Рішення № 57642641, 07.04.2016, Святошинський районний суд міста Києва

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

ун. № 759/2106/16-ц

пр. № 2/759/2292/16

07 квітня 2016 року місто Київ

Святошинський районний суд міста Києва

під головуванням судді Сенька М.Ф.,

при секретарі Ніколенку В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду цивільну справу за позовом Київського обласного центру зайнятості до ОСОБА_1 про стягнення витрат на навчання, третя особа - Інститут підготовки кадрів державної служби зайнятості України,

встановив:

08.10.2008 року між Інститутом підготовки кадрів державної служби зайнятості України (Інститут), Київським обласним центром зайнятості (ЦЗ) та ОСОБА_1 було укладено договір №ПІБ/08/01 про підготовку фахівця з вищою освітою та його подальше працевлаштування в органах державної служби зайнятості (далі Договір).

За умовами Договору, Інститут взяв на себе зобов'язання за кошти Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття надати освітню послугу з підготовки ОСОБА_1 за напрямом програмна інженерія, освітньо-кваліфікаційний рівень - бакалавр, заочна форма навчання, строк навчання з 08.10.2008р. по 10.02.2013р.

В свою чергу, ЦЗ зобов'язався, при наявності вакантної посади працевлаштувати ОСОБА_1 (у разі якщо той успішно закінчить навчання), відповідно до направлення за отриманим фахом на строк не менше ніж три роки (п. 3.3 Договору), а ОСОБА_1 взяв на себе зобов'язання після закінчення навчання в інституті прибути в ЦЗ і працевлаштуватись на роботу в ЦЗ та відпрацювати не менше трьох років (п. 4.4 Договору).

Наказом ректора Інституту від 13.11.2012р. №365 ОСОБА_1 відраховано зі складу студентів Інституту, у зв'язку із закінченням навчання, та отриманням диплому бакалавра.

ЦЗ в лютому 2016 року заявили позов про стягнення з ОСОБА_1 20600 грн. витрат, понесених на його навчання.

Позов мотивовано тим, що відповідач на порушення умов Договору, після закінчення навчання в Інституті, відмовився від працевлаштування в ЦЗ.

Представник позивача ОСОБА_2 в судовому засіданні на вимогах позову наполягала, надала пояснення, що по суті зводяться до викладеного в позовній заяві.

ОСОБА_1 заперечив проти позову і пояснив, що після закінчення навчання декілька разів прибував до ЦЗ з метою працевлаштування, проте в цьому йому було відмовлено, пропозицію ЦЗ щодо працевлаштування, що надійшла йому в кінці 2015 року, прийняти відмовився, через неприйнятність запропонованих посад та розмір зарплатні.

Представник відповідача ОСОБА_3 підтримав доводи свого довірителя і заявив, що позивачем не доведено факту порушення ОСОБА_1 умов Договору.

Вислухавши сторони, дослідивши надані докази та інші матеріали справи, суд приходить до висновку про відмову в задоволенні вимог позову за таких підстав.

Згідно зі статтею 56 Закону України «Про вищу освіту», випускники вищих навчальних закладів вільні у виборі місця роботи. Випускник вищого навчального закладу, який навчався за державним замовленням і якому присвоєно кваліфікацію фахівця з вищою освітою певного освітньо-кваліфікаційного рівня, працевлаштовується на підставі направлення на роботу відповідно до угоди, укладеної між замовником, керівником вищого навчального закладу та випускником.

На виконання цієї норми закону КМ України своєю постановою від 22.08.1996 року №992 затвердив «Порядок працевлаштування випускників вищих навчальних закладів, підготовка яких здійснювалась за державним замовленням» (далі Порядок).

Пунктами 17-20 цього Порядку визначено таке.

Випускники вищих навчальних закладів працевлаштовуються на місця, доведені до вищого навчального закладу виконавцями державного замовлення. Керівництво вищого навчального закладу не пізніше ніж за рік до закінчення навчання пропонує випускнику посаду відповідно до укладеної угоди. При цьому вищим навчальним закладом оформляється картка працевлаштування випускника (додаток N2) у двох примірниках на кожну особу. Перший примірник зберігається у вищому навчальному закладі, другий - надсилається замовникові. Замовник не пізніше ніж за два місяці до закінчення навчання на підставі одержаної картки працевлаштування підтверджує вищому навчальному закладу достовірність надісланого ним переліку місць працевлаштування випускників. Вручення випускникові диплома про закінчення вищого навчального закладу, направлення на роботу (додаток N3) та видача

належних йому коштів, які перераховані до вищого навчального закладу замовником, здійснюється протягом семи днів після закінчення ним вищого навчального закладу. Оформлене замовником або вищим навчальним закладом (за домовленістю із замовником)

направлення на роботу є підставою для укладання трудового договору між молодим фахівцем і замовником. Молодий фахівець повинен прибути до місця призначення у термін, визначений у направленні на роботу.

Такі ж положення містяться і в Порядку відбору осіб на навчання за програмами підготовки бакалаврів і магістрів в Інституті підготовки кадрів державної служби зайнятості України за рахунок коштів Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття та їх подальшого працевлаштування в системі державної служби зайнятості (див. п.п. 4.1-4.5 Порядку).

На підтвердження виконання вказаних вимог суду надано лише копію направлення ОСОБА_1 в розпорядження ЦЗ.

Проте, дане направлення за формою та змістом не відповідає додатку №3 до Положення, зокрема в ньому відсутнє посилання на картку працевлаштування (додаток №2 Положення), не вказані посада на яку має бути призначений молодий фахівець, місячний оклад за посадою та дата прибуття до місця призначення.

Тому, за відсутності іншого, суд приходить до висновку, що питання працевлаштування ОСОБА_1 відповідно та наведених вимог законодавства та Договору не вирішувалось.

До того ж, на час закінчення позивачем навчання в ЦЗ не було вакантних посад, що відповідали б його фаху, що вбачається з відповідного переліку посад ЦЗ станом на 01.12.2012р.

З наведеного, суд приходить до висновку, що ЦЗ фактично відмовив позивачу в працевлаштуванні, тобто не виконав умов Договору.

Крім того, вакантних посад, що відповідали б фаху позивача в ЦЗ, як це встановлено в судовому засіданні, не має і на час розгляду справи.

Доводи представника позивача про те, що відповідач зобов'язаний працевлаштуватись в іншому центрі зайнятості Київської області суперечать Договору.

Таке, працевлаштування, відповідно до п. 23 Порядку, можливе лише на прохання самого позивача.

Отже, обставини покладені в обґрунтування позову не знайшли свого підтвердження в судовому засіданні, а тому суд, на цій підставі, вважає за необхідне відмовити в задоволенні вимог позову.

За такого рішення, витрати понесені позивачем на забезпечення розгляду справи мають бути зараховані до відповідного бюджету держави.

Керуючись ст.ст. 10, 11, 60, 213, 214, 215 ЦПК України, суд

вирішив:

В задоволенні позову Київського обласного центру зайнятості до ОСОБА_1 про стягнення витрат на навчання відмовити.

На рішення може бути подана апеляційна скарга до Апеляційного суду м. Києва через Святошинський районний суд м. Києва протягом десяти днів з дня його проголошення.

Головуючий М.Ф. Сенько