Рішення № 57623772, 22.02.2016, Ленінський районний суд м. Дніпропетровська

22.02.2016 Єдиний унікальний номер 205/5359/15-ц

Справа № 2/205/512/16

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 лютого 2016 року м. Дніпропетровськ

Ленінський районний суд м. Дніпропетровська в складі:

головуючої судді Шавули В.С.

при секретарі Шерекіній А.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою, стягнення моральної шкоди, -

В С Т А Н О В И В :

Позивачка 22 липня 2015 року звернулась до Ленінського районного суду м.Дніпропетровська із позовом до ОСОБА_3, про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою, стягнення моральної шкоди (а.с.1-5).

У ході судового розгляду справи суд до участі у справі залучив в якості співвідповідача ОСОБА_2 ОСОБА_4.

В обґрунтування позовних вимог зазначила, що вона є власницею земельної ділянки площею 0,0466 га розташованої за адресою: АДРЕСА_1.

ОСОБА_2 є власницею суміжної земельної ділянки, розташованої за адресою: м. Дніпропетровськ, вул.. Флангова, буд.№17.

У 2011 році ОСОБА_3 діючи в інтересах ОСОБА_2 самовільно, без дозволу позивачки, без відповідних державних органів та дозволів, побудував паркан з залізобетонних плит, що призвело до зміщення спільної межі та захоплення частини земельної ділянки позивачки. Побудований паркан перешкоджає проникненню сонячного світла до приміщень будинку, крім того, опори паркану забиті впритул до сараю позивачки, до якого вона не має тепер доступу, навіс діями відповідача зменшений у розмірі, частково зникли будівельні матеріали, з яких була зроблена огорожа позивачки.

Позивачка вважає дії відповідачів незаконними, так як ними порушено суміжну межу між земельними ділянками, що належать сторонам, самовільно захоплено 0,0015 га належної їй земельної ділянки відповідачами, на якій збудовано залізобетонний паркан.

Враховуючи вищевикладене позивачка уточнивши свої позовні вимоги, просила суд усунути перешкоди в користуванні ОСОБА_1, земельною ділянкою, розташованою у м.Дніпропетровськ, вул. Флангова, 19/1, зобов'язати ОСОБА_2 звільнити самовільно зайняту частину моєї земельної ділянки площею 15 кв.м. в бік належної відповідачеві суміжної земельної ділянки (вул. Флангова, 17 у м.Дніпропетровськ), шляхом знесення паркану та перенесення його на кадастрову межу згідно визначених у Акті встановлення меж зйомочних (поворотних) точок координат спільної межі між домоволодіннями 17,19 по вул. Фланговій у м. Дніпропетровськ; стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1, компенсацію за нанесену моральну шкоду в розмірі 7 000,00 грн. та стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 компенсацію за нанесену мені моральну шкоду в розмірі 7000,00 грн.; стягнути з відповідачів на користь ОСОБА_5 судові витрати та витрати на правову допомогу.

Позивачка в судове засідання не з'явилась. Про день, час та місце судового розгляду повідомлялась належним чином. До суду надала письмову заяву, в якій просить справу розглядати без своєї присутності. Позовні вимоги підтримала у повному обсязі (а.с.101).

Відповідачі в судове засідання не з'явилися. Про день, час та місце судового розгляду повідомлялися у встановленому законом порядку. Про причини своєї неявки не повідомляли. Письмових заяв про розгляд справи без своєї присутності не надсилави.

Співвідповідач ОСОБА_3 у жовтні надав до суду письмове заперечення, в якому у задоволенні прозову просив відмовити (а.с.70).

Відповідно до ст. 224 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання відповідача, який належним чином повідомлений і від якого не надійшло заяви про розгляд справи за його відсутності або якщо повідомлені ним причини неявки визнані неповажними, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів, якщо позивач не заперечує проти такого розгляду справи.

Відповідно до ч.2 ст. 197 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності осіб, які беруть участь у справі, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного запису не здійснюється.

Згідно ст..1 ЦПК України, завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

За ст.11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до ЦПК України, в межах заявлених позовних ними вимог та на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Відповідно до ст.10 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно ст.59 ЦПК України, обставини справи, які законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до ст.15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Згідно ч.1 ст.16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового права або майнового права та інтересу.

За змістом ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод від 04.11.1950 року, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи у продовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Вибір громадянами способу захисту своїх прав і свобод від порушень та протиправних посягань гарантовано ч.4 ст.55, ст.124 Конституції України, відповідно до якої кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань та закріплено статтями 7, 12 Загальної декларації про права людини, ст.13 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, що згідно зі статтею 9 Конституції України є складовою національного законодавства.

Згідно ст..2 Земельного кодексу України, земельні відносини - це суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею. Суб'єктами земельних відносин є громадяни, юридичні особи, органи місцевого самоврядування та органи державної влади. Об'єктами земельних відносин є землі в межах території України, земельні ділянки та права на них, у тому числі на земельні частки (паї).

Підставою звернення позивачки до суду із позовом є захист прав та майнових інтересів власника, повязаних і правом володіння, користування та розпорядженням обєктом нерухомого майна.

У звязку із чим, для встановлення правовідносин між сторонами та при вирішенні спору щодо спірних правовідносин суд застосовує положення Конституції України, Цивільного кодексу України в редакції 2004 року, законів України, практику Верховного Суду України, підзаконні нормативно-правові акти центральних органів виконавчої влади.

Суд, вислухавши пояснення сторін, вивчивши матеріали справи, вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, зареєстрована та проживає за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с.38-39).

Позивачка є власницею 77/20 частин домоволодіння № 19 по вул.Флангова у м.Дніпропетровську, яке розташоване на земельній ділянці загальною площею 0,0466 га (а.с. 6,7,8,9,10,11).

Користувачами суміжного домоволодіння №17, розташованого по вул.Флангова у м. Дніпропетровську є ОСОБА_2, якій на праві приватної власності належить домоволодіння та земельна ділянка, та ОСОБА_6, які зареєстровані за даною адресою (а.с. 68-69).

В листопаді 2011 року відповідачі збудували залізобетонний паркан впродовж стіни житлового будинку позивачки, який знаходиться на відстані менше одного метра від будинку позивачки, чим порушує всі технічно-будівельні норми, що призвело до порушення межі ділянки домоволодіння №19 по вул.. Флангова у м. Дніпропетровську, зменшивши її розміри, а також, високий паркан порушує режим освітлення однієї з кімнат будинку.

Наведені обставини також підтверджуються самою позивачкою, актом відновлення меж земельної ділянки в натурі від 22.08.2014 року та фототаблицею (а.с. 30-31,41-52).

Встановлено, що між сторонами неодноразово виникали конфлікти та сварки, що підтверджується зверненнями позивачки до органів міліції Ленінського району з приводу користування та розпорядження територією спільної межі між домоволодіннями №19 та №17 по вул..Фланговій у м.Дніпропетровську та постановами про відмову в порушенні кримінальної справи (а.с. 20,21,22-23).

Згідно ст. 41 Конституції України, право власності є непорушним. Кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом і ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності.

За правилом ст. 317 ЦК України, змістом права власності - є право володіння, користування і розпорядження майном.

Згідно ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

У відповідності до ч.ч. 2,3 ст.. 152 Земельного кодексу України, власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: визнання прав; відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; визнання угоди недійсною; визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; відшкодування заподіяних збитків; застосування інших, передбачених законом, способів.

Відповідно до ст. 321 ЦК України, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Згідно ст. 391 ЦК України, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Таким чином, аналізуючи здобуті по справі докази, суд приходить до висновку, щодо обґрунтованості доводів позивачки, у звязку із чим, суд вважає за необхідне усунути перешкоди ОСОБА_1 у користуванні земельною ділянкою, розташованою за адресою: АДРЕСА_1, та зобовязати ОСОБА_2 та ОСОБА_3 звільнити самовільно зайняту частину земельної ділянки площею 15 кв.м., що належить ОСОБА_1 розташовану за адресою: АДРЕСА_1.

Щодо заявлених вимог позивачки в частині відшкодування моральної шкоди суд виходить із наступного.

Відповідно до п.3 ч.2 ст. 23 ЦК України, моральна шкода полягає у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у звязку із знищенням чи пошкодженням її майна.

Під моральною шкодою, згідно Постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31.03.95 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

За змістом зазначених положень, єдиною підставою цивільно-правової відповідальності за заподіяння моральної шкоди є правопорушення, яке включає в себе: шкоду, протиправну поведінку заподіювача шкоди, причинний звязок між ними, а також вину заподіювача шкоди.

Аналізуючи доводи позивачки щодо завданої їй внаслідок дій відповідачів моральної шкоди, суд вважає, що позивачка взагалі не довела жодними письмовими доказами ні душевних страждань, ні моральних та психічних хвилювань, у звязку із чим, приходить до висновку, що позовні вимоги позивачки в частині відшкодування моральної шкоди є такими, що ґрунтуються виключно на припущеннях, тому задоволенню не підлягають.

Вирішуючи питання щодо судових витрат, відповідно до ст.. 88 ЦПК України, суд вважає за належне із відповідачів у рівних частках на користь позивачки стягнути судові витрати в сумі 487,20 грн.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 15, 16, 383, 386, 391 ЦК України, ст.ст. 5, 6, 10, 11, 57-60, 209, 212, 213-215, 197, 209, 218, 224-226 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В :

Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, про усунення перешкод користуванні земельною ділянкою, стягнення моральної шкоди, - задовольнити частково.

Усунути ОСОБА_1 перешкоди у користуванні земельною ділянкою, розташованою за адресою: АДРЕСА_1.

Зобовязати ОСОБА_2 та ОСОБА_3 звільнити самовільно зайняту частину земельної ділянки площею 15 кв.м., що належить ОСОБА_1 розташовану за адресою: АДРЕСА_1.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Стягнути із ОСОБА_2, ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 в рівних частках судовий збір в сумі 487,20 грн. (чотириста вісімдесят сім грн.. 20 коп.).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо скаргу про апеляційне оскарження не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом 10 днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом 10 днів з дня отримання його копії.

Суддя В.С. Шавула