Ухвала суду № 57613648, 13.04.2016, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

13 квітня 2016 року м. Київ К/800/31692/14

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

Головуючого - Шипуліної Т.М.,

суддів: Бившевої Л.І., Лосєва А.М.

розглянула у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у місті Луганську Міжрегіонального головного управління Міндоходів на постанову Луганського окружного адміністративного суду від 07.04.2014 та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 21.05.2014 по справі №812/1938/14 за позовом Приватного акціонерного товариства «Луганський патронний завод» до Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у місті Луганську Міжрегіонального головного управління Міндоходів про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення.

Заслухавши доповідь судді Шипуліної Т.М., перевіривши доводи касаційної скарги щодо дотримання правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, колегія

В С Т А Н О В И Л А:

Постановою Луганського окружного адміністративного суду від 07.04.2014, залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 21.05.2014, позовні вимоги Приватного акціонерного товариства «Луганський патронний завод» до Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у місті Луганську Міжрегіонального головного управління Міндоходів задоволено. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у місті Луганську Міжрегіонального головного управління Міндоходів від 06.03.2014 №0000031602, яким позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість на 538495,00грн. та застосовано штрафні (фінансові) санкції (штраф) у розмірі 269247,50грн.

Не погоджуючись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, Спеціалізована державна податкова інспекція з обслуговування великих платників у місті Луганську Міжрегіонального головного управління Міндоходів 10.06.2014 звернулась з касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України, який ухвалою від 18.06.2014 прийняв її до свого провадження.

В касаційній скарзі відповідач просить скасувати постанову Луганського окружного адміністративного суду від 07.04.2014 та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 21.05.2014, прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

В обґрунтування своїх вимог відповідач посилається на порушення судами норм матеріального та процесуального права, зокрема пунктів 198, 200 Податкового кодексу України, статей 69, 71, 86, 159 Кодексу адміністративного судочинства України.

Перевіривши матеріалами справи наведені у скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на наступне.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що посадовими особами Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у місті Луганську Міжрегіонального головного управління Міндоходів було проведено документальну позапланову виїзну перевірку Приватного акціонерного товариства «Луганський патронний завод» з питань правомірності нарахування бюджетного відшкодування з податку на додану вартість на рахунок платника у банку за листопад 2013 року, за результатами якої складено акт від 18.02.2014 №17/28-05-47/32201889.

Перевіркою встановлено порушення вимог пунктів 198.2, 198.3, 198.6 статті 198 Податкового кодексу України внаслідок завищення позивчем податкового кредиту на суму 542076,00грн., в тому числі за жовтень 2013 року на 354496,00грн., за листопад 2013 року на 187580,00грн.; пунктів 200.1, 200.3, 200.4 статті 200 Податкового кодексу України внаслідок завищено від'ємного значення різниці між сумою податкового зобов'язання та податкового кредиту на 542076,00грн., в тому числі за жовтень 2013 року на 354496,00грн., за листопад 2013 на 187580,00грн. та завищено суму бюджетного відшкодування податку на додану вартість за листопад 2013 року на 354496,00грн.

Висновок податкового органу про порушення позивачем вказаних норм податкового законодавства грунтується на неправомірному формуванні податкового кредиту за зведенимим податковими накладними виписаними Товариством з обмеженою відповідальністю «Луганське енергетичне об'єднання», Товариством з обмеженою відповідальністю «Луганськвода» та ФЛМУ по експлуатації газового господарства Відкритого акціонерного товариства «Луганськгаз». Крім того відповідач зазначає, що в ході проведення перевірки позивачем до зведених податкових накладних не було надано реєстр первинних документів на підтвердження факту надання послуг.

Не погодившись з висновками викладеними в акті перевіки Приватним акціонерним товариством «Луганський патронний завод» 26.02.2014 на адресу відповідача було подано заперечення, які в частині підтвердження позивачем бюджетного відшкодування в сумі 3675671,00грн. було задоволено, в решті - висновок відповідача залишено без змін.

За результатами проведеної перевірки Спеціалізованою державною податковою інспекцією з обслуговування великих платників у місті Луганську Міжрегіонального головного управління Міндоходів прийнято податкове повідомлення-рішення від 06.03.2014 №0000031602, яким позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість за листопад 2013 року на 538495,00грн. та застосовано штрафні (фінансові) санкції (штраф) у розмірі 269247,50грн.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Згідно з пунктом 198.2 статті 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно з пунктом 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними або оформленими з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

Пунктом 201.10 статті 201 Податкового кодексу України передбачено, що підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту, є податкова накладна, яка видається платником податку, що здійснює операції з постачання товарів/послуг.

З наведених законодавчих положень випливає, що умовами реалізації права платника на податковий кредит є фактичне придбання товарів (робіт, послуг) із метою їх використання в господарській діяльності та наявність первинних документів (зокрема, податкових накладних), оформлених у відповідності з вимогами чинного законодавства.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 04.02.2008 між позивачем (споживач) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Луганське енергетичне об'єднання» (постачальник) укладено договір №113/923 про постачання електричної енергії. Відповідно до умов вказаного договору, постачальник постачає цілодобово споживачу електроенергію. Кількість електроенергії, що подається постачальником, визначається за показниками приладів обліку. Згідно пункту 1 додатку Порядок розрахунків до вказаного договору, розрахунковим вважається період, який починається з 01 числа місяця та триває до останнього числа (включно) поточного місяця. Відповідно до пункту 3 вказаного вище порядку розрахунків за договором величина коштів, яку необхідно сплатити за спожиту електроенергію протягом розрахункового періоду, визначається наступним чином: обсяг спожитої електричної енергії між датами зняття показників розрахункових засобів обліку множиться на тариф, який діяв на кінець розрахункового періоду. Пунктом 4 Порядку розрахунків передбачено, що обсяг фактично спожитої електроенергії за розрахунковий період зазначається в акті про використану електричну енергію , що складається за формою згідно до додатку до договору. При цьому в пункті 7 Порядку розрахунків вказано, що споживач в розрахунковий період сплачує електроенергію плановими платежами (наростаючим підсумком): протягом 5 днів з початку розрахункового періоду не менше 40% від вартості обсягу електроенергії, постачання якого на даний розрахунковий період (договірна величина споживання електричної енергії) обумовлене Договором; протягом 10 днів з початку розрахункового періоду не менше 70% від вартості обсягу електроенергії , постачання якого на даний розрахунковий період (договірна величина споживання електричної енергії) обумовлене Договором; протягом 20 днів з початку розрахункового періоду не менше 100% від вартості обсягу електроенергії , постачання якого на даний розрахунковий період (договірна величина споживання електричної енергії) обумовлене Договором.

Фактичне споживання електроенергії було оформлено одним документом - актом про використану електричну енергію, який неможливо оформити реєстром. Вказані акти за червень, жовтень та листопад 2013 року було надано позивачем до перевірки.

Між Товариством з обмеженою відповідальністю «Луганськвода» (постачальник) та позивачем (споживач) 01.08.2008 було укладено договір №152 на послуги з водопостачання та водовідведення. Відповідно до пункту 3.3 вказаного договору, постачальник постачає споживачу цілодобово воду , або за графіком, затвердженим органами місцевого самоврядування. Кількість води, що подається постачальником, а також кількість сточних вод, визначається за показниками приладів обліку. Зняття поточних розрахункових показників приладів обліку здійснюється не рідше одного разу на місяць з оформленням кількості наданої води та об'єму прийнятих стоків двостороннім актом або груп-рахунком. Відповідно до пункту 6.2 договору споживач оплачує за надані послуги щотижня, рівними частками. Остаточний розрахунок за послуги водопостачання та водовідведення, плату за перевищення лімітів води та інше, споживач робить на підставі наданих постачальником рахунків чи інших платіжних документів, не пізніше наступного робочого дня після їх отримання.

Фактичне водопостачання та водовідведення кожного місяця було оформлено одним документом - груп-рахунком, який неможливо оформити реєстром. Вказані груп-рахунки за червень та вересень 2013 року було надано позивачем до перевірки.

Сплату за водо- і електропостачання було здійснено не як авансовий платіж, а як сплата товару, який постачається безперервно, частками з остаточним розрахунком у кінці місяця з оформленням одного документа один раз на місяць не пізніше останнього дня місяця (у даному випадку: 30.06.2012, 30.09.2012, 30.06.2013, 31.10.2013, 30.11.2013).

За результатами проведених розрахунків позивачем було включено до скалду податкового кредиту зведені податкові накладні, виписані за результатом господарських операцій, які мали безперервний та ретмічний характер контрагентами.

Судами також встановлено, що позивачем на підтвердження отримання електроенергії та водопостачання від контрагентів було надано податкові накладні, реєстр виданих та отриманих податкових накладних, податкові декларації з податку на додану вартітсь з додатками, уточнюючі розрахунки з додатками, експортні вантажні митні декларації, угоди, договори з постачальниками та покупцями, банківські виписки, первинні документи, які підтверджують оплату товарів (робіт, послуг) податкові накладні, видаткові накладні, акти виконаних робіт (послуг), головна книга, регістри бухгалтерського обліку, меморіальні ордери, імпортні вантажні митні декларації.

Досліджені в процесі розгляду справи первинні документи за своєю формою та змістом відповідають вимогам податкового законодавства та не ставлять під сумнів фактичне виконання умов договорів.

Порядок заповнення податкової накладної затверджено наказом Міністерства фінансів України від 01.11.2011 №1379 та зареєстровано у Міністерстві юстиції України 22.11.2011 за №1333/20071.

Відповідно до абзацу першого пункту 14 вказаного Порядку податкова накладна виписується на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс).

Пунктом 15 Порядку передбачено, що у разі здійснення постачання товарів/послуг, постачання яких має безперервний або ритмічний характер при постійних зв'язках із покупцем, покупцю може бути виписана зведена податкова накладна, виходячи із визначеної у договорі періодичності оплати поставлених товарів/послуг (один раз на п'ять днів; один раз на десять днів тощо), але не рідше одного разу на місяць і не пізніше останнього дня місяця. При цьому до зведеної податкової накладної обов'язково додається реєстр товаротранспортних накладних чи інших відповідних супровідних документів, згідно з якими здійснено постачання товарів/послуг.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, між учасниками вищевказаних договорів складався ритмічний та безперервний характер правовідносин, що не заперечувалося сторонами, а тому виписування контрагентами зведеної податкової накладної на загальну суму поставленого товару, не суперечить вимогам закону.

Формування податкового кредиту не за фактом настання першої події, однак у тому ж звітному періоді, в якому вона відбулась, не призводить до заниження суми податку на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету.

Враховуючи викладене, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли правильного висновку, що позивачем правомірно включено до складу податкового кредиту суму податку на додану вартість по зведеним податковим накладним.

Отже, висновок судів першої та апеляційної інстанцій про протиправність прийняття податкового повідомлення-рішення від 06.03.2014 №0000031602 є правильними.

Доводи касаційної скарги зазначених висновків суду не спростовують і не дають підстав вважати, що судами першої та апеляційної інстанцій при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись статтями 160, 210, 220, 221, 223, 227, 230, 231, частиною п'ятою статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів -

У Х В А Л И Л А:

Касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у місті Луганську Міжрегіонального головного управління Міндоходів залишити без задоволення.

Постанову Луганського окружного адміністративного суду від 07.04.2014 та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 21.05.2014 по справі №812/1938/14 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України в порядку, на підставі та у строки, передбачені статтями 235 - 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий: ___ Т.М. Шипуліна

Судді: ___ Л.І. Бившева

___ А.М. Лосєв