Рішення № 57623858, 12.05.2016, Господарський суд Дніпропетровської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

11.05.16р. Справа № 904/2887/16

За позовом Дочірнього підприємства Відкритого акціонерного товариства Центрального науково-виробничого об'єднання "Каскад" "Харківська філія" (м. Харків)

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Конкорд-Промпроект" (м. Дніпропетровськ)

про стягнення заборгованості за договором на виконання складової частини дослідно-конструкторської роботи № АСS-01 від 16.03.2011 у загальному розмірі 204 906 грн. 15 коп.

Суддя Фещенко Ю.В.

Представники:

від позивача: ОСОБА_1 - адвокат (ордер № 6 від 10.05.2016, витяг із договору № 2/2 від

01.02.2016)

ОСОБА_2 - директор (протокол № 08/2003 від 20.01.2004)

від відповідача: ОСОБА_3 - юрисконсульт (довіреність № 27 від 30.03.2016)

СУТЬ СПОРУ:

Дочірнє підприємство Відкритого акціонерного товариства Центрального науково-виробничого об'єднання "Каскад" "Харківська філія" (далі - позивач) звернулося до господарського суду Дніпропетровської області із позовною заявою, в якій просить суд стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Конкорд-Промпроект" (далі - відповідач) заборгованість за договором на виконання складової частини дослідно-конструкторської роботи № АСS-01 від 16.03.2011 у загальному розмірі 204 906 грн. 15 коп.

Ціна позову складається з наступних сум:

- 142 808 грн. 64 коп. основний борг;

- 57 651 грн. 09 коп. інфляційні втрати;

- 4 446 грн. 42 коп. 3% річних.

Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем зобов'язань за договором на виконання складової частини дослідно-конструкторської роботи № АСS-01 від 16.03.2011 в частині повної та своєчасної оплати виконаного позивачем 5 етапу робіт, який був прийнятий відповідачем відповідно до акту приймання-передачі робіт етапу № 5 від 28.01.2015, але не оплачений позивачем, та, відповідно, наявністю боргу у сумі 142 808 грн. 64 коп. На підставі статті 625 Цивільного кодексу України позивач нарахував та просить стягнути з відповідача інфляційні втрати за період з 08.02.2015 по 08.02.2016 у сумі 57 651 грн. 09 коп. та 3% річних за цей же період у сумі 4 446 грн. 42 коп.

Ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 14.04.2016 порушено провадження у справі та її розгляд призначено в засіданні на 11.05.2016.

Від відповідача надійшло клопотання (вх.суду 28800/16 від 11.05.2016), в якому він просить суд долучити до матеріалів справи оригінал платіжного доручення № 385 від 29.04.2016 на суму 5 000 грн. 00 коп. в якості доказу часткового погашення заборгованості перед позивачем.

У судове засідання 11.05.2016 з'явилися представники позивача та відповідача.

Представник позивача у судовому засіданні 11.05.2016 виклав та обґрунтував позовні вимоги, наполягав на їх задоволенні у повному обсязі.

Представник відповідача у судовому засіданні проти задоволення позовних вимог не заперечував, але просив врахувати часткове погашення заборгованості перед позивачем.

Судом враховано, що всіма учасниками судового процесу висловлена своя правова позиція у даному спорі, а також представниками позивача та відповідача у судовому засіданні 11.05.2016 наголошено на тому, що ними долучені до матеріалів справи всі докази, необхідні для правильного вирішення спору.

Судом також враховано, що в силу вимог частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").

Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

Враховуючи те, що норми статті 65 Господарського процесуального кодексу України, щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, що необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а пункт 4 частини 3 статті 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та заперечень та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, а тому вважає за можливе розглядати справу за наявними в ній і додатково поданими на вимогу суду матеріалами і документами.

У пункті 2.3. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 роз'яснено: якщо стороною (або іншим учасником судового процесу) у вирішенні спору не подано суду в обґрунтування її вимог або заперечень належні і допустимі докази, в тому числі на вимогу суду, або якщо в разі неможливості самостійно надати докази нею не подавалося клопотання про витребування їх судом (частина 1 статті 38 Господарського процесуального кодексу України), то розгляд справи господарським судом може здійснюватися виключно за наявними у справі доказами, і в такому разі у суду вищої інстанції відсутні підстави для скасування судового рішення з мотивів неповного з'ясування місцевим господарським судом обставин справи.

Клопотання про здійснення фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не заявлялось.

Суд, розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши представників позивача та відповідача, -

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до частини 2 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно з частиною 1, пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частинами 1 та 4 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Відповідно до частини 1 статті 174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Так, 16.03.2011 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Конкорд-Промпроект" (далі - замовник, відповідач) та Дочірнім підприємством Відкритого акціонерного товариства Центрального науково-виробничого об'єднання "Каскад" "Харківська філія" (далі - виконавець, позивач) було укладено договір на виконання складової частини дослідно-конструкторської роботи "Розробка проектно-конструкторської документації на монтаж електрообладнання, силової кабельної мережі та кабельної мережі систем управління технологічним обладнанням та контрольно-перевірочної апаратури РКН на наземному комплексі КРК "Циклон-4" ЗВХ КРТ та КП" (далі - договір, а.с.11-15), відповідно до умов якого виконавець зобов'язується виконати та здати замовнику, а останній зобов'язується прийняти та сплатити виконання робіт за складовою частиною дослідно-конструкторської роботи "Розробка проектно-конструкторської документації на монтаж електрообладнання, силової кабельної мережі та кабельної мережі систем управління технологічним обладнанням та контрольно-перевірочної апаратури РКН на наземному комплексі КРК "Циклон-4" ЗВХ КРТ та КП" у відповідності з технічним завданням на складову частину даної ОКР (пункт 1.1. договору).

У пункті 8.1. договору сторони погодили, що договір діє з моменту його підписання замовником до повного виконання сторонами своїх зобов'язань.

Доказів зміни, розірвання або визнання недійсним вказаного договору сторонами суду не надано.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають частковому задоволенню з огляду на наступне.

Судом встановлено, що укладений правочин за своїм змістом та правовою природою є договором підряду, який підпадає під правове регулювання норм глави 61 розділу ІІІ Книги п'ятої Цивільного кодексу України.

Так, відповідно до частин 1 та 2 статті 837 Цивільного кодексу України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу. Договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові.

У пункті 2.2. договору сторони вказали, що склад та об'єм проектно-конструкторської документації визначається технічним завданням на "Розробка проектно-конструкторської документації на монтаж електрообладнання, силової кабельної мережі та кабельної мережі систем управління технологічним обладнанням та контрольно-перевірочної апаратури РКН на наземному комплексі КРК "Циклон-4" ЗВХ КРТ та КП".

Крім того, у розділі 3 сторонами були визначені строки виконання робіт, а саме:

- визначена договором робота виконується в строки, вказані у додатку 2 до договору (пункт 3.1. договору);

- датою виконання етапів договору є дата підписання акта приймання-передачі робіт поетапно (пункт 3.5. договору);

- датою виконання зобов'язань за договором в цілому є дата підписання акта приймання-передачі робіт (пункт 3.6. договору).

При цьому, стаття 629 Цивільного кодексу України передбачає, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

У договорі підряду визначається ціна роботи або способи її визначення (частина 1 статті 843 Цивільного кодексу України).

У розділі 5 договору сторони визначили, зокрема, вартість робіт, а саме:

- договірна ціна робіт за договором, встановлюється протоколом узгодження договірної ціни на науково-технічну продукцію (додаток № 3), який є невід'ємною частиною договору, та складає 4 980 000 грн. 00 коп., в тому числі ПДВ 830 000 грн. 00 коп. (пункт 5.2. договору);

- розрахунки за роботу по виконаним та прийнятим етапам проводяться між замовником та виконавцем у розмірі ціни етапу на підставі підписаних актів приймання-здачі робіт (пункт 5.3. договору);

- перед початком кожного етапу замовник перераховує на розрахунковий рахунок виконавця аванс у розмірі 10 % вартості етапу (пункт 5.4. договору).

Так, до договору сторонами було підписано, зокрема, додаток № 2 - Календарний план робіт та додаток № 3 - Протокол узгодження договірної ціни (а.с.16-17).

Відповідно до частини 1 статті 853 Цивільного кодексу України замовник зобов'язаний прийняти роботу, виконану підрядником відповідно до договору підряду, оглянути її і в разі виявлення допущених у роботі відступів від умов договору або інших недоліків негайно заявити про них підрядникові.

Так, у розділі 4 договору сторони визначили порядок приймання та здачі виконаних робіт, а саме:

- замовник в 5-денний строк з моменту отримання повідомлення про погодження ПКД з ДП "Конструкторське бюро "Південне", ДП МОУ ЦПІ та розробниками технологічних систем, для яких розробляється ПКД, повинен провести приймання робіт з оформленням акта приймання-здачі або видати мотивовану відмову, що містить конкретний перелік зауважень до результатів робіт (пункт 4.4. договору);

- у випадку мотивованої відмови виконавець в 3-денний строк надає на погодження план, що містить перелік та строки усунення зауважень (пункт 4.5. договору);

- після усунення недоліків оформлюється акт приймання-передачі (пункт 4.6. договору);

- по закінченню кожного етапу виконавець передає замовнику проектно-конструкторську документацію у відповідності з пунктом 2.3. договору (пункт 4.7. договору).

Так, на виконання умов договору позивачем був виконаний етап № 5 робіт вартістю 750 000 грн. 00 коп., який було передано відповідачу актом приймання-здачі робіт етапу № 5 від 28.01.2015 по договору № АСS-01 від 16.03.2011 (а.с.18).

У вказаному акті сторони вказали таке:

- відповідно до пунктів 4.1. - 4.6. договору № ACS-01 від 16.03.2011 сторони склали даний акт про те, що роботи етапу № 5 виконані у повному обсязі;

- проектно-конструкторська документація по етапу робіт № 5 відповідає умовам договору № ACS-01 від 16.03.2011;

- претензії до виконаних робіт зі сторони замовника відсутні;

- загальна вартість робіт етапу № 5 відповідно до додатку № 2 до договору № ACS від 16.03.2011 складає 750 000 грн. 00 коп., в тому числі ПДВ - 125 000 грн. 00 коп.;

- отримано авансом - 602 191 грн. 36 коп.., в тому числі ПДВ - 100 365 грн. 22 коп.;

- до оплати - 147 808 грн. 64 коп., в тому числі ПДВ - 24 634 грн. 77 коп. (а.с.18).

Слід зауважити, що вказаний акт підписаний відповідачем та скріплений його печаткою без будь-яких претензій та зауважень. Крім того, в акті сторони засвідчили, що роботи виконані виконавцем якісно, в повному обсязі та в установлений строк, результат роботи оформлений належним чином.

При цьому, відповідно до пункту 5.5. договору замовник протягом 10 календарних днів з моменту підписання акту приймання-передачі перераховує на розрахунковий рахунок виконавця повну вартість виконаних робіт за вирахуванням перерахованих раніше авансів.

При цьому, у строки, визначені у пункті 5.5. договору, оплата виконаних позивачем робіт здійснена у повному обсязі не була; роботи були оплачені лише частково - 02.03.2016 в сумі 5 000 грн. 00 коп. та 29.04.2016 (після порушення провадження у справі) в сумі 5 000 грн. 00 коп., у звязку з чим у відповідача утворилась заборгованість перед позивачем в сумі 137 808 грн. 64 коп.

Отже, позивач посилається на неналежне виконання відповідачем зобов'язань щодо повної та своєчасної оплати виконаних робіт, що і є причиною спору.

Судом встановлено, що роботи виконані за вказаним вище актом приймання-здачі виконаних робіт відповідають роботам, що визначені умовами договору.

При цьому, позивач виконав роботи, а відповідач їх прийняв на загальну суму 750 000 грн. 00 коп., що підтверджується наявним в матеріалах справи актом приймання-здачі робіт етапу № 5 від 28.01.2015, який підписаний та скріплений печатками сторін без будь-яких заперечень.

В матеріалах справи відсутні будь-які докази щодо наявності претензій відповідача стосовно строку та якості виконання робіт. З вищезазначеного акту вбачається, що акт підписаний без заперечень. Крім того, у судовому засіданні 11.05.2016 представником відповідача також було підтверджено, що позивачем зобовязання за спірним договором були виконані належним чином.

Отже, позивачем дотримано вимоги договору в частині виконання його зобов'язань за договором.

Відповідно до статті 854 Цивільного кодексу України якщо договором підряду не передбачена попередня оплата виконаної роботи або окремих її етапів, замовник зобов'язаний сплатити підрядникові обумовлену ціну після остаточної здачі роботи за умови, що роботу виконано належним чином і в погоджений строк або, за згодою замовника, - достроково. Підрядник має право вимагати виплати йому авансу лише у випадку та в розмірі, встановлених договором.

Як було зазначено вище, в пункті 5.5. договору сторони погодили порядок та строки оплати.

При цьому, в порушення умов вказаного пункту договору, а також вищевказаних положень законодавства, відповідачем виконані позивачем роботи оплачені у повному обсязі не були.

Надаючи правову оцінку спірним відносинам, що виникли між сторонами у справі, суд виходить також з наступного

Оскільки між сторонами по справі склалися господарські правовідносини, то до них слід застосовувати положення Господарського кодексу України як спеціального акту законодавства, що регулює правовідносини у господарській сфері.

Згідно зі статтею 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

В силу статей 525, 526 Цивільного кодексу України та статті 193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, умов договору та вимог зазначених Кодексів, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

З огляду на положення пункту 5.5. договору, строк оплати виконаних позивачем робіт на залишкову суму 147 808 грн. 64 коп., з урахуванням положень частини 5 статті 254 Цивільного кодексу України, відповідно до яких, днем закінчення строку є перший за ним робочий день, є таким, що настав 09.02.2015.

Відповідно до частини 2 статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Згідно статті 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до статті 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

За частини 1 статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Крім того, слід зазначити, що відповідно до статті 4-3 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності.

Згідно з пунктом 4 частини 3 статті 129 Конституції України, статті 33 та статті 34 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

Як зазначає позивач у позовній заяві, та що не заперечувалось представником відповідача в процесі розгляду справи, дійсно станом на 14.04.2016 основний борг за виконані роботи становив 142 808 грн. 64 коп.

Судом зауважено, що провадження у даній справі було порушено ухвалою суду від 14.04.2016.

Так, відповідачем було долучено до матеріалів справи докази часткової оплати виконаних у спірний період робіт, а саме: оригінал платіжного доручення № 385 від 29.04.2016 на суму 5 000 грн. 00 коп.

Отже, заборгованість в сумі 5 000 грн. 00 коп. була погашена відповідачем після порушення провадження у справі.

При цьому, згідно з пунктом 1-1 частини 1 статті 80 Господарського процесуального кодексу України господарський суд припиняє провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає за необхідне припинити провадження у справі в частині вимог щодо стягнення з відповідача частини основного боргу в сумі 5 000 грн. 00 коп. у зв'язку з відсутністю предмету спору.

Доказів повної оплати виконаних робіт відповідач не надав, доводи позивача щодо наявності боргу за спірний періоду сумі 137 808 грн. 64 коп. (147 808,64 - 5 000,00 - 5 000,00), шляхом надання належних доказів, не спростував.

Враховуючи вищезазначене, факт наявності основної заборгованості за договором у відповідача перед позивачем в сумі 137 808 грн. 64 коп. належним чином доведений, документально підтверджений, відповідачем не спростований, а отже позовні вимоги щодо стягнення основного боргу в сумі 137 808 грн. 64 коп. визнаються судом обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Окрім цього суд зазначає, що правові наслідки порушення юридичними і фізичними особами своїх грошових зобов'язань передбачені, зокрема, приписами статей 549 - 552, 611, 625 Цивільного кодексу України.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Враховуючи вищевикладене та у зв'язку з простроченням відповідачем виконання зобов'язання щодо оплати виконаних робіт у строки, визначені умовами договору, позивачем на підставі статті 625 Цивільного кодексу України були заявлені до стягнення за період з 08.02.2015 по 08.02.2016 інфляційні втрати у сумі 57 651 грн. 09 коп. та 3% річних в сумі 4 446 грн. 42 коп.

За змістом частини 3 пункту 3.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань", розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помножений на індекс інфляції, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці) у якому (яких) мала місце інфляція.

Крім того, слід врахувати, що індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць.

Отже, якщо термін прострочення виконання боржником грошового зобов'язання становить менше ніж місяць, то індекс інфляції при визначенні заборгованості не нараховується.

Вказана правова позиція викладена, зокрема, в постанові Вищого господарського суду України від 01.04.2015 по справі № 917/1667/14.

Інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання. При цьому, в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція) (пункти 3.1., 3.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" № 14 від 17.12.2013).

Так, господарським судом здійснено перевірку розрахунку інфляційних втрат, зробленого позивачем, та встановлено, що під час його проведення позивачем не було враховано вищевказаних вимог, а саме: до періоду нарахування включений місяць, в якому мав бути здійснений розрахунок та в якому, відповідно, заборгованість існувала неповний місяць (лютий 2015 року).

Отже, розрахунок інфляційних втрат, здійснений позивачем, та доданий до матеріалів справи, визнається судом необґрунтованим та таким, що не відповідає вимогам законодавства та фактичним обставинам справи.

Згідно з пунктом 1.12. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" № 14 від 17.12.2013 з огляду на вимоги частини першої статті 47 і статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.

Так, враховуючи визначений судом період прострочення виконання відповідачем грошового зобов'язання, застосувавши межі періоду, що визначені позивачем у розрахунку, враховуючи положення вищевказаних Постанов Пленуму, здійснивши власний розрахунок інфляційних втрат за вказаним періодом, судом було встановлено, що в період прострочення з 10.02.2015 по 08.02.2016 інфляційні втрати з березня 2015 року по грудень 2015 року складають 47 309 грн. 81 коп.

Враховуючи викладене, вимоги позивача в частині стягнення інфляційних втрат підлягають частковому задоволенню в сумі 47 309 грн. 81 коп.

Крім того, господарським судом здійснено перевірку розрахунку 3% річних, зробленого позивачем, та встановлено, що під час його проведення позивачем не було враховано положень частини 5 статті 254 Цивільного кодексу України, відповідно до яких, днем закінчення строку є перший за ним робочий день, а отже, граничний строк оплати виконаних позивачем робіт є 09.02.2015 та період прострочення почався з 10.02.2015, а не з 08.02.2015, як визначив позивач у розрахунку 3% річних.

Отже, розрахунок 3% річних, здійснений позивачем, та доданий до матеріалів справи, визнається судом необґрунтованим та таким, що не відповідає вимогам законодавства та фактичним обставинам справи.

Так, враховуючи визначений судом період прострочення виконання відповідачем грошового зобов'язання, застосувавши межі періоду, що визначені позивачем у розрахунку, здійснивши власний розрахунок 3% річних за вказаним періодом, судом було встановлено, що в період прострочення з 10.02.2015 по 08.02.2016 3% річних складають 4 420 грн. 82 коп.

Враховуючи викладене, вимоги позивача в частині стягнення інфляційних втрат підлягають частковому задоволенню в сумі 4 420 грн. 82 коп.

Слід також зазначити, що за змістом частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України нарахування інфляційних витрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові (постанови Верховного Суду України від 06.06.2012 у справі № 6-49цс12, від 24.10.2011 у справі № 6-38цс11). Отже, проценти, передбачені статтею 625 Цивільного кодексу України, не є штрафними санкціями (постанова Верховного Суду України від 17.10.2011 у справі 6-42цс11).

Отже, позовні вимоги позивача підлягають частковому задоволенню.

Щодо розподілу судових витрат по справі суд зазначає наступне.

Згідно з частиною 2 статті 44 Господарського процесуального кодексу України розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Відповідно до статті 4 Закону України "Про судовий збір" судовий збір справляється у відповідному розмірі від мінімальної заробітної плати у місячному розмірі, встановленої законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Згідно зі статтею 8 Закону України "Про Державний бюджет України на 2016 рік", з урахуванням норм частини 1 статті 4 Закону України "Про судовий збір", мінімальна заробітна плата у місячному розмірі становила 1 378 грн. 00 коп.

Відповідно до пункту 1 частини 2 статті 4 Закону України "Про судовий збір" за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру справляється судовий збір у розмірі 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру мінімальної заробітної плати (1 378 грн. 00 коп.) та не більше 150 розмірів мінімальних заробітних плат (206 700 грн. 00 коп.).

Ціна позову становить 204 906 грн. 15 коп., отже, сума судового збору за подання даного позову мала складати 3 073 грн. 59 коп. (1,5 відсотка ціни позову).

При цьому, відповідно до квитанції № 350220033 від 02.03.2016 позивачем було сплачено 3 148 грн. 60 коп. судового збору.

Так, відповідно до пункту 1 частини 1 статті 7 Закону України "Про судовий збір", сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.

Враховуючи викладене, суд вважає за доцільне в порядку визначеному частиною 1 статті 7 Закону України "Про судовий збір" повернути позивачу суму надмірно сплаченого ним судового збору у розмірі 75 грн. 01 коп. (3 148,60- 3 073,59).

Згідно з частиною 1 статті 49 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Судовий збір відповідно до приписів статті 49 Господарського процесуального кодексу України, покладається на сторін пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Крім того, оскільки спір в частині стягнення основного боргу в сумі 5 000 грн. 00 коп. щодо якого провадження у справі припинено, доведено до судового розгляду з вини відповідача, судовий збір в цій частині судом покладається на відповідача.

Враховуючи вищевикладене, керуючись статтями 1, 4-5, 33, 34, 44, 49, пунктом 1-1 частини 1 статті 80, статтями 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

В И Р І Ш И В :

Позовні вимоги задовольнити частково.

Припинити провадження у справі в частині стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Конкорд-Промпроект" основного боргу в сумі 5 000 грн. 00 коп.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Конкорд-Промпроект" (49069, м. Дніпропетровськ, вулиця Дегтярьова, будинок 24; ідентифікаційний код 33669238) на користь Дочірнього підприємства Відкритого акціонерного товариства Центрального науково-виробничого об'єднання "Каскад" "Харківська філія" (61017, м. Харків, вулиця Котлова, будинок 115; ідентифікаційний код 32235897) 137 808 грн. 64 коп. основного боргу, 47 309 грн. 81 коп. - інфляційних втрат, 4 420 грн. 82 коп. - 3% річних, 2 918 грн. 09 коп. частину витрат по сплаті судового збору.

В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.

В порядку, передбаченому частиною 1 статті 7 Закону України "Про судовий збір", повернути з Державного бюджету України на користь Дочірнього підприємства Відкритого акціонерного товариства Центрального науково-виробничого об'єднання "Каскад" "Харківська філія" (61017, м. Харків, вулиця Котлова, будинок 115; ідентифікаційний код 32235897) надмірно сплачений судовий збір у сумі 75 грн. 01 коп., сплачений згідно з квитанцією № 350220033 від 02.03.2016, оригінал якої знаходиться в матеріалах справи.

Рішення суду може бути оскаржене протягом десяти днів з дня підписання рішення шляхом подання апеляційної скарги до Дніпропетровського апеляційного господарського суду через господарський суд Дніпропетровської області.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Суддя ОСОБА_4