Постанова № 57627680, 10.05.2016, Львівський апеляційний господарський суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

____________________

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"10" травня 2016 р. Справа № 914/4149/15

Львівський апеляційний господарський суд у складі колегії:

головуючого-суддіМельник Г.І.

суддівГриців В.М.

ОСОБА_1

розглянувши апеляційну скаргу Військової частини А0215

№350/153/193/ж від 18.03.2016 року

на рішення господарського суду Львівської області від 17.02.2016 р.

у справі № 914/4149/15

за позовом Військової частини А0215, м. Вінниця

до відповідача Державного підприємства Львівський радіоремонтний завод, м. Львів

про стягнення 164 516 грн. 61 коп.

за участю представників сторін:

від позивача: ОСОБА_2 представник

(довіреність № 350/153/869/пс від 30.12.2015 року)

від відповідача : ОСОБА_3 представник (довіреність № 1385 від 17.12.2015 року)

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду Львівської області від 17.02.2016р. у справі №914/4149/15 (суддя Мазовіта А.Б.), позов задоволено частково; стягнуто з Державного підприємства Львівський радіоремонтний завод на користь Військової частини А0215: 14 444 грн. 74 коп. пені, 216 грн. 67 коп. судового збору; в задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Рішення суду мотивоване тим, що дату затвердження ОСОБА_4 замовником, яка не співпадає в окремих випадках з датою передачі послуг від виконавця до представника замовника (уповноваженої відповідачем), не слід ставити за основу, як кінцеву дату прострочення виконання зобов'язання і відповідно нарахування штрафних санкцій, оскільки це не передбачено умовами укладеного між сторонами Договору та Інструкцією про порядок передачі озброєння, військової техніки і майна в ремонт, затвердженої наказом Міністра оборони України від 31.07.2012 року №505, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 17 серпня 2012 року №1394/21706.

Не погоджуючись з вказаним рішенням місцевого господарського суду Військова частина А0215 оскаржила його в апеляційному порядку, звернувшись до Львівського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою №350/153/193/ж від 18.03.2016 року, в якій просить скасувати рішення господарського суду Львівської області від 17.02.2016р. у справі №914/4149/15, прийняти нове рішення, яким задоволити в повному обсязі позовні вимоги Військової частини А0215 про стягнення пені та штрафу за прострочення терміну надання послуг за Договором № 198/14 від 26.09.2014 року, судові витрати, покласти на відповідача, оскільки вважає, що рішення суду першої інстанції є необґрунтоване та прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Свої доводи скаржник обґрунтовує зокрема тим, що судом першої інстанції не враховано положення п. 5.9. Договору, відповідно до якого зобовязання Виконавця щодо надання Послуг за Договором, вважаються виконаними в повному обсязі після підписання і затвердження ОСОБА_4 приймання (етапу) Послуг та Актів прийому-передачі за всіма виданими нарядами на ремонт. Датою виконання зобовязань Виконавцем є остання дата затвердження ОСОБА_4 приймання (етапу) Послуг (форма акту наведена в Додатку 3 до Договору) та ОСОБА_4 прийому-передачі (форма ОСОБА_4 наведена в Додатку 4 до Договору). Датою виконання зобовязань ОСОБА_4 є дата повного розрахунку з Виконавцем за умовами Договору.

Разом з тим, апелянт покликається на те, що місцевий господарський суд дійшов хибного висновку про те, що моментом прострочення надання відповідачем послуг за Договором слід вважати зазначену в ОСОБА_4 фактичну дату передачі послуг, а не дату затвердження ОСОБА_4 надання послуг замовником.

Скориставшись своїм правом, наданим ст. 96 ГПК України, Державне підприємство Львівський радіоремонтний завод, подало відзив на апеляційну скаргу, в якому доводи скаржника спростовує та просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення господарського суду Львівської області від 17.02.2016 року у справі № 914/4149/15 залишити без змін.

Ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 08.04.2016р. апеляційну скаргу прийнято до провадження та призначено справу до розгляду на 10.05.2016р.

В дане судове засідання прибули представники позивача та відповідача.

Перевіривши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача у судовому засіданні, вивчивши матеріали справи та оцінивши наявні в ній докази, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення місцевим господарським судом, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції при винесенні оскаржуваного рішення норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Львівського апеляційного господарського суду вважає, що рішення господарського суду Львівської області від 17.02.2016р. у справі № 914/4149/15 слід залишити без змін, апеляційну скаргу Військової частини А0215 без задоволення, виходячи з наступного.

Аналізом матеріалів справи встановлено, що 26 вересня 2014 року між Військовою частиною А0215 (ОСОБА_4) та Державним підприємством Львівський радіоремонтний завод (Виконавець) укладено Договір про закупівлю послуг за державні кошти №198/14 (надалі Договір) (а.с. 15-25), відповідно до умов якого Виконавець зобовязується надати у 2014 році послуги зазначені у Специфікації послуг (Додаток 1 до Договору), а ОСОБА_4 прийняти і оплатити такі послуги (п.1.1. Договору).

Відповідно до п. 1.2. Договору найменування послуг: Ремонтування та технічне обслуговування іншого електронного устаткування професійної призначеності, 33.13.1. згідно з Державним класифікатором продукції та послуг ДК 016:2010, а саме: капітальний ремонт НРЗ 1Л22. Обсяг надання послуг: згідно із Специфікацією послуг.

Пунктом 3.1. Договору передбачено, що сума Договору становить 3 498 021,00 грн. (три мільйони чотириста девяносто вісім тисяч двадцять одна гривня 00 копійок (з ПДВ).

У відповідності до п. 3.2. Договору ціна послуг визначена за результатами проведення процедури торгів у Протоколі погодження ціни послуг (Додаток 2 до Договору).

Всі витрати виконавця, що повязані з виконанням Договору, враховуються в ціні Послуг та сумі Договору. У випадку перевищення Виконавцем ціни Послуг та суми Договору, сума перевищення оплаті не підлягає.

Згідно з п. 5.1. Договору послуги надаються не пізніше 01.12.2014 року, після надання ОСОБА_4 нарядів на ремонт та отримання від ОСОБА_4 повідомлення про готовність до виконання умов Договору, передбаченого п. 1.4. Договору, яким ОСОБА_4 визначає обсяг надання послуг.

У відповідності до п. 5.6. Договору приймання Послуг здійснюється відділом технічного контролю підприємства Виконавця та комісією експлуатуючої військової частини. При прийомі наданих послуг перевіряється технічний стан, комплектність Виробів, обсяг та якість наданих Послуг. За результатами прийому наданих послуг, по кожному наряду окремо, складається та підписується ОСОБА_4 приймання (етапу) Послуг (форма акту наведена в Додатку 3 до Договору), який надається на адресу ОСОБА_4 для затвердження та ОСОБА_4 прийому-передачі (форма акту наведена в Додатку 4 до Договору). ОСОБА_4 затверджує ОСОБА_4 приймання (етапу) Послуг (форма акту наведена в Додатку 3 до Договору) при наявності висновку Військового представництва щодо ціни Послуг.

Пунктом 5.9. Договору встановлено, що зобовязання Виконавця щодо надання Послуг за Договором, вважаються виконаними в повному обсязі після підписання і затвердження ОСОБА_4 приймання (етапу) Послуг та Актів прийому-передачі за всіма виданими нарядами на ремонт. Датою виконання зобовязань Виконавцем є остання дата затвердження ОСОБА_4 приймання (етапу) Послуг (форма акту наведена в Додатку 3 до Договору) та ОСОБА_4 прийому-передачі (форма ОСОБА_4 наведена в Додатку 4 до Договору). Датою виконання зобовязань ОСОБА_4 є дата повного розрахунку з Виконавцем за умовами Договору.

Відповідно до пункту 7.2. Договору за порушення строків (термінів) виконання зобовязань, зазначених у пункті 5.1 Договору з Виконавця стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості Послуг, з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.

Вищевказаний Договір укладено в письмовій формі, підписано повноважними представниками сторін, їх підписи посвідчено печатками сторін, що відповідає приписам статей 207, 208 ЦК України, ст. 181 ГК України.

Згідно з ст. 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до ч.1 ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання-відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Статтею 509 ЦК України передбачено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобовязання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Статтею 11 ЦК України визначено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини. Водночас, ст.174 ГК України визначає, що однією з підстав виникнення господарського зобовязання є господарський договір та інші угоди, передбачені законом, а також угоди не передбачені законом, але такі, які йому не суперечать.

Відповідно до статті 179 ГК України майново-господарські зобов'язання, які виникають між суб'єктами господарювання або між суб'єктами господарювання і негосподарюючими суб'єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов'язаннями.

У відповідності до ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог-відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

У відповідності до ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст. 181 ГК України господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Згідно з ч. 1 ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обовязковим для виконання сторонами.

Як зясовано в ході розгляду справи, згідно документальних доказів листом від 19.11.2014 року №1172 (а.с. 48) Виконавець повідомив ОСОБА_4 про наявність обєктивних обставин, що перешкоджають своєчасному виконанню зобовязань щодо надання послуг у строк, визначений Договором.

Відтак, Додатковою угодою №1 від 28.11.2014 року про зміни умов Договору від 26.09.2014 року №198/14 про закупівлю послуг за державні кошти, реєстраційний номер 312/14 (а.с. 32-33) сторони погодили продовження терміну дії договору, а саме визначили, що Договір діє до 30 березня 2015 року, а в частині проведення розрахунків і дії гарантійних зобовязань до повного їх виконання.

Поряд з цим встановлено, що Додатковою угодою №1 від 28.11.2014 року про зміни умов Договору від 26.09.2014 року №198/14 про закупівлю послуг за державні кошти, реєстраційний номер 312/14 (а.с. 32-33) визначено етапи ремонту (надання послуг), та передбачено, що Послуги І етапу Виконавець зобовязується надати у термін не пізніше 20.12.2014 року, а Послуги ІІ етапу Виконавець зобовязується надати у термін не пізніше 15.03.2015 року.

Відтак, сторонами визначено та погоджено два етапи ремонту, а саме надання послуг зазначених у Специфікації послуг.

Перевіряючи доводи позовної заяви та доводи апеляційної скарги, колегія суддів зазначає, що відповідно до ОСОБА_4 приймання І етапу Послуг (а.с. 51), затвердженого ОСОБА_4 26.12.2014 року, зазначені в Договорі Послуги І етапу надані ОСОБА_4 26.12.2014 року у повному обсязі, на загальну суму 2 119 404,00 грн. (з ПДВ).

Таким чином, враховуючи термін надання Виконавцем Послуг за Договором по І етапу, позивач вважає, що такий порушено та прострочено на 5 днів (з 20.12.2014 року до 26.12.2014 року), а тому позивачем нараховано відповідачу пеню у розмірі 10 597,02 грн.

При цьому, 29.01.2015 року позивачем скеровано відповідачу ОСОБА_5 №350/129/138/219/ПС (а.с. 52-53) про сплату пені за порушення терміну надання послуг І етапу відповідно до умов Договору.

Щодо послуг ІІ етапу по виробу НРЗ 1Л22 № 482004, то такі, як вбачається з матеріалів справи, надані ОСОБА_4 на суму 366 410,89 грн. (з ПДВ), що підтверджується ОСОБА_4 приймання ІІ етапу послуг (а.с. 57), який затверджено ОСОБА_4 07.05.2015 року.

Поряд з цим, послуги ІІ етапу по виробу НРЗ 1Л22 № 481014 надані ОСОБА_4 на суму 386 812,93 грн. (з ПДВ), що підтверджується ОСОБА_4 приймання ІІ етапу послуг (а.с. 58), а послуги ІІ етапу по виробу НРЗ 1Л22 № 181259 надані ОСОБА_4 на суму 366 410,89 грн. (з ПДВ), що підтверджується ОСОБА_4 приймання ІІ етапу послуг (а.с. 59). Проте, Акти приймання ІІ етапу послуг по виробах НРЗ 1Л22 № 481014 та НРЗ 1Л22 № 181259 затверджені ОСОБА_4 30.05.2015 року.

Таким чином, враховуючи термін надання Виконавцем Послуг за Договором по ІІ етапу, позивач вважає, що такий порушено та прострочено на 52 дні (з 15.03.2015 року до 07.05.2015 року) (по виробу НРЗ 1Л22 № 482004) та на 75 днів (з 15.03.2015 року до 30.05.2015 року) (по виробах НРЗ 1Л22 № 481014 та НРЗ 1Л22 № 181259), а тому позивачем нараховано відповідачу пеню у розмірі 75 545,16 грн. (19 053,37 грн. + 56 491,79 грн.) та штраф у розмірі 78 374,43 грн. (25 648,76 грн. + 52 725,67 грн.).

При цьому, 21.08.2015 року позивачем скеровано відповідачу ОСОБА_5 №350/129/138/2026/ПС (а.с. 60-61) про сплату пені та штрафу за порушення терміну надання послуг ІІ етапу відповідно до умов Договору.

З огляду на викладене, та перевіряючи підставність звернення позивача до суду, колегія суддів зазначає, що доводи позовної заяви зводяться до того, що Послуги І і ІІ етапів Виконавець зобовязувався надати у термін не пізніше 20.12.2014р., однак послуги І етапу були надані позивачу 26.12.2014р. з простроченням на 5 днів, оскільки акт приймання наданих послуг був затверджений замовником 26.12.2014р., а послуги ІІ етапу відповідач надав лише 07.05.2015 року (по виробу НРЗ 1Л22 № 482004) з простроченням на 52 дні та 30.05.2015 року (по виробах НРЗ 1Л22 № 481014 та НРЗ 1Л22 № 181259) з простроченням на 75 днів, оскільки акти приймання наданих послуг були затверджені замовником 07.05.2015р. та 30.05.2015 року відповідно.

Разом з тим, перевіряючи доводи апеляційної скарги в частині покликання скаржника на те, що місцевий господарський суд не врахував положення п. 5.9. Договору та дійшов хибного висновку про те, що моментом прострочення надання відповідачем послуг за Договором слід вважати зазначену в ОСОБА_4 фактичну дату передачі послуг, а не дату затвердження ОСОБА_4 надання послуг замовником, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до п. п. 2.9. - 2.11. Інструкції про порядок передачі озброєння, військової техніки і майна в ремонт, затвердженої наказом Міністра оборони України від 31.07.2012 року №505, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 17 серпня 2012 року №1394/21706 (надалі Інструкція) для здавання військового майна в ремонт, приймання його з ремонту військова частина направляє на підприємство свого уповноваженого представника. Уповноважений представник військової частини здійснює приймання військового майна з ремонту, про що складається ОСОБА_4 приймання - передачі, підписує акт виконаних робіт, пломбує військове майно, передає представнику перевізника або начальнику варти за наявності останнього. Один примірник акта виконаних робіт відправляється керівнику органу військового управління, який уклав договір. Виконаний наряд на ремонт, акти приймання передачі відремонтованого військового майна та формуляри (паспорти), заповнені представником підприємства, передаються представнику військової частини. Військові частини, що отримали військове майно з ремонту, у триденний строк на адресу керівника органу військового управління, який уклав договір на проведення ремонту, та підприємства направляють підтвердження на його отримання.

При цьому, умовами укладеного між сторонами Договору та положеннями Інструкції не передбачено, що дату затвердження ОСОБА_4 приймання (І) ІІ етапу послуг замовником, яка не співпадає в окремих випадках з датою передачі послуг від виконавця до представника замовника (уповноваженої відповідачем) слід ставити за основу, як кінцеву дату прострочення виконання зобов'язання і відповідно дату нарахування штрафних санкцій.

Більше того, сторонами не названо відповідного нормативного акту, та не обґрунтовано в Договорі про закупівлю послуг за державні кошти №198/14 допустиму/можливу тривалість проходження ОСОБА_4 надання послуг від дати його підписання уповноваженими особами виконавця і замовника та фактичної передачі виконаних послуг до його затвердження замовником.

Таким чином, колегія суддів вважає доводи апеляційної скарги в цій частині безпідставними, та зазначає, що моментом прострочення відповідачем надання послуг за договором слід вважати зазначену в ОСОБА_4 фактичну дату передачі послуг, а не дату затвердження цього ОСОБА_4 замовником.

При цьому, з врахуванням пояснень представників позивача та відповідача, наданих у судовому засіданні Львівського апеляційного господарського суду між фактичною датою передачі послуг та датою затвердження ОСОБА_4 приймання послуг замовником, самим ОСОБА_4 перевіряється якість послуг, вартість затрат, узгодження ціни.

Поряд з цим, відповідно до ст. 614 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.

Статтею 230 Господарського кодексу України встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобовязаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобовязання.

Згідно з ст. 549 ЦК України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Як вже зазначалося вище, пунктом 7.2. Договору за порушення строків (термінів) виконання зобовязань, зазначених у пункті 5.1 Договору з Виконавця стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості Послуг, з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.

У відповідності до ч. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Статтями 1, 3 Закону України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобовязань передбачено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін; розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Згідно документальних доказів у справі та як вбачається з ОСОБА_4 приймання І етапу Послуг, такий був затверджений командиром ВЧ А0215 ОСОБА_6 26.12.2014 року (а.с. 51), при цьому зазначені в Договорі Послуги І етапу надані ОСОБА_4 26.12.2014 року у повному обсязі, на загальну суму 2 119 404,00 грн. (з ПДВ) із порушенням терміну надання послуг І етапу на 5 днів.

Таким чином, здійснивши перерахунок нарахування пені по І етапу Послуг, колегія суддів вважає обґрунтованим висновок суду першої інстанції про те, що правомірною до стягнення є 10 597,02 грн. пені.

Разом з тим, з ОСОБА_4 приймання ІІ етапу Послуг по виробу НРЗ 1Л22 № 482004 вбачається, що він був затверджений командиром ВЧ А0215 ОСОБА_6 07.05.2015р., однак фактична передача виробу НРЗ 1Л22 № 482004 відбулась 13.03.2015р., що підтверджується товарно-транспортною накладною №002157 від 13.03.2015 року (а.с. 78), а тому враховуючи документальні докази у справі колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що Послуги ІІ етапу по виробу НРЗ 1Л22 № 482004 надані відповідачем позивачу у строк передбачений Додатковою угодою №1 від 28.11.2014 року про зміни умов Договору від 26.09.2014 року №198/14 про закупівлю послуг за державні кошти, реєстраційний номер 312/14.

З ОСОБА_4 приймання ІІ етапу Послуг по виробу НРЗ 1Л22 № 481014 вбачається, що він був затверджений командиром ВЧ А0215 ОСОБА_6 30.05.2015р., однак фактична передача виробу НРЗ 1Л22 № 481014 відбулась 24.03.2015р., що підтверджується товарно-транспортною накладною №002160 від 24.03.2015 року (а.с. 80), а тому зазначені в Договорі Послуги ІІ етапу надані ОСОБА_4 із порушенням терміну надання послуг ІІ етапу по виробу НРЗ 1Л22 № 481014 на 9 днів, а не 75 днів, як зазначено позивачем.

При цьому, з ОСОБА_4 приймання ІІ етапу Послуг по виробу НРЗ 1Л22 № 181259 вбачається, що він був затверджений командиром ВЧ А0215 ОСОБА_6 30.05.2015р., однак фактична передача виробу НРЗ 1Л22 № 181259 відбулась 16.03.2015р., що підтверджується товарно-транспортною накладною №002158 від 16.03.2015 року (а.с. 79), а тому зазначені в Договорі Послуги ІІ етапу надані ОСОБА_4 із порушенням терміну надання послуг ІІ етапу по виробу НРЗ 1Л22 № 181259 на 1 день, а не 75 днів, як зазначено позивачем.

Таким чином, здійснивши перерахунок нарахування пені по ІІ етапу Послуг по виробу НРЗ 1Л22 № 481014 та по виробу НРЗ 1Л22 № 181259, колегія суддів вважає обґрунтованим висновок суду першої інстанції про те, що правомірною до стягнення є 3 847,72 грн. пені (3 481,31 грн. по виробу НРЗ 1Л22 № 481014 + 366,41 грн. по виробу НРЗ 1Л22 № 181259).

Поряд з цим, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що вимога про стягнення штрафу до задоволення не підлягає, оскільки прострочення в передачі відремонтованих виробів НРЗ 1Л22 понад 30 днів не було.

З врахуванням викладеного, судова колегія вважає обґрунтованим висновок суду першої інстанції про часткове задоволення позовних вимог та зазначає, що скаржником у справі не доведено обставини на які він покликається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до ст.32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у встановленому законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст.ст. 33 та 34 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до ст.43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і обєктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Отже, з огляду на викладене вище, колегія суддів Львівського апеляційного господарського суду вважає, що рішення Господарського суду Львівської області від 17.02.2016р. відповідає матеріалам справи, ґрунтується на чинному законодавстві і підстав для його скасування немає, а інші зазначені в апеляційній скарзі доводи скаржника не відповідають матеріалам справи, документально не обґрунтовані, не базуються на законодавстві, що регулює спірні правовідносини, а тому не визнаються такими, що можуть бути підставою згідно ст. 104 ГПК України для скасування чи зміни оскаржуваного рішення.

Судовий збір за перегляд рішення в апеляційному порядку, відповідно до вимог ст. 49 ГПК України покласти на скаржника.

Керуючись ст. ст. 49, 99, 101, 103, 105 ГПК України, - Львівський апеляційний господарський суд,

П О С Т А Н О В И В :

1.Рішення Господарського суду Львівської області від 17.02.2016 року у справі № 914/4149/15 залишити без змін, апеляційну скаргу Військової частини А0215 №350/153/193/ж від 18.03.2016 року без задоволення.

2.Судовий збір за перегляд рішення Господарського суду Львівської області в апеляційному порядку покласти на скаржника.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку.

Матеріали справи скеровуються в Господарський суд Львівської області.

Повний текст постанови складений 11.05.2016р.

Головуючий-суддяМельник Г.І.

СуддяГриців В.М.

Суддя Михалюк О.В.