Ухвала суду № 57660912, 05.05.2016, Апеляційний суд Чернівецької області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРНІВЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

05 травня 2016 року м. Чернівці

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Чернівецької області у складі:

головуючого: Перепелюк Л. М.

суддів: Бреславського О.Г., Міцнея В.Ф.

секретар: Чубрей І.І.

за участю: ОСОБА_1, її представника ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, її представника ОСОБА_5, ОСОБА_6

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1, ОСОБА_3 на рішення Першотравневого районного суду міста Чернівці від 25 лютого 2016 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_3 до ОСОБА_7, ОСОБА_4, виконавчого комітету Чернівецької міської ради про визнання недійсним договору дарування житлового будинку, визнання незаконним рішення виконавчого комітету Чернівецької міської ради, свідоцтва про право власності на нерухоме майно та їх скасування, витребування майна з чужого незаконного володіння та визнання права власності на будівельні матеріали, -

ВСТАНОВИЛА:

Позивачі звернулися до суду з позовом до ОСОБА_7, ОСОБА_4, виконавчого комітету Чернівецької міської ради про визнання недійсним договору дарування житлового будинку, визнання незаконним рішення виконавчого комітету Чернівецької міської ради, свідоцтва про право власності на нерухоме майно та їх скасування, витребування майна з чужого незаконного володіння та визнання права власності на будівельні матеріали.

Вказували на те, що по вул. Барнаульській, 16 в м. Чернівці розташовані житлові будинки літ. «А» та літ. «Б» з надвірними спорудами, забудовниками яких є позивачка ОСОБА_1 та її покійний чоловік ОСОБА_8, спадкоємцем якого є їх син ОСОБА_3 Вказані будинки побудовані самочинно та є обєктами

№22-ц/794/568/16 Головуючий у 1 інстанції Піхало Н.В.

Категорія:2 Доповідач Перепелюк Л.М.

незавершеного будівництва, оскільки ступінь їх готовності відповідно до висновку будівельно-технічного дослідження становить 72 % та 88 % відповідно. Вважали, що ОСОБА_1 як співзабудовник та ОСОБА_3 як спадкоємець співзабудовника мають право на визнання за ними права власності на будівельні матеріали, які використовувались для будівництва вказаних будинків, проте реалізувати своє право не мають можливості, оскільки вказані обєкти нерухомості є предметом спору, який виник між ними та відповідачами та який неодноразово вирішувався в судах різних інстанцій.

Зокрема зазначали, що ОСОБА_1 з покійним чоловіком ОСОБА_8 приймали безпосередню участь у будівництві зазначених будинків фізичною працею та вкладанням грошових коштів, а відповідачі на протязі багатьох років намагаються різними способами оформити своє право власності на них, й відповідно з цією метою внесено виправлення на обмірних кресленнях в частині інформації про забудовника спірних житлових будинків, а саме виправлено ім»я з «ОСОБА_8Л.» на «ОСОБА_7Л.».

Крім того, рішенням Першотравневого районного суду м. Чернівці від 07.07.2010 року за ОСОБА_7 визнано право власності на вказані вище спірні обєкти нерухомості та в подальшому на підставі рішення виконавчого комітету Чернівецької міської ради від 14.12.2010 року №807/22 видано свідоцтво на імя ОСОБА_7, згідно якого посвідчено право власності на житловий будинок літ. «А» загальною площею 163,40 кв.м., в тому числі пять житлових кімнат площею 90,50 кв.м., сарай літ. «В», вбиральні літ. «Г», огорожа №4-5, у розмірі 1/1 частки, а 25.10.2010 року між ОСОБА_7 та ОСОБА_4 укладено договір дарування нерухомого майна, за умовами якого ОСОБА_7 подарував ОСОБА_4В 45/100 часток будинковолодіння по вул. Барнаульській, 16 в м. Чернівці та вказаний договір був посвідчений приватним нотаріусом міського нотаріального округу ОСОБА_9

Вважали, що вказане рішення органу місцевого самоврядування та видане на його підставі свідоцтво про право власності підлягає визнанню незаконними та скасуванню, а також підлягає визнанню недійсним і договір дарування.

Вказували, що 08.10.2010 року Першотравневим районним судом м. Чернівці винесено ухвалу про забезпечення позову, якою накладено заборону на відчуження спірного незавершеного будівництвом нерухомого майна, при цьому відповідач ОСОБА_4 та її покійний батько ОСОБА_7 були обізнані про існування такої ухвали та про той факт, що спірне нерухоме майно є предметом спору на протязі багатьох років, проте, не зважаючи на це, уклали правочин, відповідно до якого ОСОБА_7 відчужив спірні обєкти нерухомості на користь своєї доньки- відповідачки ОСОБА_4

Посилались на те, що рішення Першотравневого районного суду м. Чернівці від 07.07.2010 року, яким визнано право власності ОСОБА_7 на зазначені вище будинки по вул. Барнаульській, 16 в м. Чернівці , скасоване рішенням Апеляційного суду Чернівецької області від 19.04.2011 року, яке залишене без змін ухвалою Вищого Спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 18.07.2011 року.

Вважали, що правова підстава прийняття оскаржуваного рішення органу місцевого самоврядування, а в подальшому отримання свідоцтва про право власності на нерухоме майно та реєстрація права в власності в органах ОБТІ відпала і як наслідок ОСОБА_7 не міг подарувати спірне майно, оскільки не був його власником.

Крім того, позивачі зазначали, що як оскаржуване рішення органу місцевого самоврядування ,так і оспорюваний договір дарування прийняті та укладені в період дії ухвали Першотравневого районного суду м. Чернівці від 08.10.2010 року про забезпечення позову.

Також зазначали, що незаконність усіх оскаржуваних ними правовстановлюючих документів полягає в тому, що в них міститься інформація щодо 100% готовності спірних об»єктів нерухомості, яка не відповідає дійсності, що підтверджується висновком відповідної будівельно-технічної експертизи.

Вказували на те, що рішенням Апеляційного суду Чернівецької області від 19.04.2011 року встановлено, що ОСОБА_1 була співзабудовником спірних обєктів самочинного будівництва, оскільки, будучи дружиною ОСОБА_8Л, приймала особисту участь у самочинному будівництві вказаного нерухомого майна шляхом трудової участі та вкладення своїх коштів, а тому вважають доведеним факт належності їм спірних житлових будинків та у зв»язку з тим, що ступінь їх готовності не становить 100 %, просили визнати за ними право власності на будівельні матеріали, які використовувались при їх будівництві.

Звернувшись із заявою про уточнення позовних вимог, просили визнати недійсним договір дарування нерухомого майна від 25.10.2010 року, відповідно до якого ОСОБА_7 передав у власність ОСОБА_4 45/100 часток будинковолодіння по вул. Барнаульській, 16 в м. Чернівці, яке складається з житлового будинку літ. «Б», що посвідчений за реєстровим №5050, приватним нотаріусом міського нотаріального округу ОСОБА_9; витребувати з чужого незаконного володіння ОСОБА_4 нерухоме майно, а саме 45/100 часток будинковолодіння по вул. Барнаульській, 16 в м.Чернівці, яке складається з житлового будинку літ. «Б», загальною площею 254,7 кв.м., житловою площею 92,20 кв.м., криниці №1, огорожі №2,3 та є предметом договору дарування нерухомого майна від 25.10.2010 року; визнати незаконним та скасувати п. 3, п.3.3, п. 3.3.2, п. 4, п. 5 рішення виконавчого комітету Чернівецької міської ради від 14.12.2010 року №807/22; визнати незаконним та скасувати свідоцтво про право власності на нерухоме майно від 30.12.2010 року, яке видано виконавчим комітетом Чернівецької міської ради на ім»я ОСОБА_7, згідно якого посвідчено право власності на житловий будинок літ. «А»загальною площею 163,40 кв.м., в тому числі п»ять житлових кімнат площею 90,50 кв.м., сарай літ. «В», вбиральні літ. «Г», огорожа №4-5, у розмірі 1/1 частки; витребувати з чужого незаконного володіння ОСОБА_7 нерухоме майно, а саме: житловий будинок літ. «А» загальною площею 163,40 кв.м., житловою площею 90,50 кв.м., сарай літ. «В», вбиральня літ. «Г», огорожа №4-6; визнати за ОСОБА_1, ОСОБА_3 право спільної сумісної власності на об»кти незавершеного будівництва, які розташовані на земельній ділянці за адресою м.Чернівці, вул.Барнаульська, 16 та складаються з усіх будівельних матеріалів та обладнання, яке було використано у процесі будівництва (створення майна), а саме: житлового будинку літ. «А» загальною площею 163,40 кв.м., житловою площею 90,50 кв.м., ступінь будівельної готовності якого становить 72%, житлового будинку літ. «Б», загальною площею 254,70 кв.м., житловою площею 92,20 кв.м., ступінь будівельної готовності якого становить 88%, сарай літ. «В», вбиральня літ. «Г», криниця №1, огорожа №2,3,5,6.

Рішенням Першотравневого районного суду від 25.02.2016 року в позові відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, позивачі подали апеляційну скаргу, просять рішення суду скасувати, їх позовні вимоги задовольнити повністю.

Посилаються на те, що судом першої інстанції порушено норми процесуального та неправильно застосовано норми матеріального права.

Колегія суддів, заслухавши доповідача, сторін та їх представників, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга підлягає відхиленню.

Суд першої інстанції зробив правильний висновок про необхідність відмови у задоволенні позовних вимог позивачів ОСОБА_1 та ОСОБА_3

Такий висновок суду ґрунтується на нормах матеріального права, які суд правильно застосував до правовідносин, які склались між сторонами, та на підставі наданих сторонами і досліджених судом належних та допустимих доказах.

Зокрема, судом першої інстанції правильно застосовано до правовідносин, які склались між сторонами, Закон України « Про власність», який діяв до 20.06.2007 року, оскільки відповідно до пунктів 1,4 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України цей кодекс застосовується до цивільних правовідносин, що виникли після набрання ним чинності, тобто після 01.01.2004 року.

При цьому, судом правильно враховано вимоги статтей 12, 13, 14, 17 та 48 Закону України «Про власність» та роз»яснення, викладені у п.4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 04.10.1991 року №7 «Про практику застосування судами законодавства, що регулює право приватної власності громадян на жилий будинок», згідно яких у приватній власності громадян можуть знаходитись жилі будинки, збудовані на відведеній у встановленому порядку земельній ділянці або придбані на законних підставах, наприклад, за договором купівлі-продажу, міни, дарування, за правом спадщини.

Участь інших осіб у будівництві не створює для них права приватної власності на будинок, крім передбачених законом випадків (наприклад, будівництво будинку подружжям).

Такий висновок суду першої інстанції відповідає також правовій позиції, викладеній Верховним Судом України у постанові №6-42цс 12 від 16.05.2012 року.

Крім того, судом обґрунтовано враховано вимоги статті 105 ЦК Української РСР, яка передбачала наслідки самовільного будівництва жилого будинку, господарських та побутових будівель та споруд, тобто про те, що громадянин, який збудував або будує жилий будинок, здійснив або здійснює його перебудову чи прибудову без встановленого дозволу, або без належно затвердженого проекту, або з істотними відхиленнями від проекту, або з грубим порушенням основних будівельних норм і правил, не вправі розпоряджатися цим будинком чи його частиною ( продавати, дарувати, здавати в найом тощо). Висновок суду про відмову позивачам у частині визнання за ними права власності на будівельні матеріали, використані при зведенні спірного будинковолодіння, також відповідає роз»ясненням, викладеним в п.3 постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 19.09.1975 року «Про практику застосування статті 105 Цивільного кодексу України», згідно яких, вирішуючи позови про право власності на самовільно споруджені жилі будинки або прибудови, в тому числі пов»язані з купівлею-продажем, міною, даруванням, спадкуванням останніх, а також вимоги про поділ цих будівель між учасниками будівництва і визначення порядку користування приміщеннями в них, про відшкодування витрат, понесених на самовільне будівництво, суди повинні враховувати, що щодо таких жилих будинків і прибудов не виникає прав і обов»язків власника ні в осіб, які їх спорудили, ні в осіб, які уклали щодо них угоди.

Правильним та обґрунтованим є висновок суду першої інстанції та таким, що відповідає нормам Земельного кодексу України від 1990 року з наступними змінами та доповненнями та нормам Земельного кодексу України від 2001 року та наданим сторонами доказам, про те, що право власності на землю або право користування наданою земельною ділянкою виникає після встановлення землевпорядними організаціями меж земельної ділянки в натурі ( на місцевості) і одержання документа, що посвідчує це право Державного акту про право власності на землю, що право розпоряджатися землею на час виникнення спірних правовідносин сторін належало Радам народних депутатів, які в межах своєї компетенції передають землі у власність або надають у користування та вилучають їх шляхом прийняття рішення. Тобто, обов»язковою умовою використання земельної ділянки, як зазначено судом, є наявність у особи, що її використовує, правовстановлюючих документів на цю земельну ділянку,

Разом з тим, позивачі не надали суду належних та допустимих доказів того, що земельна ділянка по вул..Барнаульській, 16 у місті Чернівці належала ОСОБА_8 на праві власності чи знаходилась у його користуванні у визначеному земельним законодавством порядку, відсутні також докази того, що після зведення спірних будівель земельна ділянка виділялась ОСОБА_1, а тому висновок суду про недоведеність та безпідставність позову в частині визнання права власності на будівельні матеріали, використані при будівництві житлових будинків літ.А і літ.Б, а також надвірних та господарських споруд по вул..Барнаульській, 16 в м.Чернівці. які були використані для самочинного будівництва, визнання за позивачами права власності на спірне будинковолодіння, є правильним.

При цьому, судом перщої інстанції також враховано надані відповідачами докази, згідно яких судом встановлено, що на земельній ділянці по вул.Барнаульській,16 у м.Чернівці, яка є комунальною власністю, був розташований будинок з належними до нього надвірними будівлями та спорудами, який складався з однієї житлової кімнати площею 20,40 кв.м і належав батькові відповідачки ОСОБА_4 ОСОБА_7- на праві власності на підставі договору дарування від 10.04.1972 року. Саме на цій земельній ділянці знаходяться спірні будівлі: житлові будинки літ.ОСОБА_5 літ.Б, сарай літ.В, вбиральня літ.Г, колодязь та огорожа. Крім того, згідно довідки Управління Держкомзему у м.Чернівці (а.с.86, том 4) власником/землекористувачем земельної ділянки по вул..Барнаульській, 16 у м.Чернівці, цільове призначення якої для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд- значиться батько відповідачки ОСОБА_4 ОСОБА_7,що підтверджує наявність у нього права як землекористувача використовувати земельну ділянку, в тому числі і зводити на ній будівлі.

Як власник спірного будинковолодіння , батько відповідачки ОСОБА_4В - ОСОБА_7Л 25.10.2010 року уклав з нею договір дарування належних йому на праві власності 45/100 часток будинковолодіння, який оскаржили позивачі, хоча суд, врахувавши ту обставину,що при укладенні вищевказаного договору дарування нотаріусом встановлено, що будинок, 45/100 часток якого відчужується за договором, належить дарувальнику на підставі рішення Першотравневого районного суду м. Чернівці від 7 липня 2010 року у справі № 2-1847/10, на підставі якого ЧКОБТІ зареєстровано право власності, правильно відмовив у визнанні його недійсним.

Судом першої інстанції також встановлено, що рішенням виконавчого комітету Чернівецької міської ради від 14.12.2010 року №807/22 будинковолодіння по вул. Барнаульській, 16 в м.Чернівці поділено на окремі будинки з присвоєнням їм поштових адрес, а саме житловому будинку літ. А загальною площею 163,40 кв.м., в тому числі5 житлових кімнат площею 90,50 кв.м., сараю літ. В, вбиральні літ. Г, огорожі №4-6, власником яких був батько відповідачки ОСОБА_4 ОСОБА_7-адресу: вул. Барнаульска, 16 та житловому будинку літ. Б., загальною площею 254,70 кв.м., в тому числі 6 житлових кімнат площею 92,20 кв.м., криниці №1, огорожі №2-3, власником яких є ОСОБА_4- адресу- вул. Барнаульська, 16В (а/с 13, Том 1),а на підставі вище вказаного рішення ОСОБА_7 видано свідоцтво про право власності на спірне нерухоме майно (а/с 14, Том 1).

Враховано судом першої інстанції і те, що рішенням апеляційного суду Чернівецької області 19.04.2011 року рішення Першотравневого районного суду м.Чернівці від 07.07.2010 року скасовано та в задоволенні позову ОСОБА_7 до Чернівецької міської ради про визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно відмовлено (а/с 8, Том 1), але суд, з врахуванням наведеного, обґрунтовано вважав,що наведені обставини свідчать про існування між сторонами спору щодо нерухомого майна, а саме двох житлових будинків, які зводилися самочинно та у визначеному законом порядку в експлуатацію не були здані, у тому числі й в частині їх забудовника, а не підтверджують той факт, що позивачі по справі є забудовниками даних будинків, як вони про це зазначають в апеляційній скарзі. Крім того, суд апеляційної інстанції скасував рішення суду першої інстанції про визнання права власності на нерухоме майно з підстав того, що апелянти не були учасниками судового розгляду.

Крім того, як встановлено судом першої інстанції,згаданим рішенням Апеляційного суду Чернівецької області від 19.04.2011 року встановлено факт того, що позивач ОСОБА_1 є співзабудовником спірних обєктів нерухомого майна, проте вказаним рішенням не встановлено, якою була її частка участі у такому будівництві та дана обставина не була доведена під час розгляду даної справи належними та допустимими доказами, тому твердження позивачки ОСОБА_1 про те, що зазначена обставина не підлягала доказуванню, є помилковою, оскільки зазначеним рішенням підтверджується тільки факт спору між сторонами.

Посилання позивачів в апеляційній скарзі на рішення Першотравневого райвиконкому м.Чернівці від 26 березня 2003 року за №30\3, яким внесено зміни до п.3.2 свого рішення від 28.11.2001 року за № 127\12 і виправлено помилку, змінивши імя «Віктор» на «Георгій», судом обґрунтовано не прийнято до уваги, оскільки ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 25.03.2008 року залишено без змін постанову Першотравневого районного суду м. Чернівці від 11.07.2007 року, якою задоволено вимоги ОСОБА_7 до виконавчого комітету Першотравневої районної ради, треті особи ОСОБА_8, Чернівецька міська рада і визнано незаконним та скасовано п. 4 рішення виконкому Першотравневої районної ради м.Чернівці №30-3 від 26.03.2003 року про внесення змін в п. 3.2 рішення від 28.11.2001 року №127-12 , тому твердження апеляційної скарги не можуть бути прийняті як підстава для скасування законного та обґрунтованого рішення суду першої інстанції.

Крім того, з наявних в матеріалах справи квитанцій вбачається, що батько відповідачки ОСОБА_4 - ОСОБА_7 платив земельний податок (а/с 168-174 Том 2), а посилання в апеляційній скарзі, на те, що ОСОБА_10 перебував на обліку як платник податку на землю, не знайшло свого підтвердження належними доказами у суді першої інстанції.

Твердження апеляційної скарги щодо неправомірності договору дарування 45\100 часток будинковолодіння по вул.Барнаульській, 16 в м.Чернівці,, укладеного між відповідачкою ОСОБА_4 та її батьком ОСОБА_7, спростовується , в першу чергу тим, що позивачі вже зверталися до суду з позовною заявою про визнання недійсним договору дарування житлового будинку, визнання незаконним рішення, свідоцтва про право власності на нерухоме майно та їх скасування, причому рішенням Першотравневого районного суду м.Чернівці від 09 серпня 2012 року зазначені позовні вимоги задоволені, але рішенням апеляційного суду Чернівецької області від 25 жовтня 2012 року згадане рішення Першотравневого районного суду м. Чернівці від 09 серпня 2012 року скасовано, а в задоволені позовних вимог відмовлено.

При цьому, у своєму рішенні суд апеляційної інстанції зазначив, що договір дарування був укладений правомірно, оскільки станом на 25 жовтня 2010 року (день укладення договору дарування) в Єдиному реєстрі заборон відчуження обєктів нерухомого майна обтяження не було внесено запис про заборону відчуження, а запис про заборону був внесений лише 12 листопада 2010 року. Відповідно до частини 3 статті 61 ЦПК України обставина, встановлена судовим рішенням у цивільній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Суд першої інстанції, відповідно до вимог ч.1 ст.717, ч.2 ст.718, ч.1 ст.215,ст..203 ЦК України та згідно роз»ясень, що містяться у п.п.7,26 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 року №9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», зробив також правильний висновок про те, що оскільки правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом, та особами, які беруть участь у справі про визнання правочину недійсним, є насамперед сторони правочину, а позивачі не є сторонами оспор»юваного договору дарування і не надали належних доказів наявності передбачених законом підстав для визнання його недійсним, тому позов в цій частині не підлягає до задоволення. Такий висновок суду заявники не спростували в апеляційній скарзі.

Правильним також є висновок суду першої інстанції щодо того, що не підлягає задоволенню позов в частині скасування та визнання незаконним п.3, п.3.3., п.3.3.2, п.4, п.5 рішення виконавчого комітету Чернівецької міської ради від 14.12.2010 року за №807\22 та як наслідок такого скасування- скасування і свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 30.12.2010 року, який при цьому у своєму рішенні навів норми матеріального права та оцінив докази сторін, які були надані в процесі розгляду справи, врахувавши при цьому , що ні зазначені пункти рішення виконавчого комітету Чернівецької міської ради від 14.12.2010 року за №807\22, ні свідоцтво про право власності на нерухоме майно від 30.12.2010 року жодним чином не порушують права позивачів, а при прийнятті своїх рішень орган місцевого самоврядування не порушив норм закону.

Правильним та обґрунтованим є також висновок суду про те, що не підлягає задоволенню і позовна вимоги позивачів щодо витребування майна з чужого незаконного володіння, оскільки останні належними та допустимими доказами не довели, що саме вони є власниками зазначеного майна.

Вимагаючи скасування рішення суду першої інстанції, заявники не надали суду апеляційної інстанції жодного належного та допустимого доказу на спростування зазначених вище та встановлених судом обставин, хоча, відповідно до статей 60, 131 ЦПК України, кожна сторона зобовязана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції ухвалене з дотриманням норм матеріального та процесуального права, є законним та обґрунтованим , а тому його слід залишити без змін.

Керуючись ст.ст. 307, 308, ЦПК України, колегія суддів,-

УХВАЛИЛА

Апеляційну скаргу ОСОБА_1, ОСОБА_3 відхилити.

Рішення Першотравневого районного суду міста Чернівці від 25 лютого 2016 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення.

На ухвалу може бути подана касаційна скарга до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з моменту вступу її в законну силу.

Головуючий /підпис/

Судді: /підписи/

З оригіналом згідно: