Постанова № 57627855, 11.05.2016, Рівненський апеляційний господарський суд

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"11" травня 2016 р. Справа № 903/1211/15

Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії:

головуюча суддя Сініцина Л.М.

судді Гудак А.В.

ОСОБА_1

при секретарі судового засідання Кужель Є.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу відповідача - ОСОБА_2 з обмеженою відповідальністю "Укрзахідпостач" від 03.03.2016 р. на рішення господарського суду Волинської області від 18.01.16 р. у справі № 903/1211/15

за позовом ОСОБА_2 з обмеженою відповідальністю "Українська франчайзингова компанія"

до відповідача ОСОБА_2 з обмеженою відповідальністю "Укрзахідпостач"

про стягнення 41 000,00 грн.

за участю представників сторін:

від позивача: не з'явився;

від відповідача: не з'явився.

Рішенням господарського суду Волинської області від 18.01.2016 р. у справі № 903/1211/15 (суддя Сур'як О.Г.) задоволено позов ОСОБА_2 з обмеженою відповідальністю "Українська франчайзингова компанія" до ОСОБА_2 з обмеженою відповідальністю "Укрзахідпостач"; стягнуто з відповідача на користь позивача 41000 грн. основного боргу, а також 1218 грн. витрат по сплаті судового збору. При прийнятті рішення суд виходив з того, що відповідачем в порушення вимог закону та умов договору, належним чином не виконано взятих на себе зобов'язань щодо оплати роялті; вимога позивача про стягнення заборгованості згідно договору № 3-14УФК комерційної концесії від 01.07.2014 р. за період з 01.01.2015 р. по 15.01.2016 р. є правомірною та обґрунтованою.

Не погоджуючись із прийнятим рішенням, ОСОБА_2 з обмеженою відповідальністю "Укрзахідпостач" звернулося з апеляційною скаргою від 03.03.2016 р., в якій просило рішення господарського суду Волинської області від 18.01.2016 р. у справі № 903/1211/15 за позовом ОСОБА_2 з обмеженою відповідальністю "Українська франчайзингова компанія" до ОСОБА_2 з обмеженою відповідальністю "Укрзахідпостач" про задоволення вимог у розмірі 41000 грн., а також 1218 грн. витрат по оплаті судового збору скасувати та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог повністю, посилаючись на те, що оскаржуване рішення є незаконним та необґрунтованим у зв'язку з тим, що судом було неправильно встановлено обставини, які мають значення для справи внаслідок неправильного дослідження та оцінки доказів, а також допущено порушення норм матеріального та процесуального права. Позовні вимоги не підтверджені належними засобами доказування, а сама лише вказівка на відсутність виконання зобов'язань не є підставою виникнення заборгованості. Згідно пункту 1.1 додатку до договору починаючи з дати відкриття користувач не сплачує правоволодільцеві роялті. Із вказаного положення договору (додатку № 1) слідує, що сума винагороди за договором концесії не встановлена, а вказано на відсутність зобов'язання щодо оплати роялті. При цьому, посилання на умову настання обов'язку оплати - реалізацію товарів від ТзОВ "Аванта" складатиме менше 50000,00 грн. створює певну колізію договірних відносин. Вказаний договір комерційної концесії укладений із позивачем і є двостороннім договором, в якому відсутнє посилання на вже підписані договори чи зобов'язання в майбутньому їх укладення будь-якою стороною, з метою повного та ефективного виконання договору концесії. Винагорода (роялті) за договором комерційної концесії встановлюється саме за використання об'єктів права інтелектуальної власності, комерційного досвіду та ділової репутації, але жодним чином не ставиться в залежність від виконання чи невиконання користувачем зобов'язань перед іншими особами (також враховуючи той факт, що ці треті особи не є стороною договору концесії). Позивачем у справі належним чином не підтверджено, чому саме з 01.01.2015 р. розпочинається перебіг строку нарахування та сплати роялті. Відповідних доказів на підтвердження виникнення у позивача права на отримання роялті, тим більше із вказівкою на конкретну дату - 01.01.2015 р. (яка повинна пов'язуватися із настанням певної події чи вчиненням дій) не надано. Господарський суд Волинської області допустивши порушення норм матеріального права прийняв незаконне та необгрунтоване рішення, чим порушив законні інтереси ТзОВ "Укрзахідпостач".

Позивач - ОСОБА_2 з обмеженою відповідальністю "Українська франчайзингова компанія", правом подачі відзиву на апеляційну скаргу не скористався.

В судове засідання 11.05.2016 р. сторони явку представників не забезпечили, причини неявки суду не повідомили, хоча були належним чином повідомлені про день, час та місце розгляду апеляційної скарги, про що свідчать повідомлення про вручення поштових відправлень (ухвал суду) (а.с.122-125).

Оскільки явка представників сторін в судове засідання обов'язковою не визнавалася, сторони, належним чином були повідомлені про день, час і місце розгляду апеляційної скарги, клопотань про відкладення розгляду справи не надходило, колегія суддів прийшла до висновку про можливість розгляду апеляційної скарги без участі представників сторін.

Відповідно до частин 1, 2 статті 101 Господарського процесуального кодексу (далі ГПК України) у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Додаткові докази приймаються судом, якщо заявник обґрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Розглянувши матеріали справи, доводи апеляційної скарги; перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, апеляційний господарський суд, -

ВСТАНОВИВ:

01 липня 2014 року ОСОБА_2 з обмеженою відповідальністю "Українська франчайзингова компанія" (правоволоділель) (далі ТзОВ "Українська франчайзингова компанія") та ОСОБА_2 з обмеженою відповідальністю "Укрзахідпостач" (користувач) (далі ТзОВ "Укрзахідпостач") укладено договір комерційної концесії (франчайзинг) № 3-14УФК, згідно пункту 1.1 якого правоволоділець надає користувачу за визначену цим договором винагороду (роялті), визначену у додатку № 1 до цього договору, право користування комплексом належних правоволодільцю прав інтелектуальної власності, комерційної інформації, з метою використання, застосування, впровадження у торгівельній діяльності, транспортування, надання пропозицій до продажу та іншого введення в господарський обіг користувача товарів, надання послуг і виконання робіт з використанням торговельної марки "АВС МАРКЕТ" на строк до 01.07.2017 р. (а.с.9-14).

Предметом договору є право на використання користувачем об'єктів права інтелектуальної власності, комерційного досвіду та ділової репутації правоволадільця з метою ведення бізнесу за системою торгівлі правоволодільця. До об'єктів інтелектуальної власності, які надаються правоволодільцем користувачеві, належать торговельна марка "АВС МАРКЕТ" та система торгівлі правоволодільця (пункт 1.2 договору).

Відповідно до пункту 1.3 договору користування правами, зазначеними в пункті 1.2, здійснюється у приміщенні, розташованому за адресою: с. Копачівка, вул. Першотравнева, 19, що належить користувачу на підставі договору оренди.

Пунктами 5.9, 5.11 договору передбачено, що у випадку несвоєчасної оплати роялті, користувач сплачує правоволодільцеві штрафну неустойку (пеню) в розмірі 0,5 % від вартості несвоєчасно оплаченої винагороди, за кожен день прострочення оплати, до моменту повного розрахунку з врахуванням встановленого індексу інфляції, а також один відсоток в день від простроченої суми як відсотки за користування чужими грошовими коштами відповідно до статті 625 ЦКУ за весь період прострочення. Нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання продовжується протягом всього строку позовної давності.

Договір та кожна його сторінка підписані повноважними представниками сторін і скріплені їх печатками.

Згідно пунктів 1, 2, 5 додатку № 1 до договору комерційної концесії № 3-14УФК від 01.07.2014 р., починаючи з дати відкриття користувач не сплачує правоволодільцеві роялті. У випадку порушення умов договору, і/або місячна реалізація товарів від ТзОВ "ТД Аванта" складатиме менше 50000,00 грн., тоді користувач сплачує правоволодільцеві роялті у розмірі 1,5 % від місячного товарообігу на день виникнення зобов'язання по сплаті винагороди (роялті), але не менше як 3400,00 грн. Користувач сплачує роялті щомісячно до 05 числа місяця наступного за розрахунковим. У випадках прострочення користувачем термінів сплати платежів за договором, користувач сплачує пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожний день прострочення (а.с.15).

Додатком № 2 до договору комерційної концесії № 3-14УФК від 01.07.2014 р. сторони визначили терміни, зокрема, дата відкриття - означає дату не пізніше як 31.12.2014 р. з котрої користувач почне вести бізнес з приміщення; роялті - щомісячна плата, яку користувач сплачує правоволодільцеві за право використання об'єктів інтелектуальної власності правоволодільця за цим договором у поряду та строки вказані в додатку № 1 до цього договору (а.с.25).

Як вбачається з матеріалів справи, у зв'язку з невиконанням ТзОВ "Укрзахідпостач" умов договору щодо реалізації товарів від ТОВ "Торговий дім "Аванта", ТзОВ "Українська франчайзингова компанія" було надіслано на адресу користувача претензії про сплату роялті.

В претензії № АВС-13 (3) від 17.09.2015 р. ТзОВ "Українська франчайзингова компанія" зазначило, що на підставі договору № 3-14УФК від 01.07.2014 р. та додатку № 1 до нього, користувач ТзОВ "Укрзахідпостач" зобов'язувався сплачувати роялті в сумі не менше як 3400 грн.; порушення строків оплати призвело до утворення заборгованості в розмірі 27200,00 грн., на яку за період прострочення нараховані: пеня 5579,26 грн.; відсотки річні (3%) 281,41 грн.; інфляційні 2709,80 грн. та просило користувача сплатити суму заборгованості та вказаних штрафних санкцій, в іншому випадку товариство буде змушене звертатися до суду з позовом про примусове їх стягнення (а.с.20).

Факт надіслання та отримання претензії підтверджується фіскальним чеком та повідомленням про вручення 22.09.2015 р. поштового відправлення (а.с.21).

15.10.2015 р. ТзОВ "Укрзахідпостач" надало ТзОВ "Українська франчайзингова компанія" гарантійний лист, яким користувач засвідчив, що здійснить оплату роялті (сплату заборгованості) згідно договору № 3-14УФК від 01.07.2014 р. в сумі 30600,00 грн. до 31.12.2015 р. в повному обсязі (а.с.16).

15.10.2015 р. ТзОВ "Українська франчайзингова компанія" повторно надіслало на адресу користувача претензію № АВС-13 (3) про сплату роялті, де зазначило про утворення заборгованості внаслідок порушення строків оплати роялті в розмірі 30600,00 грн., на яку за період прострочення нараховані: пеня 6881,51 грн.; відсотки річні (3%) 346,52 грн.; інфляційні 3022,60 грн.; просило користувача сплатити суму заборгованості та вказаних штрафних санкцій, в іншому випадку товариство буде змушене звертатися до суду з позовом про примусове їх стягнення (а.с.18).

Факт надіслання та отримання претензії підтверджується фіскальним чеком та повідомленням про вручення 19.10.2015 р. поштового відправлення (а.с.19).

Вказана претензія залишена ТзОВ "Укрзахідпостач" без відповіді.

Разом з тим, як вбачається з виписки по особовим рахункам за 19.10.2015 р., сформована 06.11.2015 р., ТзОВ "Укрзахідпостач" частково сплатило заборгованість в сумі 1500 грн. (а.с.17).

За наведених обставин, ТзОВ "Українська франчайзингова компанія" звернулося 18.11.2015 р. до господарського суду Волинської області з позовом до ТзОВ "Укрзахідпостач" про стягнення заборгованості згідно договору комерційної концесії № 3-14УФК від 01.07.2014 р. в розмірі 43576,12 грн., з яких 32500,00 грн. основний борг, 394,91 грн. 3 % річних, 7870,81 грн. пеня, 2810,40 грн. інфляційні нарахування (а.с.3-4).

Ухвалою господарського суду Волинської області від 20.11.2015 р. вказана позовна заява прийнята до розгляду та порушено провадження у справі № 903/1211/15 (а.с.1).

13.01.2016 р. позивачем подано до суду заяву про збільшення позовних вимог, в якій останній зазначає, що відповідач не здійснив погашення заборгованості під час розгляду справи в суді; сума основного боргу збільшилася; збільшення пені, інфляційних та відсотків річних не проводилося; загалом, на дату слухання, сума основного боргу становить 41000,00 грн.; додатково відповідачу 05.01.2016 р. надіслано повідомлення про розірвання з 15.01.2016 р. договору № 3-14 УФК комерційної концесії (франчайзинг) (а.с.35-40).

В судовому засіданні 18.01.2016 р. позивач подав заяву про зменшення позовних вимог та просив стягнути з відповідача лише суму основного боргу за період з 01.01.2015 р. по 15.01.2016 р., а саме 41000 грн. (а.с.43).

Відповідно до частини 4 статті 22 ГПК України позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу, в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог. До початку розгляду господарським судом справи по суті позивач має право змінити предмет або підставу позову шляхом подання письмової заяви.

Згідно пункту 3.10 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 р. № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" передбачені частиною четвертою статті 22 ГПК права позивача збільшити або зменшити розмір позовних вимог, відмовитись від позову можуть бути реалізовані до прийняття рішення судом першої інстанції.

Судом першої інстанції було прийнято заяву про зменшення позовних вимог та розглянуто позовні вимоги в межах зменшеної суми.

Відповідно до частини 1, пункту 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України (далі ЦК України) цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цивільними актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Статтею 174 Господарського кодексу України (далі ГК України) передбачено, що господарські зобов'язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Згідно частини 1 статті 173 ГК України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Абзацом 2 частини 1 статті 175 ГК України визначено, що майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до частини 1 статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Частиною 1 статті 193 ГК України передбачено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Статтею 627 ЦК України визначено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Свобода договору полягає передусім у вільному волевиявленні волі сторін на вступ у договірні відносини. Волевиявлення учасників договору передбачає відсутність жодного тиску з боку контрагента або інших осіб.

Відповідно до частини 4 статті 179 ГК України при укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (частина 1 статті 628 ЦК України).

Згідно статті 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Правовідносини, що виникли між позивачем та відповідачем, є відносинами за договором комерційної концесії.

За договором комерційної концесії одна сторона (правоволоділець) зобов'язується надати другій стороні (користувачеві) на строк або без визначення строку право використання в підприємницькій діяльності користувача комплексу прав, належних правоволодільцеві, а користувач зобов'язується дотримуватися умов використання наданих йому прав та сплатити правоволодільцеві обумовлену договором винагороду. Договір комерційної концесії передбачає використання комплексу наданих користувачеві прав, ділової репутації і комерційного досвіду правоволодільця в певному обсязі, із зазначенням або без зазначення території використання щодо певної сфери підприємницької діяльності (стаття 366 ЦК України).

Статтею 1115 ЦК України визначено, що за договором комерційної концесії одна сторона (правоволоділець) зобов'язується надати другій стороні (користувачеві) за плату право користування відповідно до її вимог комплексом належних цій стороні прав з метою виготовлення та (або) продажу певного виду товару та (або) надання послуг. Відносини, пов'язані з наданням права користування комплексом прав, регулюються цим Кодексом та іншим законом.

Предметом договору комерційної концесії є право на використання об'єктів права інтелектуальної власності (торговельних марок, промислових зразків, винаходів, творів, комерційних таємниць тощо), комерційного досвіду та ділової репутації. Договором комерційної концесії може бути передбачено використання предмета договору із зазначенням або без зазначення території використання щодо певної сфери цивільного обороту. (стаття 1116 ЦК України).

Відповідно до статті 367 ЦК України договір комерційної концесії повинен бути укладений у письмовій формі у вигляді єдиного документа. Недодержання цієї вимоги тягне за собою недійсність договору. Інші вимоги щодо укладання договору комерційної концесії встановлюються законом.

Статтею 369 ЦК України передбачено, що винагорода за договором комерційної концесії може виплачуватися користувачем правоволодільцеві у формі разових або періодичних платежів або в іншій формі, передбаченій договором.

Згідно статті 371 ЦК України з урахуванням характеру та особливостей діяльності, що здійснюється користувачем за договором комерційної концесії, користувач зобов'язаний, зокрема, сплатити правоволодільцеві обумовлену договором винагороду.

Частиною 1 статті 193 ГК України та статтею 526 ЦК України передбачено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Статтею 525 ЦК України визначено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до статті 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Частиною 1 статті 612 ЦК України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Як вбачається з договору та додатків до нього, роялті - щомісячна плата, яку користувач сплачує правоволодільцеві за право використання об'єктів інтелектуальної власності правоволодільця за цим договором у поряду та строки вказані в додатку № 1 до цього договору; починаючи з дати відкриття користувач не сплачує правоволодільцеві роялті; у випадку порушення умов договору, і/або місячна реалізація товарів від ТзОВ "Торговий дім Аванта" складатиме менше 50000,00 грн., тоді користувач сплачує правоволодільцеві роялті у розмірі 1,5 % від місячного товарообігу на день виникнення зобов'язання по сплаті винагороди (роялті), але не менше як 3400,00 грн.; користувач сплачує роялті щомісячно до 05 числа місяця наступного за розрахунковим.

Згідно листа ТзОВ "Торговий дім Аванта" № 22 від 12.01.2016 р. та оборотно-сальдової відомості по рахунку 361, ТзОВ "Укрзахідпостач" за період з 01.07.2014 р. по 12.01.2016 р. придбало товар на загальну суму 6684,97 грн., з яких оплачено тільки 4000,00 грн., прострочена заборгованість по товару становить 2684,97 грн. (а.с.41-42).

Оскільки місячна реалізація товарів від ТзОВ "Торговий дім Аванта" з дати відкриття приміщення складала менше 50000,00 грн., за умовами договору відповідач мав щомісячно сплачувати позивачу (правоволодільцеві) роялті у розмірі 1,5 % від місячного товарообігу на день виникнення зобов'язання по сплаті винагороди (роялті), але не менше як 3400,00 грн.

За період з 01.01.2015 р. по 15.01.2016 р. роялті складає 41000,00 грн. (12х3400,00+1700,00-1500,00=41000,00).

Враховуючи матеріали справи та наведені норми чинного законодавства, основний борг відповідача перед позивачем по договору комерційної концесії № 3-14УФК від 01.07.2014 р. в розмірі 41000,00 грн. є доведеним; вимога позивача про стягнення заборгованості згідно договору за період з 01.01.2015 р. по 15.01.2016 р. є правомірною та обґрунтованою.

Суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що відповідач не виконав належним чином взятих на себе зобов'язаннь згідно договору комерційної концесії № 3-14УФК від 01.07.2014 р., допустив порушення його умов, не здійснив повну оплату роялті, а тому вимога ТзОВ "Українська франчайзингова компанія" про стягнення заборгованості в сумі 41000,00 грн. є правомірною та підлягає задоволенню в повному обсязі.

Відповідно до частини 1 статті 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення спору.

Статтями 33, 34 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу; господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно частини 1 статті 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

За наведених обставин, враховуючи наявні матеріали справи, заявлені позовні вимоги є обґрунтованими, підставними, ґрунтуються на нормах законодавства, що регулюють спірні правовідносини, а тому підлягають до задоволення в повному обсязі.

Колегія суддів апеляційного господарського суду приходить до висновку, що судом першої інстанції правомірно прийнято рішення про задоволення позовних вимог позивача в повному обсязі.

Доводи апеляційної скарги колегією суддів до уваги не приймаються, оскільки спростовуються вищенаведеним та матеріалами справи, не відповідають нормам законодавства, що регулюють дані правовідносини, не впливають на правомірність прийнятого господарським судом рішення та не можуть бути підставою для його скасування.

Рішення суду першої інстанції прийнято з дотриманням норм матеріального і процесуального права та повним дослідженням усіх обставин справи, висновки суду відповідають матеріалам справи та ґрунтуються на нормах чинного законодавства, що регулюють спірні правовідносини.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 103 ГПК України апеляційна інстанція за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити рішення місцевого господарського суду без змін, а скаргу - без задоволення.

Апеляційний господарський суд залишає рішення місцевого господарського суду без змін, а скаргу - без задоволення, якщо рішення є законним та обґрунтованим.

За таких обставин, підстав для скасування рішення не вбачається.

Апеляційна скарга до задоволення не підлягає.

Керуючись статтями 49, 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Рішення господарського суду Волинської області від 18.01.2016 р. у справі № 903/1211/15 залишити без змін, а апеляційну скаргу відповідача - ОСОБА_2 з обмеженою відповідальністю "Укрзахідпостач" від 03.03.2016 р. - без задоволення.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку.

Головуюча суддя Л.М. Сініцина

Судді А.В. Гудак

ОСОБА_1