавчим документом і цим законом.

Як передбачено ч.2 ст.30 Закону України «Про виконавче провадження" державний виконавець зобовязаний провести виконавчі дії з виконання рішення протягом шести місяців з дня винесення постанови про відкриття виконавчого провадження, а з виконання рішення немайнового характеру у двомісячний строк. Строк здійснення зведеного виконавчого провадження обчислюється з моменту приєднання до такого провадження останнього виконавчого документа.

Статтею 57 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що арешт майна боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення. Арешт на майно боржника може накладатися державним виконавцем шляхом: винесення постанови про арешт коштів та інших цінностей боржника, що знаходяться на рахунках і вкладах чи на зберіганні у банках або інших фінансових установах; винесення постанови про арешт коштів, що перебувають у касі боржника або надходять до неї; винесення постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження; проведення опису майна боржника і накладення на нього арешту.

Отже, в силу наведених норм, державний виконавець для забезпечення реального виконання рішення може накласти арешт на майно боржника та оголосити заборону на його відчуження; процесуальні дії з виконання судового рішення мають бути проведені протягом шести місяців з дня винесення постанов про відкриття виконавчого провадження.

Встановлено, що в провадженні відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області з березня 2014 року знаходиться зведене виконавче провадження, в тому числі з примусового виконання виконавчого листа №2/802/174/2012 про стягнення з Фермерського господарства «Вікторія» на користь ОСОБА_3 1200000 грн., а також інших виконавчих листів, загальна сума стягнення становить 1702185,86 грн. (а.с.62-63).

Постановами державного виконавця від 18 квітня, 15 травня, 11 і 15 липня 2014 року описано та арештовано майно боржника: майбутній врожай культури просо на земельній ділянці 23,15 га; майбутній врожай культури рапс на ділянці 64,84 га; майбутній врожай культури пшениця на ділянці 43,84 га; майбутній врожай ярового ячменю на площі 106,3 га; зібраний врожай ріпаку у кількості 41910 кг; зібраний врожай пшениці у кількості 92940 кг; автомобіль вантажний «Камаз» 53212, державний номер 005118 НР, 1988 року випуску; автомобіль НОМЕР_1, випуск 1976 року (а.с.5-23).

16 лютого 2016 року старшим державним виконавцем Попович Н.С. проведено опис і накладено арешт на нерухоме майно боржника (а.с.5-6).

Пізніше, постановою від 02 березня 2016 призначено субєкта оціночної діяльності для проведення оцінки нерухомого майна (а.с.4).

Обґрунтовуючи свої вимоги щодо незаконності дій посадових осіб виконавчої служби, заявник зазначав, що з 2014 року після арешту і вилучення у нього зібраного врожаю, переданого на зберігання ОСОБА_4 чоловікові стягувача, і автомобілів, які передані на відповідальне зберігання гр. ОСОБА_5, виконавчою службою не було вчинено жодної процесуальної дії з оцінки і реалізації вилученого майна. Натомість, після спливу всіх розумних строків, передбачених ст. 30 ч.2 Закону України «Про виконавче провадження» , у березні 2016 року виконавчою службою безпідставно накладено арешт на нерухоме майно боржника, тоді як вилучений ще у 2014 році врожай залишився не реалізованим, жодної процесуальної дії щодо вказаного майна виконавчою службою вчинено не було.

Визнаючи дії виконавчої служби правомірними, суд першої інстанції на порушення вимог ст.ст.10,11,60 ЦПК України не перевірив доводи скаржника щодо вказаних обставин, належної оцінки їм не дав, не зясував причини тривалої бездіяльності виконавчої служби щодо реалізації вилученого у боржника майна і необхідність накладення арешту на інше майно скаржника. Висновки суду першої інстанції про неможливість реалізації вилученого у боржника врожаю через його знищення, розшук арештованих транспортних засобів жодними допустимими доказами не підтверджені.

Судом не зясовано, на яку суму у 2014 році були вилучені у боржника врожай і транспортні засоби, які заходи вжиті виконавчою службою на відшкодування шкоди особами, які не забезпечили належні умови зберігання вилученого майна.

Розглядаючи скаргу, суд першої інстанції допустився порушень і норм процесуального права, які унеможливлюють прийняття рішення за скаргою боржника судом апеляційної інстанції за результатом розгляду апеляційної скарги.

Статтею 383 ЦПК України встановлено, що сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їх права чи свободи.

Як зазначено у п. 9 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого Суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ №6 від 07.02.2014 року «Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судових рішень у цивільних справах» згідно із статтею 33 Закону про виконавче провадження кілька відкритих виконавчих проваджень про стягнення коштів лише з одного боржника обєднується у зведене виконавче провадження.

Скарги стосовно рішень, дій або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби, прийнятих (вчинених, допущених) із метою виконання зведеного виконавчого провадження, у якому обєднано виконавчі провадження щодо виконання судових рішень судів різних юрисдикцій та/чи рішень інших органів (посадових осіб), належать до юрисдикції адміністративних судів.

Розглядаючи скаргу, суд першої інстанції не зясував, рішення яких судів та/чи інших органів щодо боржника фермерського господарства обєднані у зведене виконавче провадження, чи підлягає скарга розгляду в порядку цивільного судочинства.

За таких обставин оскаржувану ухвалу не можна визнати такою, що постановлена з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому вона на підставі ч1 п.3 ст.312 ЦПК України підлягає скасуванню з передачею питання на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст.ст. 307, 312 п.3 ч.1, 313, 317 ЦПК України, колегія суддів,

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу Фермерського господарства «Вікторія» задовольнити частково.

Ухвалу Василівського районного суду Запорізької області від 05 квітня 2016 року по цій справі скасувати, скаргу передати на новий розгляд до суду першої інстанції в іншому складі суду.

Ухвала набирає законної сили негайно, але може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий:

Судді: