Рішення № 57625206, 26.04.2016, Господарський суд Львівської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26.04.2016р. Справа№ 914/751/16

Господарський суд Львівської області в складі судді Петрашко М.М. розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи

за позовом Приватного підприємства Беркут, м.Львів

до відповідача ОСОБА_1 управління начальника робіт, м.Львів

про стягнення 22 038,07 грн.

За участю представників сторін:

від позивача ОСОБА_2 представник (довіреність №5 від 18.03.2016р.);

від відповідача не зявився.

Права та обовязки сторін передбачені ст.ст. 20, 22 ГПК України розяснено, заяви про відвід судді не поступали. В судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Суть спору: Позов заявлено Приватним підприємством Беркут до відповідача ОСОБА_1 управління начальника робіт про стягнення 22 038,07 грн., з яких 8 643,80 грн. основний борг, 6 897,68 грн. пеня, 566,94 грн. 3% річних та 5 929,65 грн. інфляційні втрати.

Ухвалою суду від 21.03.2016р. прийнято позовну заяву до розгляду, порушено провадження у справі та призначено її до судового розгляду на 12.04.2016р. Ухвалою суду від 12.04.2016р. розгляд справи відкладено на 26.04.2016р.

Представник позивача подав заяву (вх.2298/16 від 25.04.2016р.) про уточнення (зменшення) розміру позовних вимог, відповідно до якої Приватне підприємство Беркут просить стягнути на його користь з ОСОБА_1 управління начальника робіт 15 938,23 грн., з яких 8 643,80 грн. основний борг, 683,93 грн. пеня, 594,42 грн. 3% річних та 6 016,08 грн. інфляційні втрати.

Відповідач явку повноважного представника в судове засідання повторно не забезпечив, про причини неявки не повідомив, хоча про час, дату та місце судового розгляду був належним чином повідомлений.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши зібрані докази, суд вважає за можливе розглянути справу відповідно до ст. 75 ГПК України при відсутності представника відповідача за наявними у ній матеріалами яких достатньо для вирішення спору по суті.

Розглянувши матеріали справи, оцінивши зібрані докази, заслухавши представника позивача, суд,-

встановив:

30.12.2013р. між ОСОБА_1 управлінням начальника робіт (покупець) та Приватним підприємством Беркут (продавець) було укладено договір №30/12-13 на поставку матеріалів, відповідно до умов якого продавець зобовязується передати у власність покупцеві, а покупець зобовязується прийняти та оплатити товар згідно накладної.

Відповідно до п.3.1. договору ціна товару, який продавець передає покупцю визначається в узгоджених рахунках, які є невідємною частиною цього договору, накладних, що супроводжують товар.

Згідно із п.3.2. договору розрахунки за товари здійснюються покупцем по безготівковому розрахунку на розрахунковий рахунок продавця протягом пяти банківських днів від дати поставки.

Пунктом 5.1. договору передбачено, що товар вважається зданим продавцем і прийнятий покупцем по якості згідно технічних характеристик виробника за відсутністю письмових зауважень, щодо його якості з боку покупця по кількості згідно накладної.

Як стверджує позивач, він на виконання умов договору поставив відповідачу товар на суму 8 643,80 грн., однак відповідач в порушення умов договору не здійснив оплати за поставлений йому товар, внаслідок чого у нього виникла заборгованість перед позивачем в розмірі 8 643,80 грн.

Відповідно до п.6.2. договору у випадку прострочення покупцем терміну оплати вартості товару покупець сплачує пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочення платежу, з дня виникнення заборгованості до дня повного її погашення. В порядку ч.6 ст.232 ГК України сторони погоджуються не припиняти нарахування через 6 місяців від дня, коли зобовязання мало бути виконано, до повного його виконання бо звернення до суду з позовом.

Отже керуючись п.6.2. договору позивач нарахував відповідачу пеню в розмірі 683,93 грн.

Крім того, керуючись ч.2 ст.625 ЦК України позивачем нараховано відповідачу 566,94 грн. 3% річних та 5 929,65 грн. інфляційних втрат.

Таким чином позивач звернувся до господарського суду Львівської області та відповідно до заяви про зменшення розміру позовних вимог просить стягнути з відповідача 15 938,23 грн., з яких 8 643,80 грн. основний борг, 683,93 грн. пеня, 594,42 грн. 3% річних та 6 016,08 грн. інфляційні втрати.

Відповідач проти позову не заперечив, відзив на позовну заяву не подав.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши зібрані докази, заслухавши представника позивача, суд дійшов висновку, що позов слід задоволити частково з наступних підстав.

Згідно ст.11 Цивільного кодексу України, однією з підстав виникнення цивільних прав та обовязків, зокрема є договори та інші правочини. Згідно ст.174 Господарського кодексу України однією з підстав виникнення господарського зобовязання є господарський договір та інші угоди, передбачені законом, а також угоди не передбачені законом, але такі, які йому не суперечать.

Згідно ст.627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору, з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

За умовами ст.629 ЦК України договір є обовязковим для виконання сторонами.

За договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ст.712 ЦК

України).

Згідно ст. 655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Як вбачається із матеріалів справи, 30.12.2013р. між ОСОБА_1 управлінням начальника робіт (покупець) та Приватним підприємством Беркут (продавець) було укладено договір №30/12-13 на поставку матеріалів, відповідно до умов якого продавець зобовязується передати у власність покупцеві, а покупець зобовязується прийняти та оплатити товар згідно накладної.

Факт виконання позивачем своїх зобовязань за договором підтверджується накладною №31 від 30.12.2013р. на суму 8 643,80 грн. Докази сплати вказаної заборгованості в матеріалах справи відсутні.

У відповідності із ст.193 ГК України зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Аналогічно відповідно до ст.526 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно ст.610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Статтею 525 ЦК України передбачено, що одностороння відмова від зобовязання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно ст. 530 ЦК України якщо у зобовязанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Отже, враховуючи вищенаведені норми Цивільного кодексу України та Господарського кодексу України, суд дійшов висновку про те, що позовна вимога позивача про стягнення на його користь з відповідача 8 643,80 грн. основного боргу є обґрунтована, підтверджена матеріалами справи, не спростована відповідачем та підлягає задоволенню.

Відповідно до ст.611 ЦК України у разі порушення зобовязання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

За умовами ст.612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання свого зобовязання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Статтею 549 ЦК України встановлено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобовязання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Зазначені норми Цивільного кодексу України кореспондуються із приписами, встановленими Господарським кодексом України.

Так, у відповідності із ст.230 ГК України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до ч.6 ст.232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобовязання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобовязання мало бути виконано.

Як зазначалось вище, відповідно до п.6.2. договору у випадку прострочення покупцем терміну оплати вартості товару покупець сплачує пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочення платежу, з дня виникнення заборгованості до дня повного її погашення. В порядку ч.6 ст.232 ГК України сторони погоджуються не припиняти нарахування через 6 місяців від дня, коли зобовязання мало бути виконано, до повного його виконання бо звернення до суду з позовом.

Перевіривши розрахунок пені, суд дійшов висновку, що позовна вимоги про стягнення з відповідача 683,93 грн. пені є обґрунтована та підлягає задоволенню.

Нормами ст.625 ЦК України передбачена відповідальність за порушення грошового зобовязання, а саме: сплата суми боргу з урахуванням індексу інфляції за весь час прострочення та трьох відсотків річних від простроченої суми.

Перевіривши розрахунок інфляційних втрат, суд дійшов висновку, що позовна вимоги про стягнення з відповідача 6 016,08 грн. інфляційних втрат є обґрунтована та підлягає задоволенню.

Із поданого розрахунку 3% річних вбачається, що позивачем невірно визначено кількість днів прострочення за які нараховуються 3% річних.

Таким чином здійснивши перерахунок 3% річних, суд дійшов висновку, що позовна вимога про стягнення 3% річних підлягає задоволенню частково, зокрема суд дійшов висновку стягнути з відповідача на користь позивача 587,32 грн. 3% річних.

В порядку ст. 43 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

В порядку ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до абзацу 2 ст. 34 ГПК України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно ст.43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і обєктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

З огляду на вищенаведені норми процесуального закону та як вбачається з матеріалів справи, відповідачем не спростовано доводів позовної заяви, не надано суду належних та допустимих доказів про наявність інших обставин ніж ті, що досліджені в ході судових засідань.

Сплата позивачем судового збору підтверджується платіжним дорученням №17 від 16.03.2016р. на суму 1 378,00 грн., які відповідно до ст.49 ГПК України слід стягнути з відповідача на користь позивача пропорційно задоволеним вимогам.

Керуючись ст.ст. 43, 33, 34, 43, 49, 75, 82-85, 115, 116 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задоволити частково.

2. Стягнути з ОСОБА_1 управління начальника робіт (79034, м.Львів, вул.Луганська, 3, код ЄДРПОУ 22995851) на користь Приватного підприємства Беркут (79066, АДРЕСА_1, код ЄДРПОУ 23267591) 8 643,80 грн. основного боргу, 683,93 грн. пені, 587,32 грн. 3% річних, 6 016,08 грн. інфляційних втрат та 1 377,39 грн. судового збору.

3. В задоволенні решти позовних вимог відмовити

4. Наказ видати після набрання судовим рішенням законної сили, в порядку ст.116 ГПК України.

5. Рішення набирає законної сили відповідно до ст.85 ГПК України, може бути оскаржене до ОСОБА_1 апеляційного господарського суду в порядку і строки, передбачені ст.ст.91-93 ГПК України.

Повний текст рішення

виготовлено 04.05.2016р.

Суддя Петрашко М.М.