Рішення № 57608807, 05.05.2016, Апеляційний суд Сумської області

Справа №576/2447/15-ц Головуючий у суді у 1 інстанції - Васянович В. М.Номер провадження 22-ц/788/856/16 Суддя-доповідач - Собина О. І. Категорія - 5

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 травня 2016 року м.Суми

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Сумської області в складі:

головуючого-судді - Собини О. І.,

суддів - Левченко Т. А. , Хвостика С. Г.

за участю секретаря судового засідання - Чуприни В.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні апеляційного суду Сумської області цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3

на рішення Глухівського міськрайонного суду Сумської області від 22 березня 2016 року

у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про визнання нерухомого майна спільною власністю подружжя та за зустрічним позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_3 про визнання права особистої приватної власності на нерухоме майно, -

в с т а н о в и л а:

7 грудня 2015 року позивач ОСОБА_3 звернулась з позовом, який уточнила в ході судового розгляду справи і остаточно свої вимоги мотивувала тим, що перебувала у шлюбі з відповідачем з 10.09.2003 року по 22.12.2007 року. Під час шлюбу ними було придбане спільне майно, а саме квартира АДРЕСА_1. Після розірвання шлюбу вони продовжували спільно проживати до 1 червня 2015 року. Після цього відповідач вигнав її з їх квартири і показав договір купівлі-продажу квартири відповідно до якого ця квартира є його особистою власністю, в той час як вона вважала, що квартира придбана на них обох. Просила ухвалити рішення, яким визнати спільною сумісною власністю її та відповідача квартиру АДРЕСА_2.

Відповідач не погодився з позовними вимогами ОСОБА_3 і звернувся із зустрічним позовом і просив визнати за ним право особистої приватної власності на квартиру АДРЕСА_3.

Рішенням Глухівського міськрайонного суду Сумської області від 22 березня 2016 року в задоволенні первісного позову ОСОБА_3 та зустрічного позову ОСОБА_4 було відмовлено за їх безпідставністю.

В апеляційній скарзі ОСОБА_3, посилаючись на незаконність та необґрунтованість ухваленого рішення, неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права, просить зазначене рішення в частині відмови у задоволенні первісного позову скасувати і ухвалити нове рішення, яким задовольнити її позов в повному обсязі.

При цьому, вказує, що суд безпідставно вважав, що вона пропустила строк позовної давності на звернення із позовом до суду, оскільки до червня 2015 року вона мешкала в спірній квартирі і не вважала своє право порушеним, а тому, звернувшись із позовом в грудні 2015 року, не пропустила строк позовної давності. Також просить вирішити питання розподілу судових витрат.

Таким чином, рішення місцевого суду оскаржується позивачем лише в частині відмови в задоволенні первісного позову, апеляційна скарга позивачем за зустрічним позовом на рішення місцевого суду щодо відмови в задоволенні його позовних вимог, останнім не подавалась, а тому відповідно до ч.3 п.15 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.10.2008 року № 12 «Про судову практику розгляду цивільних справ в апеляційному порядку» у разі якщо апеляційна скарга подана на рішення щодо частини вирішення вимог, суд апеляційної інстанції відповідно до принципу диспозитивності не має права робити висновків щодо неоскарженої частини ні в мотивувальній, ні в резолютивній частині судового рішення.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника відповідача ОСОБА_4, який заперечує проти доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали цивільної справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів дійшла до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Судом першої інстанції встановлено та з матеріалів справи вбачається, що сторони перебували в шлюбі з 10 вересня 2003 року по 22 грудня 2007 року (а.с.5-6).

За час перебування сторін у шлюбі ними на підставі нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу від 25 травня 2006 року було придбано квартиру АДРЕСА_4 (а.с.37). Право власності на цю квартиру було оформлене за відповідачем ОСОБА_4 Позивач за первісним позовом ОСОБА_3, як дружина покупця, надавала нотаріально оформлену письмову згоду на укладення її чоловіком ОСОБА_4 договорів на купівлю квартири та земельної ділянки, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1

Відмовляючи в задоволенні первісного позову, місцевий суд фактично посилався і на безпідставність вимог позивача, оскільки вважав, що нею не надано переконливих доказів на порушення її права власності на спірну квартиру з боку відповідача, а також і на пропуск нею строку позовної давності при звернення з позовом до суду.

Колегія суддів не може погодитись з такими висновками місцевого суду, виходячи з наступного:

Згідно зі ст. 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Відповідно до ч. 1 ст. 70 СК України у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

До складу майна, що підлягає поділу, включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб (ч. 4 ст. 65 СК України).

У ч. 2 ст. 72 СК України визначено, що до вимоги про поділ майна, заявленої після розірвання шлюбу, застосовується позовна давність у три роки, яка обчислюється від дня, коли один із співвласників дізнався або міг дізнатися про порушення свого права власності.

У ст. 261 ЦК України закріплено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

З роз'яснень наданих у постанові Пленуму Верховного Суду України від 21.12.2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та розподіл спільного майна подружжя» (п.15) вбачається , що початок позовної давності для вимоги про поділ спільного майна подружжя, шлюб якого розірвано, обчислюється не з дати прийняття постанови державного органу РАЦС (статті 106, 107 СК України) чи з дати набрання рішенням суду законної сили (статті 109, 110 СК України), а від дня, коли один із співвласників дізнався або міг дізнатися про порушення свого права власності (ч. 2 ст. 72 СК України).

Тобто визначальним для висновку про застосування строку позовної давності у спорі про поділ майна подружжя, заявленому після розірвання шлюбу, є саме момент, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права.

Колегія суддів вважає встановленими ті обставини, що сторони перебували у шлюбі і за час шлюбу ними придбана спільна квартира, а тому вона є спільною сумісною власністю подружжя.

З наданих позивачем ОСОБА_3 письмових доказів вбачається, що хоча вона і зареєстрована в АДРЕСА_6 з 29.10.2005 року, але фактично з 2006 року по червень 2015 року мешкала в спірній квартирі, а в квартирі за місцем реєстрації почала проживати з червня 2015 року і дана обставина підтверджується довідками з місця проживання (а.с.104-105).

Відповідач за первісним позовом , в порушення вимог передбачених ст.ст.10,60 ЦПК України не надав суду переконливих доказів на спростування цих доводів позивача за первісним позовом.

Після звернення з позовом до суду про визнання спірної квартири спільним майном подружжя, відповідач ОСОБА_4 звернувся із зустрічним позовом, в якому наполягав, що квартира є його особистою власністю, оскільки придбана за кошти подаровані його родичами, а також за кошти отримані за кредитним договором і заборгованість за кредитом була ним погашена особисто. Також наполягав на тому, що позивач за первісним позовом пропустила 3-річний строк на звернення з позовом до суду.

Таким чином, колегія суддів вважає встановленим, що спірна квартира є спільним майном подружжя ОСОБА_4, позивач за первісним позовом до червня 2015 року користувалась цим нерухомим майном і про порушення свого права вона довідалась лише з червня 2015 року коли відповідач почав не визнавати її право на це майно про що він і підтвердив звертаючись із зустрічним позовом про визнання цього нерухомого майна його особистою власністю.

Виходячи з цього, колегія суддів вважає помилковим висновок суду про безпідставність позовних вимог позивача за первісним позовом та пропуску нею 3-річного строку за звернення з позовом до суду.

Не заслуговують на увагу доводи представника відповідача за первісним позовом про те, що оскільки позивач не ставить питання про розподіл спільного майна, тому є і зайвим задоволення її позовних вимог про визнання цього майна спільним майном подружжя, оскільки право позивача на майно заперечується відповідачем у справі, а тому вона не позбавлена можливості звернутися до суду за захистом свого порушеного права у визначений нею спосіб.

Виходячи з вищезазначеного колегія суддів вважає за необхідне задовольнити апеляційну скаргу та скасувати рішення місцевого суду в частині відмови в задоволенні первісного позову та ухвалити в цій частині нове рішення про задоволення позовних вимог.

У зв'язку із задоволення апеляційної скарги, колегія суддів вважає за необхідне відповідно до вимог передбачених ст.88 ЦПК України стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 понесені нею судові витрати у справі в сумі 2184 грн.16 коп.

Також, у зв'язку із тим, що ухвалою апеляційного суду від 20 квітня 2016 року відстрочено ОСОБА_3 сплату судового збору за подачу апеляційної скарги в розмірі 2134 грн. 62 коп. до розгляду апеляційної скарги по суті та, у зв'язку із задоволенням її апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що судовий збір за апеляційний перегляд справи підлягає стягненню з відповідача ОСОБА_4 на користь держави.

Керуючись ст.303, п.3 ч.1 ст.307, п.3, 4 ч.1 ст.309, ч.2 ст.314, ст.ст.316, 319 ЦПК України, колегія суддів-

в и р і ш и л а:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити.

Рішення Глухівського міськрайоннного суду Сумської області від 22 березня 2016 року в оскаржуваній частині скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог ОСОБА_3.

Визнати спільною сумісною власністю ОСОБА_3 та ОСОБА_4 квартиру АДРЕСА_5.

Стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 судові витрати у справі в сумі 2184 грн .16 коп.

Стягнути з ОСОБА_4 на користь держави судовий збір за перегляд справи у суді апеляційної інстанції в сумі 2134 грн. 62 коп.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржене в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий -

Судді -