Рішення № 57623261, 10.05.2016, Господарський суд Дніпропетровської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

10.05.16р. Справа № 904/1525/16

За позовом Державного підприємства "Східний гірничо-збагачувальний комбінат", м. Жовті Води

до Товариства з обмеженою відповідальністю "АСКЕНТ-КР", м. Кривий Ріг

про стягнення 17 474,75 грн.

Суддя Петренко Н.Е.

секретар судового засідання Найдьонова Я.О.

Представники:

від позивача: ОСОБА_1, представник за довіреністю № 18/206 від 14.01.16р.

від відповідача: не з'явився

СУТЬ СПОРУ:

Державне підприємство "Східний гірничо-збагачувальний комбінат" (далі - позивач) звернулось до господарського суду Дніпропетровської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "АСКЕНТ-КР" (далі - відповідач) про стягнення 17 474,75 грн.

В обґрунтування заявлених вимог позивач посилається на порушення відповідачем умов договору про закупівлю товарів № 927/13 від 11.01.16р., в частині строків поставки товару.

Ухвалою господарського суду від 12.03.16р. порушено провадження у справі, прийнято позовну заяву та призначено справу до розгляду в засіданні на 14.04.16р.

21.03.16р. до суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву.

14.04.16р. до суду від позивача надійшла заява про збільшення розміру позовних вимог, відповідно до якої позивач просить суд стягнути з відповідача 21 506,16 грн.

14.04.16р. у зв'язку із перебуванням судді Петренко Н.Е. на лікарняному розгляд справи було перенесено на 10.05.16р.

25.04.16р. до суду від позивача надійшли заперечення на відзив.

10.05.16р. у судовому засіданні повноважний представник позивача заявлені (збільшені) позовні вимоги підтримав та просив суд задовольнити їх у повному обсязі. Крім того, повноважний представник позивача надав для огляду суду всі оригінали первинних документів на підставі яких виник спір.

В свою чергу, повноважний представник відповідача у судове засідання не з'явився. Жодних пояснень щодо причини неявки або інших клопотань до господарського суду не надходило. Про день, час та місце розгляду справи відповідач повідомлений належним чином, що підтверджує повідомлення про вручення поштового відправлення.

Враховуючи зазначене, господарський суд прийшов до висновку про те, що повноважний представник відповідача у судове засідання не з'явився без поважних причин, у зв'язку з чим суд вважає за можливе розглянути справу в даному судовому засіданні без участі повноважного представника відповідача за наявними в ній матеріалами.

У судовому засіданні 10.05.16р. оголошено вступну та резолютивну частини судового рішення, згідно зі ст. 85 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши матеріали справи, подані документи та заслухавши пояснення повноважного представника позивача, господарський суд, -

ВСТАНОВИВ:

11.01.16р. між позивачем та відповідачем укладено договір про закупівлю товарів № 927/13 (далі - Договір), відповідно до умов п. 1.1 якого, відповідач зобов'язується поставити позивачу товари, зазначені в п. 1.2. договору, а позивач зобов'язується прийняти і оплатити такі товари.

Відповідно до п. 4.1. Договору товари, які поставляються відповідно до цього Договору, сплачуються позивачем за погодженими цінами в національній валюті України.

Положеннями п. 4.2. Договору передбачено, що позивач здійснює оплату отриманої партії товарів по факту їх поставки з відстрочкою платежу 10-ть банківських днів.

Поставка товарів здійснюється партіями. Обсяг кожної партії та терміни поставки товарів позивач уточнює у заявках (п. 5.1. Договору).

Як зазначено у п. 5.2. Договору, поставка товарів здійснюється на умовах СРТ (склад позивача: м. Жовті Води, Дніпропетровська область) відповідно до ІНКОТЕРМС 2010.

Згідно з п. 6.1.1. Договору позивач зобов'язаний своєчасно та в повному обсязі сплачувати за поставлені товари, а відповідач зобов'язаний забезпечити поставку товарів у строки, встановлені цим договором (п. 6.3.1. Договору).

У разі невиконання або неналежного виконання своїх зобов'язань за договором сторони несуть відповідальність, передбачену виключно договором (п. 7.1. Договору).

За приписами п. 7.2. Договору за кожний день прострочення виконання зобов'язань винна сторона повинна сплатити штрафні санкції у розмірі, передбаченому ст. 231 ГК України, від обсягу зобов'язань.

Договір набирає чинності з моменту підписання його сторонами і діє до 30.06.16р., але в будь якому разі до повного виконання сторонами своїх зобов'язань (п. 10.1. Договору).

Як зазначає позивач, на виконання умов вищезазначеного Договору останнім була подана 15.01.16р. заявка за вих. № 13-21/139, яка отримана відповідачем 21.01.16р., що підтверджує повідомлення про вручення поштового відправлення. В зазначеній заявці вказано, що поставку товару в кількості 10 000 кг необхідно здійснити 22.01.16р.

Проте, як вказує позивач, на сьогодні відповідачем поставку не здійснено, що у свою чергу порушує умови Договору. Станом на 20.03.16р. відповідачем вже прострочено поставку на 58 днів, що у свою чергу завдає позивачу зрив та зупинку харчування працівників підприємства.

Позивач звертає увагу суду, що з метою досудового врегулювання спору, позивачем була направлена на адресу відповідача претензія № 18/1231 від 18.02.16р. з проханням задовольнити законні вимоги позивача та оплатити за неналежне виконання умов Договору пеню, штраф та 3% річних. Вказану претензію відповідач отримав 23.02.16р., що підтверджує повідомлення про вручення поштового відправлення, але вимоги відповідач залишив без відповіді та задоволення, у зв'язку з чим позивач був вимушений звернутися з позовом до суду.

За неналежне виконання відповідачем своїх зобов'язань по Договору, позивачем на підставі п.7.2. Договору були нараховані пеня у розмірі 9 396,00 грн. та 7% штрафу у розмірі 11 340,00 грн.

Крім того, на підставі ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України позивачем були нараховані 3% річних у розмірі 770,16 грн.

Позивач зауважує, що 21.03.16р. між сторонами була укладена угода про розірвання вищезазначеного Договору.

Враховуючи вищевикладене, позивач просить суд стягнути з відповідача пеню у розмірі 9396,00 грн., 7% штрафу у розмірі 11 340,00 грн., 3% річних у розмірі 770,16 грн., всього 21506,16грн.

Відповідач заявлені позовні вимоги не визнав та просив суд відмовити позивачу в їх задоволенні у повному обсязі, оскільки:

По-перше, спір між позивачем та відповідачем з приводу невиконання договірних зобов'язань вже вирішувався у судових інстанціях, а саме - у Господарському суді Дніпропетровської області. Результатом такого судового розгляду стали рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 10.02.16 року (справа № 904/10362/15, рішення набрало законної сили 23.02.16р.), та рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 15.02.16р. (справа № 904/10363/15, рішення набрало законної сили 29.02.16р.).

Відповідно до вказаних рішень Господарського суду Дніпропетровської області, з ДП "Східний гірничо-збагачувальний комбінат» на користь ТОВ «АСКЕНТ-КР» було стягнуто 294 379,51 грн. та 48508,19 грн. заборгованості відповідно.

Відповідачем було подано відповідний наказ суду до органу виконавчої служби, але на сьогоднішній день позивачем заборгованість за невиконані зобов'язання за договорами про закупівлю товару так і не виконано.

Про вказаний факт позивачем у позові навіть не згадано, хоча це має суттєве значення для правильного вирішення справи.

По-друге, на початку 2016 року, після переговорів керівників сторін було досягнуто принципової домовленості, що між сторонами будуть укладені нові договори про поставку товарів, а до початку їх виконання зі сторони позивача буде здійснено повну оплату заборгованості по існуючим правочинам.

Таким чином, 11.01.16р. між сторонами було укладено спірний договір та задекларовано зобов'язання позивача розрахуватися за поставлений товар по вже існуючим договорам до початку поставки товарів за вищевказаним Договором.

Але, станом на 18.03.16р., жодної сплати заборгованості позивач перед відповідачем не здійснив.

По-третє, не можна приймати до уваги розрахунок заборгованості, зроблений позивачем й не підтверджений іншими доказами по справі. Так, позивач, при зверненні до суду не надав доказів існування боргу та його розміру, тобто первинні бухгалтерські документи, такі як довідка про рух коштів на рахунку, виписки з особового рахунку. Зокрема, документами, які можуть підтвердити наявність чи відсутність заборгованості, та встановлюють розмір зазначеної заборгованості, можуть бути виключно документи первинної бухгалтерської документації, оформлені згідно ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність", оскільки тільки первинні документи, що фіксують факти здійснення господарських операції і складені під час здійснення господарської операції є правовою підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій. Згідно даного закону первинні та облікові документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

В той же час розрахунок заборгованості, представлений позивачем, є лише відображенням односторонніх арифметичних розрахунків позивача та не може бути правовою підставою для стягнення відповідних сум й доказом визначеного розміру грошових вимог позивача, оскільки даний розрахунок не є документом первинної бухгалтерської документації, не містить встановлених законом України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність" реквізитів.

Дослідивши наявні матеріали справи, заслухавши пояснення повноважних представників сторін, оцінивши надані докази в їх сукупності, суд дійшов до висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково.

Приймаючи рішення господарський суд виходив із наступного.

Згідно зі ст. 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Господарське зобов'язання виникає, зокрема із господарського договору (ст. 174 Господарського кодексу України).

Зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку (ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ч. 1 ст. 265 Господарського кодексу України, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Аналогічна норма міститься у ст. 712 Цивільного кодексу України відповідно до якої, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Статтею 266 Господарського кодексу України передбачено, що предметом поставки є визначені родовими ознаками продукція, вироби з найменуванням, зазначеним у стандартах, технічних умовах, документації до зразків (еталонів), прейскурантах чи товарознавчих довідниках. Предметом поставки можуть бути також продукція, вироби, визначені індивідуальними ознаками. Загальна кількість товарів, що підлягають поставці, їх часткове співвідношення (асортимент, сортамент, номенклатура) за сортами, групами, підгрупами, видами, марками, типами, розмірами визначаються специфікацією за згодою сторін, якщо інше не передбачено законом.

Статтями 525, 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Згідно з ч. 2 ст. 218 Господарського кодексу України учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання.

У відповідності до ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. 612 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Статтею 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

За приписами ч. 1 ст. 216 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Як зазначено у ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно зі ст. 231 Господарського кодексу України законом щодо окремих видів зобов'язань може бути визначений розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається. У разі якщо порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов'язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов'язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, у таких розмірах: за порушення умов зобов'язання щодо якості (комплектності) товарів (робіт, послуг) стягується штраф у розмірі двадцяти відсотків вартості неякісних (некомплектних) товарів (робіт, послуг); за порушення строків виконання зобов'язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.

Законом може бути визначений розмір штрафних санкцій також за інші порушення окремих видів господарських зобов'язань, зазначених у частині другій цієї статті.

У разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

У разі недосягнення згоди між сторонами щодо встановлення та розміру штрафних санкцій за порушення зобов'язання спір може бути вирішений в судовому порядку за заявою заінтересованої сторони відповідно до вимог цього Кодексу.

Штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Розмір штрафних санкцій, що застосовуються у внутрішньогосподарських відносинах за порушення зобов'язань, визначається відповідним суб'єктом господарювання - господарською організацією.

Виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом, що закріплено в ч. 1 ст. 548 Цивільного кодексу України.

Відповідно до ст. 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання, а пенею неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Статтею 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Перевіривши розрахунок позивача, судом встановлено, що пеня за період прострочення з 23.01.16р. по 20.03.16р. підлягає до стягнення у сумі 9 396,00 грн.

Нарахування позивачем 7% штрафу у сумі 11 340,00 грн. є правомірним, обґрунтованим та підлягає стягненню.

Господарський суд відмовляє в задоволенні вимоги про стягнення 3% річних у розмірі 770,16грн., з огляду на той факт, що стягнення 3% річних передбачено лише за порушення грошового зобов'язання, а в даному випадку мова йде про не поставку товару, а не прострочення оплати. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 13.05.15р. у справі N 3-68гс15.

Заперечення відповідача, викладені у відзиві на позов судом не приймаються, оскільки рішення господарського суду Дніпропетровської області у справах №№ 904/10362/15, 904/10363/15, на які відповідач посилається у відзиві на позов стосуються іншого предмету спору, а в Договорі № 927/13 від 11.01.16р. відсутні умови щодо попереднього обовязку позивача розрахуватися по іншим договорам.

Крім того, уклавши 21.03.16р. угоду про розірвання Договору № 927/13 від 11.01.16р., відповідач тим самим підтвердив невиконання ним обовязків по поставці товару по вищевказаному Договору.

Викладене є підставою для задоволення позову частково.

В порядку ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати по справі покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до ст. 101 Господарського процесуального кодексу України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Додаткові докази приймаються апеляційним судом, якщо заявник обґрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього.

Пленум Вищого господарського суду України у п. 9 постанови від 17.05.2011 року № 7 "Про деякі питання практики застосування розділу XII Господарського процесуального кодексу України", роз'яснив, що у вирішенні питань щодо прийняття додаткових доказів суд апеляційної інстанції повинен повно і всебічно з'ясовувати причини їх неподання з урахуванням конкретних обставин справи і об'єктивно оцінити поважність цих причин. При цьому обґрунтування неможливості подання доказів суду першої інстанції згідно із зазначеною нормою ГПК покладається саме на заявника (скаржника), а апеляційний господарський суд лише перевіряє та оцінює їх поважність і не зобов'язаний самостійно з'ясовувати відповідні причини. У разі прийняття додаткових доказів у постанові апеляційної інстанції мають зазначатися підстави такого прийняття.

Аналогічна правова позиція підтримана постановою Вищого господарського суду України від 24.12.2014р. по справі № 904/9428/13, недотримання якої стало підставою скасування постанови Дніпропетровського апеляційного господарського суду.

Керуючись ст. 129 Конституції України, ст.ст. 509, 525, 526, 530, 599, 610, 611, 612, 629, 712 Цивільного кодексу України, ст.ст. 173, 174, 193, 218, 230, 231, 232, 265, 266 Господарського кодексу України, ст. ст. 4, 32-34, 43-44, 49, 82-85, 115-117 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "АСКЕНТ-КР" (50086, Дніпропетровська область, м. Кривий Ріг, вул. Телевізійна, буд. 2а, код ЄДРПОУ 38254742) на користь Державного підприємства "Східний гірничо-збагачувальний комбінат" (52210, Дніпропетровська область, м. Жовті Води, вул. Горького, буд. 2, код ЄДРПОУ 14309787) пеню у розмірі 9 396,00 грн. (дев'ять тисяч триста дев'яносто шість грн. 00 коп.), 7% штрафу у розмірі 11 340,00 грн. (одинадцять тисяч триста сорок грн. 00 коп.), витрат по сплаті судового збору у розмірі 1 328,65 грн. (одна тисяча триста двадцять вісім грн. 65 коп.).

В решті позовних вимог - відмовити.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційної скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 12.05.16р.

Суддя ОСОБА_2