Постанова № 57628123, 12.05.2016, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 743/432/16-а Головуючий у 1-й інстанції: Сташків В.Б.

Суддя-доповідач: Бужак Н.П.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 травня 2016 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Головуючого судді: Бужак Н. П.

Суддів: Костюк Л.О., Твердохліб В.А.

За участю секретаря: Івченка М.В.

розглянувши у судовому засіданні апеляційну скаргу представника громадянина Республіки В»єтнам ОСОБА_3 - адвоката Хрульової Віри Борисівни на постанову Ріпкинського районного суду Чернігівської області від 15 квітня 2016 року у справі за адміністративним позовом Управління Державної міграційної служби України в Чернігівській області до громадянина Республіки В'єтнам ОСОБА_3 про примусове видворення за межі території України, затримання з метою ідентифікації та забезпечення примусового видворення,-

У С Т А Н О В И В:

Управління Державної міграційної служби України в Чернігівській області звернулось до Ріпкинського районного суду Чернігівської області з позовом до громадянина Республіки В'єтнам ОСОБА_3 про примусове видворення за межі території України, затримання з метою ідентифікації та забезпечення примусового видворення.

Постановою Ріпкинського районного суду Чернігівської області від 15 квітня 2016 року позов задоволено.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, відповідач в особі представника адвоката Хрульової Віри Борисівни подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції.

Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо письмових доказів для правильного вирішення апеляційної скарги, а особиста участь сторін в судовому засіданні - не обов'язкова, колегія суддів відповідно до ч. 4 ст. 196 КАС України визнала можливим проводити розгляд справи за відсутності представників сторін.

Згідно ст. 41 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Судом першої інстанції встановлено, що 12.04.2016 року працівниками УСБУ в Одеській області спільно із ГУДМС України в Одеській області проведено відпрацювання промринку « 7-кілометр» (смт. Авангард, Овідіопольський район, Одеська область) на предмет виявлення іноземних громадян та осіб без громадянства, які проживають на території України з порушенням вимог міграційного законодавства України та за результатами такої перевірки було затримано гр. Республіки В'єтнам ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, який перебував на території України без документів, що підтверджують його особу та право на проживання в Україні.

12.04.2016 року Овідіопольським РВ ГУДМС України в Одеській області гр. Республіки В'єтнам ОСОБА_4 притягнуто до адміністративної відповідальності, передбаченої частиною 1 статті 203 КУпАП та накладено штраф у розмірі 510 грн. Цього ж дня Овідіопольським РВ ГУДМС України в Одеській області прийнято рішення про примусове повернення гр. В'єтнаму ОСОБА_4 в країну походження та зобов'язано останнього покинути територію України до 13 квітня 2016 року.

13.04.2016 року Овідіопольським РВ складено протокол про адміністративне затримання останнього та прийнято рішення про поміщення в пункт тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають на території України.

В ході розгляду справи в суді першої інстанції відповідач визнав, що перебуває на території України з 2009 року без відповідного документального оформлення та без отримання дозволу на проживання.

Іноземець та особа без громадянства можуть бути примусово видворені за межі України з підстав та в порядку, що визначені статтею 30 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства", статтею 13 Закону України «Про імміграцію".

Стаття 4 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» передбачає підстави для перебування іноземців та осіб без громадянства на території України

Зокрема, відповідно до ч.15 статті 4 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» іноземці та особи без громадянства, які в'їхали в Україну на інших законних підставах, вважаються такими, які тимчасово перебувають на території України на законних підставах на період наданого візою дозволу на в'їзд або на період, встановлений законодавством чи міжнародним договором України.

Згідно статті 9 Закону іноземці та особи без громадянства в'їжджають в Україну за наявності визначеного цим Законом чи міжнародним договором України паспортного документа та одержаної у встановленому порядку візи, якщо інше не передбачено законодавством чи міжнародними договорами України. Це правило не поширюється на іноземців та осіб без громадянства, які перетинають державний кордон України з метою визнання їх біженцями або особами, які потребують додаткового або тимчасового захисту чи отримання притулку.

Іноземці та особи без громадянства під час проходження прикордонного контролю у пунктах пропуску через державний кордон зобов'язані подати свої біометричні дані для їх фіксації.

Строк перебування іноземців та осіб без громадянства в Україні встановлюється візою, законодавством України чи міжнародним договором України.

Частиною першою статті 26 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" передбачено, що іноземець або особа без громадянства можуть бути примусово повернуті в країну походження або третю країну, якщо їхні дії порушують законодавство про правовий статус іноземців та осіб без громадянства або суперечать інтересам забезпечення національної безпеки України чи охорони громадського порядку, або якщо це необхідно для охорони здоров'я, захисту прав і законних інтересів громадян України за рішенням центрального органу виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері міграції, органу Служби безпеки України або органу охорони державного кордону (стосовно іноземців та осіб без громадянства, які затримані ними у межах контрольованих прикордонних районів під час спроби або після незаконного перетинання державного кордону України), з подальшим повідомленням протягом 24 годин прокурору про підстави прийняття такого рішення. У рішенні про примусове повернення зазначається строк, протягом якого іноземець або особа без громадянства повинні виїхати з України. Зазначений строк не повинен перевищувати 30 днів з дня прийняття рішення.

Примусове повернення не застосовується до іноземців та осіб без громадянства, які не досягли 18-річного віку, до іноземців та осіб без громадянства, на яких поширюється дія Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту"

Судом першої інстанції встановлено, що гр. Республіки В'єтнам ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 не відноситься до осіб, яким надано статус біженця і не є особою, яка потребує додаткового захисту.

Частиною 5 статті 26 Закону визначено, що іноземець або особа без громадянства зобов'язані самостійно залишити територію України у строк, зазначений у рішенні про примусове повернення.

Згідно з частиною 1 статті 30 Закону Центральний орган виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері міграції, органи охорони державного кордону (стосовно іноземців та осіб без громадянства, які затримані ними у межах контрольованих прикордонних районів під час спроби або після незаконного перетинання державного кордону України) або органи Служби безпеки України можуть лише на підставі винесеної за їх позовом постанови адміністративного суду примусово видворити з України іноземця та особу без громадянства, якщо вони не виконали в установлений строк без поважних причин рішення про примусове повернення або якщо є обґрунтовані підстави вважати, що іноземець або особа без громадянства ухилятимуться від виконання такого рішення, крім випадків затримання іноземця або особи без громадянства за незаконне перетинання державного кордону України поза пунктами пропуску через державний кордон України та їх передачі прикордонним органам суміжної держави.

Як вбачається із рішення №13 від 12.04.2016 року, прийнятого Овідіопольським РВ ГУ ДМС України в Одеській області відносно громадянина Республіки В'єтнам ОСОБА_3,1982 року народження, вирішено примусово повернути останнього в країну походження та зобов'язано покинути територію України у термін до 13 квітня 2016 року. Копію даного рішення відповідач отримав 12.04.2016 року про що зроблена відмітка у рішенні (а.с.15).

Вирішуючи питання щодо законності прийнятого судом першої інстанції рішення, колегія суддів враховує, що відповідно до вимог чинного законодавства України особа в будь-якому разі не підлягає видворенню, якщо підпадає під захист статті 3 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод або статті 31 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства", відповідно до якої іноземець або особа без громадянства не можуть бути примусово повернуті чи примусово видворені або видані чи передані до країн:

- де їх життю або свободі загрожуватиме небезпека за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань;

- де їм загрожує смертна кара або страта, катування, жорстоке, нелюдське або таке, що принижує гідність, поводження чи покарання;

- де їх життю або здоров'ю, безпеці або свободі загрожує небезпека внаслідок загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини або природного чи техногенного лиха, або відсутності медичного лікування чи догляду, який забезпечує життя;

- де їм загрожує видворення або примусове повернення до країн, де можуть виникнути зазначені випадки.

Судом першої інстанції вірно встановлено, що відповідач не підпадає під захист статті 3 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод або статті 31 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства».

Щодо доводів, викладених представником апелянта в апеляційній скарзі, то колегія суддів не приймає їх до уваги, виходячи з наступного.

Як вбачається із матеріалів справи, з даним позовом до суду звернулось Управління Державної міграційної служби України в Чернігівській області.

Відповідно до статті 11 КАС України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою і не може виходити за межі позовних вимог.

Згідно статті 69 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Із позовної заяви вбачається, що позивач обґрунтовує заявлені вимоги тим, що відповідач не надав належних документів на імміграцію в Україну, офіційно ніде не працює, не має можливості самостійно покинути Україну, відповідно до рішення від 12.04.2016 року у строк до 13 квітня 2016 року територію України не покинув, а також, що є всі підстави вважати, що відповідач буде ухилятися від виконання рішення суду про примусове повернення та перейде на нелегальне становище.

Заперечуючи законність прийнятого судом першої інстанції рішення, відповідач, виходячи з принципу змагальності, не надав доказів, які б спростували вищезазначені доводи міграційного органу.

Надані до апеляційної скарги ксерокопії паспорту, а також ксерокопії посвідки на постійне проживання в Україні як докази протиправності оскаржуваного судового рішення, колегія суддів не може прийняти, оскільки зазначені докази не підтверджують факт наявності у позивача необхідних документів, які б могли слугувати підставою для законності проживання в Україні відповідно до вимог чинного законодавства України.

Надані документи не оформлені в установленому законом порядку, зокрема не завірені. Один з документів оформлений на іноземній мові. Неможливо зрозуміти, чи відносяться ксерокопії аркушів 46 та 47 до документа, що має фотографію.

Крім того, відмітка на аркуші 47 містить дані про те, що термін перебування надавався особі лише до 10.08.2009 року.

Щодо посвідки на постійне проживання в Україні гр. В'єтнаму ОСОБА_5, то остання також не може бути доказом незаконності прийнятого судом першої інстанції рішення. Відмітка про реєстрацію у м. Херсон від 04.08.2009 року не підтверджує законність перебування відповідача на території України, оскільки, як встановлено працівниками міграційного органу, під час перевірки позивача було виявлено у Овідіопольському районі Одеської області, а не у м. Херсон.

Відповідно до п.13 Постанови КМ України від 28 березня 2012 року №251 «Про затвердження Порядку оформлення, виготовлення і видачі посвідки на постійне проживання та посвідки на тимчасове проживання і технічного опису їх бланків та внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 26 грудня 2002 р. № 1983» іноземець та особа без громадянства, що отримали посвідку, повинні зареєструвати місце проживання, а в разі його зміни - перереєструвати в порядку, встановленому Законом України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні".

Даних про те, що відповідач перереєструвався у зв'язку із зміною місця проживання у Овідіопольському районі Одеської області надано не було.

Не є доказом незаконності оскаржуваного рішення і доводи апелянта про те, що під час затримання відповідача не був забезпечений перекладач, оскільки таке порушення, в разі його наявності, не тягне за собою скасування постанови суду по адміністративній справі.

Згідно ч.1 ст.30 Закону "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" центральний орган виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері міграції, органи охорони державного кордону (стосовно іноземців та осіб без громадянства, які затримані ними у межах контрольованих прикордонних районів під час спроби або після незаконного перетинання державного кордону України) або органи Служби безпеки України можуть лише на підставі винесеної за їх позовом постанови адміністративного суду примусово видворити з України іноземця та особу без громадянства, якщо вони не виконали в установлений строк без поважних причин рішення про примусове повернення або якщо є обґрунтовані підстави вважати, що іноземець або особа без громадянства ухилятимуться від виконання такого рішення, крім випадків затримання іноземця або особи без громадянства за незаконне перетинання державного кордону України поза пунктами пропуску через державний кордон України та їх передачі прикордонним органам суміжної держави.

Відповідно до ч.3 та ч.4 ст.30 вказаного Закону, Центральний орган виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері міграції, або орган охорони державного кордону на підставі відповідного рішення з наступним повідомленням протягом 24 годин прокурора розміщує іноземців та осіб без громадянства, зазначених у частині першої цієї статті, у пунктах тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають на території України. Іноземці та особи без громадянства перебувають у пунктах тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають на території України, протягом строку, необхідного для виконання рішення суду про примусове видворення, але не більш як дванадцять місяців.

Згідно з пунктом 8 Типового Положення про пункт тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1110, поміщення іноземців до пункту перебування здійснюється його адміністрацією на підставі рішення адміністративного суду згідно з актом приймання-передачі після завершення органами внутрішніх справ, охорони державного кордону чи Служби безпеки документування порушення іноземцями законодавства України та у разі неможливості з об'єктивних причин (відсутність паспортних документів, коштів для повернення тощо) проведення організаційних і практичних заходів щодо їх адміністративного видворення.

Відповідно до п.3.1.1. Положення про пункт тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, затвердженого наказом Міністерства внутрішніх справ України від 16.10.2007 р. №390, адміністративне видворення в примусовому порядку передбачає затримання іноземця, оформлення примусового видворення, за необхідності примусового тримання в пункті тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні.

Пунктом 3.1.3 вищезазначеного Положення передбачено, що поміщення іноземців до пункту тимчасового перебування здійснюється за направленням МВС України, Адміністрації Держприкордонслужби України чи Служби безпеки України або їх територіальних органів в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі (далі - заінтересовані органи), зразок якого наведено у додатку 1. До направлення долучаються документи, що посвідчують особу іноземця (за наявності), постанова суду про затримання іноземця або його примусове видворення, матеріали адміністративного затримання іноземця, передбачені законодавством України про адміністративні правопорушення (протокол про адміністративне затримання, протокол особистого огляду і огляду речей, протокол вилучення речей, документів та ін.).

Отже, поміщення відповідача до Чернігівського пункту тимчасового перебування іноземців, як на те послався представник апелянта, узгоджується з вимогами чинного законодавства України і не може бути підставою для скасування постанови суду.

Крім того, згідно з п.1.10 Інструкції про примусове повернення і примусове видворення з України іноземців та осіб без громадянства, затвердженої МВС України, Адміністрацією Державної прикордонної служби України, СБУ від 23.04.2012 року №353/271/150 іноземець має право негайно повідомити про рішення щодо його примусового повернення чи примусового видворення фахівця у галузі права, який за законом має право на надання правової допомоги особисто чи за дорученням юридичної особи, а також офіційного дипломатичного представництва своєї країни чи іншу особу.

Як встановлено судом, на момент затримання та винесення рішення про примусове повернення відповідач не виявив бажання звернутись до дипломатичного представництва своєї країни або ж до відповідного фахівця в галузі права.

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що постанова суду першої інстанції в частині задоволених вимог щодо примусового видворення за межі території України громадянина Республіки В'єтнам ОСОБА_4 є законною, оскільки ґрунтується на вимогах чинного законодавства України, а тому в цій частині скасуванню не підлягає.

Щодо постанови суду першої інстанції в частині задоволених вимог про затримання громадянина В'єтнаму ОСОБА_3 з метою ідентифікації та забезпечення примусового видворення, то колегія суддів вважає, що в цій частині постанова суду підлягає скасуванню з ухваленням нової постанови про відмову в задоволенні позову, виходячи з наступного.

Зі змісту частини першої статті 30 Закону України від 22 вересня 2011 року № 3773-VI «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» вбачається, що постанова адміністративного суду є підставою для примусового видворення іноземців та осіб без громадянства з України. Для цього центральний орган виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері міграції, органи охорони державного кордону (стосовно іноземців та осіб без громадянства, які затримані ними у межах контрольованих прикордонних районів під час спроби або після незаконного перетинання державного кордону України) або органи Служби безпеки України звертаються до адміністративного суду з відповідним позовом.

Згідно з частиною другою статті 162 КАС України в разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти постанову про примусове видворення іноземця чи особи без громадянства за межі України.

Аналіз наведених норм права свідчить, що центральний орган виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері міграції, органи охорони державного кордону та Служби безпеки України у цих правовідносинах мають право на звернення до суду з позовом лише щодо примусового видворення іноземця чи особи без громадянства з України, а адміністративний суд має повноваження стосовно розгляду такого позову та компетенцію щодо прийняття рішення про примусове видворення іноземця чи особи без громадянства з України.

Відповідно до абзацу третього частини другої статті 162 КАС України суд за адміністративним позовом суб'єкта владних повноважень може прийняти іншу постанову у випадках, установлених законом.

Однак КАС України та інші закони України не надають право цим суб'єктам владних повноважень на звернення до адміністративного суду з позовом про затримання іноземця чи особи без громадянства.

Таким чином, оскільки законодавством не встановлено право суб'єктів владних повноважень на звернення до суду з вимогами про затримання іноземця чи особи без громадянства, а адміністративним судам не надано компетенції щодо вирішення таких питань, то в цій частині постанова суду підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.

Аналогічна позиція викладена у постанові Пленуму Вищого адміністративного суду України від 25 червня 2009 року № 1 «Про судову практику розгляду спорів щодо статусу біженця, видворення іноземця чи особи без громадянства з України та спорів, пов'язаних із перебуванням іноземця та особи без громадянства в Україні» (зі змінами і доповненнями) стосовно розгляду та вирішення адміністративними судами справ з позовними вимогами про затримання іноземців та осіб без громадянства у зв'язку з їх примусовим видворенням.

Згідно зі ст. 159 КАС України, судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів приходить до висновку про скасування постанови Ріпкинського районного суду Черкаської області від 15 квітня 2016 року в частині задоволених вимог про затримання відповідача з метою ідентифікації та забезпечення примусового видворення, оскільки остання прийнята з порушенням норм матеріального і процесуального законодавства та ухвалення нової постанови про відмову в цій частині у задоволенні позовних вимог.

В решті постанову суду залишити без змін.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 198, п. 4 ч. 1 ст. 202 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції скасовує її та ухвалює нове рішення, якщо визнає, що судом першої інстанції порушено норми матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Керуючись ст. ст. 41, 160, 167, 195, 196, 198, 202, 205, 207, 212, 254 КАС України, колегія суддів,-

П О С Т А Н О В И Л А :

Апеляційну скаргу представника відповідача - громадянина Республіки В»єтнам ОСОБА_3 - адвоката Хрульової Віри Борисівни задовольнити частково.

Постанову Ріпкинського районного суду Чернігівської області від 15 квітня 2016 року скасувати в частині задоволених вимог про затримання громадянина Республіки В'єтнам ОСОБА_3 з метою ідентифікації та забезпечення примусового видворення та ухвалити в цій частині нову постанову наступного змісту.

У задоволенні позовних вимог Управління Державної міграційної служби України в Чернігівській області до громадянина Республіки В'єтнам ОСОБА_3 про затримання з метою ідентифікації та забезпечення примусового видворення відмовити.

В решті постанову Ріпкинського районного суду Чернігівської області залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядок і строки, визначені ст. 212 КАС України.

Головуючий суддя: Бужак Н.П.

Судді: Костюк Л.О.

Твердохліб В.А.

Головуючий суддя Бужак Н.П.

Судді: Твердохліб В.А.

Костюк Л.О.