Ухвала суду № 57660294, 10.05.2016, Апеляційний суд Черкаської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 22-ц/793/1218/16Головуючий по 1 інстанціїКатегорія : 55 ОСОБА_1 Доповідач в апеляційній інстанції ОСОБА_2

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 травня 2016 року Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Черкаської області в складі:

головуючогоОСОБА_2суддівОСОБА_3, ОСОБА_4 при секретаріОСОБА_5

представника ТОВ «Айболит» ОСОБА_6,

представника ОСОБА_7 - ОСОБА_8,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Черкаси апеляційну скаргу представника Товариства з обмеженою відповідальністю «Айболит» на рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 30 березня 2016 року у справі за позовом ОСОБА_7 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Айболит» про стягнення заборгованості по заробітній платі, компенсації за невикористану відпустку та середнього заробітку за час затримки розрахунку,

в с т а н о в и л а :

02 вересня 2014 року ОСОБА_7 звернувся до суду з вказаним позовом, мотивуючи свої вимоги тим, що він з 09.06.2011 року відповідно до укладеного із ТОВ «Айболит» трудового договору був прийнятий на посаду директора Феодосійської філії ТОВ «Айболит», що підтверджується наказом № 75 від 09.06.2011 року.

Наказом № 92-к від 29.07.2013 року позивача звільнено з посади директора Феодосійської філії ТОВ «Айболит», за угодою сторін на підставі п. 1 ст. 36 КЗпП України.

ОСОБА_7 зазначає, що в день звільнення роботодавець не повідомив його про нараховані суми належні при звільненні та не провів з ним будь-яких розрахунків, стосовно належних йому виплат, як із заробітної плати так і щодо не використаних днів щорічної відпустки за період роботи з 09.06.2011 року по 29.07.2013 року, чим порушив його право на оплату праці та отримання компенсації за не використану відпустку.

Також роботодавець не надав йому для ознайомлення копію наказу про звільнення, в звязку з чим ним була направлена письмова заява до відповідача з проханням надати копію вказаного наказу, однак до даного часу копії наказу про звільнення він так і не отримав.

Позивач вказує, що за період роботи з 09.06.2011 року по 29.07.2013 року відповідач систематично не повідомляв його про розмір нарахованої заробітної плати, що мало наслідком неотримання ним даних грошових коштів.

Оскільки повідомлення про нарахування грошових коштів позивачу не надавалося, то ним за основу взята заробітна плата вказана в індивідуальних відомостях про застраховану особу його, ОСОБА_7, від 11.02.2014 року, що видана пенсійним фондом України у формі виписки, з якої вбачається, що загальний розмір заробітної плати за період з 09.06.2011 року по 29.07.2013 року складає 31887 грн. 60 коп.

Позивач також вказує, що заборгованість по заробітній платі за липень 2013 року відповідачем була перерахована йому на картковий рахунок.

ОСОБА_7 неодноразово збільшував позовні вимоги та остаточно просив суд стягнути з ТОВ «Айболит» на його користь: заборгованість по заробітній платі - 28 720,55 грн., компенсацію за невикористану відпустку - 2289,39 грн., середній заробіток за час затримки виплати належних сум 26 086,50 грн., а разом 57 096,44 грн.(а.с. 24, 96-99).

Рішенням Придніпровського районного суду м. Черкаси від 30 березня 2016 року позов ОСОБА_7 задоволено частково.

Вирішено стягнути з ТОВ «Айболит» на користь ОСОБА_7 середній заробіток за час затримки розрахунку в сумі 18 550 грн.66 коп.

Вирішено питання про судовий збір.

В апеляційній скарзі представник ТОВ «Айболит», посилаючись на порушення судом при ухваленні рішення норм матеріального та процесуального права, просить його скасувати і ухвалити по справі нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог ОСОБА_7

Заслухавши доповідь судді, пояснення осіб, які з'явилися у судове засідання, вивчивши та обговоривши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Статтями 213, 214 ЦПК України передбачено, що рішення повинно бути законним і обґрунтованим та відповідати на питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувались вимоги і заперечення, якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Норми матеріального права вважаються порушеними або неправильно застосованими, якщо застосовано закон, який не поширюється на ці правовідносини, або не застосовано закон, який підлягав застосуванню.

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову, суд першої інстанції прийшов до висновку, що затримка остаточного розрахунку при звільненні позивача ОСОБА_7 допущена з вини відповідача.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду, виходячи з наступного.

Відповідно до ст.60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір.

Статтею 10 ЦПК України передбачено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Встановлено, що 09 червня 2011 року ОСОБА_7, відповідно до укладеного трудового договору з Товариством з обмеженою відповідальністю «Айболит» був прийнятий на посаду директора Феодосійської філії ТОВ «Айболит», що підтверджується наказом № 75 від 09.06.2011 року (а.с. 71).

Наказом про припинення трудового договору (контракту) № 92-к від 29.07.2013 року ОСОБА_7 звільнено з посади директора Феодосійської філії ТОВ «Айболит», за угодою сторін п. 1.ст. 36 КЗпП України (а.с. 61).

Статтею 47 КЗпП України передбачено, що власник або уповноважений ним орган зобовязаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені ст. 116 цього Кодексу.

Відповідно до ст.116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належить йому від підприємства, установи, організації, проводиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після предявлення звільненим працівником вимоги про розрахунок.

В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений в цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Судом першої інстанції встановлено та з матеріалів справи вбачається, що 29 липня 2013 року в день звільнення, з позивачем не був проведений повний розрахунок при звільненні.

У п. 20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року N 13 "Про практику застосування судами законодавства про оплату праці" роз'яснено, що, установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступний після пред'явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст. 117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при не проведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутність в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.

Виходячи з аналізу змісту норми ст. 117 КЗпП України, яка передбачає відповідальність власника за затримку розрахунку при звільненні, слід дійти висновку, що підставою такої відповідальності є, по-перше, факт порушення власником строків розрахунку при звільненні (ст. 116 КЗпП України) та, по-друге, вина власника.

27.02.2014 року ТОВ «Айболит» надіслало ОСОБА_7 лист з проханням зявитися за адресою розташування ТОВ «Айболит» для проведення остаточного розрахунку (депонованої заробітної плати), а в разі відсутності можливості з'явитися за вказаною адресою особисто, просили повідомити про це письмово, та обов'язково вказати реквізити банку для перерахунку коштів у безготівковій формі, разом з листом ОСОБА_7 була надіслана трудова книжка (а.с. 62.)

На час звільнення позивача з роботи відповідач перед останнім мав заборгованість по заробітній платі за липень 2013 року та компенсації за невикористану відпустку всього в сумі 2595 грн. 08 коп., що стверджується розрахунком листом за липень 2013 року та відомістю на виплату грошей № 45 за липень 2013 року, з якої вбачається, що саме вказана сума в зв'язку з її не отриманням ОСОБА_7 була за депонована та платіжним дорученням від 16.06.2014 року (т.1 а.с.25, 47)

В п.32 постанови № 9 Пленуму Верховного Суду України від 06.11.1992 року «Про практику розгляду судами трудових спорів» (з подальшими змінами) розяснено, що у випадках стягнення на користь працівника середнього заробітку за час вимушеного прогулу в зв'язку з незаконним звільненням або переведенням, відстороненням від роботи невиконанням рішення про поновлення на роботі, затримкою видачі трудової книжки або розрахунку він визначається за загальними правилами обчислення середнього заробітку, виходячи з заробітку за останні два календарні місяці роботи. Для працівників, які пропрацювали на даному підприємстві (в установі, організації) менш двох місяців, обчислення проводиться з розрахунку середнього заробітку за фактично пропрацьований час. При цьому враховуються положення Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року N 100 (зі змінами, внесеними постановою Кабінету Міністрів України від 16 травня 1995 року N 348) (далі Порядку).

Згідно з п.2 Порядку у всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати і середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.

Пунктами 5, 8 вказаного Порядку встановлено, що нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати. Нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочих (календарних) днів на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства.

При проведенні розрахунків щодо стягнення з відповідача належних звільненому працівникові сум за весь час затримки по день фактичного розрахунку, судом першої інстанції вірно враховані вище зазначені норми законодавства та розяснення.

Обґрунтованим є рішення суду в частині стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку, оскільки повний розрахунок з ОСОБА_7 в день його звільнення проведений не був, а саме не була виплачена заробітна палата за липень 2013 року та компенсація за невикористану відпустку, всього на суму 2595 грн. 08 коп., і повний розрахунок був проведений лише 16.06.2014 року.

Проте, позивач отримавши 27.03.2014 року повідомлення про необхідність отримання вказаних коштів мав реальну можливість їх отримати, але зволікав з цим, тому вини відповідача у невиплаті вказаних сум після 27.03.2014 року немає.(т.1, а.с. 62-64).

Суд першої інстанції прийшов до вірного висновку, з яким погоджується і колегія суддів, про необхідність стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку лише за період з 29.07.2012 року по 27.03.2013 року в сумі 18 550 грн. 66 коп., виходячи із наступного розрахунку: 76 грн. 98 коп. /середньоденна заробітна плата/ х 241 день /кількість днів затримки розрахунку/ = 18550 грн. 66 коп.

При цьому середньоденна заробітна плата вирахувана судом за останні два повні робочі місяці, а саме за травень та червень 2013 року: 1425 грн. /заробітна плата за травень 2013 року/ + 1500 грн. /заробітна плата за червень 2013 року/: 38 робочих днів = 76 грн. 98 коп.

Є вірним висновок суду і про те, що з 27.03.2014 року до 16.06.2014 року вина відповідача у затримці розрахунку відсутня, оскільки позивач, як зазначалося вище, з власної волі не з'явився для отримання розрахунку у день звільнення.

Що стосується вимоги в частині заборгованості по заробітній платі та компенсації за невикористану відпустку.

Відповідно до наказу № 20-О про надання відпустки від 02.10.2012 року позивач ОСОБА_7 перебував у відпустці з 03.10.2012 року по 18.10.2012 року, тобто протягом 16 календарних днів (т. 1 а.с. 74 ).

Як вбачається з вищевказаного наказу, відпустка була надана позивачу за період роботи з 09.06.2011 року по 09.06.2012 року. Отже, невикористана відпустка за вказаний період складає 8 календарних днів.

За період роботи з 09.06.2012 року по 09.06.2013 року позивач мав право на відпустку терміном в 24 календарні дні, яка ним не була використана.

За період з 09.06.2013 року по день звільнення тобто по 29.07.2013 року позивач мав право на відпустку терміном в 4 календарні дні.

Таким чином невикористана відпустка ОСОБА_7 за період роботи з 09.06.2012 року по 29.07.2013 року з урахуванням не використаної відпустки за період роботи з09.06.2011 року по 09.06.2012 року складає 36 календарних днів.

Проте, як вбачається із розрахункового листка за липень 2013 р. позивачу ОСОБА_7 підприємством нарахована компенсація за невикористану відпустку в сумі 1797 грн. 48 коп. саме за 36 календарних днів і вказана сума була отримана позивачем 16.06.2014 року. (т.1 а.с. 94)

Суд першої інстанції прийшов до вірного висновку, що підстави для стягнення з відповідача на користь позивача компенсації за не використану відпустку відсутні

Крім того, з матеріалів справи вбачається, з 01.01.2012 року по 31.06.2013 року позивачу було нараховано: за січень 2012 року - 1190 грн., за лютий 2012 року - 1190 грн., за березень 2012 року - 1190 грн., за квітень 2012 року - 1190 грн., за травень 2012 року -1190 грн., за червень 2012 року - 1190 грн., за липень 2012 року - 1190 грн., за серпень 2012 року - 1190 грн., за вересень 2012 року - 1190 грн., за жовтень 2012 року - 1190 грн., за листопад 2012 року - 1300 грн., за грудень 2012 року - 1300 грн., за січень 2013 року - 1300 грн., за лютий 2013 року - 1350 грн., за березень 2013 року - 1500 грн., за квітень 2013 року - 1500 грн., за травень 2013 року - 1425 грн., за червень 2013 року - 1500 грн.

Згідно відомостей на виплату грошей та видатковими касовими ордерами, вказані кошти, за виключенням обов'язкових відрахувань, були виплачені ОСОБА_7 і це судом враховано (т. 1, а.с. 26-47, 210-229).

Аналізуючи матеріали справи, колегія зазначає, що ОСОБА_7 заперечував проти отримання вказаних коштів посилаючись на те, що підпис у видаткових касових ордерах та відомостях на виплату грошей виконаний не ним.

Відповідно до судової-почеркознавчої експертизи № 90 від 26.06.2015 року (т. 1 а.с. 235-239) та повторно судової-почеркознавчої експертизи № 204 від 28.01.2016 року (т. 2 а.с. 3-8) однозначного висновку не дали, вказуючи на неможливість вирішити поставлені судом питання в категоричній формі в зв'язку з простою будовою досліджуваних підписів, частковою транскрипційною незпівставністю досліджуваних підписів.

Доводи позивача ОСОБА_7 щодо не отримання ним заробітної плати за період з червня 2011 року по 31.12.2011 року не знайшли свого підтвердження в судовому засіданні належними доказами.

Слід зауважити, що позивач погодився з рішенням суду, так як його не оскаржував.

Відповідач в запереченні стверджує, що заробітна плата за вказаний період була виплачена ОСОБА_7, але надати відповідні докази немає можливості, оскільки вони, а саме відомості на виплату грошей та видаткові ордери були знищені, що підтверджується актом № 1 на знищення документів та справ від 20.01.2014 року ТОВ «Айболит», відповідно до якого прибуткові, видаткові ордери, відомості виплати заробітних плати за 2010-2011 року в дійсності були знищені 20.01.2014 року, тобто до подання даного позову до суду (т. 1 а.с. 118).

Згідно акту від 10.08.2012 року «Про результати планової виїзної перевірки Товариства з обмеженою відповідальністю «Айболит» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2009 року по 31.03.2012 року», складеного Державною податковою інспекцією у м. Черкасах Черкаської області Державної податкової служби, вбачається, що перевіркою встановлено, що станом на 01.04.2012 року заборгованість із виплати заробітної плати на підприємстві відсутня, з чого слідує, що відсутня втому числі і заборгованість по виплаті заробітної плати позивачу за вказаний період (т.1 а.с. 115-117).

Зважаючи на викладене, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції при вирішенні спору всебічно і повно з'ясував та перевірив всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінив докази та дав їм належну правову оцінку, що мають юридичне значення для її розгляду і вирішення спору по суті, правильно визначив норми матеріального права, що підлягають застосуванню до спірних правовідносин та ухвалив обґрунтоване і законне судове рішення.

Керуючись ст.ст.303, 307, 308, 314, 315 ЦПК України, судова колегія,

у х в а л и л а :

Апеляційну скаргу представника Товариства з обмеженою відповідальністю «Айболит» відхилити.

Рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 30 березня 2016 року у справі за позовом ОСОБА_7 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Айболит» про стягнення заборгованості по заробітній платі, компенсації за невикористану відпустку та середнього заробітку за час затримки розрахунку залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ на протязі двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.

Головуючий :

Судді :