Ухвала суду № 57628212, 11.05.2016, Львівський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 травня 2016 р. Справа № 876/2111/16

Львівський апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого-судді: Курильця А.Р.,

суддів: Качмара В.Я., Мікули О.І.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 07 березня 2016 року про повернення позовної заяви у справі за позовом ОСОБА_1 до Відділу примусового виконання рішень управління Державної виконавчої служби Головного управління юстиції в Івано-Франківській області про визнання протиправною та скасування постанови, зобов'язання до вчинення дій,-

в с т а н о в и в:

У лютому 2016 року ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся з позовом до Відділу примусового виконання рішень управління Державної виконавчої служби Головного управління юстиції в Івано-Франківській області (далі - відповідач) про визнання протиправною та скасування постанови про закриття виконавчого провадження № 48120304 від 30.11.2015 року за виконавчим листом від 03.07.2015 року по справі № 809/1278/15; зобов'язання відповідача продовжити виконавче провадження № 48120304 до повного виконання постанови Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 16.04.2015 року у справі № 809/1278/15.

Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 07 березня 2016 року адміністративний позов повернуто позивачу у зв'язку з не усуненням недоліків позовної заяви, залишеної без руху.

Не погоджуючись з вказаною ухвалою, позивач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, просить зазначене судове рішення скасувати та ухвалити нове про направлення справи на продовження розгляду.

Апеляційну скаргу обґрунтовує тим, що суд не дослідив у повній мірі всі докази, які свідчать про відсутність у позивача коштів на сплату судового збору.

Особи, які беруть участь у справі, в судове засідання на виклик суду не з'явилися, хоча належним чином були повідомленні про місце та час розгляду справи, а тому колегія суддів вважає можливим розглянути дану справу за їхньої відсутності в порядку письмового провадження.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та проаналізувавши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до переконання, що подана апеляційна скарга підлягає до задоволення з таких мотивів.

Згідно з частиною 1 статті 108 КАС України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, встановлених статтею 106 цього Кодексу, постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху, у якій зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб їх усунення і встановлюється строк, достатній для усунення недоліків. Копія ухвали про залишення позовної заяви без руху невідкладно надсилається особі, що звернулася із позовною заявою.

23.02.2016 року ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду позов позивача залишено без руху у зв'язку з несплатою судового збору та надано строк для усунення недоліків позовної заяви, а саме сплати судового збору.

03.03.2016 року позивачем, на виконання ухвали про залишення позовної заяви без руху, подано клопотання про звільнення від сплати судового збору у зв'язку зі скрутним матеріальним становищем.

На підтвердження вищенаведеного, позивачем надано довідку про доходи за період з 01.01.2015 року по 30.09.2015 року (а.с. 6).

Проте, судом першої інстанції відмовлено у задоволенні клопотання про звільнення позивача від сплати судового збору та постановлено ухвалу про повернення позовної заяви.

Апеляційний суд зазначає, що відстрочення та розстрочення сплати судового збору, звільнення від його сплати особи, яка через важкий майновий стан не може його сплатити, направлено на забезпечення доступності до правосуддя та реалізацію права особи на судовий захист.

Відповідно до статті 8 Закону України «Про судовий збір» враховуючи майновий стан сторони, суд може своєю ухвалою відстрочити або розстрочити сплату судового збору на певний строк, але не довше ніж до ухвалення судового рішення у справі.

Суд може зменшити розмір судового збору або звільнити від його сплати на підставі, зазначеній у частині першій цієї статті.

Визначення майнового стану сторони є оціночним та залежить від доказів, якими обґрунтовується рівень майнового стану сторони. Якщо залежно від рівня майнового стану сторона позбавлена можливості сплатити судовий збір, то такі обставини є підставою на відстрочення та розстрочення сплати судового збору, зменшення його розміру або звільнення сторони від сплати.

З матеріалів справи вбачається, що суд першої інстанції повернув позовну заяву та відмовив у клопотанні про звільнення від сплати судового збору у зв'язку з недоведеністю неможливості сплати позивачем судового збору у лютому 2016 року.

Відповідно до наданої суду першої інстанції довідки про доходи, позивач у першому-третьому кварталах 2015 року отримував допомогу по безробіттю, а згідно відомості з центральної бази даних державного реєстру фізичних осіб - платників податків ДФС України, відсутня інформація про доходи позивача за період з 01.10.2015 року по 31.12.2015 року.

Колегія суддів зазначає, що право громадянина на захист у суді своїх прав і свобод є конституційною гарантією, яка забезпечується реальною можливістю усякій заінтересованій особі звернутися до суду у встановленому законом порядку про захист прав, свобод та інтересів та можливістю обирати спосіб захисту, використовуючи при цьому всі дозволені законодавством інструменти та засоби.

Таким чином, колегія суддів звертає увагу, що чинним законодавством передбачені різні варіанти дій суду при визначення питання про спроможність позивача до сплати судового збору - від його відстрочення до звільнення від сплати такого. Оскільки позивач ставить питання про виконання рішення суду, прийнятого на його користь, що є безумовним обов'язком держави, та надає докази скрутного майнового стану, то суд, користуючись певною свободою розсуду та оцінюючи матеріали справи в сукупності, дотримуючись принципу справедливості, має захистити права позивача, зокрема застосувавши норми ст. 8 Закону України «Про судовий збір».

Крім того, з прецедентного права Європейського Суду про те, що "право на суд", з яких право на доступ є одним з аспектів, не є абсолютним; воно підлягає обмеженням, дозволеним за змістом, зокрема, коли умови прийнятності скарги визначені, оскільки за своєю природою вона потребує регулювання з боку держави, яка користується певною свободою розсуду в цьому відношенні. Тим не менше, ці обмеження не повинні обмежувати або зменшити доступ людини таким чином або в такій мірі, що сама суть права знеціниться; такі обмеження не будуть сумісні положеннями Конвенції, якщо вони не переслідують законну мету або якщо немає розумної пропорційності між використовуваними засобами і переслідуваною метою (рішення Європейського Суду з прав людини у справі Перес де Рада Каванілес проти Іспанії).

Як випливає з рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Іліан проти Туреччини", правило встановлення обмежень доступу до суду повинно застосовуватися з певною гнучкістю і без надзвичайного формалізму, воно не застосовується автоматично і не має абсолютного характеру; перевіряючи його виконання слід звертати увагу на обставини справи.

У справі "Шмалько проти України" Європейський Суд зазначив, що одним з аспектів "права на суд", є право на доступ, тобто право подати позов до суду. Однак це право було б ілюзорним, якби правова система держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов'язкову силу, не виконувалося на шкоду одній зі сторін. Отже, для цілей статті 6 виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина "судового розгляду"

Суд нагадує свою прецедентну практику, відповідно до якої відсутність у заявника можливості домогтися виконання судового рішення, винесеного на його/її користь становить втручання у гарантоване йому статтею 1 Протоколу № 1 право на мирне володіння своїм майном

У справі «Стаднюк проти України» Суд зазначає, що судовий розгляд та виконавче провадження є відповідно першою і другою стадіями одного провадження. Таким чином, виконавче провадження не має бути відокремлене від судового і ці обидва провадження мають розглядатися як цілісний процес.

У справі Bellet v. France Суд зазначив, що "стаття 6 § 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права".

Відповідно до ч.2 ст.8 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, а ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачає, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Враховуючи вищенаведене, колегія суддів приходить до переконання про порушення судом першої інстанції норм процесуального права.

Відтак, оскаржувана ухвала про повернення позову підлягає скасуванню, а справа направленню до цього ж суду для продовження розгляду.

Керуючись ст.ст. 195,197,199,204,205,206,254 КАС України, суд, -

у х в а л и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити повністю.

Ухвалу Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 07 березня 2016 року у справі № 809/185/16 скасувати та матеріали справи направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та касаційному оскарженню не підлягає.

Головуючий А.Р.Курилець

Судді В.Я.Качмар

О.І. Мікула