Ухвала суду № 57631500, 14.04.2016, Апеляційний суд Львівської області

Справа № 461/8976/14 Головуючий у 1 інстанції: Волоско І.Р.

Провадження № 22-ц/783/1177/16 Доповідач в 2-й інстанції: ОСОБА_1 М. Я.

Категорія: 27

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 квітня 2016 року колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Львівської області в складі:

Головуючого судді: Богонюка М.Я.

Суддів: Ванівського О.М., Копняк С.М.

При секретарі: Жукровській Х.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові цивільну справу за апеляційними скаргами ОСОБА_2, ОСОБА_3 на рішення Галицького районного суду м. Львова від 19 серпня 2015 року та на додаткове рішення цього ж суду від 23 листопада 2015 року, -

ВСТАНОВИЛА:

Рішенням Галицького районного суду м. Львова від 19 серпня 2015 року у задоволені позову ОСОБА_2 та ОСОБА_3 до ПАТ «Ідея Банк» про визнання нечесною діяльність Банку при укладенні кредитного договору; визнання недійсними первинної сукупної вартості кредиту, додаткових оплат і грошових зборів з позичальників; зобовязання внести зміни до тексту кредитного договору у частині зміни його сукупної вартості та відшкодування моральної шкоди відмовлено за безпідставністю позовних вимог.

Додатковим рішенням Галицького районного суду м. Львова від 23 листопада 2015 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 та ОСОБА_3 до Публічного акціонерного товариства «Ідея Банк» про зобов'язання відповідача знизити первинну сукупну вартість кредиту на суму 6167,07 грн.; зобовязання відповідача зробити перерахунок щомісячних платежів у відповідності до визначеної загальної суми цього зниження; зобовязання відповідача залишити відсоткову ставку по кредиту на рівні 18,90% річних, що прописана та узгоджена, як в договорі поруки, так і в договорі застави від 09.12.2010 року, на весь період користування ним - відмовлено за безпідставністю.

Рішення та додаткове рішення суду оскаржили ОСОБА_2, ОСОБА_3.

В апеляційних скаргах ОСОБА_2, ОСОБА_3 просять рішення суду та додаткове рішення суду скасувати та задовольнити їх позовні вимоги.

Апелянти вважають, що рішення суду ухвалені з порушенням норм матеріального та процесуального права при неповно з'ясованих обставинах, що мають значення для справи, а висновки суду не відповідають дійсним обставинам справи. Покликаються на те, що в рішенні суду містяться суттєві протиріччя щодо додатку №1 до кредитного договору, договорів застави від 28.10.2010 року, 09.12.2010 року та відсутнього Інформаційного листа про сукупну вартість кредиту і вартість його обслуговування, який згідно ЗУ "Про банки і банківську діяльність" та ЗУ "Про захист прав споживачів) повинен надаватись споживачам перед укладенням договору. Також суд залишив без оцінки висновок судових експертів від 18.05.2015 року згідно якого підпис в кредитному договорі і додатку 1 до нього від імені ОСОБА_2 вчинено іншою особою. Вважають, що суду слід було визнати договір поруки від 28.10.2010 року припиненим, оскільки у зобов'язаннях, в яких беруть участь поручителі, збільшення кредитної процентної ставки навіть за згодою банку та боржника, але без згоди поручителя або відповідної умови в договорі поруки, не дає підстав покладення на останнього відповідальності за невиконання або неналежне виконання позичальником своїх зобов'язань перед банком.

Заслухавши суддю - доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що така задоволенню не підлягає.

Частиною 1 ст. 3 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін відповідно до вимогст. 10 ЦПК України. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості.

Відповідно дост. 60 ЦПК Україникожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, крім випадків, встановленихстаттею 61 цього Кодексу.

Згідно ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до п.3 ст. 3 та ст. 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договорів та визначенні умов з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, вимог розумності та справедливості, позивач був вільним у виборі як фінансової установи, так і валюти кредитування.

Частино. 1 ст. 628 ЦК України передбачено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обовязковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно з ч. 1 ст. 638 та ч. 1 ст. 640 ЦК України договір є укладеним з моменту досягнення в належній формі згоди з усіх істотних умов договору.

На підставі ч. 2 ст. 640 ЦК України у разі, якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання майна або вчинення певної дії.

Відповідно до ст. 1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

За змістом ст. 1046 ЦК України договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

До відносин за кредитним договором застосовуються положення що регулюють договір позики, якщо інше не встановлено законом і не випливає із суті кредитного договору

З огляду на вказані положення закону, договір позики є реальним та вважається укладеним із моменту передання грошей.

Положеннями ч. 1 ст. 509 ЦК України передбачено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником.

Відносини споживчого кредитування регулюються Законом України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг", згідно якого, договір про фінансові послуги повинен містити підтвердження надання споживачу певної інформації щодо надання послуг, та Правилами надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених Постановою Правління НБУ від 10.05.2007 року №168, згідно яких споживачу також повинна надаватися інформація про умови кредитування та сукупну вартість кредиту.

За положеннями ч. 5 ст. 11, ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» до договорів із споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема положення, згідно з якими передбачаються зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки. Продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача.

Судом та матеріалами справи встановлено, що 28 жовтня 2010 року між ОСОБА_2 та ПАТ "Плюс Банк" (правонаступником якого є ПАТ "Ідея Банк") укладено кредитний договір №910.73138, згідно з яким банк надав ОСОБА_2 грошові кошти (кредит) у розмірі 63 305, 08 грн. зі сплатою за користування кредитними коштами з розрахунку 18,90% річних на строк 60 місяців для купівлі транспортного засобу марки "GEELY", модель MR-7151А 2010 року випуску. Даний договір підписаний також ОСОБА_3, який підтвердив свою згоду на укладення такого в інтересах сімї. Згідно з умовами кредитного договору ОСОБА_2 зобов'язувалася забезпечувати своєчасне повернення кредиту та нарахованих відсотків у строки, визначені кредитним договором.

Для забезпечення належного виконання умов кредитного договору, 28.10.2010 року між ОСОБА_3 та ПАТ «Плюс Банк», правонаступником якого є ПАТ «Ідея Банк» було укладено договір поруки, який також підписала ОСОБА_2, відповідно до умов якого, позивач поручився перед банком, як солідарний боржник.

Додатком № 1 до кредитного договору № 910.73138 від 28.10.2010 року є графік щомісячних платежів, за період з 01.12.2010 року по 28.10.2015 року включно.

Відмовляючи в задоволенні позову про визнання нечесною діяльність Банку при укладенні кредитного договору; визнання недійсними первинної сукупної вартості кредиту, додаткових оплат і грошових зборів з позичальників; зобовязання внести зміни до тексту кредитного договору у частині зміни його сукупної вартості та відшкодування моральної шкоди суд першої інстанції прийшов до вірного висновку, що оспорюваний кредитний договір укладений з дотриманням вимог чинного на час укладення договору законодавства України, сторонами було досягнуто згоди щодо істотних умов договору, а саме, валюти кредитування, валюти повернення кредитних коштів та сплати відсотків за користування кредитними коштами, права позивача, як споживача, не порушені, у зв'язку з чим відсутні підстави для визнання нечесною діяльності банку.

Як вбачається з п. 2 параграфу 10 кредитного договору, позичальник заявляє та гарантує, що Банк повідомив йому в належній формі в повному обсязі інформацію, передбачену ч. 2 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів», що зазначена інформація йому відома та зрозуміла, з вказаним Законом він ознайомлений, а також ознайомився з тарифами банку і згоден з ними.

ОСОБА_2 укладаючи договір з ПАТ "Плюс Банк" ознайомилися з умовами, на яких банк здійснює кредитування, загальною сукупною вартістю всіх витрат, пов'язаних з отриманням кредиту; сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору, банком була надано ОСОБА_2 у належній формі всю інформацію про умови кредитування та інформацію, передбачену правилами надання банками України інформації споживачу.

ОСОБА_2 та ОСОБА_3 розуміли природу вчинюваних ними правочинів, були ознайомлені із правами та обов'язками позичальника та поручителя, про що свідчать їхні особисті підписи на договорах та додатку № 1 до кредитного договору.

Позивачами не подано, а судом у процесі розгляду справи не здобуто жодних доказів, які б спростовували той факт, що волевиявлення позичальника при укладенні кредитного договору було вільним та відповідало її внутрішній волі, оскільки банк жодним чином не змушував її укладати цей правочин, натомість вона проявила таку ініціативу, звернувшись в одне з відділень відповідача для отримання кредитних коштів на придбання автомобіля. Отже, на момент укладення оспорюваного договору позивачка була вільною у виборі банку-контрагента, з яким вона має намір вступити у договірні правовідносини. Банк, у свою чергу, не навязував своїх умов позичальнику, оскільки при бажанні вона могла їх відкоригувати.

Безпідставними є покликання апелянтів на те, що підпис в кредитному договорі і додатку №1 до нього від імені ОСОБА_2 вчинено іншою особою, оскільки вважаючи свій підпис підробленим, ОСОБА_2 сплачувала щомісячні платежі, встановлені додатком № 1 до кредитного договору, отже прийняла його умови в повному обсязі. Більше того, ОСОБА_3, не заперечив суду того факту, що його підпис, який міститься на цьому ж додатку, поставлений ним особисто.

Також не можуть братися до уваги покликання апелянтів на те, що суду слід було визнати договір поруки від 28.10.2010 року припиненим, у зв'язку з збільшенням процентної ставки без згоди поручителя, оскільки доказів про те, що процентна ставка збільшена банком від 18,90% до 30,17%, суду не надано, як і не надано доказів про те, що при укладенні кредитного договору був впевнений, що така зміна обставин не настане.

Згідно п.2 §2 кредитного договору, де у відповідності з вимогами ч.4 ст. 1056-1 ЦК України сторонами було першочергово закладено, власне, змінну, а не фіксовану процентну ставку та порядок її розрахунку, а саме - п.3 §2 Кредитного договору передбачено, що банк повідомляє позичальника про актуальний розмір процентної ставки, а також при впровадженні процентної ставки надає позичальнику новий графік рекомендованим листом без внесення змін (доповнень) до договору. Ознайомитися із звітом ф350 можна на сайті банку. Крім того, як вбачається з п.4 §5 кредитного договору, позичальник стверджує, що розуміє суть і принципи визначення процентної ставки, усвідомлює ризики, які випливають із змінної ставки за весь період кредитування і погоджується на ці ризики.

За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновками районного суду, оскільки суд ухвалив правильне по суті і справедливе рішення, дійшовши його на основі повно та всебічно зясованих обставин, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених дослідженими в судовому засіданні доказами.

Будь яких інших належних та допустимих доказів для спростування рішення суду першої інстанції, передбачених статтями 57, 58, 59 ЦПК України, які б мали доказове значення та заслуговували на увагу, чи порушень норм процесуального права, які можуть бути підставою для скасування або зміни рішення, відповідно до ч. 3 ст. 309 ЦПК України, апелянтом не представлено.

Відповідно до ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права.

Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення з одних лише формальних міркувань.

Рішення відповідають вимогам закону і зібраним по справі доказам, доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, тому підстав для її задоволення немає.

Керуючись 303, 304, п.1 ч.1 ст. 307, ст. 308, п.1 ч.1 ст. 314, ст.ст. 316, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА :

апеляційну скаргу ОСОБА_2, ОСОБА_3 відхилити.

Рішення Галицького районного суду м. Львова від 19 серпня 2015 року та на додаткове рішення цього ж суду від 23 листопада 2015 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий:

Судді: