Ухвала суду № 57654987, 05.05.2016, Апеляційний суд Івано-Франківської області

Справа № 344/1905/16-ц

Провадження № 22-ц/779/906/2016

Категорія 59

Головуючий у 1 інстанції Польська М. В.

Суддя-доповідач Меленко О.Є.

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 травня 2016 року м. Івано-Франківськ

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Івано-Франківської області в складі:

головуючого Меленко О.Є.,

суддів Девляшевського В.А., Ясеновенко Л.В.

секретаря Яковин М.Я.

з участю: ОСОБА_2, ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визнання доказів неналежними та недостовірними, за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Івано-Франківського міського суду від 18 березня 2016 року,-

в с т а н о в и л а :

Рішенням Івано-Франківського міського суду від 18 березня 2016 року в задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визнання доказів у справі №0907/2-15/2011, зокрема довідкового повідомлення №22 від 20.02.2012 року ринкової вартості автомобілів ВАЗ 21063 та «Ніссан», як неналежними та недостовірними доказами - відмовлено.

На дане рішення ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, посилаючись на невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи та порушення судом норм матеріального і процесуального права.

Зазначає, що довідкове повідомлення експерта №22 від 20.02.2012 року про середню ринкову вартість автомобілів ВАЗ 21063 та «Ніссан» яке є предметом даного спору, не є результатом експертної оцінки ринкової вартості конкретних спірних автомобілів та містить недостовірні дані. Факт недостовірності даних вказаного повідомлення підтверджується листом Львівського НДІ судових експертиз №747 від 17.02.2014 року.

Як наслідок, довідкове повідомлення стало підставою прийняття незаконного судового рішення у справі №0907/2-15/2011 року про поділ майна подружжя.

На думку апелянта, суд належним чином не дав правової оцінки оспорюваному ним документу експерта.

З цих підстав рішення суду першої інстанції апелянт просив скасувати та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.

В судовому засіданні ОСОБА_2 вимоги апеляційної скарги підтримав та просив про її задоволення.

ОСОБА_3 доводи апеляційної скарги заперечив; зазначив, що надаючи повідомлення про середню ринкову вартість автомобілів відповідних марок діяв правомірно.

Заслухавши суддю-доповідача, доводи ОСОБА_2, заперечення ОСОБА_3, дослідивши письмові матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає до задоволення частково, виходячи з наступного.

Відповідно до ч.ч. 1,3 ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції. Апеляційний суд не обмежений доводами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення.

Згідно зі ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення. В той же час, власник порушеного права може скористатися не будь-яким, а конкретним способом захисту свого права. Спосіб захисту порушеного права визначається спеціальним законом, який регламентує конкретні цивільні правовідносини.

Під способами захисту суб'єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на правопорушника. Загальний перелік таких способів захисту цивільних прав та інтересів передбачений ст. 16 ЦК України.

Виходячи з вимог ст. ст.10, 60 ЦПК кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_2 звернувся в суд з позовом про визнання неналежним та недостовірним доказом довідкового повідомлення №22 від 20.02.2012 року, вказуючи на те, що дане повідомлення, стало підставою прийняття незаконного, на його думку, судового рішення у справі №0907/2-15/2011 року про поділ майна подружжя.

Згідно з ст. 64 ЦПК України письмовими доказами є будь-які документи, акти, довідки, листування службового або особистого характеру або витяги з них, що містять відомості про обставини, які мають значення для справи.

Письмові докази, як правило, подаються в оригіналі. Якщо подано копію письмового доказу, суд за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, має право вимагати подання оригіналу.

Виходячи зі змісту ст. 64 ЦПК України довідкове повідомлення є письмовим доказом, і при судовому розгляді справи досліджується судом у відповідності до положень ст. 185 ЦПК України. Так, письмові докази або протоколи їх огляду оголошуються в судовому засіданні та надаються для ознайомлення особам, які беруть участь у справі, а в необхідних випадках - також експертам, спеціалістам і свідкам. Особи, які беруть участь у справі, можуть давати свої пояснення з приводу цих доказів або протоколу їх огляду. Особами, які беруть участь у справі, з приводу зазначених доказів можуть ставитися питання свідкам, а також експертам, спеціалістам. У разі подання заяви про те, що доданий до справи або поданий до суду особою, яка бере участь у справі, для ознайомлення документ викликає сумнів з приводу його достовірності або є фальшивим, особа, яка подала цей документ, може просити суд виключити його з числа доказів і розглядати справу на підставі інших доказів.

Крім того, відповідно до п. 28 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції" від 12.06.2009 р. N 2 якщо при дослідженні письмових доказів особою, яка бере участь у справі, буде подана заява про те, що доданий до справи або поданий іншою особою для ознайомлення документ викликає сумнів з приводу його достовірності або є фальшивим, особа, яка подала цей документ, може відповідно до частини другої статті 185 ЦПК просити суд виключити його з числа доказів і розглядати справу на підставі інших доказів. При відсутності з її боку таких процесуальних дій, особа, яка подала заяву, має згідно із загальними правилами доказування (стаття 60 ЦПК) подати відповідні докази, що спростовують значення відомостей оспорюваного документа і могли бути підставою неприйняття його до уваги під час оцінки доказів. У разі необхідності за клопотанням особи, яка зробила таку заяву, суд відповідно до правил частини четвертої статті 10 ЦПК сприяє їй у збиранні цих доказів (призначає експертизу, витребовує інформацію від особи, за іменем якої видано документ, оголошує перерву або відкладає розгляд справи, якщо це потрібно, тощо).

Таким чином, чинним цивільно-процесуальним законодавством чітко передбачено порядок дослідження достовірності та належності доказів, а також вчинення особою необхідних дій у випадку виникнення сумнівів щодо належності та достовірності даних, що містяться в письмовому доказів.

В той же час, ОСОБА_2 звернувся в суд з позовом, оспорюючи належність та достовірність одного з доказів у справі, що вже розглянута. Однак, такий спосіб захисту права діючим законодавством не передбачено.

Доводи щодо неналежності чи недопустимості певного доказу можуть розглядатись і бути предметом оцінки тільки при розгляді конкретної справи по якій цей доказ подано.

Юридичним актом, який може бути оспорений в судовому порядку є офіційний письмовий документ державного чи іншого органу (посадової особи), виданий в межах його компетенції, визначеної законом, який має точно визначені зовнішні реквізити та породжує певні правові наслідки, створює юридичний стан, спрямований на регулювання суспільних відносин, має обов'язковий характер для суб'єктів цих відносин, поширює свою чинність на певний час, територію, коло суб'єктів.

Однак, довідкове повідомлення, що його оспорює ОСОБА_2 не є юридичним актом, який може бути оспорений в судовому порядку.

Разом з тим, суд першої інстанції, зазначених вище вимог процесуального закону не врахував.

Зважаючи на неправомірність виникнення процесу, а також те, що вимога позивача ОСОБА_2 не носить правового характеру та не підлягає правовому захисту, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції повинен був відмовити у відкритті провадження згідно п.1 ч.2 ст. 122 ЦПК України.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції ухвалено з порушенням вимог матеріального і процесуального права, а тому підлягає до скасування із закриттям провадження у справі.

Керуючись ст.ст. 307, 310, 313-315, 317 ЦПК України, колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Івано-Франківської області,-

у х в а л и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - задовольнити частково.

Рішення Івано-Франківського міського суду від 18 березня 2016 року скасувати; провадження у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визнання доказів неналежними та недостовірними - закрити.

Ухвала набирає чинності з часу проголошення, однак може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий О.Є. Меленко

Судді В.А. Девляшевський

Л.В. Ясеновенко