Ухвала суду № 57654571, 12.05.2016, Апеляційний суд Дніпропетровської області (м. Кривий Ріг)

УКРАЇНА

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 212/3681/15-ц Головуючий в 1-й інстанції

Провадження № 22-ц/774/1066/К/16 суддя Колочко О.В.

Категорія № 55 (І) Доповідач Бондар Я.М.

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 травня 2016 року колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Дніпропетровської області у складі:

головуючого судді: Бондар Я.М.,

суддів:Зубакової В.П., Соколан Н.О.,

за участю: секретаря Маслової К.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кривому Розі, згідно із вимогами ч.2 ст.197 ЦПК України без фіксації судового засідання технічними засобами, за відсутності всіх осіб, які беруть участь у справі, апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Центральний гірничо-збагачувальний комбінат" на рішення Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу від 23 березня 2016 року по справі за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства "Центральний гірничо-збагачувальний комбінат" про стягнення невиплаченої вихідної допомоги при звільненні, середнього заробітку за час затримки при розрахунку, моральної шкоди, спричиненої невиплатою вихідної допомоги, -

ВСТАНОВИЛА:

В травні 2015 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства «Центральний гірчо-збагачувальний комбінат» (далі ПАТ «ЦГЗК») про стягнення невиплаченої вихідної допомоги при звільненні, середнього заробітку за час затримки при розрахунку, моральної шкоди, спричиненої невиплатою вихідної допомоги., в якому просив стягнути з відповідача на його користь невиплачену одноразову допомогу в сумі 3692,20 грн., середній заробіток за час затримки при розрахунку при звільненні за період з 02.02.2005 року по 02.02.2010 року в розмірі 63042,80 грн., компенсацію втрати частини доходу у звязку із порушенням строку її виплати у розмірі 4974,88 грн., а також моральну шкоду в сумі 10000,00 грн. Згодом представник позивача уточнив позовні вимоги в їх останній редакції зменшивши визначений ним раніше розмір середнього заробітку за час затримки при розрахунку при звільненні - за період з 02.02.2005 року по 02.05.2009 року в розмірі 15372,08 грн., при цьому просив залишити без розгляду частину позовних вимог щодо стягнення з відповідача на користь позивача компенсації втрати частини доходу у звязку з порушенням її виплати в сумі 4974,88 грн.

Ухвалою Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу від 23 березня 2016 року позовні вимоги ОСОБА_1 до ПАТ «ЦГЗК» про стягнення компенсації втрати частини заробітної плати у звязку з порушенням строку її виплати, залишено без розгляду.

В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначив, що в період з 13.04.1995 року по 02.02.2009 року він працював на підприємстві відповідача шахті «Орджонікідзе» підземним гірничим майстром, начальником дільниці на шахті «Орджонікідзе». 02.02.2009 року був звільнений з підприємства за власним бажанням у звязку з виходом на пенсію. В 2015 року дізнався, що при звільненні з підприємства відповідач повинен був виплатити йому вихідну допомогу. Невиплатою вихідної допомоги позивачу спричинена моральна шкода.

Рішенням Жовтневого районного суду м. Кривого рогу від 23 березня 2016 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково.

Стягнуто з Публічного акціонерного товариства «Центральний гірничо-збагачувальний комбінат» на користь ОСОБА_1 вихідну допомогу в розмірі3692 (три тисячі шістсот девяносто дві) гривні 20 копійок, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 15372 (пятнадцять тисяч триста сімдесят дві) гривні 08 копійок, моральну шкоду в розмірі 1000 (тисяча) гривень.

Стягнуто з Публічного акціонерного товариства «Центральний гірничо-збагачувальний комбінат » на користь держави судовий збір в розмірі 551 (пятсот пятдесят одна) гривня 20 копійок.

В задоволенні решти позовних вимогвідмовлено.

В апеляційній скарзі представник відповідача, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просив скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.

В обґрунтування апеляційної скарги представник відповідача посилався на те, що судом першої інстанції допущено неповне зясування обставин справи, які мають значення для справи. Зокрема, представник відповідача вважає, що судом не враховано, що позивач працював на ш. ім. Орджонікідзе, яка до 2001 року була структурним підрозділом «Криворізького державного залізорудного комбінату, тому відсутня необхідна умова для виплати одноразової допомоги, як безперервний стаж роботи на комбінаті. Отже при звільненні його з роботи не було проведено виплату вихідної допомоги на законних підставах. Крім того, представник відповідача вважає, що одноразова допомога при виході на пенсію за власним бажанням не входить до структури заробітної плати, тому відсутні підстави для застосування до спірних правовідносин вимог ст.ст. 116, 117 КЗпП України. Також на думку апелянта позивач безпідставно посилався а суд першої інстанції застосував до спірних правовідносин норми ч.2 ст. 233 КЗпП України, щодо відсутності строку позовної давності у разі порушення законодавства про працю, оскільки позовними вимогами ОСОБА_1 є стягнення одноразової вихідної допомоги працівникам, які виходять на пенсію, що в свою чергу не являється оплатою праці, а отже судом повинна бути застосована позовна давність у три місяці, як це передбачено ст. 233 КЗпП України та відмовлено у задоволені позову саме з цієї підстави. Крім того, представник відповідача вважає, що судом першої інстанції безпідставно стягнуто на відшкодування моральної шкоди 1000 грн., оскільки позивачем не надано належних та допустимих доказів спричинення йому винними діями відповідача моральної шкоди.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах позовних вимог та доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 з 13 квітня 1995 року по 02 лютого 2009 року працювавпідземним гірничим майстром, начальником дільниціна шахті «Орджонікідзе»ПАТ «ЦГЗК», та 02.02.2009 звільнився з роботи за власним бажанням у звязку з виходом на пенсію на підставі ст.38 КЗпП України (а.с.4-13).

Згідно паспортних даних ОСОБА_1І встановлено, що позивач народився 08 лютого 1954 року, отже при звільненні з підприємства відповідача позивачу виповнилося повних 55 років (а.с.17).

Певний час ш. «ім. Орджонікідзе», на якій працював позивач була структурною одиницею ВАТ «Кривбасзалізрудком». Згідно запису №13 трудової книжки позивача встановлено, що на підставі договору оренди №1280-14-11/98 від 30.12.1998 року на правах оренди шахта ім. Ордженікідзе в складі ВАТ «Центральний ГОК» з 01.01.1999 року.

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову ОСОБА_1 про стягнення з відповідача на його користь вихідної допомоги у розмірі 3692,20 грн. та середнього заробітку за час затримки при звільненні в розмірі 15372,08 грн., суд першої інстанції виходив з наявності правових підстав для їх задоволення.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 97 Кодексу законів про працю України форми і системи оплати праці, норми праці, розцінки, тарифні сітки, ставки, схеми посадових окладів, умови запровадження та розміри надбавок, доплат, премій, винагород та інших заохочувальних, компенсаційних і гарантійних виплат встановлюються підприємствами, установами, організаціями самостійно у колективному договорі з дотриманням норм і гарантій, передбачених законодавством, генеральною та галузевими (регіональними) угодами.

Госпрозрахункові підприємства відповідно до ст. 15 Закону України «Про оплату праці» самостійно в колективному договорі з дотриманням норм і гарантій, передбачених законодавством, генеральною та галузевими (регіональними) угодами, встановлюють умови та розміри оплати праці працівників.

Пунктом 7.10 ОСОБА_2 договору ВАТ «Центрального гірничо - збагачувального комбінату» на 2007-2008рр., встановлено виплачувати працівникам при виході на пенсію за власним бажанням одноразову допомогу в розмірі залежно від непереривного стажу роботи на підприємстві: від 7,5 до 15 років в розмірі середньомісячної заробітної плати, починаючи з 2 кварталу 2007р. здійснювати таку виплату за умови якщо працівник звільнився за власним бажанням протягом одного місяця після досягнення ними пенсійного віку (жінки 55 років, чоловіки 60років).

ОСОБА_3 Угоди гірничо - металургійного комплексу України на 2007-2008 роки встановлено (п.1.13), що Угода набирає чинності з 1 січня 2007р. і діє до укладення нової або перегляду цієї Угоди. Станом на день звільнення позивача діяла вказана Угода. Пунктом 6.1 розділ 6 «Соціальний захист та задоволення духовних потреб» ОСОБА_3 Угоди на 2007-2008рр., встановлено, що власник за рахунок коштів підприємства у порядку та на умовах, передбачених колективним договором, зобовязується: виплачувати працівнику при виході на пенсію одноразову допомогу в розмірі, залежному від стажу його роботи на підприємстві, але не менше: від 7,5 до 15 років середньомісячної заробітної плати.

З вищезазначеного вбачається, що вимоги до власників підприємства передбачені ОСОБА_3 Угодою гірничо-металургійного комплексу та ОСОБА_2 договором підприємства, в частині Соціальних гарантій (соціального захисту), які були чинні на час звільнення позивача із підприємства різняться. Так, Угодою передбачено виплачувати при виході на пенсію працівнику одноразову допомогу залежно від стажу. ОСОБА_2 договір погіршує становище працівників підприємства в порівнянні з умовами ОСОБА_3 угоди, оскільки встановлює обовязковість до віку та строку звільнення із підприємства.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про необхідність застосування до спірних правовідносин умов саме ОСОБА_3 угоди, виконання якої є обов'язком відповідача.

Статтею 5 Закону України «Про колективні договори і угоди» від 1 липня 1993 року N 3356-XII передбачено, що умови колективних договорів і угод, укладених відповідно до чинного законодавства, є обов'язковими для підприємств, на які вони поширюються, та сторін, які їх уклали. Умови колективних договорів або угод, що погіршують порівняно з чинним законодавством становище працівників, є недійсними, і забороняється включати їх до договорів і угод.

З врахуванням зазначеного право на отримання ОСОБА_4 при виході на пенсію одноразової допомоги у розмірі середньомісячної заробітної плати є наявність в нього стажу від 7,5 до 15 років.

Як встановлено судом першої та не спростовано в суді апеляційної інстанції, позивач ОСОБА_1 працював на підприємстві у відповідача понад 7,5 років.

Не досягнення позивачем на момент звільнення встановленого пенсійного віку для чоловіків -60 років в даному випадку немає правового значення.

ОСОБА_3 угода не передбачає вибіркового права застосування нею норм або проявів дискримінації стосовно окремих працівників. ОСОБА_2 договору не можуть суперечити ОСОБА_3 угоді.

Заперечуючи проти заявленого позову, відповідач наголошує на тому, що ПАТ «ЦГЗК» безпосередньо не брало участі у підписанні ОСОБА_3 угоди, а отже не є її стороною.

Судом апеляційної інстанції перевірене зазначене твердження відповідача, а саме щодо сфери дії ОСОБА_3 угоди.

При цьому колегія суддів переглядаючи справу, виходить з меж заявленого позову та доводів апеляційної скарги, зазначає наступне.

Так, відповідно до розяснення Центрального комітету профспілки трудящих металургійної і гірничодобувної промисловості від 19.01.2016 року, № 03/18, ОСОБА_3 угода гірничо-металургійного комплексу України на 2007-2008 роки поширюються на ПАТ «ЦГЗК» (а.с.133).

Зворотного відповідачем, в супереч ст.ст.10,60 ЦПК України, не доведено. Таким чином відповідач перебував у сфері дії норм ОСОБА_3 угоди.

Доводи апеляційної скарги щодо правомірності невиплати позивачеві вихідної допомоги з тієї причини, що ОСОБА_1 до влаштування на ПАТ «ЦГЗК» працював на ш. ім. Орджонікідзе, яка була структурною одиницею «Кривбасзалізрудкому», колегія суддів не приймає до уваги, оскільки, як зазначалось вище, згідно запису №13 трудової книжки позивача встановлено, що на підставі договору оренди №1280-14-11/98 від 30.12.1998 року на правах оренди шахта ім. Ордженікідзе в складі ВАТ «Центральний ГОК» з 01.01.1999 року.

Доводи апеляційної скарги про те, що позовними вимогами ОСОБА_1 є стягнення одноразової допомоги працівникам, які виходять на пенсію, що не являється оплатою праці, а отже суд мав застосувати позовну давність встановлену в три місяці, як то передбачено ст.233 КЗпП України. При цьому, ОСОБА_1 був звільнений з підприємства 02.02.2009 року, а до суду звернувся лише у травні 2015 року та не ставив питання про поновлення строку для звернення до суду, в задоволенні позовних вимог має бути відмовлено з підстав пропуску строку позовної давності, колегія суддів відхиляє з огляду на наступне.

Частиною 1 ст. 233 КЗпП України передбачено скорочені строки позовної давності для звернення працівника до суду: один місяць - у справах про звільнення; три місяці - щодо вирішення інших трудових спорів.

Однак, відповідно до ч. 2 ст. 233 КЗпП України, у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

При цьому, представник відповідача посилається на те, що одноразова допомога при звільненні на пенсію не є ні основною, ні додатковою заробітною платою, а є «іншою заохочувальною виплатою», що підтверджується Інструкцією зі статистики заробітної плати», затвердженою Наказом державного комітету статистики України №5 від 13.01.2004 року.

Колегія суддів погоджується з апелянтом, в частині правового визначення одноразової допомоги при звільненні на пенсію, а саме відсутність ознак заробітної плати в розумінні вказаної Інструкції зі статистики заробітної плати, яка не відносить ці витрати до фонду оплати праці. Проте враховує, що зазначене положення має значення для статистичної звітності підприємства по фонду оплати праці і не тягне правових наслідків у справі, що переглядається виходячи із офіційного тлумачення Конституційним судом України ч.2 ст. 233 КЗпП України.

Так, Конституційний Суд України у рішенні №8-рп/2013 від 15 жовтня 2013 року щодо офіційного тлумачення положень ч. 2 ст. 233 КЗпП України, у системному звязку із положеннями статей 1,12 Закону України «Про оплату праці» дійшов висновку, що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці не обмежується будь-яким строком звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, зокрема і за час простою, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат.

Відповідно до ст. 2 «Структура заробітної плати» Закону України «Про оплату праці», заробітна плата включає інші заохочувальні та компенсаційні виплати, до яких належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, компенсаційні та інші матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.

Відповідно до ОСОБА_3 угоди допомога відноситься до інших виплат, які не передбачені актами чинного законодавства (окрім ОСОБА_3 угоди) встановлено додатково при припиненні трудового договору у звязку із виходом на пенсію.

Враховуючи, що вихідна допомога, яка мала бути виплачена ОСОБА_1 у звязку з виходом на пенсію за власним бажанням, входить до виплат на які працівник має право згідно з умовами колективного договору при звільненні на пенсію, колегія суддів приходить до висновку, що в даному випадку право працівника на звернення до суду за захистом своїх прав не обмежено будь-яким строком у відповідності ч.2 ст.233 КЗпП України, тому доводи апеляційної скарги представника відповідача про застосування до вимог ОСОБА_1 про стягнення вихідної допомоги наслідків пропуску ним строків позовної давності є безпідставними.

Аналізуючи зазначене колегія суддів погоджується, з висновком суду першої інстанції, про стягнення з відповідача на користь позивача вихідної допомоги у межах заявлених позовних вимог у розмірі середньомісячної заробітної плати у сумі 3692,20 грн. Вказаний розмір середньомісячної заробітної плати підтверджується відповідною довідкою ПАТ «ЦГЗК» (а.с.83).

Відповідно до вимог ст. 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобовязаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в ст. 116 КЗпП України.

Згідно зі ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після предявлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. По відношенню до ОСОБА_1 відповідачем було порушено норми ст. 116 КЗпП України, щодо обовязку підприємства виплатити всі суми які належать позивачеві.

Статтею 117 КЗпП України передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір, підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Таким чином, аналіз наведених норм матеріального права дає підстави для висновку, що передбачений частиною 1 статті 117 КЗпП України обовязок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 КЗпП України, при цьому визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.

Отже, не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Конституційний Суд України в Рішенні від 22 лютого 2012 року № 4-рп/2012 у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_5 щодо офіційного тлумачення положень статті 233 Кодексу законів про працю України у взаємозвязку з положеннями статей 117, 237-1 цього Кодексу роз'яснив, що за статтею 47 КЗпП України роботодавець зобовязаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в статті 116 Кодексу, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після предявлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Саме таку правову позицію висловлено Верховним Судом України у постанові від 29 січня 2014 року у справі № 6-144цс14, яка згідно зі ст. 360-7 ЦПК України має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції.

Як вбачається з матеріалів справи, станом на день звільнення позивача із займаної посади -02.02.2009 року, відповідач ПАТ «ЦГЗК» не провів виплату позивачеві всіх належних сум, а саме не виплатив вихідну допомогу при виході на пенсію.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що оскільки ОСОБА_1, який звільнений 02.02.209 року, не були виплачені всі належні йому суми у строки, зазначені в ст. 116 КЗпП України, повного розрахунку на момент ухвалення рішення судом проведено не було, разом з тим, розглядаючи справу в межах позовних вимог, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку.

Зокрема, з позовної зави ОСОБА_1 вбачається, що останній просив суд стягнути на свою користь середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у сумі 3692,20 грн., за 3 місяці (з 02.02.09 року по 02.05.2009 року).

Колегією суддів враховується і те, що відповідно до ст. 11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи в межах вимог заявлених сторонами. Відповідно до ч.1 ст.303 ЦПК України, під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції.

Частково задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 про стягнення з відповідача на користь позивача моральної шкоди, суд першої інстанції виходив з того, що підприємством відповідача у зв'язку з невиплатою вихідної допомоги при виході на пенсію було порушено права позивача та спричинено йому моральну шкоду.

Колегія суддів погоджується з зазначеним з висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист цивільних прав та інтересів у разі їх порушення.

Частиною 2 ст. 16 ЦК України визначено, що способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; відшкодування моральної шкоди, тощо.

Зокрема, ч. 1 ст. 23 ЦК України передбачає право особи на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Порядок відшкодування моральної шкоди у сфері трудових відносин регулюється ст. 2371КЗпП України.

Стаття 237-1 КЗпП України передбачає відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих звязків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Підставою для відшкодування моральної шкоди згідно із ст. 2371КЗпП України є факт порушення прав працівника у сфері трудових відносин, яке призвело до моральних страждань, втрати нормальних життєвих звязків і вимагало від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

У п. 13 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" (зі відповідними змінами) роз'яснено, що відповідно до ст. 2371КЗпП України (набрав чинності з 13 січня 2000 року) за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконне звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров'я умовах тощо), яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов'язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.

Таким чином, захист порушеного права у сфері трудових відносин забезпечується як відновленням становища, яке існувало до порушення цього права (наприклад, поновлення на роботі), так і механізмом компенсації моральної шкоди, як негативних наслідків (втрат) немайнового характеру, що виникли в результаті душевних страждань, яких особа зазнала у зв'язку з посяганням на її трудові права та інтереси. Конкретний спосіб, на підставі якого здійснюється відшкодування моральної шкоди обирається потерпілою особою, з урахуванням характеру правопорушення, його наслідків та інших обставин (ст. ст. 3, 4, 11, 31 ЦПК України).

Тобто за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконного звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум тощо) відшкодування моральної шкоди на підставі ст. 2371КЗпП України здійснюється в обраний працівником спосіб, зокрема у вигляді одноразової грошової виплати.

Зазначений правовий висновок викладено у постанові Верховного суду України від 25.04.2012 року, яка згідно зі ст. 360-7 ЦПК України має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції.

Як встановлено матеріалами справи, не проведенням повного розрахунку при звільненні, порушено права позивача, передбачені ст.ст.47, 116 КЗпП України.

У зв'язку з чим, доводи апеляційної скарги щодо не надання позивачем належних та допустимих доказів на підтвердження спричинення йому моральної шкоди є безпідставними, як і безпідставними є доводи про пропущення позивачем строку позовної давності.

Також колегія суддів погоджується і з визначеним судом першої інстанції розміром моральної шкоди, що підлягає стягненню з відповідача, оскільки на думку колегії суддів, судом першої інстанції взято до уваги характер і тривалість моральних страждань позивача, тяжкості завданої моральної травми, тощо.

Доводи апеляційної скарги щодо незаконності, необґрунтованості рішення, невідповідності висновків суду фактичним обставинам справи, які мають значення для вирішення справи, порушення норм матеріального і процесуального права, на думку колегії суддів є необґрунтованими, а обставини, на які посилається відповідач - недоведеними та не підтвердженими належними та допустимими доказами по справі.

Відповідно до вимог ст. 60 ЦПК України, кожна сторона зобовязана довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, крем випадків, встановлених ст. 61 цього Кодексу. Справа, що переглядається була розглянута на підставі встановлених фактичних обставин справи, які підтвердження належними та допустимими доказами, відповідно до ст.ст.10,60 ЦПК України.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що рішення суду ухвалено з дотриманням норм матеріального і процесуального законодавства, у зв'язку із чим апеляційна скарга підлягає відхиленню як недоведена, а рішення суду - залишенню без змін.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 308 ст.ст. 313, 314, 316 ЦПК України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Центральний гірничо-збагачувальний комбінат" відхилити.

Рішення Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу від 23 березня 2016 рокузалишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.

Головуючий:

Судді: