Рішення № 57618275, 11.05.2016, Апеляційний суд Житомирської області

УКРАЇНА

Апеляційний суд Житомирської області

Справа №289/820/15-ц Головуючий у 1-й інст. Сіренко Н. С.

Категорія 5 Доповідач Коломієць О. С.

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 травня 2016 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Житомирської області в складі:

головуючого судді: Коломієць О.С.

суддів: Жигановської О.С., Якухно О.М.

з участю секретаря

судового засідання: ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Житомирі цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, за участю третьої особи Радомишльської міської ради про усунення перешкод в користуванні власністю та встановлення порядку користування спільною власністю

за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Радомишльського рйонного суду Житомирської області від 21 березня 2016 року

встановила:

В травні 2015 року позивач звернулась до суду з вказаним позовом, на обґрунтування якого зазначила, що їй на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом на праві приватної власності належить 9/100 частин житлового будинку № 46 по вул. В.Житомирська у м. Радомишль Житомирської області, що складають квартиру №3 вказаного будинку. Відповідач ОСОБА_3 без будь-яких правових підстав та без згоди інших співвласників вказаного багатоквартирного будинку одноосібно використовує як житло спільне напівпідвальне приміщення, чим чинить позивачу перешкоди в користуванні цим приміщенням по господарській необхідності (підключення квартири до системи централізованого водопостачання та водовідведення, а також до системи газопостачання). У звязку з чим просить усунути перешкоди в користуванні спільним напівпідвальним приміщенням, зобов'язати ОСОБА_3 не чинити перешкоди в користуванні ним та встановити порядок спільного користування співвласниками даного багатоквартирного будинку напівпідвальним нежитловим приміщенням, загальною площею 47,6 кв.м.

Рішенням Радомишльського районного суду Житомирської області від 21 березня 2016 року позов задоволено частково. Вирішено усунути перешкоди в користуванні ОСОБА_2 напівпідвальним нежитловим приміщенням (загальною площею 47,6 кв.м) в багатоквартирному будинку № 46 по вул. В.Житомирська у м. Радомишль та зобов`язано ОСОБА_3 не чинити перешкод у користуванні ним. Встановлений порядок спільного користування співвласниками - мешканцями багатоквартирного будинку № 46 по вул. В.Житомирська у м. Радомишль напівпідвальним нежитловим приміщенням (загальною площею 47,6 кв.м), яке розташоване за вказаною адресою.

В апеляційній скарзі відповідач ОСОБА_3 посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, просить рішення скасувати та постановити ухвалу про закриття провадження у справі або про залишення позовної заяви без розгляду. Доводи апеляційної скарги обґрунтовує тим, що висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи, без проведення належного дослідження всіх доказів у справі та надання їм відповідної оцінки. Судом не взято до уваги, що право власності позивача ОСОБА_2 на 9/100 ід. частин у вказаному багатоквартирному будинку у встановленому законом порядку не зареєстровано. Проте, відповідач на законних підставах була вселена до спірного помешкання, яке відповідно до відомостей з Реєстру речових прав на нерухоме мано і акта Радомишльської міської ради від 29.03.2013 року є житловою квартирою. Вважає, що рішення попередніх судів, якими скасовано рішення органу місцевої влади про видачу покійному чоловікові ордеру на спірне житло та право власності на квартиру, не позбавляє її права користування даним приміщенням. Крім того, вважає, що ухвалене у вказаній справі рішення порушує права всіх інших співвласників даного будинку, які в порушення вимог ЦПК України не були залучені судом до участі у розгляді справи.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що спірне приміщення - є напівпідвальним приміщенням багатоквартирного будинку, тобто допоміжним приміщенням, яке на праві спільної сумісної власності належить усім власникам квартир у будинку, а тому відповідач, використовуючи одноособово дане приміщення як житлове, чинить перешкоди в користуванні позивачу вказаним приміщенням. Крім того, враховуючи, що до участі у справі не були залучені всі співвласники квартир даного будинку, суд вважав за необхідне встановити порядок користування напівпідвальним нежитловим приміщенням між всіма співвласниками-мешканцями багатоквартирного будинку № 46 по вул. В.Житомирська у м. Радомишль, а не тільки між сторонами у справі.

Проте повністю з такими висновками суду першої інстанції колегія суддів погодитись не може.

Судом встановлено, що позивачу ОСОБА_2 на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 26.08.1999 року на праві власності належить 9/100 ід. частин житлового будинку № 46 по вул. В.Житомирська у м. Радомишль Житомирської області (а.с.7 т.1), яка користується квартирою № 3 вказаного будинку.

Відповідачу ОСОБА_3 відповідно до свідоцтва про право власності від 04.11.1994 року та свідоцтва про право на спадщину від 01.10.2009 року належить ? частина квартири АДРЕСА_1. Крім неї власниками по 1/4 ч. зазначеної квартири на підставі свідоцтва про право власності від 04.11.1994р. являються також ОСОБА_7 та ОСОБА_8 (а.с.145 т.1)

Вказаний будинок № 46 по вул. В.Житомирська у м. Радомишль Житомирської області є багатоквартирним житловим будинком (а.с.160).

Згідно інформаційних довідок із Державного реєстру речових прав на нерухоме майноквартира №1у вказаному будинку належить на підставі свідоцтва про право власності від 14.10.1993р. громадянці ОСОБА_9; відомості щодо права власності на квартири № 3 та №4 у Реєстрі відсутні; відповідачці ОСОБА_5 на підставі договору дарування від 29.03.2011 року належить на праві власності квартира № 5; відповідачу ОСОБА_10 належить 1/6 частина квартири № 7 будинку на підставі свідоцтва про право власності від 17.07.2007 року, крім нього право власності по 1/6 частини вказаної квартири також мають ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14 та ОСОБА_13В (а.с.143-147,169).

Квартира № 6зазначеного будинку зареєстрована 23.11.2009 року за відповідачкою ОСОБА_3 Підставою виникнення права власності зазначено свідоцтво про право на спадщину від 01.10.2009 року (а.с.168 т.1).

Рішенням Апеляційного суду Житомирської області від 10.07.2012 року, яке залишено без змін ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 19.12.2012 року, визнано недійсним рішення виконкому Радомишльської міської ради про видачу ордеру колишньому чоловіку відповідача - ОСОБА_15 на підвальне приміщення в м. Радомишль по вул. В.Житомирській, 46, свідоцтво про право власності на житло від 14.12.1999 року № 1299, видане виконавчим комітетом Радомишльської міської ради на ім'я ОСОБА_15 та свідоцтво про право на спадщину за законом від 01.10.2009 року, видане Радомишльською державною нотаріальною конторою відповідачу ОСОБА_3 на квартиру № 6 за адресою вул. В.Житомирська,46 у м. Радомишль.

Також даним рішенням було встановлено, що надане у користування та власність ОСОБА_15 приміщення не було житловим, дане приміщення є підвальним і не було включено до житлового фонду (а.с.8-11 т.1).

Після ухвалення вищевказаного рішення, відповідна інформація про скасування права власності відповідача на вказане приміщення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесена не була.

Крім того, рішенням Апеляційного суду Житомирської області від 19.05.2014 року було відмовлено ОСОБА_3 у визнанні права власності на вказане нерухоме майно за набувальною давністю та встановлено, що спірне приміщення не є житловим, а є підвальним та допоміжним приміщенням багатоквартирного будинку вул. В.Житомирська, 46 у м. Радомишль Житомирської області (а.с.97,98 т.1).

У відповідності до ст. 1 Закону України «Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку», допоміжними приміщеннями багатоквартирного будинку є приміщення, призначені для забезпечення експлуатації будинку та побутового обслуговування мешканців будинку (сходові клітини, вестибюлі, перехідні шлюзи, позаквартирні коридори, колясочні, кладові, сміттєкамери, горища, підвали, шахти і машинні відділення ліфтів, вентиляційні камери та інші технічні приміщення).

Рішенням Конституційного Суду України №4-рп/2004 від 02.03.2004 рокувизначено, що в аспекті конституційного звернення і конституційного подання положення частини першої статті 1, положення пункту 2статті 10 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду»треба розуміти так: 1.1. Допоміжні приміщення (підвали, сараї, кладовки, горища, колясочні і ін.) передаються безоплатно у спільну власність громадян одночасно з приватизацією ними квартир (кімнат у квартирах) багатоквартирних будинків. Підтвердження права власності на допоміжні приміщення не потребує здійснення додаткових дій, зокрема створення об'єднання співвласників багатоквартирного будинку, вступу до нього. 1.2. Власник (власники) неприватизованих квартир багатоквартирного будинку є співвласником (співвласниками) допоміжних приміщень нарівні з власниками приватизованих квартир. 1.3. Питання щодо згоди співвласників допоміжних приміщень на надбудову поверхів, улаштування мансард у багатоквартирних будинках, на вчинення інших дій стосовно допоміжних приміщень (оренда тощо) вирішується відповідно до законів України, які визначають правовий режим власності.

Згідно з ч. 2ст. 382 Цивільного кодексу України, усі власники квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку є співвласниками на праві спільної сумісної власності спільного майна багатоквартирного будинку. Спільним майном багатоквартирного будинку є приміщення загального користування (у тому числі допоміжні), несучі, огороджувальні та несуче-огороджувальні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання всередині або за межами будинку, яке обслуговує більше одного житлового або нежитлового приміщення, а також будівлі і споруди, які призначені для задоволення потреб усіх співвласників багатоквартирного будинку та розташовані на прибудинковій території, а також права на земельну ділянку, на якій розташований багатоквартирний будинок та його прибудинкова територія, у разі державної реєстрації таких прав.

Відповідно до ч.1ст.319 ЦК України, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Згідно ч.1 та ч.2ст. 321 ЦК Україниправо власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Окрім цього ч.1 та ч.2ст. 386 ЦК Українивказують, що держава забезпечує рівний захист прав усіх суб'єктів права власності. Власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню.

Відповідно до ст. 369 ЦК України, співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Розпоряджання майном, що є у спільній сумісній власності, здійснюється за згодою всіх співвласників.

Під час розгляду справи було встановлено, що спірне приміщення, яке позивач використовує як житлове, є підвальним приміщенням багатоквартирного житлового будинку, тобто допоміжним приміщенням, яким мають право користуватись усі власники квартир у будинку, оскільки дане допоміжне приміщення призначене для забезпечення експлуатації та обслуговування багатоквартирного будинку. Дані обставини підтверджуються матеріалами справи та встановлені вказаними рішеннями апеляційного суду, які відповідно до ч.3 ст.61 ЦПК України мають преюдиційне значення.

Таким чином, оскільки відповідач ОСОБА_3 одноособово користуються підвальним приміщенням, яке на праві спільної сумісної власності належить усім власникам квартир у будинку, висновок суду про те, що позивач, як співвласник даного майна має право вимагати від відповідача усунення їй перешкод у здійсненні нею права володіння, і користування спільним сумісним майном є вірним.

Відповідно до ч.1 ст. 3, ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, а суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.

Згідно з ч. 2 ст.16 ЦК України способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обовязку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконним рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

У прохальній частині поданої до суду позовної заяви ОСОБА_2 просила зобовязати відповідачку усунути перешкоди в користуванні підвальним приміщенням та встановити між співвласниками будинку порядок його спільного користування, при цьому не вказуючи конкретно, які перешкоди необхідно усунути, у чому саме мають полягати дії відповідача (звільнити приміщення від особистих речей, зобовязати відповідача особисто звільнити вказане приміщення, передати ключі від вхідних дверей тощо) та не зазначено спосіб спільного порядку користування між співвласниками будинку вказаним приміщенням (виділення кожному співвласнику конкретного приміщення даного підвалу, із зазначення його технічних складових, площі, графіку користування тощо) (а.с.6 том 1).

Відповідно до чинного цивільного процесуального законодавства мотивувальна частина позовної заяви повинна містити фактичні обставини справи, якими позивач обґрунтовує свої позовні вимоги та зазначення доказів, що підтверджують кожну обставину. Тобто, у мотивувальній частині викладається спосіб судового захисту, який просить застосувати суд позивач для захисту його права, а у прохальній частині має йтися про предмет позову, тобто, позивач повинен конкретно сформулювати матеріально-правову вимогу, яку він адресує відповідачу та з приводу вирішення якої просить суд постановити рішення.

У звязку з чим, загальний виклад у прохальній частині позовної заяві вимог про усунення перешкод в користуванні приміщенням та встановлення порядку користування ним без конкретизації у який саме спосіб необхідно відновити порушене право, не відповідає вимогам ЦПК України.

Таким чином, ухвалюючи рішення, суд першої інстанції не звернув уваги на те, що позовна вимога ОСОБА_2 не відповідала вимогам закону (ст.119 ЦПК), у порушення вимог ст. 121 ЦПК України не залишив позовну заяву без руху та не розяснив при цьому позивачу право подати заяву про уточнення позовних вимог.

Крім того, ухвалюючи рішення про встановлення порядку спільного користування співвласниками - мешканцями багатоквартирного будинку № 46 по вул. В.Житомирська у м. Радомишль напівпідвальним нежитловим приміщенням загальною площею 47,6 кв.м. суд першої інстанції в порушення вимог ч.4ст.10 ЦПК України не з'ясував належне коло відповідачів у справі. Після отримання інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, не роз'яснив позивачу необхідність залучення до участі у справі у якості відповідачів усіх власників квартир та нежитлових приміщень багатоквартирного будинку № 46 по вул. В.Житомирська у м. Радомишль, оскільки прийняте рішення безпосередньо стосується їх прав та обов'язків, через те, що порядок користування допоміжними приміщення будинку у відповідності до вищевказаних норм закону можливо встановити тільки між всіма власниками квартир та нежитлових приміщень вказаного будинку, чим порушив права останніх на справедливий судовий розгляд.

При вирішенні спору суд першої інстанції вказані обставини не врахував, оскаржувальним рішенням вирішив питання про права та обовязки осіб, які не приймали участь у справі, апеляційний суд позбавлений можливості усунути такі процесуальні порушення суду першої інстанції, а тому його рішення підлягає скасуванню з ухваленняапеляційним судом нового рішення про відмову у задоволенні позову з вищевказаних підстав.

Посилання апелянта на закриття провадження у справі з підстав, зазначених в п.2 ч.1 ст.205 ЦПК України є безпідставним, оскільки позивач ОСОБА_2 раніше не зверталася до суду із зазначеними позовними вимогами, до тих же сторін, що свідчить про різний субєктний склад сторін у справі № 289/377/13-ц, яка розглянута Радомишльським районним судом 11.06.2014 р. та у даній справі, яка розглянута тим же судом 21.03.2016 р.

Відповідно до положень ст.88 ЦПК України з позивача слід стягнути судові витрати, понесені відповідачем по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги в розмірі 535,92 грн.

Керуючись ст.ст. 303, 304, 307, 309, 313, 314, 316, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів

в и р і ш и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.

Рішення Радомишльського районного суду Житомирської області від 21 березня 2016 року скасувати та ухвалити нове рішення.

У задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, за участю третьої особи Радомишльської міської ради про усунення перешкод в користуванні власністю та встановлення порядку користування спільною власністю відмовити.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 понесені судові витрати в розмірі 535,92 грн.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржено у касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня його проголошення.

Головуючий : Судді :