Рішення № 57650652, 11.05.2016, Апеляційний суд Полтавської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 554/9409/15-ц Номер провадження 22-ц/786/529/16Головуючий у 1-й інстанції Шевська О.І. Доповідач ап. інст. ОСОБА_1

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 травня 2016 року м. Полтава

Колегія суддів судової палати з цивільних справ Апеляційного суду Полтавської області в складі: головуючого судді: Карпушина Г.Л.; суддів: Одринської Т.В., Бондаревської С.М., при секретарі: Рибак О.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 24 грудня 2015 року по справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про надання дозволу на виготовлення проїзного документа для виїзду дитини за кордон та виїзд дитини, яка не досягла 16-річного віку за кордон без дозволу та супроводу другого батька, -

В С Т А Н О В И Л А :

У липні 2015 року позивач ОСОБА_3 звернулася до суду із вищезазначеним позовом. В обґрунтування позовних вимог зазначила, що рішенням Ленінського районного суду м. Полтави від 20 липня 2012 року між нею та ОСОБА_2 було розірвано шлюб. Від даного шлюбу сторони мають спільну доньку ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, яка проживає разом з позивачем. Вказувала на те, що має бажання забезпечити доньці відпочинок та оздоровлення за межами України, однак відсутність згоди батька перешкоджає у виготовленні документів для виїзду дитини за кордон. При цьому зазначила, що необхідність щорічного оздоровлення дитини обумовлена частими хворобами на ГРВІ, необхідністю йодопрофілактики (в тому числі відпочинку та оздоровлення біля моря), що підтверджується копіями лікарняних листів та записами з медичної картки, копією консультативного висновку від 30.01.2015 року. Крім того, не менш важливою підставою вважає, неможливість оздоровити дитину в межах України з огляду на перебування нашої держави фактично в стані війни, особливо на тій її території, що омивається морями.

Рішенням Октябрського районного суду м. Полтави від 24 грудня 2015 року позов ОСОБА_3 задоволено.

Дозволено ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2, уродженки ІНФОРМАЦІЯ_3, громадянки України, Ленінському районному сектору у м. Полтаві Управління державної міграційної служби України у Полтавській області, Управлінню Державної міграційної служби України в Полтавській області виготовити проїзний документ дитини для виїзду ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_4, уродженки ІНФОРМАЦІЯ_3, громадянки України за межі України без згоди батька ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_5, уродженця ІНФОРМАЦІЯ_6, громадянина України.

Дозволено ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2, уродженки ІНФОРМАЦІЯ_3, громадянки України тимчасові поїздки протягом періоду з 01.08.2015 року по 31.12.2018 року за межі України до таких країн: Греція, Грузія, Туреччина, Кіпр, Польща, Німеччина, Болгарія, Хорватія, Італія, Єгипет та Туніс з дитиною ОСОБА_4,ІНФОРМАЦІЯ_4, уродженки ІНФОРМАЦІЯ_3, громадянки України за межі України без згоди батька ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_5, уродженця ІНФОРМАЦІЯ_6, громадянина України.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 243, 60 грн. судового збору.

З даним рішенням суду не погодився ОСОБА_2та подав на нього апеляційну скаргу, в якій прохав рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 24 грудня 2015 року скасуватита ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 відмовити в повному обсязі. Вважає, що рішення суду першої інстанції винесене з порушенням норм матеріального та процесуального права, оскільки судом неповно зясовано обставини, що мають значення для справи.

Судове засідання проводилося за участі апелянта, за відсутності інших осіб, які будучи належним чином та завчасно повідомленими про час та місце слухання справи, в судове засідання не зявилися.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення осіб, що зявилися, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає до задоволення за наступних підстав.

У відповідності з ч.3 ст. 10, ч.1ст.11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу позовних вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Частиною 1 ст. 303 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до п. п. 3, 4 ст. 309 ЦПК України, підставами для скасування рішення першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення є невідповідність висновків суду обставинам справи та неправильне застосування норм матеріального або процесуального права.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, що позивач та відповідач перебували в зареєстрованому шлюбі, мають спільну доньку ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1. Між батьками дитини після розірвання шлюбу склалися неприязні стосунки, які призвели до конфліктної ситуації, що в свою чергу, негативно відображається на дитині. Вищезазначене підтверджується, зокрема, численними рішеннями судів, ухваленими з питань матеріального утримання доньки, листами служби у справах дітей, а також письмовими доказами, що підтверджують неодноразові звернення позивачки до нотаріуса з приводу надання згоди на тимчасовий виїзд дитини за кордон. Викладене унеможливлює вирішення ситуації про виїзд дитини за кордон за взаємною згодою батьків.

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_3, суд першої інстанції виходив з того, що відмова батька в наданні дозволу на виїзд дитини за кордон перш за все обмежує право малолітньої доньки на оздоровлення. При цьому, суд зазначив, що доводи відповідача є необґрунтованими, оскільки останнім не було надано жодних доказів порушення безпосередньо прав та інтересів дитини. Крім того виїзд дитини носить тимчасовий характер з обовязковим поверненням на територію України, не пов'язаний з визначенням місця проживання дитини чи її еміграцією.

Проте, колегія суддів, не може в повній мірі погодитися з таким висновком суду враховуючи наступне.

Підпунктом 2 пункту 20 Порядку оформлення, видачі, пересилання, вилучення, повернення державі, знищення паспорта громадянина України для виїзду за кордон, його тимчасового затримання та вилучення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 07.05.2014 року №152, передбачено, що оформлення, видача та обмін паспорта для виїзду за кордон здійснюється: особі, яка не досягла шістнадцятирічного віку, - на підставі заяви-анкети одного з батьків (якщо батьки не перебувають у шлюбі - на підставі заяви-анкети того з батьків, з ким проживає особа), усиновлювачів, опікунів, піклувальників або інших представників.

Виходячи зі змісту зазначених норм закону, після зміни правил оформлення та видачі паспорта України для виїзду за кордон, згода іншого з батьків на оформлення та видачу паспорта не потрібна.

Роблячи висновок про наявність підстав для задоволення вимог позивача про надання дозволу на виготовлення проїзного документа для виїзду дитини за кордон без згоди відповідача, судом першої інстанції вказані вище норми закону не враховано та відповідно неналежно надано оцінку поданим доказам. Це при тому, що в порушення ст.ст. 213-215 ЦПК України, даний висновок суду в рішенні взагалі не мотивовано.

За таких обставин, та зважаючи на відсутність доказів, які б вказували на вчинення відповідачем активних дій, які б не давали можливості позивачу оформити паспорт доньці для виїзду за кордон, вимоги останньої в цій частині є необґрунтованими та безпідставними, а тому задоволенню не підлягають.

Згідно частини 3 ст. 11 Закону України «Про охорону дитинства» закріплено, що батько і мати мають рівні права та обов'язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обовязком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини.

Статтею 141 СК України передбачено, що мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини.

Конвенцією про права дитини (ст. 18) проголошено, що батьки несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Рівності прав і обов'язків батьків стосовно дітей необхідно дотримуватися незалежно від наявності або відсутності шлюбу між ними. Одним із питань, яке має вирішуватися за взаємною згодою батьків дитини, є реалізація права дитини на свободу пересування.

Відповідно до ч.3 ст.313 ЦК України фізична особа, яка не досягла шістнадцяти років, має право на виїзд за межі України лише за згодою батьків (усиновлювачів), піклувальників та в їхньому супроводі або в супроводі осіб, які уповноважені ними.

Порядок виїзду за кордон дітей громадян України встановлено, зокрема, Законом України «Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України» від 21 січня 1994 року №3857-ХП та Правилами перетинання державного кордону громадянами України, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 27 січня 1995 року №57 (далі Правила). Відповідно до пункту 3 вказаних Правил виїзд з України громадян, які не досягли 16-річного віку, здійснюється лише за згодою обох батьків (усиновлювачів, піклувальників) та в їх супроводі або в супроводі осіб, уповноважених батьками.

Згідно ч.2 cт.4 Закону України «Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України» оформлення проїзного документа дитини провадиться на підставі нотаріально засвідченого клопотання батьків або законних представників батьків чи дітей у разі потреби самостійного виїзду неповнолітнього за кордон. За відсутності згоди одного з батьків виїзд неповнолітнього громадянина України за кордон може бути дозволено на підставі рішення суду.

Відповідно до п. 22 ч. 1 Правил перетинання державного кордону громадянами України, затвердженого Постановою КМУ від 27 січня 1995 року № 57 «Про затвердження Правил перетинання державного кордону громадянами України», встановлено, що виїзд за межі України громадян, які не досягли 16-річного віку, у супроводі одного з батьків або у супроводі осіб, які уповноважені одним із батьків за нотаріально посвідченою згодою, здійснюється за нотаріально посвідченою згодою другого з батьків із зазначенням держави прямування та відповідного часового проміжку перебування у цій державі, якщо другий з батьків не перебуває у пункті пропуску через державний кордон.

Колегія суддів вважає, що вирішуючи даний спір, суд першої інстанції не прийняв до уваги конкретні обставини справи, а саме не врахував, що довготривалий термін (з серпня 2015 року по грудень 2018 року) вивезення дитини за кордон без визначення при цьому конкретного місця перебування, дати і мети виїзду суперечать положенням чинного законодавства, які визначають рівність прав та обов'язків батьків відносно виховання дитини, а також обізнаності їх про конкретне місце перебування дітей, мети цього перебування та конкретного проміжку часу, на який дітей буде вивезено за межі України.

За змістом статей 10,11,60 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і заперечень, на підставі доказів сторін та інших осіб які беруть участь у справі. Кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Колегія суддів вважає, що позивачка, на порушення її обов'язку щодо доведення підстав свого позову, не надала належних та допустимих доказів необхідності оздоровлення дитини саме: у Греції, Грузії, Туреччині, Кіпрі, Польщі, Німеччині, Болгарії, Хорватії, Італії, Єгипті та Тунісі, а також наявність у неї відповідних домовленостей щодо придбання путівок, конкретного періоду перебування на території кожної з держав, які зазначено у позові, та конкретні місця цього перебування тощо. Таким чином, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції при вирішенні даного спору не прийняв до уваги вказаних вимог закону і дійшов передчасного висновку про задоволення позову в цій частині.

З урахуванням викладеного, колегія суддів приходить до висновку про наявність підстав для задоволення апеляційної скарги, скасування рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 24 грудня 2015 рокуз ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_3

Керуючись ст.ст. 303, 309, 314, 316 ЦПК України, колегія суддів, -

В И Р І Ш И Л А :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити.

Рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 24 грудня 2015 року скасувати.

Постановити нове рішення, яким у задоволені позовних вимог ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про надання дозволу на виготовлення проїзного документа для виїзду дитини за кордон та виїзд дитини, яка не досягла 16-річного віку за кордон без дозволу та супроводу другого батька- відмовити.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржено протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ.

Головуючий суддя : /підпис/ ОСОБА_1

Судді: /підпис/ ОСОБА_5 /підпис/ ОСОБА_6

Суддя Апеляційного суду

Полтавської області ОСОБА_1

З оригіналом згідно: