Рішення № 57658500, 06.04.2016, Апеляційний суд Харківської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

___________

Провадження № 22ц/790/810/16 Головуючий 1 інст. Іванова І.В.

Справа № 639/5397/15-ц Доповідач - Кісь П.В.

Категорія: спори, що виникають із житлових правовідносин

РІШЕННЯ

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

06 квітня 2016 року Апеляційний суд Харківської області у складі:

головуючого, судді - Кіся П.В.,

суддів: - ОСОБА_1,

- ОСОБА_2,

секретаря - Сементовської О.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Харкові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на заочне рішення Жовтневого районного суду м. Харкова від 23 листопада 2015 року по справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, третя особа: Жовтневий районний відділ у м. Харкові Головного управління Державної міграційної служби в Харківській області про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, -

ВСТАНОВИВ:

10.06.2015 року ОСОБА_3 звернулася до суду з зазначеним позовом та просила визнати ОСОБА_4 таким, що втратив право користуванням житловим будинком № 22, що знаходиться за адресою: м. Харків, вул. Колонна та зняти його з реєстраційного обліку.

В обґрунтування позовної заяви ОСОБА_3 зазначала, що згідно з договором дарування від 23.04.1998 року вона є власником житлового будинку № 22з надвірними будівлями по вул. Колонна в м. Харкові. Разом з нею в зазначеному будинку зареєстрований ОСОБА_4, однак він не є членом сімї і ніколи не проживав в даному будинку, особистих речей в будинку не має. Оскільки відповідач більше строку встановленого ст.ст.71, 72 ЖК України без поважних причин відсутній за місцем реєстрації, тому вона вважає, що він втратив право користуванням житлом тому позивач змушена звернутись до суду з позовом.

Заочним рішенням Жовтневого районного суду м. Харкова від 23 листопада 2015 року у задоволенні позову відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_3 просить скасувати рішення та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Вважає рішення суду необґрунтованим та таким, що постановлено з порушенням норм матеріального та процесуального права, а також невідповідності висновків суду обставинам справи.

В обґрунтування апеляційної скарги апелянт зазначає, що відповідач не проживає в ІНФОРМАЦІЯ_1 з 1995 року, що підтвердили свідки. Крім того, ОСОБА_4 не є членом родини позивача, не сплачує комунальні послуги, не здійснює поточний ремонт. Суд першої інстанції не вірно застосував до спірних правовідносин ст.ст. 71, 72, 150, 163 ЖК України та ст.ст. 382, 391 ЦК України, у звязку з чим, на думку апелянта, було винесено незаконне рішення.

В суді апеляційної інстанції ОСОБА_3 та її представник апеляційну скаргу підтримали і просили задовольнити, посилаючись на викладені в апеляційній скарзі доводи. Додатково ОСОБА_3 пояснила, що будинок №22 по вулиці Колонна в м.Харкові їй подарували її мати згідно договору дарування від 23.04.1998 року і під час реєстрації права власності довідалася, що в будинку зареєстрований її племінник відповідач ОСОБА_4, який жодного дня там не проживав і не проживає. Відповідач ОСОБА_4 був зареєстрований її покійною матірю на вимогу брата, який зловживав спиртними напоями, та його колишньої дружини. Місцезнаходження відповідача їй невідоме, весь цей час вона самостійно несе тягар витрат з утримання будинку.

Відповідач ОСОБА_4, будучи повідомлений про час та місце розгляду справи в порядку, передбаченому ст.ст.74,76 ЦПК України, в судове засідання не зявився, про причину неявки не повідомив.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення осіб, що зявилися, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню за таких підстав.

Судом встановлено на підставі наданих доказів, що позивачу ОСОБА_3 на праві приватної власності належить житловий будинок №22 житловою площею 37,3 м.кв., розташований по вул.Колонна в м.Харкові. Право власності на вказаний будинок ОСОБА_3 набула на підставі договору дарування від 23.04.1998 року, зареєстрованого КП «Харківське міське бюро технічної інвентаризації» 13.10.2004 року.

Згідно запису в домовій книзі в цьому будинку зареєстровані ОСОБА_5 (син позивача) з 14.6.2006 року і відповідач ОСОБА_4 з 07.06.1995 року (а.с.6).

Згідно актів від 16.06.2015 року опитування ОСОБА_6 і ОСОБА_7 в будинку №22 по вул..Колонна в м.Харкові, ніхто, крім ОСОБА_3 і її сина ОСОБА_5, не проживає.

Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову суд першої інстанції вказував, що позивач, посилаючись на ст.ст.71,72 ЖК України та ст.ст.391,383 ЦК України, яких недостатньо для ухвалення бажаного їй рішення, звернувся за захистом свого права шляхом визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням не у спосіб, передбачений законом, вказуючи, що до спірних правовідносин повинна застосовуватися ст.405 ЦК України.

З таким рішення апеляційний суд погодитися не може у звязку з неправильним застосуванням норм матеріального і порушенням норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення справи.

Суд першої інстанції помилково вважав, що саме позивач повинен визначати норму матеріального права, якою регулюються спірні правовідносини, оскільки статтею 214 ЦПК України передбачено, що суд повинен вирішити які правовідносини ви никають із встановлених обставин, яка саме правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин і чи слід задовольняти позов, виходячи з закріплених в ст.ст.10,11 ЦПК України засад змагальності та диспозитивності в цивільному судочинстві.

Дійсно, позивач ОСОБА_3 та її представник адвокат ОСОБА_8, обґрунтовуючи позовні вимоги, посилалися як на ст.ст.71,72 ЖК України, які регулюють відтисни користування житловими приміщеннями в будинках державного і громадського житлового фонду, так і на ст.ст.383 та 391 ЦК України, якими регулюється здійснення права власності та захист прав власності.

Проте визначальним для вирішення справи є обставини, на які посилається позивач як на підставу своїх вимог, та відповідач у запереченнях, а також доведення перед судом їх переконливості.

Відповідно до ч.1 ст.383 ЦК України власник житлового будинку має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів сімї, інших осіб. Згідно з положенням ст.391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном. Статтею 405 ЦК України передбачено право членів сімї власника на користування цим житлом.

З матеріалів справи вбачається, що відповідач не є і не був членом сімї власника будинку №22 по вул.Колонна в м.Харкові, як нинішнього, тобто позивача ОСОБА_3, так і попереднього (її матері) на час його реєстрації в цьому будинку.

У будь-якому разі відповідач ОСОБА_4 не є членом сімї нинішнього власника - позивача ОСОБА_3, яка має право вимагати усунення перешкод у користуванні належною їй власністю зазначеним у позові способом.

Що стосується вимог щодо скасування реєстрації відповідача, то вона заявлена передчасно, оскільки реєстраційні дії відповідного органу є похідними і залежать від ухваленого судом рішення, яке, згідно ст.7 Закону України «Про свободу пересування і вільного вибору місця проживання в Україні» є підставою для зняття відповідача з реєстраційного обліку в будинку позивача. Крім того, суд не може ухвалювати рішення про покладення певного обовязку на особу, яка не була залучена до справи у якості відповідача.

Наведене свідчить про наявність передбачених п.п.3,4 ст.309 ЦПК України для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового про задоволення позовних вимог ОСОБА_3 про визнання ОСОБА_4 таким, що втратив право користування житловим будинком №22 по вул..Колонна в м.Харкові.

Керуючись ст.ст. 303, 304, п. 2 ч. 1 ст. 307, п.п.3,4 ст.309, ст.ст.313, 314, 316, 317, 319, 324 ЦПК України, апеляційний суд, -

ВИРІШИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити.

Заочне рішення Жовтневого районного суду м. Харкова від 23 листопада 2015 року скасувати і ухвалити нове по суті позовних вимог.

Позовні вимоги ОСОБА_3 задовольнити.

Визнати ОСОБА_4 таким, що втратив право користування житловим будинком №22 по вул.Колонна в м.Харкові

Стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 894 грн. 80 коп. у якості відшкодування судових витрат.

Рішення суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту його проголошення, в касаційному порядку може бути оскаржене безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий П.В. Кісь

Судді: І.С. Кіпенко

ОСОБА_2